Розділ 1. Пейзажний живопис з мотивами води

ВСТУП

Представлена робота присвячена розгляду одного з жанрів живопису – пейзажу та творчого й майстерного підходу митців до зображення мотивів води. Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить розглядання та вивчення цього питання. Пейзаж відноситься до одного з жанрів живопису, а живопис в свою чергу сприяє виділенню цього виду мистецтва в особливу форму суспільної свідомості та діяльності.

В перекладі з французької слово «пейзаж» означає «природа». Саме так називають в зображувальному мистецтві жанр, головна задача якого – створення існуючої або зміненої людиною природи. Крім того, пейзаж – це конкретний художній витвір, який показує красу, велич та мінливість природи. «Героєм» такого витвору є реальний або видуманий автором природний мотив.

Мистецтво живопису пейзажу не тільки дає уявлення про світ, а й визначає спосіб бачення його, надає певні світоглядні орієнтації. Питанню дослідження присвячена багата кількість витворів мистецтва пейзажу, враховуючи природний мотив. Тому, темою дипломної роботи є «Пейзаж з мотивами води».

Актуальність цієї роботи обумовлена, з однієї сторони, великим інтересом до теми, з другої сторони, розглядом теми в навчальному процесі. Проблема впливу мистецтва на формування людської особистості завжди була актуальною для тих, хто займається проблемами освіти. Розгляд питань пов’язаних з темою носить як теоретичне так і практичне значення. Теоретичне значення досліджуємої теми заключається в освоєнні знань лінійної та повітряної перспективи, основ малюнка та живопису, технології виконання олійного живопису й законів та закономірностей композиції, впливу витворів мистецтва на розвиток та світогляд.

В умовах сучасних здобутків подальша увага до питання «Пейзаж з мотивами води» необхідна з метою більш глибокого й ретельного розглядання приватних актуальних проблем тематики даного дослідження. Метою моєї роботи є бажання донести до людей та учнів красу та неповторність зображень води в пейзажі, а також передати особливу атмосферу його мальовничих куточків.

В рамках дослідження мети представленої роботи поставлені певні завдання:

1. Розгляд творчих здобутків митців які використовували мотиви води в живописі пейзажу;

2. Розглянути теоретичні аспекти пов’язані з живописом пейзажу та виявити природу «Мотивів води в пейзажі»;

3. Обґрунтувати актуальність теми в сучасних умовах;

4. Визначити тенденції розвитку теми «Мотиви води в пейзажі»;

5. Розглянути можливості вирішення теми й послідовність виконання в деталях;

6. Впровадити дослідно - експериментальну програму на уроках образотворчого мистецтва;

7. Розробити плани - конспекти уроку стосовно теми «Мотиви води в пейзажі».

Об’єктом даного дослідження є використання мотиву води в живописі пейзажу.

Предметом дослідження є: історичне становлення природного мотиву в живописі пейзажу, тенденції розвитку теми «Мотиви води в пейзажі»; технологічні особливості та методика виконання пейзажу з мотивами води; дослідно – експериментальна перевірка уроків з використанням пейзажу; формування творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення, що використання пейзажу з мотивом води у навчально-виробничій практиці сприятиме розвитку творчих здібностей учнів.

Методи дослідження:

1. Теоретичні методи: аналіз мистецтвознавчої психолого-педагогічної літератури, осмислення новаторського і передового досвіду дослід-жуваної проблеми; аналіз та узагальнення одержуваної інформації;

2. Емпіричні методи: анкетування, бесіда, інтерв’ю, гра, спостереження,колізія - досліджувався реальний досвід, організація процесу формування рис особистості школярів засобами навчання образотворчому мистецтву;

3. Експериментальні методи: діагностичний, констатувальний, форму-вальний, експерименти;

4. Праксиметричний метод: аналіз продуктів діяльності учнів;

5. Методи математичної обробки результатів.

Практичне значення тематики «Пейзаж з мотивами води» не тільки посилює вміння та навички, а й розширює творчий потенціал. Створення пейзажу стимулює здатність до самореалізації художніх здібностей та підтримує емоційний баланс від впливу мотивів води.

База дослідження:

1) Кафедра образотворчого мистецтва;

2) Загальноосвітня школа №68 (середні класи).

Структура дипломної роботи включає в себе вступну частину, основну частину, яка складається з трьох розділів, висновки, бібліографічний опис та додатки.

РОЗДІЛ 1. ПЕЙЗАЖНИЙ ЖИВОПИС З МОТИВАМИ ВОДИ

1.1. ВИКОРИСТАННЯ МОТИВУ ВОДИ В ВИТВОРАХ ВИДАТНИХ ДІЯЧІВ ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ.

Значний крок вперед до розвитку пейзажного живопису зробив швейцарський художник ХV ст. Конрад Віц (1400-1446), який показав в своїй композиції на релігіозний сюжет «Чудовий улов риби» (1444р., музей мистецтв та історії, Женева) берег Женевського озера. На фоні реалістичного пейзажу митець зобразив одну зі сцен Святого Писання: човен з рибалками пливе по зеленувато-коричневим водам Женевського озера, а на першому плані, на берегу, в червоному одязі стоїть Христос.

До XVII ст. художники включали в свої витвори пейзажні деталі лише в якості фона для релігіозної сцени, жанрової композиції або портрету.

Найбільш важливий витвір в діяльності талановитого митця, видат-ного ученого, мислителя та інженера Леонардо да Вінчі (1452-1519) є портрет Мони Лізи, який на цей час зберігається в Луврі в Парижі. Ліричний настрій має все полотно. Це не тільки жіночий образ, а й фон на якому зображено безмежну даль (пейзаж з мотивами води, стежка між скелястих гір, місток через річку, багато зелені біля води і простору). Цей портрет відомий в усьому світі під назвою «Джоконда» був написаний приблизно в 1503 році.

В сюжетній композиції «Мадонна в гроті» (1483-86) Леонардо зображував дивні кам’яні напливи які формують загадкову атмосферу, а в прощілині видніється далечінь з мотивом розливної річки яка символізує нескінченні простори й безмежну красу краєвидів,… Митець виконував зображення реалістично й майстерно, його картини це слідство глибокого вивчення природи. [ 23; с.7 ] (додатки мал. 1; 2)

Звертаючись до наслідування пейзажного живопису, ми бачимо, що

в творчості класичних майстрів художньо освоюється природа, що разом з тим у образах природи з найбільшою безпосередністю виявляються почуття й переживання людей. А саме людина зі своїм образом і відчуттями є часткою природи. Художники показують нерозривний зв'язок людини і природи, їх поєднання, гармонію та красу.

Творчість Клода Лоррена (1600-1682), прославленого пейзажиста ХVІІ ст., свідчить про зв’язок французького мистецтва з італійським. В картині «Викрадення Європи» художник слідував системі «героїчного» пейзажу: перший план представляє собою як би авансцену та слугує місцем дій для біблейських та міфологічних персонажів. Європа сидить на прикрашеному квітами бику, образ якого прийняв Зевс, і смиренно приймає ситуацію. Художника більш приваблював нескінченний морський простір з мачтами кораблів, могутні дерева, скали які видніються вдалині. Пейзажист дуже вдало зображував далечінь, використовуючи повітряну й лінійну перспективу.

В 1640 році Клод Лоррен працював над серією «Гавані», яка включає декілька композицій. Дві з них «Ранок в гавані» та «Вечір в гавані» - знаходяться в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. З 1661 року по 1672 рік художник працював над серією «Години дня» (Ермітаж), яка включає такі картини як «Полудень» (1661), «Вечір» (1663), «Ранок» (1663), «Ніч» (1672). В цих витворах митець прагнув показати красу природи. Рівний золотистий колір, на якому побудована кольорова гама більшої кількості його робіт, складає уявлення тиші, миру та спокою.

