Санса IV

По Сансу прийшли на третій день.

Вона обрала невибагливу сукню темно-сірої вовни — простого крою, але багато гаптовану по коміру та рукавах. У боротьбі зі срібними застібками без допомоги служниць власні пальці здавалися їй товстими та незграбними. Разом з нею в опочивальні зачинили Джейну Пул, та з неї користі не було: вона не припиняла скиглити по батькові ані на хвилину, аж запухла від сліз.

— Я певна, що твій батько живий та здоровий, — мовила Санса, коли нарешті застібнула сукню як слід. — Попрохаю королеву, щоб тебе до нього пустили.

Вона думала, що її добрість підбадьорить Джейну, але та лише підняла на неї червоні набряклі очі й заревла ще гірше. Яка ж вона ще дитина.

Санса плакала теж, але тільки першого дня. Та й хто б не злякався, почувши різанину — ба навіть за товстими стінами Маегорового Острогу. Вона виросла, звикнувши до брязкання сталі у дворі, мало не кожен день чула стукіт мечів у двобоях, але почувалася зовсім інакше, коли усвідомлювала, що там вояки б’ються насправді, на смерть. Серед звуків бою чулися раніше нею не знані стогони болю, гнівні лайки, волання про допомогу, зойки поранених та вмираючих. То лише у піснях лицарі ніколи не кричали від болю та жаху, ніколи не благали про милосердя.

А вона плакала, благала крізь двері сказати їй, що відбувається, кликала батька, септу Мордану, короля, її хороброго принца. Але сторожа якщо навіть і чула, зберігала мовчання. Єдиний раз двері відчинилися того ж вечора. Досередини заштовхнули Джейну Пул, яка тремтіла і була вкрита синцями.

— Там усіх вбивають! — заверещала до неї дочка управителя. І розповіла ще багато чого: її двері вибив Хорт келепом, на сходах Башти Правиці лежали мертві тіла, сходи були слизькі від крові. Поки Санса намагалася втішити подружку, її власні сльози висохли. Вони вклалися спати у одному ліжку, обійнявшись, наче сестри.

На другий день стало тільки гірше. Сансу замкнули в кімнаті на самому вершечку найвищої башти Маегорового Острогу. З вікна вона бачила, що важку залізну решітку на воротях опустили, а міст над глибоким сухим ровом, що відділяв замок-у-замку від більшого зовнішнього дитинця, підняли. По мурах ходили ланістерівські стражники зі списами та самострілами. Бій скінчився, над Червоним Дитинцем царювала могильна тиша. Чулися тільки нескінченні схлипування та скимління Джейни Пул.

Їх не морили голодом — давали свіжоспечений хліб з сиром та молоком на сніданок, смажену курку з зеленою городиною на обід, крупник з м’ясом на пізню вечерю. Але служниці, що приносили страви, не відповідали на Сансини питання. Того вечора якісь жінки принесли її одяг з Башти Правиці, і деякі речі Джейни теж. Але вони здавалися не менш наляканими, аніж Джейна, і у відповідь на її слова втекли з таким острахом, наче вона хворіла на сіру смерть. Сторожа за дверима, як і раніше, нікуди з кімнати їх не випускала.

— Прошу вас, я маю ще раз поговорити з королевою, — благала їх Санса, як і усіх, кого стрічала того дня. — Вона обов’язково захоче зі мною побалакати, я знаю. Будьте ласкаві, скажіть пані королеві, що я хочу її бачити. Якщо не королеву, то принца Джофрі. Будьте ласкаві! Адже ми маємо одружитися, коли виростемо.

На заході сонця другого дня почав калатати великий дзвін. Він співав глибоким могутнім басом; його довга повільна пісня нажахала Сансу. Через деякий час йому відповіли інші дзвони з Великого Септу Баелора на пагорбі Візеньї. Спів дзвонів гуркотів містом, наче грім, наче попередження про бурю.

— Що це таке? — спитала Джейна, закриваючи вуха. — Навіщо дзвонять у дзвони?

— Король помер. — Санса знала, хоча сама не розуміла, звідки. Повільне, похмуре, як похорон, калатання наповнювало кімнату. Невже якийсь ворог увірвався в замок і вбив короля Роберта? Що за бій вони чули?

Вона лягла спати спантеличена, занепокоєна, налякана. То королем став її прекрасний принц Джофрі? Чи його теж убили? Вона боялася за нього і за його батька. Якби ж їй сказали, що відбувається…

Тієї ночі Сансі наснився Джофрі на престолі. Вона сама сиділа поруч із ним в золототканій сукні, у короні на голові. Усі, кого вона знала, прийшли до неї, аби схилити коліно і гречно привітати свою королеву.

