Інституційний механізм міжнародного права навколишнього середовища.

У сучасний період міжнародне право навколишнього середовища складається з масиву різноманітних за своїм характером міжнародно-правових документів. Станом на 2003 р. до списку міжнародних договорів у галузі навколишнього середовища, який веде ЮНЕП, було включено 238 назв.

Правознавці-екологи називають значно більші цифри. За даними М. Бринчука, зокрема, нині діє понад 2 тис. багатосторонніх і 3 тис. двосторонніх міжнародно-правових актів екологічного характеру. Очевидно, що до цих актів віднесені і ті, які лише частково стосуються екологічних питань.

Міжнародне співробітництво галузі охорони на­вколишнього середовища настільки ускладнилося, а акту­альність завдань, які стоять перед нею, настільки загост­рилася, що без налагодження належного інституційного механізму реалізація норм міжнародного права навко­лишнього середовища стала неможливою. Тривалий час найважливіші проблеми в цій сфері вирішуються за допо­могою ООН і пов'язаних з нею міжнародних установ та органів. ООН можна назвати центром міжнародної при­родоохоронної співпраці. Провідну роль у нормативному забезпеченні охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відіграє Генеральна Асамблея ООН, резолюції якої започаткову­вали процес укладення багатьох договорів у цій сфері міждержавного співробітництва.

Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця програма була ухвалена в грудні 1972 року на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до цієї Програми під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН. Програма включає розділи: "Населені пункти і життєве середовище", "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища", "Сухопутні екосистеми й управління ними", "Навколишнє середовище і його розвиток", "Океани", "Міжнародне природоохоронне право", "Енергія", "Стихійні лиха", "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища".

ЮНЕП здійснює функцію координації природоохоронних заходів і програм у рамках ООН, сприяє підготовці й укладенню універсальних і регіональних міжнародних до­говорів, виробленню принципів і правил поведінки учас­ників природоохоронного співробітництва, шефствує над реалізацією деяких регіональних програм природокористу­вання (охорони морського середовища – Карибського, Середземного, Червоного морів та ін.).

Основними напрямами діяльності ІОНЕП є:

1) роз­робка міжнародно-правових документів природоохорон­ної діяльності;

2) створення універсальної бази даних спостереження за природним середовищем;

3) сприяння раціональному природокористуванню;

4) охорона окре­мих природних об'єктів (морського середовища, суходо­лу, річок, озер тощо);

5) боротьба з проявами шкідливо­го впливу на природне середовище (забрудненням, опус-телепням, засоленістю ґрунтів і т.п.);

6) вивчення еко­номічних можливостей розвитку населених пунктів та ін.

За допомогою ЮНЕП проведено Конференцію в Ріо-де-Жанейро, прийнято відповідні її документи, створено допоміжний орган ЕКОСОР – Комісію зі стійкого розвитку. Незаперечними є заслуги ІОНЕП у розробці й прийнятті Конвенції про захист Середземного моря від забруднення 1976 р., Кувситської конвенції про захист морського середовища Перської затоки 1978 р., Боннської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин 1979 р., Женевської конвенції про транскордонне забруд­нення повітря на великі відстані 1979 р. та багатьох інших міжнародних договорів.

Вагому роль в охороні й збереженні навколишнього середовища відіграє ЮНЕСКО, під її егідою розроблена і реалізується програма "Людина і біосфера". Результатом діяльності ЮНЕСКО є конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, про водно-болотні угіддя та ін. Сотні природних об'єктів внесені у список цієї організації як такі, що підлягають охороні. Багато робить міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО для дослідження впливу забруднювачів на морське середови­ще. Рекомендації комісії надсилаються державам-учас­ницям ЮНЕСКО. Організація веде просвітницьку роботу з питань охорони навколишнього середовища.

Вагомим є внесок в охорону навколишнього середовища таких організацій, як:

Міжнародна організація праці (МОП) – підготовка конвенцій і рекомендацій з урахуванням раціонального природокористування, охорони об'єктів навколишнього середовища і людини в процесі трудової діяльності;

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) – вивчає проблеми забруднення навколишнього середови­ща і його впливу на людину, розробляє карантинні й санітарні правила, аналізує національне законодавство окремих країн у зонах небезпечного для здоров'я людини навколишнього середовища;

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) – розробляє стандарти і рекомендації щодо запобігання за­брудненню повітряного простору, зменшення шуму (підготовлено, зокрема, документ "Охорона навколишньо­го середовища" як додаток до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1994 р.), спостерігає за додержанням державами-членами правил сертифікації авіаційного шуму тощо;

