Відбудова народного господарства України у повоєнне десятеріччя.

Відбудова народного господарства республіки розпочалася одразу ж після визволення з-під фашистської окупації й особли­во активізувалася у повоєнний час.

Дуже великими були масштаби збитків, на­несених війною. У республіці на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, 16,15 тис. промисло­вих підприємств. В Україні залишилися неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств,

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голо­дом 1946—1947 рр. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946— 1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні пла­ни хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення; великі обсяги експорту хліба і продуктів тварин­ництва за кордон. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони гра­ють на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витрати­ли наші державні запаси". Мінімальну допомогу продовольст­вом Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катас­трофу Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповню­вати капіталовкладення у сільське господарство. Негативно впли­нув голод і на моральний стан суспільства,

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні зокрема, була опора на внутрішні ресурси І сили, а не сподівання на зовнішню допомогу. З метою зміцнення своїх по­зицій у Європі, США після Другої світової війни проголосили "план Маршалла", Американською програмою фінансової допо­моги було охоплено 16 західноєвропейських держав. З ідеологічних мотивів СРСР, а під його тиском ще деякі країни Центральної і Півден-но-Східної Європи відмовилися від участі у "плані Маршалла".

У відбудовчому процесі ставка роби­лася насамперед на відновлення роботи важкої промисловості — основи воєнно-промислового комплексу, на економію та нако­пичення фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарст­ва, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюз­ного плану. Економіка України відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкну­тий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної еко­номічної системи.

Важливим фактором відбудовчих процесів в Україні була ко­мандна система. Саме вона давала змогу в короткий час мобілізовувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко переки­дати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбу­дові чи побудові необхідного об'єкта. Характерною рисою стратегії радянського керівництва у про­цесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі лежала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої промисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства.

Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принци­пом мусило вико­нати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисло­вості у сировині, вирішити проблему постачання міст продовольс­твом, виростити достатню кількість сільськогосподарської про­дукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись ви­конати ці широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикує традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорсткого порядку, прямі репресії, спроби структурної перебудови організації сільськогосподарсь­кого виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950 р.).

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усьо­го народу, народне господарство України за короткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної п'ятирічки відновили ро­боту 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, по­чали функціонувати реконструйовані металургійні заводи '*Азовсталь", "Запоріжсталь", Краматорський, Єнакієвський. Крім то­го, промисловий потенціал республіки поповнився низкою но­вих підприємств. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946—1950 рр. збільшився у 4,4 раза.

До кінця четвертої п'ятирічки питома вага вироблених в Украні найважливіших видів продукції промисловості у загальносо­юзному обсязі становила: чавуну — 47,8%, сталі - 30,6%, залізної руди - 53%.

У 50-х роках республіка знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Водночас значно відстає легка промисловість і сільське господарство

Демографічний розвиток України в повоєнний період характеризується скороченням трудових ресурсів, Закінчення війни дало поштовх значним міграціям населен­ня. Основними формами цих міграцій були демобілізація, евакуація, репатріація, депортація.

У повоєнний період соціальна політика радянського керів-ництва була надзвичайно суперечливою: з одного боку, було вве­дено 8-годинний робочий день, відмінено обов'язкові понаду­рочні роооти, відновлено чергові та додаткові відпустки, з іншо­го — саме 1946 р. починається повернення до вольових методів керівництва промисловістю (прийнято декілька постанов, які зак­ріплювали робітників на підприємствах, необгрунтоване в де­кілька разів збільшували норми виробітку). У 1946 р. почався широкомасштабний наступ на присадибні господарства селян. Офіційна влада забирала у селян землю у колгоспний фонд, наполегливо рекомендувала продати державі дрібну худо­бу, обкладала індивідуальні селянські господарства високими грошовими та натуральними податками. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському госпо­дарстві І ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя".

Незважаючи на посилення тиску на село, продовольча проб­лема у повоєнні роки залишалася гострою. Лише у грудні 1947 р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі та промислові товари та пере­хід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової систе­ми було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Проте після 1947 р, заробітна плата більшої части­ни населення, що підвищилася лише наполовину, суттєво відс­тавала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Внаслідок цього склалася парадоксальна си­туація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів, але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.

Надзвичайно гострою у повоєнний період була житлова проб­лема. Під час війни було зруйновано тисячі населених пунктів, знищено понад 40 млн. м² житла — 50% довоєнного фонду.

Негативно впливали на життєвий рівень населення деформований та упо­вільнений розвиток легкої та харчової промисловості, непро­порційно низька частіка.заробітної плати робітників і службов­ців у національному доході, нееквівалентний обмін між містом І селом (ціни на продукцію сільського господарства свідомо за­нижувалися),

Процес відбудови у "возз'єднаних" районах УРСР проходив набагато складніше, ніж на сході республіки. Це було зумовлено низкою причин: значними руйнаціями, завданими фашистською агресією; слабкістю економічного потенціалу регіону; особливос­тями менталітету західних українців; пасивним та активним опором нововведенням значної частини місцевого населення та ін.

Суть перетворень у західних областях УРСР полягала у тому, щоб продовжити і завершити соціалістичну перебудову "возз'єднаних" земель. З цією метою у Західній України швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективІзацІя, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату.