Наступного ранку, на третій день, по неї прийшов пан Борос Блаунт з Королегвардії, аби відвести до королеви.

Пан Борос був неоковирний чолов’яга з широкими грудьми та короткими кривими ногами. Він мав широкого плаского носа, обвислі щоки з мішками, сиве тонке волосся. Сьогодні на ньому був білий оксамит; сніжно-біле корзно він застібнув пряжкою з левом. Звір сяяв золотом та мав очі з маленьких рубінів.

— Ви пречудово і препишно виглядаєте цього ранку, пане Боросе, — мовила до нього Санса. Адже панна мусить пам’ятати про чемність, а вона вирішила за всяку ціну лишатися справжньою шляхетною панною.

— Ви також, панно, — похмуро мовив пан Борос. — Її милість чекають. Прошу йти зі мною.

За дверима стояли ланістерівські стражники у кармазинових накидках та шишаках з левами. Проходячи повз них, Санса примусила себе чемно посміхнутися і побажати доброго ранку. Все-таки її перший раз випустили з опочивальні від тієї хвилини, коли пан Арис Дубосерд привів її туди за два ранки до нинішнього.

— Задля твоєї безпеки, чарівне дитя, — мовила тоді до неї королева Серсея. — Джофрі ніколи мені не пробачить, якщо з його ясним сонечком станеться щось погане.

Санса чекала, що пан Борос відведе її до королівських покоїв, та натомість він вивів її з Маегорового Острогу. Міст знову опустили. Якісь робітники спускали чоловіка на мотузках у глибини сухого рову. Зиркнувши униз, Санса побачила тіло, наколоте на гострі залізні шпичаки. Вона швидко відвернула очі, лякаючись спитати і водночас лякаючись дивитися надто довго, аби не впізнати когось знайомого.

Королева Серсея знайшлася у приміщенні малої ради на чолі довгого столу, захаращеного паперами, свічками та колодками воску для печаток. Палата була така розкішна, якої Санса ще не бачила. Вона витріщилася зачудовано на різьблену дерев’яну ширму та двійко сфінксів по боках дверей.

— Ваша милість, — мовив пан Борос, коли їх пустив досередини інший лицар Королегвардії, пан Мандон з навдивовижу мертвим обличчям, — я привів дівчину.

Санса сподівалася, що Джофрі теж там буде, але свого принца не побачила. Натомість були присутні троє королівських радників. Пан Петир Баеліш розташувався ошую королеви, великий маестер Пицель — у кінці столу, а пан Варис кружляв навколо, пахкотячи квітковими парфумами. Усі були вбрані в чорне, раптом усвідомила вона з острахом. У жалобу…

На королеві була чорна шовкова сукня з високим коміром і сотнею тьмяно-червоних рубінів на стані, що вкривали її від шиї до грудей. Рубіни були обточені у подобі крапель, наче королева плакала кривавими слізьми. Серсея посміхнулася, побачивши її. Санса подумала, що сумнішої, та водночас чарівнішої посмішки вона ще ніколи не бачила.

— Санса, мила моя дитино, — мовила вона, — я знаю, що ти питала про мене. Яка жалість, що я не могла послати по тебе раніше. Тут в нас чинився суцільний безлад, і я не мала навіть зайвої хвилини. Сподіваюся, мої люди добре про тебе дбали?

— Всі були вельми люб’язні та чемні, ваша милосте, красно дякую за турботу, — ввічливо відповіла Санса. — Тільки от… нам ніхто нічого не говорить, не розповідає, що сталося…

— Нам? — здивувалася Серсея.

— Ми помістили до неї дочку управителя, — мовив пан Борос. — Не знали, куди ще її подіти.

Королева спохмурніла.

— То наступного разу питайте, — різко вимовила вона. — Відають боги, яких побрехеньок Санса від неї наслухалася.

— Джейна злякана, — мовила Санса. — Плаче без упину. Я пообіцяла спитати, чи не може вона побачити батька.

Старий великий маестер Пицель опустив очі.

— Її батько живий та здоровий, хіба ні? — занепокоєно спитала Санса. Вона знала, що в замку відбувся бій, але хто і навіщо стане чіпати управителя? Вайон Пул навіть меча ніколи не носив.

Королева Серсея кинула погляди на усіх радників по черзі.

— Я не дозволю даремно хвилювати нашу Сансу. Що нам робити з її подружкою, панове?

Пан Петир нахилився уперед.

— Я знайду, де її влаштувати.