Під впливом мистецтва Лоррена з’являються полотна Сальватора Рози (1615-1673). На них зображені порти з човнами та фігурами італійських рибалок. Картина «Вигляд порта» розміщена в галереї Питті во Флоренції, а картина «Морський пейзаж» в музеї Сан-Марино в Неаполі. [ 18; с.27-28 ]

На ХVII ст. доводиться незвичайний розквіт голландського живопису, особливо жанру - пейзаж.

Повні ліричного почуття та поетичної краси картини зображують навколишній світ в різні пори року та різні години доби. Але все ж більша частина пейзажів передає природу в хвилини затишшя, коли сонячні промені, пробиваючись крізь тучі, легко падають на воду каналів, річок, озер, моря.

Ян ван Гойєн (1596-1656) є початківцем створення реалістичного пейзажу в голландському живописі, як й інший пейзажист Філіпс Конінк (1619-1688), з великою достовірністю показували верескові дюни, берега й річкові заводі, дерева, болота, канали, морські простори. В країні мореплавців та рибалок морські пейзажі (марина) користувались великим успіхом. В числі кращих художників-мариністів - В. ван де Велде, С. де Влігер, Я. Порселліс, Я. ван Рейсдал.

Картини Яна ван Гойєна це «Літній пейзаж з річкою» (1643, Картинна галерея, Дрезден), «Річка Маас поблизу Дордрехта» (1643), «Вигляд на річці Маас» (1645, Ермітаж, Санки-Петербург), «Вид на Емерік» (1645, художній музей, Клівленд).

Багато динаміки в картинах з зображенням річок та морських просторів. Рухаються по воді човни рибалок, пливуть по хвилях парусники, стрімко несе свої води широка, немов море, ріка в картині «Річка Маас поблизу Дордрехта». Сповнені динаміки й інші пейзажі з мотивами води: «Вид річки Вааль у Неймегена» (1649), «Вид Дордрехта» (1655), «Харлемське море» (1656). Справжнім шедевром стала картина «Вигляд на річці Маас». Гойєн віртуозно передавав широкі річні простори, пронизані вологим повітрям. Дивовижно красиві парусники на річці та їх легке відображення у воді.

Альберт Кейп (1620-1691) голландський пейзажист який в своїх пейзажах теж використовував мотиви води з внесенням фігурок людей та тварин. Один з поетичних пейзажів «Корови на водопої» (анімалістичний пейзаж). В ньому художник зображував золотистий колорит ранку. Освітлення сонячними променями надає теплоти при сприйнятті цього витвору. Тварини на першому плані спокійно відпочивають на берегу річки. Картина насичена чистим повітрям в якому водна гладь наче розчиняється і лінії горизонту навіть не видно. В картині «Захід сонця на річці» (1655) останні промені сонця освітлюють спокійну річну гладь, на якій завмерли човни з парусами. Над річкою розливається вечірня прохолода, по ще світлому небу спокійно пливуть легкі хмари. Дивовижні фарби пейзажу - ніжно-золотисті, зелені, коричнюваті. Пензлю художника також належать і марини одна з них «Море при місячному освітленні». Голландський митець з любов’ю зображував різні куточки рідного краю для розкриття краси і величі природи. [ 2;с. 23-27 ]

Італійський художник Антоніо Каналетто (1697-1768) писав міські пейзажі: вулиці, площі, споруди, річки з мостами, лагуни з пливучими гондолами та парусними човнами. Його пейзажі реалістичні, але з твор-чим підходом. З них ми знаємо «Великий канал у Венеції» (1725- 1726).

Французький митець Франсуа Буше (1703-1770), директор Королів-ської Академії мистецтв, талановито відображував в своїй творчості художні смаки світського суспільства середини ХVІІІ ст. В пейзаж він неодмінно включав сценки сільського життя, ілюструючи модні літературні видання. В картині «Пейзаж з відлюдником» використана новела Боккаччо. Підпорядковуя всі деталі композиції, Буше часто повторював в пейзажах одні і ті ж деталі: стару вербу, осоку на берегу прозорого прудку, листя дерев і кущів, кружевним візерунком вимальовуються на світлому небі з золотистими хмарками. Саме водний момент надає асоціативне сприйняття відлюдничества та відокремлення від суспільного життя.

В творчості французького художника Клода Жозефа Верне (1714-1789) улюбленим мотивом було море в різний час доби, морські гавані, суворі скелі та архітектурні споруди. Наприклад, його картини «Морський берег біля Анціо» (1743), «Вигляд мосту й замку Св. Ангела» (1745), «Італійська гавань» (1750) та «Вхід в Палермський порт» (1769). В них простота та чіткість форм, прозорість фарб дальніх планів, в той час як перший план написаний щільними, густими мазками. В 1753 році головуючі держави запропонували Верне створити серію пейзажів з виглядами французьких портів. Художник написав 15 полотен, які й на наш час належать Лувру. На них з великою точністю зображено порти (Ла-Рошель, Тулон, Марсель та ін.) з причалами, таможнями, складами, маяками, прибережними артилерійськими укріпленнями, з спорудами в порту. Всі полотна мають 3-х метрову довжину.

Юбер Робер (1733-1808) написав пейзажі в яких реальність переплітається з надуманим. При погляді на його роботи глядач неначе переноситься в далеке минуле й дивується побаченому. Наприклад, його картина «Архітектурний пейзаж з каналом» (Ермітаж, Санки-Петербург).

Німецький живописець Фридрих Каспар Давид (1774-1840) представник раннього романтизму мав деякі одухотворенні пейзажі. Серед них «Подорожній над морем хмар» (1818). На цьому полотні художник зображував постать чоловіка в центрі композиції, яка повернута до безкраїх просторів землі. Але цей простір заповнює бурхлива сила води, яка б’ється об скалистий берег. Філософський підхід до трактування цього сюжету наштовхує глядача на різні роздуми. [ 6; с. 34-37 ]

В основі творчого методу Шарля - Франсуа Добіньї (1817-1878) лежить не тільки уважне спостереження, але й безпосереднє спілкування з природою. В кінці п’ятидесятих років він спорудив човен в якому плавав по Сені та Уазі. На човні створив художню майстерню і написав багато етюдів з мотивами води. Серед них робота «Ранок» на якій художник показував ніжні тони світлого неба та вологу димку над водою. Улюблена художником природа сама підказала йому нову колористичну палітру та нові живописні прийоми. Добіньї підходив до проблеми передачі світла та кольору в відомому ступені вже як попередник імпресіонізму. [ 26;с.24]

Пейзажі Гюстава Курбе (1819-1877) показують, що художник захоп-лювався передачею мінливості стану природи. В залежності від часу доби й погодних умов змінюється освітлення й кольори. Прагнучи показати важко вловимі зміни в природі, Курбе звертався до теми моря. Більшість морських пейзажів було виконано майстром в 1860-1870 роках. Наприклад, такі роботи як «Море у берегів Нормандії» (1867), «Човен на берегу» (1863). Пейзажі Курбе - живописний гімн природі. Вони оспівують велич та могучу силу моря, красу лесів, горяних верхівок та водоспадів («Водоспад в Конше», 1864). [ 23; с.32]

Якщо говорити про використання митцями мотивів води то не можна не сказати про імпресіоністичне направлення - де в чому протилежне та активно вороже академізму. В цьому напрямку плодотворно працював Клод Моне (1840-1926). Пейзаж це улюблений його жанр. Він багато працював на пленері, віртуозно передаючи освітлення, використовував чисті кольори сонячного спектру. Про морські пейзажі Моне можна сказати, що вони дуже різноманітні та мінливі, як і саме море. Художник прагнув зобразити невловимі в природі з різних точок зору моменти при різному освітленні дня, при різній погоді. В картині «Скали в Етрета» могутні скали в Етрета з віддаленням стали невпізнаваємі, як кольорові тіні при заході сонця пливуть парусники по мерехтливій поверхні моря. Також знамениті й інші картини з мотивом води це й «Тераса в Сент-Андресі» (1866), й «Жабятник» (1869) (мал. 4), й «Човни й міст Аржантьо» (1874).