Міжнародна морська організація (ІМО) – сприяє за­безпеченню безпеки на морі, дотриманню принципів і норм охорони морського середовища, розробляє проекти міжнародних угод з охорони і раціонального використан­ня морського середовища, проводить міжнародні фору­ми, присвячені дослідженню проблем охорони морів, аналізує стан виконання державами своїх зобов'язань з охорони морського середовища та ін.;

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) – основна організація з контролю за діяльністю держав що­до збереження й охорони навколишнього середовища від радіаційного забруднення, здійснює програму "Ядерна безпека і захист навколишнього середовища", проводить профілактичну роботу із захисту навколишнього середо­вища від ядерної радіації, радіоактивних викидів з ядер­них установок, у необхідних випадках надає консульта­тивну та іншу допомогу в дезактивації природних та інших об'єктів;

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) – розробляє нормативи раціонального при­родокористування, технічні проекти боротьби з опустеленням, засоленням ґрунтів, проекти охорони землі, лісів, річок і озер, збереження флори і фауни, сприяє підготовці відповідних міжнародних угод;

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) – сприяє співпраці держав щодо ефективного застосування метео­рології в авіації, на морі, в сільському господарстві й промисловості, проводить дослідження щодо запобігання негативному впливові стихійних явищ на навколишнє середовище;

Всесвітній природоохоронний союз (ВКЮ) – понад 6 тис. його експертів працюють у шести комісіях над роз­робкою міжнародних стандартів охорони навколишнього середовища; допомагає державам у розробці й реалізації національних програм природокористування та збере­ження навколишнього середовища;сприяє підготовці проектів міжнародних угод у галузі охорони природи; разом з ЮНЕП і Всесвітнім фондом з охорони природи розробив Всесвітню стратегію охорони природи (1980р.) і Стратегію підтримки життєвого рівня на певному рівні (1991р.) та ін.

На універсальному рівні активну природоохоронну роботу ведуть Комісія з права навколишнього середови­ща (МСОП), Міжнародна рада з права навколишнього середовища (достатньо лише вказати на розробку ними Міжнародної хартії з навколишнього середовища і роз­витку, яка була схвалена в березні 1995 р. на конгресі ООН) та інші міжнародні організації.

Низка специфічних екологічних проблем вирішується на регіональному рівні. На Європейському континенті ефективно діє у цьому напрямі Європейський Союз, у рамках якого функціонує Європейське агентство з навко­лишнього середовища і Європейська мережа інформації та спостереження за навколишнім середовищем. На Агентство (створення затверджено постановою Ради ЄС 7.05.1990р.) покладено такі обов'язки: забезпечення ЄС і держав-членів широкомасштабною повноцінною інформацією про вироблення політики в галузі навко­лишнього середовища; підготовка науково обґрунтованих доповідей щодо наслідків, характеру та інтенсивності впливу на природне середовище; аналіз стану якості повітря і викидів у атмосферу, води і джерел її забруднен­ня; ґрунту та інтенсивності його пошкодження негатив­ ними впливами; дослідження стану флори і фауни; підго­товка рекомендацій і нормативів у сфері землекористу­вання, природних ресурсів, шумового забруднення, хімічного й радіоактивного забруднення, регулювання викидів і відходів, охорони басейнів річок, озер і морів тощо.

Основні природоохоронні завдання ЄС визначені Маастрихтським договором, деклараціями-директивами: про шкідливі викиди, про вплив заходів ЄС на охорону на­вколишнього середовища і про захист тварин. У рамках ЄС також укладено Конвенцію про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ їх перебування в Європі 1979р., Угоду про прогнозування, попередження і надання допомоги на випадок природних і технологічних катаст­роф 1987р., Європейську угоду про заборону викорис тання деяких речовин у засобах для миття та чищення тощо.

У рамках Економічної комісії ООН для Європи (ЕКЄ) були прийняті: Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979р. з додатковими протоколами; Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991р.; Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій; Конвенція про охорону і використання транскордонних водних шляхів і міжнародних озер 1992р. та ін. Країни-члени ОАЄ розробили Африканську конвенцію про охорону природи і природних ресурсів 1968 р., яка охоплює питання охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Країни АСЕАН уклали Угоду про захист природи і природних ресурсів 1985р., в якій зроблено спробу врегулювати весь комплекс проблем природокористування. Комісія для країн південної частини Тихого океану (заснована в 1947р.) проводить консультації з метою розв'язання проблем охорони навколишнього середовища у цьому районі Земної кулі. Активна природоохоронна робота ведеться в рамках ОБСЄ проводяться наради із захисту навколишнього середовища і проблем екологічної безпеки, готуються відповідні рекомендації для держав-членів, робляться спроби об'єднати адміністративні, освітні, правоохоронні, науково-технічні, економічні, політичні та інші зусилля задля захисту навколишнього середовища), Ради Європи (укладаються конвенції з охопленням природоохоронних аспектів, формулюються рекомендації державам-членам, у разі відповідних запитів надається консультативна допомога тощо).