— Аби не в місті, — зазначила королева.

— Ви мене за дурня тримаєте?

Королева не вшанувала його відповіддю.

— Пане Боросе, супроводьте ту дівчину до покоїв пана Петира і накажіть його людям тримати її там доти, доки він сам по неї не прийде. Скажіть, що Мізинець відведе її до батька — може, вона заспокоїться. Я хочу, щоб до повернення Санси в опочивальню дівчини там вже не було.

— Як накажете, ваша милість, — відповів пан Борос. Він низько вклонився, крутнувся на підборах і вийшов, розвіваючи білим корзном.

Санса була збентежена.

— Я чогось не розумію, — мовила вона. — Де Джейнин батько? Чому пан Борос не може відвести її до нього сам, а це має робити пан Петир?

Вона пообіцяла собі бути шляхетною панною, доброю, як королева, і сильною, як мати, пані Кетлін, але раптом знову перелякалася і якусь мить думала, що заплаче.

— Куди ви її відсилаєте? Вона ж нічого не скоїла, вона хороша дівчинка.

— Вона засмутила тебе, — співчутливо мовила королева. — Ми цього не потерпимо. І ані слова більше про неї. Пан Баеліш подбає, щоб з Джейною вчинили як належить, обіцяю тобі.

Вона поплескала по стільцю коло себе.

— Сідай, Сансо. Я бажаю з тобою побалакати.

Санса сіла біля королеви. Серсея знову посміхнулася, та Сансиного збентеження її усмішка не розвіяла. Варис крутив складеними разом руками, великий маестер Пицель втупився сонними очима у папери перед собою на столі, але вона відчувала, що Мізинець не зводить з неї очей. Під поглядом цього маленького чоловічка Санса почувалася так, наче не мала на собі одягу. На шкірі в неї повиступали курячі лапи.

— Люба Сансо, — мовила королева, кладучи м’яку руку їй на зап’ясток. — Така чарівна дитина. Сподіваюся, ти знаєш, як ми з Джофрі обоє любимо тебе.

— Справді?! — перехопило Сансі подих. Мізинець був забутий тієї ж миті. Її принц кохає її. Більше ніщо в світі не має значення.

Королева посміхнулася.

— Я вважаю тебе майже своєю донькою. І знаю, як ти кохаєш мого Джофрі.

Вона стомлено хитнула головою.

— На жаль, ми маємо скорботні новини про твого пана батька. Кріпися, дитино.

Від її спокійного твердого голосу Санса раптом затремтіла.

— Що таке?

— Твій батько — зрадник, люба моя, — мовив пан Варис.

Великий маестер Пицель підняв старезну голову.

— На власні вуха я чув, як князь Едард присягався нашому улюбленому королю Роберту, що боронитиме юних принців, як власних дітей. Але щойно король помер, як він зібрав малу раду, аби відібрати в принца Джофрі його законний трон.

— Ні! — вигукнула Санса відчайдушно. — Це неможливо! Вони не могли!

Королева підняла зі столу листа. Папір був подертий та зашкарублий від крові, але зламана печатка була батькова — лютововк, витиснений на білому воску.

— Ми знайшли це при сотникові вашої сторожі, Сансо. Листа до брата мого покійного чоловіка, князя Станіса, із запрошенням прийняти корону і престол.

— Благаю, ваша милосте, це якась помилка. — Раптовий переляк запаморочив їй голову, затьмарив свідомість. — Прошу вас, приведіть мого батька, вони вам усе розкажуть, вони б ніколи не написали такого листа. Вони з королем були друзями!

— Роберт теж так думав, — мовила королева. — Ця зрада розбила б йому серце. Але боги зглянулися, і він не дожив до неї.

Вона зітхнула.

— Сансо, люба моя, ти маєш зрозуміти, як нам усім важко. Ми знаємо, що ти не зробила нічого поганого, та все ж ти — дочка зрадника. Як я можу дозволити тобі вийти заміж за мого сина?

— Але ж я кохаю його, — заскиглила Санса, спантеличена і налякана. Що з нею хочуть зробити? Що зробили з її батьком? Все мало статися зовсім інакше. Вона мала одружитися з Джофрі, вони були заручені, він був обіцяний їй. Вона навіть бачила уві сні їхнє весілля. Нечесно забирати в неї принца з-за чогось там, що скоїв її батько.

— Хто може знати про твоє кохання краще за мене, дитино? — мовила Серсея м’яким голосом, повним співчуття. — Чого б іще ти прийшла до мене і розповіла про план твого батька відіслати тебе від нас? Так, тебе вело кохання.