Творчий метод роботи на пленері призвів Моне до поселення в Живерні (дім за містом), де він створив сад з любовно продуманими живописними ефектами. Цьому саду Моне присвятив дві серії: першу, до якої відноситься картина «Білі кувшинки» (1898-1909) (мал. 3), другу, до складу якої входять великі декоративні панно. Лейтмотивом цих витворів є улюблені квіти художника - багатокольорові водяні кувшинки. Картина «Білі кувшинки» перш за все діє як сочна, кольорова поверхня води. Радісно звучать біло-рожеві та жовті плями кувшинок. Легка дуга містка вносить в композицію зібраність та визначеність. [26;с.29]

Працюючи над живописом пейзажу, П’єр - Огюст Ренуар (1841-1919) звертався до пленеру ще до першої знаменитої виставки імпресіоністів 1874 року, про що засвідчує картина «Купання на Сені». Ренуара полонили загальне кольорове сприйняття від води, неба, зелені дерев, веселого натовпу людей. Гладь води має відображення оточуючого середовища. Білий парус на воді має теж своє відображення. Люди купаються у точці золотого перетину. На першому плані зображено натовп. Ця сюжетна композиція розкриває перед глядачем відпочинок парижан в улюбленому місці прогулянок. [ 25;с.30 ]

В 1886 році Вінсент Ван Гог приїздив до Парижу. Він захоплювався імпресіонізмом. В цей період він написав пейзаж «Море в Сен-Марі» (мал. 5), в ньому відчувається простір та безкінченність моря, стрімкий рух парусників. Напружену динаміку й емоційність пейзажу підсилює нерівна, подібна морській піні, яскрава поверхня картини, складена із мазків білого, жовтого й синього. В картині «Зоряна ніч» (мал.6) відображення зірочок відблискує на поверхні водойми. Художнику вдалося показати красу цього часу доби й наштовхує на мрійливість. [26; с.46]

1.2. ВИКОРИСТАННЯ МОТИВУ ВОДИ УКРАЇНСЬКИМИ МИТЦЯМИ.

До ХІХ ст. пейзаж в українському образотворчому мистецтві не набув значення самостійного жанру, відіграючи підпорядковану роль конкретизованого тла у різного роду фігуративних композиціях. Роль пейзажного мотиву в давньому мистецтві обумовлювалася необхідністю відтворити середовище, в якому перебував і діяв персонаж. З посиленням реалістичних тенденцій це середовище дедалі більше ставало об’єктом художнього осмислення і естетичної насолоди.

Інтенсивно розвивається в українському живописі останньої третини XIX- початку XX століття пейзажний жанр, репрезентований такими визначними його майстрами, як В. Д. Орловський, С. I. Світославський, П.О. Левченко, I. П. Похитонов, К. Я. Крижицький, М. С. Ткаченко, та ін.

Як і видатні європейські пейзажисти, українські художники бачили красу рідної природи не у виняткових її краєвидах, а в самих звичайних буденних мотивах, близьких і зрозумілих кожній людині. Створюючи колоритні образи рідної природи, вони нерідко сповнювали їх глибоким соціальним змістом, у зв’язку з чим твори їх звучали в унісон з почуттями і настроями трудового народу. Разом з тим, природа України постає в творах українських пейзажистів у всій своїй неповторній красі. Поетизуючи рідну природу, українські митці пробуджували тим самим у своїх співвітчизників любов до рідної землі, почуття патріотизму.

Багато і плідно працювали українські пейзажисти над удосконаленням своєї професійної майстерності, наполегливо оволодівали принципами пленеру, що допомогло їм правдиво передати не лише предметний світ природи, а й повітря, сонячне чи місячне світло, безмежне багатство її колористичного звучання.

Особливо приваблювали українських пейзажистів мотиви, які давали змогу зображувати природу в її перехідних станах – в період весняного пробудження чи осіннього прив’ядання, у вечірні сутінки чи на світанку, після дощу чи перед грозою. [25;c. 27-29]

З іменем В. Д. Орловського (1842-1914) зв’язане становлення і утвердження в українському живописі реалістичного пейзажу. Він був першим українським живописцем, який майже повністю присвятив свою творчість зображенню природи.

Ранні пейзажні твори В.Д. Орловського майже повністю витримані в традиціях академічного мистецтва. Про це свідчить не лише вибір художником об’єктів зображення (його приваблювали передусім екзотичні мотиви), а й підкреслено романтичне трактування образів природи, традиційна побудова композиції з обов’язковим чітким розмежуванням трьох планів, умовність колориту, тощо. Поступово художник переборює ці впливи, все міцніше утверджуючись на пози-ціях реалізму. Увагу митця привертали передусім мотиви, які давали змогу показати велич рідної природи, її могутню, богатирську красу. Звідси перевага в його творчості широких панорамних пейзажів з зображенням відкритих степових просторів, перерізаних неглибокими вибалками й ярами зелених луків, високих і густих березових гаїв, широких, безкрайніх придніпровських далей, щедрих розливів рік напровесні, тощо. В пейзажах цього плану («Біля Дніпра», «Околиці Києва», «Повінь», «Березовий гай» та ін.) художник основну увагу приділяв вирішенню лінійної і повітряної перспективи, домагаючись справжньої ілюзії в передачі безмежності простору.

Важливою особливістю пейзажних творів В. Д. Орловського є те, що вони містять у собі нерідко жанровий елемент – характерні сценки з життя трудового народу: селян, рибалок, чумаків тощо. Риса ця взагалі характерна для вітчизняного пейзажного живопису, в україн-ському образотворчому мистецтві її, як відомо, започаткував Т.Г. Шевченко. Вводячи в живописне полотно елементи жанру, демократично настроєні митці тим самим надавали своїм творам певно-го соціального звучання, сильніше відтіняли локальні особливості зображуваної природи, показували органічний зв’язок людини з природою, розкривали поезію праці, її важливу суспільну роль.

Одним з кращих пейзажних творів В. Д. Орловського справедливо вважається картина «Сінокіс» (1878), за яку він одержав звання професора. Картина була експонована на одній з всесвітніх художніх виставок і одержала схвальні відгуки критики, зокрема з боку В.В. Стасова, який відзначав, що в ній «багато простоти і правди». Етюд до цієї картини зберігається у фондах Державного музею українського образотворчого мистецтва в Києві. На передньому плані в ньому зображені валки скошеного сіна, що його складають у копиці двоє літніх селян – чоловік і жінка. Паралельно валкам протікає тиха степова річечка, за якою видніється темно-зелена стіна лісу. Стоїть погожий літній день, яскраве сонячне проміння залило всю луку, рефлексами відбилося на воді та одязі селян. На далекому обрії в синювато – фіолетовій імлі ледь угадуються обриси далекого села.

Захоплювався В.Д. Орловський і проблемою передачі сонячного світла, яку він з особливою майстерністю розв’язав у картині «Хати в літній день» (1879). На картині зображено куточок села з трьома непоказними хатками, що притулилися на невисокому пагорбі. Сонце стоїть у самому зеніті, про що свідчать короткі тіні від предметів. Майже фізично відчувається нестерпна спека, від якої так хочеться сховатися в тінь. Під гарячим промінням сонця все в природи набуло рудуватих відтінків. Особливо вдало з допомогою вохристих тонів передана вигоріла на сонці трава. В контрасті з теплими тонами землі написано зеленувату воду річки (перший план) та вузеньку блакитну смужку неба, з легкими світлими хмаринками. Картина сильна своїм реалізмом, винятковою правдивістю в розробленні пейзажного мотиву, конкретністю змісту, підказаного самою природою, її станом. [ 25;с.12].