3 1993 р. при Міжнародному Суді ООН діє Екологічна палата у складі семи суддів – членів Міжнародного Суду, завдання якої – вирішувати проблеми, пов'язані з навколишнім середовищем.

У рамках СНД укладено Угоду про взаємодію в галузі екології й охорони навколишнього середовища (лютий 1992р.) і створено Міждержавну економічну раду (МЕР) та Міждержавний екологічний фонд (МЕФ). Мета Угоди полягає в забезпеченні виконання державами-членами зобов’язань у таких сферах: розробки і прийняття екологічних законів, екологічних норм і стандартів; проведення обліку природних ресурсів і їх використання; здійснен­ня ефективного контролю за станом навколишнього сере­довища і його ресурсів; вжиття заходів щодо відтворення живих ресурсів і збереження біологічного різноманіття, розвитку мережі заповідників, національних парків, природоохоронних територій і комплексів; належної оцінки екологічних наслідків господарської діяль­ності; виділення спеціальних коштів на попередження і ліквідацію екологічних катастроф і аварій; проведення екологічних експертиз програм і прогнозів розвитку продуктивних сил; встановлення науково обґрунтованих норм використання природних ресурсів у господарській та іншій діяльності; ведення державних Червоних книг і подання матеріалів до міждержавної Червоної книги та ін.

22 січня 1993 р. було укладено Угоду держав-членів СНД про взаємодію в галузі попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техноген­ного характеру. Угода передбачає: координацію робіт зі створення і поліпшення системи взаємодії щодо попере­дження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; роз­робку і реалізацію міждержавних цільових і науково-технічних програм з питань попередження надзвичайних ситуацій; контроль за станом потенційно небезпечних об'єктів навколишнього середовища, прогнозування можливих надзвичайних ситуацій і їхніх масштабів; взаємне оповіщення про стан потенційно небезпечних об'єктів і навколишнього середовища, надзвичайні ситу­ації, що виникають, хід їх розвитку і можливі наслідки, заходи, які вживаються для їх ліквідації; ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій і вжиття заходів для розміщення населення, що постраждало, на територіях учасників Угоди.

Активну роботу у сфері охорони навколишнього сере­довища ведуть міжнародні неурядові організації: Грінпіс, Міжнародний екологічний суд, Всесвітній фонд диких тварин та ін.

5. Форми участі України в міжнародному співробітництві у сфері екологічного права

Міжнародне співробітництво визначається основними напряма­ми державної екологічної політики, а також міжнародними та міждер­жавними договорами.

Розв'язання сучасних екологічних проблем можливе лише в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено такими обставинами:

· глобальним характером екологічних проблем;

· транскордонним характером забруднення довкілля;

· міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

· необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземних інвестицій.

Міжнародне співробітництво можливе в таких напрямах:

1) співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища;

2) участь у регіональних природоохоронних заходах;

3) участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

Міжнародне співробітництво, окрім регулювання глобальних проб­лем довкілля, має змогу отримувати фінансову допомогу від міжна­родних організацій, що є важливим на сучасному етапі розвитку України, оскільки бюджетних коштів країни не вистачає для здійснення охорони навколишнього природного середовища навіть на місцево­му рівні, не кажучи вже про глобальні проблеми.

Інтеграція України у світове співтовариство уможливила безпо­середньо міжнародну економічну, технічну й експертну допомогу.

Головними її напрямами є:

- гранти та кредити Програми розвитку ООН, Програми охоро­ни навколишнього природного середовища;

- допомога Європейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД (ТАСІБ);

- міжнародна допомога окремих розвинутих країн як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.

Контрольні питання

1. Опишіть історичні аспекти становлення та розвиту міжнародного права навколишнього середовища.

2. Що собою являє міжнародне право навколишнього середовища? Охарактеризуйте об'єкт, суб’єкт та предмет.

3. Проаналізуйте основні напрямки, за якими розвивається міжнародне право навколишнього середовища.

4. Назвіть основні джерела міжнародного екологічного права.

5. Які принципи лежать в основі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища?

6. Що таке інституційний механізм міжнародного права навколишнього середовища? Які міжнародні організації в галузі охорони довкілля ви знаєте?

7. Проаналізуйте участь України в міжнародному співробітництві у сфері екологічного права.

Дата добавления: 2015-07-11