— Кохання, тільки кохання, — поспіхом завірила Санса. — Батько не дозволяли мені навіть попрощатися.

Вона була гарною та слухняною дочкою, але почувалася майже такою ж поганючою, як Ар’я, коли тим ранком втекла від септи Мордани і порушила волю батька. Вона ще ніколи не чинила так свавільно, та й ніколи б не вчинила, якби не кохала Джофрі так відчайдушно.

— Вони бажали забрати мене назад до Зимосічі й там видати за якогось вбогого заплотного лицаря. А мені ж не треба нікого в світі, крім Джофрі. Я їм казала, та вони не слухали.

Останньою її надією був король. Король міг наказати панові батьку залишити її в Король-Березі та видати за принца Джофрі. Санса знала, що це в його владі, але ж король завжди лякав її. Він гучно гримів своїм грубим голосом, часто бував напідпитку, і найпевніше відіслав би її назад до князя Едарда, навіть якби її до нього пустили. Тому натомість вона пішла до королеви, розкрила їй своє серце, і Серсея послухала, і подякувала їй так люб’язно… а потім пан Арис відвів її до високої опочивальні у Маегоровому Острозі й поставив коло дверей варту, а за кілька годин ззовні почався бій.

— Благаю вас, — закінчила вона, — ви мусите дозволити мені одружитися з Джофрі, я буду йому такою хорошою дружиною, ось побачите. Я стану такою ж самою гарною королевою, як ви, обіцяю.

Королева Серсея запитально глянула на решту присутніх.

— Панове радники, що ми маємо відповісти на прохання юної панни?

— Бідна дитина, — промуркотів Варис. — Така віддана й невинна любов, ваша милість. Жорстоко відмовляти проханню чистого серця… і все ж, що ми маємо робити? Її батько скоїв жахливі злочини.

Його м’які руки ламалися, зображуючи безпорадний відчай.

— Дитині, народженій від сім'я зрадника, зрада в’їдається у плоть і стає природною, — проказав великий маестер Пицель. — Зараз це миле і добре дитя, але хто скаже, які лукаві змови сплете вона через десять років?

— Ні! — вигукнула Санса з жахом у голосі. — Я не… я ніколи… ніколи не зраджу Джофрі. Я кохаю його, присягаюся!

— О, яка зворушлива пристрасть, — мовив Варис. — І все ж правду кажуть люди, що голос крові сильніший за клятви.

— Вона радше нагадує мені матір, аніж батька, — тихо мовив пан Петир Баеліш. — Подивіться-но самі. Волосся, очі. Подоба Кетлін у ті самі роки.

Королева стурбовано зиркнула на неї, але Санса все ще бачила добрість у її чистих зелених очах.

— Дитино, — почала вона, — якби ж тільки я могла вірити, що ти не подібна до свого батька, то, божечки ж мої, ніщо в світі не втішило б мене більше, аніж ваше з Джофрі весілля. Я ж знаю, що він кохає тебе усім серцем.

Вона зітхнула.

— Та на жаль, пан Варис і великий маестер Пицель мають рацію. Кров завжди візьме своє. Не можу не згадати, як твоя сестра напустила свого вовка на мого сина.

— Я не така, як Ар’я! — вигукнула Санса. — Це в неї зрадницька кров, не в мене! Я хороша, запитайте в септи Мордани, вона вам скаже. Єдине, чого я хочу — стати вірною та люблячою дружиною принцові Джофрі!

Вона відчувала на собі вагу Серсеїних очей. Та довго вивчала її обличчя, тоді мовила:

— Я вірю, що ти кажеш од щирого серця, дитино.

І обернулася до інших радників.

— Здається мені, панове, що якби ми зуміли забезпечити вірність решти її родичів у ці жахливі часи, то великою мірою подолали б наші страхи і сумніви.

Великий маестер Пицель попестив свою величезну м’яку бороду, зібрав лоба у задумливі складки.

— Пан Едард має трьох синів.

— Хлопчаків, — здвигнув плечима пан Петир. — Я б непокоївся радше про пані Кетлін та дім Таллі.

Королева узяла Сансину руку обома своїми.

— Дитино моя, скажи: ти письменна?

Санса рвучко кивнула. Вона вміла читати і писати краще за всіх своїх братів, хоча у рахунку чисел була безнадійна.

— Приємно чути. Можливо, для тебе та Джофрі ще не все втрачено…

— Що я повинна зробити?

— Ти повинна написати своїй пані матері, а також братові, старшому… як, до речі, його звати?

— Робб, — відповіла Санса.