Характер змін, що відбулися в процесі відбудови на території Західної України, суперечливий і неоднозначний. Пройшла до­корінна модернізація економічного потенціалу регіону. У роки четвертої п'ятирічки у західних областях України була здійснена суттєва реконструкція старих заводів і фабрик. Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946— 1950 рр. зріс у 3,2 раза.

Процес індустріалізації у "возз'єднаних" землях мав свої особ­ливості:

По-перше, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. По-друге, суттєві якісні зміни у традиційних галузях західно­українських областей. Якщо раніше лісова промисловість краю вивозила за межі регіону майже всю лісову сировину в непереробному або напівпереробному вигляді, то тепер ЇЇ продукція стала базою для розвитку місцевих галузей деревообробної, паперо­вої, хімічної промисловості. По-третє, поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної, взуттєвої та трикотажної, рибопереробної. По-четверте, відкриття у західноукраїнському регіоні знач­них родовищ вернених копалин.

Помітний прорив у промисловому розвитку західноукраїнсь­ких земель супроводжувався і негативними факторами. Скроєна за сталінською моделлю індустрія краю переймала й успадковува­ла традиційні її вади: диспропорційний розвиток, що виявлявся у відставанні легкої та харчової галузей промисловості, домінування кількісних показників над якісними, відсутність закінченого тех­нологічного циклу, залежність від союзного центру та ін.

Економічна модернізація вимагала значної кількості освіче­них кваліфікованих робітників. Тому велика увага під час перет­ворень у західноукраїнських землях приділялася питанням осві­ти. Активна боротьба з неграмотністю, розширення мережі по­чаткової та вищої освіти давали змогу радянській владі завойовувати симпатії західних українців, Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкіль­ного віку, кількість учнів у 5—10 класах збільшилася майже втричі. Наприкінці 1950 р. в Західній Україні функціонувало 25 вузів. Кількість студентів за цей час збілія шилася майже у 10 разів. Однак зростання освітнього рівня супроводжувалося активною русифікацією: 1953 р. навчання у всіх вузах Західної України велося переважно російською мовою.

Радикальні соціально-економічні зрушення відбувалися у сІльському господарстві західноукраїнських областей. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації. На початку 50-х років суцільна колективізація у західноукра­їнських землях була в основному завершена. Щоб остаточно зламати опір радянська влада повела активну боротьбу проти Української греко-католицькоЇ церкви (УГКЦ), яка бу­ла одним з важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону. В умовах тривалої української бездержавності УГКЦ поступово перетворилася на традиційного посередника між україн­цями і офіційною владою. Вона була впливовою, широкорозгалуженою структурою.

В середині березня 1945 р. з'являється детальна інструкція ліквідації УГКЦ, Діючи за інструкцією, органи держбезпеки у квітні заарештували всіх українських грекокатолицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. У короткий час було ліквідовано церковні освітні установи, роз­громлено митрополію та єпархіальні управління. Проведено ареш­ти серед монахів, монашок та духовенства.

При сприянні НКВС була створена ініціативна група, до скла­ду якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мель­ник, А. Пельвецький, що мала на меті розрив унії з Римом та возз'єднання греко-католицької церкви з російською православ­ною церквою. 8—10 березня І946 р. "ініціативна група" скликала Собор у Львові Згідно з рішеннями цього зібрання Брес­тська унія 1596 р. скасовувалася, а греко-католицька церква "возз'єднувалася" з російською православною церквою.

За таким самим сценарієм розгорталися події і в Закарпатті. Де закрили усі греко-католицькі церкви у Мукачівській єпархії, Наслідком цих акцій було урочисте проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархатом "добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з ре­йнською православною церквою",

Ліквідація греко- католицької церкви, насильницька колеї тивізація, масові депортації викликали опір діям влади з бок місцевого західноукраїнського населення. Організуючим ядром ударною силою цього опору стали формування УПА. Її діялі ність у повоєнний період умовно можна поділити на два етапі. Якщо змістом першого етапу (1945—1946 рр.) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, то на другому (1947-1950 рр.) починає переважати підпільна боротьба, удари невели­ких бойових груп, затухаюча активність,

Після закінчення Другої світової війни керівництво УПА вва­жало, що зіткнення Заходу і СРСР неминуче, і тому своє основ не завдання воно вбачало у тому, щоб не дати змоги радянськії владі швидко закріпитися у західноукраїнському регіоні. На цьому етапі загони УПА тримали під своїм контролем досить значї територію. За перше півріччя 1945 р. було здійснено 2207 збройних акцій. У відповіді сталінський режим провів каральні операції, Втрати УПА вимагали суттєвої зміни тактики. Спочатку під тиском обставин великі з'єднання діляться на малі групи, які принципово уника­ють фронтальних боїв, повертаються до типово партизанських форм боротьби.

Наприкінці 1946 р. Українська Головна Визвольна Рада прий­має рішення про докорінну реорганізацію УПА, суть якої поля­гала у демобілізації частини повстанців, відправці певної кіль­кості вояків на Захід і організації підпілля. Зрозумівши ілюзорність своїх сподівань на радянсько-аме­риканську війну, ОУН і командування УПА на початку 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими група­ми, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської про­паганди, індивідуальних терористичних акцій проти представни­ків правлячого режиму.

Загибель командувача УПА Р, Шухевича (5 березня 1950 р,) стала своєрідним поворотним пунктом — після неї фактично за­кінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до се­редини 50-х років.

Дата добавления: 2015-07-10