Пензлю В. Д. Орловського належить також ряд морських пейзажів, якими він захоплювався у 1880-х роках («Грозові хмари над морем», «Берег Судака», «Діти на березі моря» та ін.). У них художник виявив неабияке уміння писати воду, головним чином, в момент штилю, правдиво передавати вологе морське повітря, ефекти сонячного світла на морській гладіні й покритому хмарами небі. [25; с.14]

В середині 1880-х років в український пейзажний живопис прийшли талановиті митці, серед яких одне з найпочесніших місць належить С. I. Світославському (1857-1931). З іменем С. I. Світославського зв’язане зародження соціального пейзажу. Учень і послідовник видатного російського художника - пейзажиста О. К. Саврасова, С. I. Світослав-ський обирав для своїх картин, як правило, до краю прості, буденні мотиви. Витвори С. I. Світославського сповнені чаруючої поезії, глибо-кого ліризму. Привільні простори українського степу з поодинокими орачами на ниві, весняні розливи повноводих рік, потопаючі в зелені будиночки київських передмість – все це знайшло в картинах

С. I. Світославського глибоке естетичне осмислення.

Першим значним твором С. I. Світославського на українську тема-тику була картина «Дніпровські пороги» (1885) (мал. 7). Уже цей ранній твір художника засвідчив, що його талант був не стільки епічним, скільки ліричним. Замість епічного, монументального вирішення цього живопис-ного мотиву, як того слід було чекати, ми зустрічаємось в творі з ліричним його розв’язанням. Зображені пороги не викликають відчуття грізної стихії, якою вони були в дійсності. Деякий відтінок епічності надають творові лише прибережні скелі й валуни та передгрозове, покрите важкими хмарами небо.

Справжній успіх чекав С. I. Світославського на шляху розроблення скромних буденних мотивів, що їх художник брав з оточуючої рідної природи. Звернувшись до відтворення прози життя, він зумів з вели-кою художньою силою оспівати рідну природу, торкнувшись найпотаєм-ніших струн людської душі. Природа стала для художника приводом для глибоких роздумів над смислом життя, над оточуючою його реальною дійсністю, а не лише об’єктом естетичного замилування.

Справжньою пристрастю С. I. Світославського було зображення весняних розливів рік (картини «Повінь», «Повідь», «Розлив Дніпра на Оболоні» та ін.). За мотивами і настроєм ці твори близькі до відо-мого пейзажу російського митця I. I. Левітана «Весна велика вода», однак у них різний локальний колорит: I. I. Левітан опоетизував у своєму творі природу середньої смуги Росії, а С. I. Світославський - природу України.

В «Повені» зображено, так би мовити, уже «присмирілу» стихію - блакитні води Дніпра, що затопили низький берег великої ріки, порос-лий високими крислатими деревами. Основне в цьому творі - тонко відчутний майстерно відтворений художником настрій, зв’язаний з вес-няним пробудженням природи. Інша за настроєм картина «Повідь». Це вже похмура й грізна стихія, що обрушилася на міську околицю, несу-чи людям шкоди та втрати. Якщо від «Повені» віє величавим спокоєм, то в «Повідді» звучать ноти тривоги. Цей настрій, породжений уже характеру сюжету, підсилюється засобами колориту, побудованого на різких відтінках та сріблясто-голубого кольорів. [ 36; с.14-15 ]

Видатним майстром пейзажу був і сучасник С. I. Світославського П.О. Левченко (1856-1917). В творчості П.О. Левченка є пейзажі які чарують нас винятковою красою типових українських краєвидів. Серед них у першу чергу слід назвати картину «На Харківщині». У цьому одному з найкращих своїх пейзажів художник зобразив широку, залиту сонцем і покриту буйною рослинністю долину, по якій, вигадливо петляючи, тече спокійна степова річка. Висока точка зору дала змогу художникові побудувати багатопланову композицію з розміщенням основних її компонентів по діагоналі. На передньому плані - порослий поруділою травою пагорбок і група високих дерев біля його підніжжя, на другому - широка смуга фруктових садків, у зелені яких потопає село, а на далекому, третьому плані - зелений килим долини з голубою хвилястою стрічкою річки, яка поступово зникає, зливаючись з обрієм.

П. О. Левченкові вдалося створити надзвичайно правдивий образ українського літа. В картині добре передано не лише настрій ліричної замріяності, елегійності, розлитий у цей момент в природі, а й фізичне відчуття полуденної спеки, млості і, разом з тим, свіжості, прохолоди, що йде від річки. Картині властиві високі живописні якості, зокрема майстерний колорит. Звертає на себе увагу продумане розміщення по діагоналі коричнювато - лілових акцентів, які надають творові чіткого кольорового ритму. Художник витончено ліпить форму, застосовуючи в залежності від об’єкта зображення щоразу нову манеру письма. Широ-кими напівпрозорими мазками він пише пагорбок, дрібними, енергій-ними – темно-зелені важкі крони дерев переднього плану, узагальнено - смугу фруктових садів під косогором. Загалом твір вийшов художньо цільним, емоційно насиченим. Такий же характер має пейзаж «На Україні» (1907). (мал. 13)

Взагалі П.О. Левченко прагнув до створення типових, узагальнених образів рідної природи. Невеликі за розміром, нерідко майже мініатюрні,

пейзажі відзначаються чіткою ліпкою форми, правдивістю у передачі стану, винятковою достовірністю колориту, за що справедливо були названі «своєрідними кольоровими поемами» [13;с.5]. Створені художником краєвиди - це передусім «краєвиди настрою», у них знайшло своє відбиття світовідчування не лише самого митця, а й загалом світовідчування людини того часу. Як за змістом, так і за формою вони «виражали склад народного поетичного мислення»[25;с.11].

Співець чаруючої, неповторної краси рідного краю, відомий перед-усім як тонкий лірик С. I. Васильківський. Глибоке відчуття природи, уміння помітити й віртуозно передати найтонші нюанси її кольорових і тонових відтінків, неабиякий дар живописного синтезу дали змогу С. I. Васильківському створити чимало справжніх шедеврів пейзажного жан-ру, які стоять на рівні найвищих досягнень світового мистецтва.

Уже в ранній, академічний період С. I. Васильківський, працюючи багато й наполегливо, молодий митець досяг високого рівня майстер-ності, про що свідчать, зокрема, такі його картини, як «Весна на Україні» та «Околиці кам’яної балки».

Картина «Весна на Україні» (1883) цікава передусім вдалою переда-чею весняного настрою та вмілим відтворенням локальних рис типового краєвиду Харківщини. На картині зображено село над вибалком, по якому спокійно протікає невеличка степова річка. Зліва на пагорбі вид-ніється чепурна хатина з прибудованою до неї повіткою, від хати до річки в’ється стежка. Парує земля, м’яко огортаючи густою імлою далину. Повітря по-весняному вологе й тепле.

Картина виконана з дотриманням основних вимог академічного живопису. Композиція вивірена, кольорова гама скупа, з перевагою зеленкувато-коричневих та голубих тонів. Однак завдяки багатству тоно-вих градацій та точно знайденим тоновим відношенням художникові вдалося створити досить правдивий і цільний образ рідної природи.

Якщо пейзаж «Весна на Україні» за своїм характером ліричний, то в «Околиці кам’яної балки» виразно відчувається епічна основа. Обравши віддалену точку зору, художник розгорнув композицію в глибину, намагаючись передати безмежну широчінь зображеного простору. Зма-льований у картині вибалок з кучерявими зеленими деревами і хвиляс-тою стрічкою дороги губиться в глибокій мерехтливій глибині.

Різні за характером пейзажі «Весна на Україні» та «Околиці кам’яної балки» свідчили про те, що художник на цю пору ще не визначив свого власного світосприйняття в розумінні й відтворенні природи, і що пошуки його йшли в різних, різко протилежних напря-мах.