— Звістка про зраду твого вельможного батька, безперечно, досягне їх рано чи пізно. Краще хай дізнаються від тебе. Ти повинна розповісти їм, як князь Едард зрадив свого короля.

Санса більше за все на світі хотіла догодити Джофрі, але не знала, чи стане їй хоробрості виконати королевине прохання.

— Але ж він… я не… Ваша милість, я не знаю, що писати…

Королева попестила її руку.

— Ми скажемо тобі, що писати, дитино. Дуже важливо, аби ти переконала пані Кетлін і твого брата берегти королівський мир.

— Якщо вони його порушать, їм же буде гірше, — додав великий маестер Пицель. — Заради твоєї любові до них переконай їх обрати шлях мудрості та виваженості.

— Твоя матінка, без сумніву, дуже непокоїтиметься про тебе, — мовила королева. — Ти напишеш, що почуваєшся добре, що ми опікуємося тобою, що з тобою гарно поводяться і тобі нічого не бракує. Запроси їх до Король-Берега, щоб присягнути на вірність Джофрі, коли він вінчатиметься на царство. Якщо вони так і зроблять… то ми знатимемо напевне, що в твоїй крові немає зла, і тоді, щойно ти розквітнеш як жінка, ви з королем одружитеся у Великому Септі Баелора перед очима богів та людей.

«…одружитеся з королем». Від цих слів в неї забилося серце і прискорився подих, але Санса все ще вагалася.

— Якби ж мені… якби ж побачити батька, поговорити з ними про…

— Про його зраду? — підказав пан Варис.

— Ти розчаровуєш мене, Сансо, — мовила королева, дивлячись холодними, мов камінь, очима. — Ми розповіли тобі про злочини твого батька. Якщо ти справді така вірна престолові, як кажеш нам, то навіщо хочеш його бачити?

— Я тільки… я хотіла… — Санса відчула, як мокріють очі. — Він не… благаю, його ж не… поранили або… або…

— Панові Едарду не завдали шкоди, — мовила королева.

— Але… що з ним буде?

— Це вирішувати його милості королю, — бундючно проказав великий маестер Пицель.

Королю! Санса раптом промигалася від сліз. Адже король тепер Джофрі. Її відважний принц ніколи не скривдить її батька, що б той не зробив. Якщо піти до нього і благати про милосердя, він напевне послухає. Має послухати, адже він кохає її — так сказала сама королева. Джоф буде змушений покарати батька, бо цього чекатиме від нього все панство. Але ж він може вислати його в опалу до Зимосічі або вигнати до Вільних Міст за море. Лише на кілька років. А тоді вони з Джофрі одружаться. Коли вона стане королевою, то переконає Джофа повернути батька і подарувати йому королівське прощення.

Але ж… якщо матінка чи Робб вчинять якусь зраду — скличуть корогви чи відмовляться присягнути на вірність, чи щось таке — то буде лихо. Її Джофрі добрий та ласкавий до неї, вона відчувала це серцем, але ж королю личить бути суворим до бунтівників. Вона мусила донести це до своєї рідні, мусила примусити їх все зрозуміти!

— Я… напишу листи, — відповіла Санса.

З усмішкою, теплішою за схід сонця влітку, Серсея Ланістер нахилилася до неї та ніжно поцілувала у щоку.

— Я так і знала. Джофрі буде пишатися тобою, коли я розповім йому про мужність та здоровий глузд, виявлені тобою.

Врешті-решт вона написала чотири листи. Матері — пані Кетлін Старк, братам до Зимосічі, а також до тітки й діда: пані Лізи Арин з Соколиного Гнізда і пана Гостера Таллі, князя на Водоплині. Коли вона скінчила, вимазані чорнилом пальці судомило від утоми. Варис мав при собі печатку її батька. Вона розігріла на свічці білий віск, ретельно накрапала ним на листи і простежила, як євнух поставив на кожному знак лютововка дому Старк.

Коли пан Мандон Мур повернув Сансу до високої башти Маегорового Острогу, Джейна разом з речами вже кудись зникла. «Хоч скиглити ніхто не буде», подумала вона з полегшенням. Але без Джейни чомусь здалося холодніше, навіть з вогнем у комині. Вона підтягнула крісло ближче до вогню, розкрила одну з улюблених книжок і заглибилася в оповідки про Флоріана та Жонкіль, про пані Шеллу та Лицаря Веселки, про відважного принца Аемона та його невтішне кохання до братової королеви.

Тільки пізно вночі, вже засинаючи, Санса зрозуміла, що геть забула спитати про власну сестру.

Дата добавления: 2015-07-12