Пейзажі С. I. Васильківського періоду розквіту його творчості відзна-чаються винятковою різноманітністю сюжетів і мотивів. Серед його творів з мотивами води є такі картини як «Степова річка», «Степовий став», «На річці Орелі. Полтавщина», «Село над річкою», «Левада», «Козача левада», «Повінь на Дніпрі», «Весняний ранок у дніпровських плавнях», «Море», «Хмара над морем», «На морі. Біля Керчі», «Козача гора. Околиця змієва» (мал. 9), «Біля джерела» (мал. 10), «Коропів хутір» (мал. 11), «Сільський пейзаж» (мал. 12) та ін.

Художник зображував природу в різні пори року. Літні й весняні пейзажі митця приваблюють інтенсивністю яскравих кольорів та відтінків їх, правдивою передачею нестримної сили життя природи; пейзажі осені - задумливим, журливим настроєм, тонким поєднанням холодних і теплих відтінків неяскравих, але надзвичайно ніжних, м’яких тонів; зимові краєвиди - віртуозним відтворенням синюватої білизни снігу, свіжості повітря та прозорої блакиті неба в ясний, погожий зимовий день.

Витвори С. I. Васильківського сповнені такої чарівної краси й поезії, вони відзначаються такою витонченістю письма свіжістю й яскравістю барв, що сміливо можуть змагатися з найдовершенішими зразками пейзажного живопису не лише у вітчизняному, а й у світовому мистецтві.

С. I. Васильківський володів неабияким хистом живописного синтезу, умінням творити узагальнюючи, типові образи рідної природи.

Картина «Козача левада» - справжня перлина українського дожовтневого національного мистецтва. Щоб розповісти про щедрість української природи, благодатної для всього живого, художнику потрібно багато подробиць. Під теплим небом родюча земля настелила своїми соками силу-силенну дерев, кущів, квітів, трав. Волам удосталь корму на леваді, а людям тут і працювати і дихати солодким повітрям приємно і добре… «Скоротити», відкинути щось неможливо, бо все «працює» на користь художньому образові, збагачує його. Нічого великого за розміром, такого, що затулило б усе інше, перейняло всю увагу глядача, Васильківський на першому плані не вміщує. Тут найліпше місце для розмаю квітів і трав: у далечині б і не помітити, як їх багато, які вони різні. Воли п’ють воду у глибині картини, десь посередині левади. Глядач знає, які вони завбільшки. Тому й дерева, що видніються далеченько за волами, порівняно з ними, здадуться йому височенними, хоч на картині розміри їх порівняно невеликі.

Так у краєвиді утворюється і простір, і настрій. Якому сприяють і перспектива, і колорит, і – в даному разі – деталізований рисунок. Зерно образу картини Васильківського – багатство, різноманітність квітучої землі. Картина відзначається багатством кольорових градацій і рефлексів, бездоганністю в передачі тонових відношень. Звертає увагу продумане поєднання детально виписаних предметів переднього плану (вода озерця та відображення у ній, трава, каміння) з узагальнено поданим останнім планом (масив лісу), яке посилює відчуття просторовості, повітряності пейзажу. Все це, разом взяте, привело до створення цільного й глибоко емоційного образу рідної природи. [ 12;10-14 ]

Можна з великою вірогідністю відтворити у краєвиді будь-які ефекти світла. Коли А.І. Куїнджі дав на виставку свою картину “Місячна ніч на Дніпрі” (1880), деякі глядачі звинуватили художника в тому, що десь за полотном він заховав... ліхтар. Не могли збагнути, як це зроблено, що місяць світить, як справжній. І серед живописців були такі, котрі не вірили, що ефекти світла Куїнджі відтворює звичайними фарбами, дорікали йому, чого, мовляв, приховує від товаришів свій “секрет”. А фарби таки були звичайні, жодних таємниць, крім таємниць майстерності, якими охоче ділився Куїнджі, не було. У місячному сяйві виблискує гладінь дніпрових вод, і вона не тільки нічим не підсвічена, а навіть темніша за білий папір. Заради того, щоб ”місячна доріжка” сяяла на картині, як у природі, художник відкинув безліч подробиць, гранично обмежив шкалу світлових і кольорових відтінків, які можна спостерігати при місячному світлі. Ніч Куїнджі “така місячна, зоряна, ясна” саме тому, що на березі нічого не видно: ні стежечки, ані пенька, не кажучи про якісь голки... Якби все це було, не пощастило б відтворити місячне світло, яке художник обрав “лейтмотивом” свого чудового “ноктюрна”. Лише однієї подробиці вистачило художникові, щоб перенести глядача на Україну: на тлі сяючої річки при першому погляді на картину, впадає в око чіткий силует вітряка. Для підсилення ефекту світла майстер використав і кольори.

Місячної ночі земля оповита холодним сріблястим, блакитно-зеленуватим світлом, що приглушує, нейтралізує всі теплі кольори. Предмети, яскраво-червоні вдень, під місяцем якісь блідо-фіалкові, рожеві - біліють. Куїнджі все навколо місячної доріжки не лише затемнює, а й робить темряву теплою, рудувато-брунатною. Вода світиться і тому, що вона найсвітліша серед усього в картині, і тому, що вона найхолодніша, срібляста-зеленкувата; тоді як усе оточення – тепле.

Способом накладання фарб, характером “живописної поверхні” майстер також підсилює ефект світла. Усе він малює порівняно тонким шаром фарб, який поглинає світло. І тільки на місячну доріжку густо накладає білу фар- бу, що інтенсивно відбиває промені. Щоб забарвити доріжку “місячним кольором”, він не домішує до білила зеленої фарби, а наносить її зверху найтоншим прозорим шаром (так званою лесіровкою), крізь який проходять відбиті білі промені, набуваючи зеленкуватого відтінку. Якби художник домішав зелене до білого, колір був би мутним, а так віддзеркалене світло здається кришталеве чистим, “аж дзвенить”, ніби воно справжнє, місячне.

Малюючи з натури, не можна вдаватися до подібних прийомів. Щоб нанести прозору фарбу на якусь іншу, підкладену знизу, треба чекати, поки остання повністю висохне. Отже, перед тим як почати роботу над картиною, художник мусить не тільки тримати в уяві образ реального краєвиду, а й перетворювати його відповідно до можливостей живописної техніки. Враховуючи ці можливості, пейзажист в реальному краєвиді вибирає те, що його особливо вразило, навіяло певний настрій. Досить глядачеві побачити місячне світло, місяць серед хмаринок, дніпрові береги, як активізується його уява. Зорове враження викличе в пам’яті все, що глядачеві довелося відчути, коли теплої літньої ночі дивився на далекий тонучий обрій. Він немов почне, як стиха шелестить спичак, плескають дрімотливі хвилі. І безліч невимовних солодких почуттів ворухнеться в його душі. [ 2; с.130 ]

М. І. Мурашко (1844-1909) належав до старшого покоління українських митців, творчість яких розвивалася під безпосереднім впливом передвижників, зокрема Ю. І. Рєпіна, з яким український митець перебував у дружніх стосунках. Видатний діяч художньої освіти на Україні, він відомий також і як талановитий живописець і графік.

Живописна манера М. І. Мурашка, його підхід до трактування образів природи найповніше розкривається в пейзажах «Над Дніпром» та «Дніпро», в яких зображено велику українську ріку в околицях Києва.

В картині «Над Дніпром» пейзаж має яскраво виражений епічний характер, природа Придніпров’я постає у всій своїй красі. На передньому плані художник зобразив гористий берег Дніпра з двома високими деревами, що міцно вкоренилися в піщаному ґрунті. Весь другий план займає могутня течія Дніпра, за якою відкриваються імлисті задніпровські далі. Композиція картини побудована на ритмічному чергуванні й контрастному зіставленні розміщених по діагоналі великих кольорових плям: темно-зеленої смуги трави і дерев, освітленої сонцем прибережної піщаної кручі, темно-синьої гладіні води та світло-зеленої, оповитої серпанком смужки далекого протилежного берега. В картині вдало вирішена повітряна перспектива. Все це, разом взяте, надає створеному художником образові значної емоційної сили.

В іншому емоційному руслі трактується образ природи в картині «Дніпро». Художник зобразив у ній виняткової краси придніпровський краєвид. На передньому плані картини - пологий глинястий берег річки, розмитий в багатьох місцях стічними водами. В глибині композиції - дві чепурні хатини під тесаною крівлею і затишний зелений гайок. На порослій свіжою зеленою травою землі відпочивають дві жінки, а справа, внизу, могутньо розлився Дніпро - далеко, в голубому серпанку видніється його протилежний берег.

Якщо в картині «Над Дніпром» композиція побудована на світлотіньових кольорових контрастах, то в картині «Дніпро» - на гармонійному поєднанні великих кольорових площин. Тонко гармонують між собою багаті градаціями жовто-коричневі тони ґрунту, зелені - трави й дерев та синяво-голубі - води й неба. В картині добре передано відчуття спокою, що панує в природі, однак це саме спокій, а не статика. Життя природи, її рух відчувається і в могутній течії води, і в сонячному промінні, яке обласкало землю, і в легких світлих хмаринках, що тихо пливуть у голубому небі. [ 37; 15-18 ]

За характером відтворених краєвидів визначають певні види пейзажного живопису, зокрема марини – зображення моря. Одним з найвідоміших мариністів був кримчанин І. К. Айвазовський (1817-1900). Більшість створених Айвазовським образів моря - це прояв творчого відображення мотивів пов’язаних зі стихією і водними просторами. Серед них «Неаполітанська затока вранці» (1843), «Аварія корабля» (1843), «Вид на острів Капрі» (1845), «Дев’ятий вал» (1850), «Вітряк на березі»(1851), «Схід сонця поблизу берегів Ялти» (1864).

Бравурно – катастрофічний за сюжетом «Дев’ятий вал» (1850, Російський музей, Петербург), де досягнуто враження «безмежного» морського простору. Художник зображує боротьбу людини зі стихією. Сонце на картині встає, це говорить про мужність людей, які витримали нічний шторм, і не загинули. Вони підтримують один одного як фізично, так і морально. А якщо Айвазовський хотів показати захід сонця, то найстрашніше в людей тільки попереду. Картина виконана в теплих кольорах, що не робить моря зовсім страшним і небезпечним. В той же час ми розуміємо всю складність положення. Але загрозлива небезпека морського простору не заважає милуватися водою яка просвічується сонячними променями. [ 9; с.21 ]

Особливе місце серед дореволюційних художників Півдня України посідає Р.Г. Судковський (1850-1885) – митець, який залишив після себе славу видатного майстра морського пейзажу, натхненного співця Чорного моря та його мальовничого узбережжя. За 12-ти літній митецький шлях він встиг створити сотню картин, серед яких чимало справжніх шедеврів мариністичного жанру. Відзначаючи рідкісне по силі живописне обдарування Р.Г. Судковського, тогочасна критика ставила його ім’я поряд з іменем І. К. Айвазовського, підкреслюючи, що «В дечому, зокрема в зображенні морських хвиль, він навіть ближчий до істини» [ 30;с.81]

Як пейзажист, Р.Г. Судковський відзначався глибокою вірністю раз і назавжди обраній темі. Чорне море поблизу Очакова і Одеси, прибережні краєвиди Дніпровсько-Бузького та Дністровського лиманів. За своїми мотивами творчість художника надзвичайно різноманітна. Він писав море як під час шторму, так і момент повного штилю («Буря», «Буря біля Очакова», «Буря біля Одеси», «Мертвий штиль. Берег біля Одеси»); як перед бурею чи грозою, так і після них («Перед бурею», «Перед бурею біля Одеси», «Перед грозою», «Очаківська пристань після бурі»); влітку і восени («Полудень», «Очаківський берег», «Буря на морі восени»; на світанку і вночі, осяяне місячним світлом («Світанок біля берегів Одеси», «Місячна ніч на морі», «Ніч в Очакові». Його море то похмуре, суворе, навіть страшне у своєму гніві, то спокійне, ласкаве, що приваблює кришталево чистою водою, крізь яку просвічується кам’яне чи піщане дно. Художник віртуозно міг писати морські хвилі, передавати їхній навальний рух чи тихій плескіт, мінливість їхнього кольору, гру сонячного проміння на них брязкіт піни. З неменшою майстерністю писав він небо – чисте, лазурове або ж покрите гнітючими сірим хмарами чи застелене густою пеленою осінньої імли. Приваблюють глядача в картинах художника також надзвичайно правдиво написані бурі глинясті, майже позбавлені рослинності береги моря та лиманів, густі комишеві зарослі плавнів. Скупа, сувора, на перший погляд мало приваблива природа рідного художникові Причорномор’я знайшла в його особі щирого й оригінального співця.

Характерними, найбільш типовими зразками мариністичного пейзажу э, зокрема, картини «Мертвий штиль» («Прозора вода»), «Очаківська пристань» та «Ранок в Дніпровських гирлах».

У картині «Мертвий штиль» (1879) Р.Г. Судковський продемонстрував своє віртуозне уміння писати море в тиху, лагідну, хоч і похмуру погоду, коли дрібні, ледь помітні хвилі ліниво накочуються на берег, а вода настільки чиста й прозора, що видно кожний камінець, кожну піщинку на прибережному морському дні. Відчуття глибокої тиші, що панує в природі, підсилюється зображенням безлюдного берега з причаленим до нього рибальським човном та невисокої скелі, яка ніби задрімала над водою.

Іншим настроєм пройнята «Очаківська пристань» (1881), в якій море зображено в холодний вітряний осінній день. У цьому творі увагу глядача привертають майстерно написані бурхливі морські хвилі, які в могутньому розгоні набігають на низький піщаний берег, розсипаючись бризками піни. Основну увагу художник зосередив на передачі характерних контурів та кольору рухливих хвиль, напівпрозорі оливкові тони яких добре гармонують з сірувато-голубими тонами навислих над морем хмар.

Картина «Ранок у Дніпровських плавнях» цікава тим, що в ній художник досяг значного художнього ефекту в зображенні лагідного літнього моря на світанку. Сонце ще не зійшло, однак його яскраве проміння, пронизуючи пелену нічного туману, уже граэ перламутровими відблисками на посвітлій воді. Вдалині темною плямою видніється човен з рибалками, які витягують з води сіті; над водою кружляє зграйка чайок. Все навколо сповнене тишею, дихає свіжістю і відрадою.

Цікавий також пейзаж «Скелястий берег», що зберігається в Одеському художньому музеї. Твір позначений романтичною схвильованістю і правдивою передачею стану моря в похмурий вітряний осінній день. [ 10;7-16 ]

Неабияким талантом пейзажиста володів М.С. Ткаченко (1860-1916). У 1890-х роках він захопився морськими пейзажами, інтерес до яких зберіг до останніх днів свого життя. З захопленням і неабиякою майстерністю він пише краєвиди Атлантичного океану, Середземного і Чорного морів, які приносять йому гучну славу художника-мариниста. До кращих марин митця відносяться картини «Скелястий берег», «Прибій на морі», «Скеля парус», «Вид у Лівадії», які вражають майстерною передачею найрізноманітніших відтінків морської води в тиху і штормову погоду, вологого й кришталево чистого морського повітря. Справжньою поезією моря віє зокрема від пейзажу «Скеля парус» (1906), у якому художник з винятковою майстерністю написав морську гладінь під час повного штилю, передав численні кольорові рефлекси, що відбилися на воді від неба і високих прибережних скель.

Кілька великих за розміром художніх полотен («Прихід у Кронштадт французької ескадри», «Спуск броненосця «Очаків» у Севастополі у 1902 році», «Огляд англійської ескадри у 1909 році» та ін.) виконав М.С. Ткаченко на замовлення Морського міністерства, офіційним художником якого він став у 1901 році. Твори ці відзначаються стриманістю у передачі урочистого пафосу, якого вимагав сам сюжет, простотою й продуманого вирішення, а головне - правдивістю зображення моря, зокрема могутніх морських хвиль з пінистими гребнями, які з великою силою обрушуються на борти військових кораблів. [ 25; с.73]

Чимало змістовних пейзажів залишив після себе О.Г. Сластьон (1855-1933) - митець, життя якого пройшло в Миргороді на Полтавщині. Він любив зображувати широкі степові простори з силуетами вітряків на обрії, мальовничі краєвиди сіл та берегів річок. Його пейзажі які приваблюють розмаїттям кольорів, задумливим, мрійливим настроєм це «На річці Псьол», «Волинь», «Весна. Долина річки Снів» та ін.

Картина «Весна. Долина річки Снов» вражає своєю панорам-ністю, зокрема вмілою передачею глибини простору. На передньому плані художник зобразив простору луку, в глибині композиції - зарослі верболозу, із за яких подекуди видніються біленькі хатки села, а на дальньому плані - невисокий пагорбок та вузеньку смужечку лісу, що аж синіє на обрії. Від пейзажу віє бадьорим весняним настроєм. В картині вдало написано небо, покрите легкими світлими хмарками, крізь які просвічуються озерця дзвінкої прозорої блакиті. Живописні переливи кольорів водної гладі мають неповторний колорит та співзвучність нюансів. [ 39; с.42 ]

Велику й цінну спадщину залишив після себе К.Я. Крижицький - талановитий і оригінальний інтерпретатор рідної природи. В своєму пейзажі «Перед грозою» (1886) з великою правдивістю відтворено стан природи в момент наближення грозового дощу. Над могутньою течією Дніпра нависла велика чорна хмара, кинувши тінь на весь протилежний гористий берег, що синіэ вдалині. Відчуття неминучості зливи настільки сильне, що асоціативно відчувається навіть запах дощу. Художник так побудував композицію, що глядач немов би сам втягується в дію, спостерігаючи зображений краєвид з низького піщаного берега. А в картині «Пейзаж з рікою» (1905) (мал. 8) художник обрав мотив каменистого берега широкої річки. Прозора й чиста вода з спокійною гладдю написана майстерно і з любов’ю. [25;56]

Характерною особливістю жанрових картин М. К. Пимоненка (1862- 1912) є те, що сюжети в них розгортаються на тлі чудово написаних художником пейзажів. Жанр і пейзаж у них органічно злиті, а природа виступає активною дійовою силою. Розглядаючи, наприклад, картину «На річці» (мал. 14), важко сказати, чим вона більше чарує нас - своїм до краю простим, але глибоко поетичним сюжетом (дівчина набрала відро води в річці і несе до хати, а хлопець напуває коня і любовно дивиться їй в слід) чи прекрасно написаним пейзажем. З винятковою майстерністю написано в картині воду тихої степової річки, залитий сонячним промінням повітряний простір та село в зелені садків.

На пейзажному тлі розгортаються й сюжети багатьох інших картин художника, а в деяких з них («На ставку», «На містках», Біля криниці», «Брід»,) пейзаж явно домінує над жанром. Пейзаж у творах митця завжди відзначається конкретністю і правдивістю у відтворенні стану природи, підкресленою емоційністю, майстерністю в передачі повітряного середовища, сонячного і місячного світла. [22; с.14]

Картина «Табун на водопої» (1889) М.С. Самокиша це своєрідний анімалістичний портрет, в якому зображено цілий табун породистих коней білої і гнідої масті. За неї М.С. Самокиш здобув звання академіка. Хоча цей твір анімалістичного жанру, а не пейзаж, художник використовує мотив води де коні п’ють воду. Деякі з коней тільки наближаються, а деякі стоять, тривожно до чогось прислухаючись. Розгорнувши композицію по горизонталі і в глибину, художник зумів показати коней в різних ракурсах і поворотах. Картина динамічна й відзначається майстерним, по-справжньому красивим живописом. Робота на пленері забезпечила правдивість колористичного й світлотіньового вирішення твору. Відблиски надвечірньої заграви відбилися на воді, на бурій поверхні землі, групах коней. [ 34; с.27]

Г.О. Ладиженський виконав багато живописних пейзажів і серед них з мотивами води «Кам’яний берег» і «Хаджибей». «Хаджибей» (1899) цікавий «історичний» пейзаж, в якому він зробив спробу відтворити старе турецьке поселення, на місці якого було засновано Одесу. Картина приваблює, передусім, майстерним зображенням моря і морського узбережжя в тиху, штильову погоду. Завдяки вдало знайденому м’якому контрастові сріблясто-голубих (небо й море) та вохристих тонів (дерев’яні будівлі поселення, човни тощо) пейзаж здається наповненим повітрям і сонцем. Написана до 100-річчя з дня заснування Одеси, картина «Хаджибей» справедливо вважається одним з кращих творів живописця. [ 7; с.19 ]

Сучасний український живопис має дуже великий потенціал. Україна має багато талановитих митців. Кожен заслуговує на особливу увагу. Серед них я хочу відмітити свого вчителя й наставника Мішуровського Віктора Васильовича. Своєю талановитістю й майстер-ністю яку здобув тільки наполегливою працею він став для мене взірцем. Перебуваючи на персональній виставці 2008 року, з непередбачуваним захопленням вбачаєш в його живописі певну атмосферу й настрій кожної картини. Художник висвітлює дуже багато тем. Велику увагу приділяє саме пейзажу, але э й портрети де фоном э безкрая далечінь водного простору який надає ліричний настрій замріяності образу. В своїх пейзажах митець показує різні пори року. Це й літній пейзаж зі стогами сіна, й осінній пейзаж з «золотими» березками, й зимові пейзажі з засніженим селом або архітектурою міста Львів, або закуток природи яка просинається від зимової сплячки де водна гладь заводі має неперевершені живописні відтінки (мал. 15). Кожна з картин заслуговує на особливу увагу, але на створення дипломної роботи мене надихнула саме ця заводь в якій художник майстерно передає відображення у воді. Сонце просвічується через гілки дерев. Картина наповнена зимовим повітрям хоча ми знаємо, що сонечко пригріє сильніше і сніг розтане. В цьому ми бачимо нескінченний рух в природі. Картина дуже живописна. Особливо цікаво написано кору дерев на першому плані, сніг та сонячне світло яке пробивається через густі гілки і скоріш за все є композиційним центром. Тут ми чітко бачимо перспективу: перший, другий, третій плани та багато численні дерева які розчиняються у просторі. Річечка яка протікає повз глядача можливо є в нашому місті. Своєю картиною художник показує не тільки любов до живопису, а й до кожного куточка нашої природи.

1.3. ВИКОРИСТАННЯ МОТИВУ ВОДИ РОСІЙСЬКИМИ МИТЦЯМИ.

Семен Федорович Щедрін (1745-1804) в своїй творчості мав за улюблений жанр живопису саме пейзаж. Його твори з мотивами води це «Вид на Гатченський дворець з Сріблястого озера» (мал. 16) (1789, Третьяковська галерея, Москва), «Вид в Сорренто поблизу Неаполя» (1828), «Сорренто» (1829). Художник своєю працею проявляв любов до живопису, природи, вчасності це мотиви води та архітектури в пейзажі.

Василь Дмитрович Полєнов (1844-1927) народився в Петербурзі. Його мати була ученицею художника К. Молдовського, який в свою чергу був учнем К. Брюллова. Вона любила писати витончені пейзажі й привила цю любов сину й донці. З дванадцяти років Вася брав уроки у художника П.А. Черкесова, а потім у П. Чистякова. Він дружив з І.Рєпіним й Д. Левицьким. Закінчивши Академію мистецтв з золотою медаллю, Полєнов отримав премію на яку мандрує в доль Рейну, жив в місті Мюнхен, потім мандрує Швейцарією, побував у Римі та Венеції, Флоренції та ін. містах. Повернувшись на батьківщину, Полєнов віддався пейзажному живопису. Мотиви води зустрічаються в таких його полотнах: «Ріка Воря» (1878), «Ріка Оять» (1878), «Заросла заводь» (1879), «Воря» (1882) (мал. 17), «Тургенєво» (1885) (мал. 18), «Осінь в Абрамцеві» (1890), «Золота осінь» (1893). [ 23; 74-79 ]

В картині «Заросла заводь» В.Д.Полєнов зображував куточок покинутої людиною природи – покинутий парк на берегу сонної заводі. На першому плані живописне розмаїття рослин та лілії на воді. На другому плані місточок який виходить на глядача, а далі густа рослинність, що дає відчуття відокремленості та загадковості простих мотивів.

В картині «Тургенєво» художник також зобразив куточок заводі, але в старенькому селищі з тропками до води. Завдяки руху води на першому плані, відчувається життя в природі.

В картині «Золота осінь» Полєнов показав безкраї простори руської землі з полями, долинами, повноводними ріками. Він зображував улюблену річку Оку біля якої жив деякий час. На трьох цих картинах художник використовував однакове направлення водної гладі, створюючи композицію полотна. [ 38; с.54 ]

Олена Дмитрівна Полєнова (1850-98) в своєму етюді «Заводь в Абрамцеві» (1888) (мал. 19) показала куточок заводі з кувшинками, який приваблює насиченістю та соковитістю кольорів води й тонкими відтінками зеленувато жовтих кольорів рослин. [ 38, с. 89 ]

Васильєв Федір Олександрович (1850-73) зображував емоційно-ліричні, здебільшого драматичні пейзажі. Відомі його полотна це «Перед дощем» (1870), «Відлига» (1871), «Мокрий луг» (1872). [38; с.61]

Олександр Кіндратович Саврасов (1830-97) творець багатьох реалістичних пейзажів з різними мотивами. Серед них пейзаж який передає поетичну красу гір та гірського озера «Гірське озеро. Швейцарія.» (мал. 20). Художник майстерно використовує гармонійне поєднання кольорів та відтінків

Ісак Ілліч Левітан був учнем відомого пейзажиста О.Саврасова. Здібності пейзажиста І. І. Левітан (1860-1900) мав ще в училищі. Його картину «Осінній день. Сокольники.»П.М. Третьяков придбав на виставці в 1879 році. В 1885 році художник написав картину «Річка Істра» (мал. 21), зображуючи пейзаж з мотивом води. Це невеличка за шириною річечка серед широких ланів. Під час мандрівки до Криму, природа якого просто вражає, митець створює багато етюдів. Серед них « Берег моря. Крим»(мал.23) (1886). Мріючи потрапити до річки Волги, в 1887 році приїздить саме туди. Могутня ріка власно оволоділа його уявою. Нескінченні волжські далі, живописний берег, давні міста, сувора та величава краса природи - все було незвичним, раніше не баченим. Десять картин на волжську тематику з’явилось на художній виставці. Серед них - «Вечір на Волзі», «Вечір. Золотий Плес», «Після дощу. Плес», «На Волзі. Вечоріє», «Волжський пейзаж», «На Волзі», «Після дощу», «У берега» (мал. 24), «Осінь» (мал. 25).

«Левітан вперше досягає загального визнання й стає першим російським пейзажистом», - відмічала критика того часу. П. Третьяков придбав ще декілька картин, що дало змогу для мандрівки закордон. Париж, Флоренція, Венеція, міста Германії, Швейцарії збагатили духовний світ художника; враження від мистецтва старих майстрів, від творчих пошуків його сучасників були великими. Але Левітан починає тужити за рідним краєм, російською природою: «Уявляю, яка краса тепер у нас на Русі - ріки розлились, оживає все…» Вернувшись на батьківщину він знову приїздить на Волгу, де починає працювати над великим витвором «Тиха обитель» (мал. 27) (1890). І знову Левітан повертається до улюбленого мотиву природи й пише «Свіжий вітер. Волга,» (1895), в якій художник прагнув показати образ просторів волжського роздолля. Працював над нею приблизно п’ять років. Тут живописець в життєрадісному пейзажі створив свою віру в щасливе майбутнє своєї країни. Ще одна з його відомих картин «Вечірній дзвін» в якій митець «розсилає» дзвін над широкими просторами і знову ж таки ріка яка несе в собі живильний рух.

Закоханий в природу рідного краю, Левітан навіть простим, непримушеним мотивам придавав таке сильне емоційне звучання, що вони сприймаються як пісня про вічну й неповторну красу природи. В картині «Золота осінь» (мал. 28) (1895) сонячний осінній день з золотими березками та протікаючою річечкою надають картині радісного звучання, а гармонія кольорів радує око.

В картині «Весна. Велика вода» (мал. 22) (1897) митець зобразив розлив ріки з любов’ю та майстерністю. Теплий весняний день, спокійний стан води з відображенням багатьох дерев говорять про велику силу природи. Пейзаж приваблює грою теплих та холодних кольорів.

Останнім, незавершеним витвором видатного пейзажиста стала картина «Озеро. Русь» (мал. 26) (1899-1900). Величний й прекрасний пейзаж з неосяжним блакитним озером, в якому відображується високе синє небо, села з білими церквами, полосни полів та пологі холми на горизонті. Яскраві, життєрадісні фарби теплого сонячного дня, рух сніжно-білих легких хмарин, золоті поля доспілих хлібів, світлі далі - все зливається в єдиний образ рідної землі. [30; с.22-27]

Або ось інший образ: сонце, свіже повітря, веселі хмари над синім морем, а в небо стрімко, вимахуючи крилами, летять красені лебеді, наздоганяючи вітер, що надимає білі вітрила корабля. Як промовистий символ нової історичної доби сприймається створена незабаром після перемоги Жовтневої революції картина А.О. Рилова «В голубому просторі» (1918). [39; с.12]

Дуже багатьох російських художників приваблював мотив води. Серед них Олександр Іванов син А. І. Іванова написавший «Неаполітанський залив у Кастелламарі» (1846), також Сергій та Костянтин Коровіни, Віктор Васнєцов «Оленка» та Аполлінарій Васнєцов «Північний край» (1899), В.А. Сєров «Зарослий пруд. Домотканово», М.В. Нестєров «Пруд в Ясній Поляні» (1907) та багато ін.

В радянському станковому живописі пейзаж займав помітне місце, даруючи глядачам радість спілкування з природою, прищеплюючи любов до рідного краю та патріотичні почуття. Серед пейзажистів цього періоду які обрали мотив води: А.А. Рилов «В голубому просторі», «Жаркий день», А.П. Остроумов – Лєбєдєв «Лідохід на Неві», І. Машков

«ЗАГЕС», П.П. Кончаловський «Новгород. Кремль», «На полудні», І.В. Крайнєв «Водоспад на Туломській електростанції», І. Грабар «На озері», Т.Тагієв «Баку», М.В. Купріянов «Азовське море», М. Ромадін «Весна на Удомлі», «Керженець», А. Грицай «Жигулі. Бурний день», М. Нестєров «Два лади», А. Тюлькін «Уфа. Шихани», Т. Яблонська «Вечір на лузі» та багато ін. [ 39; с.7]

Дата добавления: 2015-07-10