Читайте также:
|
|
Державно-правове регулювання охоплює собою засоби державно-економічного сприяння розвитку сільського господарства шляхом матеріальної підтримки, фінансово-кредитних засобів, налагодженню організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції на засадах ринкових економічних відносин. Зазначене сприяння безпосередньо стосується усіх колективних і державних сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств. Його метою є зміцнення їхнього економічного та прибуткового господарювання. Завдання і цілеспрямованість державно-економічних методів полягає у сприянні і допомозі держави вийти із того кризового становища, в якому опинилися нині сільськогосподарські товаровиробники.
2. За сучасних умов стану економіки одержання кредитів (позичок) набуває значення необхідної умови господарювання колективних і державних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств. Кредиторами виступають Національний банк України, комерційний агро-банк "Україна" та інші комерційні банки. Кожний з них за надану підприємству суму кредиту одержує від нього гарантію її повернення та забезпечення максимального доходу (маржі) від цієї операції. Залежно від цілей використання кредитів вони поділяються на довгострокові і короткострокові. Перші головним чином використовуються на капіталовкладення (придбання комбайнів, тракторів, іншої сільськогосподарської техніки, племінної худоби, будівництво господарських споруд і приміщень і т. ін.). Короткостроковий кредит використовується головним чином як обігові кошти господарства. За сучасних скрутних економічних умов кошти позичаються на сільськогосподарські поточні потреби: придбання пально-мастильних матеріалів для проведення весняних польових робіт, збирання врожаю, придбання мінеральних добрив, запасних частин для ремонту машин та покриття інших необхідних витрат.
Сільськогосподарське виробництво без фінансової підтримки держави існувати не може, і держава покликана сприяти тому, щоб сільськогосподарські товаровиробники одержували кредитні ресурси на прийнятних для них умовах. Державі доцільно економічне сприяння підприємствам організовувати таким чином, щоб платежі повертались своєчасно, невиправдано не збільшувались неплатежі, оскільки це призведе до некерованості економікою сільського господарства. Назрілою є необхідність удосконалення фінансово-кредитного механізму шляхом встановлення відсоткових ставок за кредити, які надаються сільськогосподарським підприємствам на виробничі потреби, необхідно враховувати терміни кругообігу обігових коштів, знайти джерела для покриття різниці між ставками, встановленими Національним банком України і пільговими ставками одержання кредитів.
Економічним методом сприяння збереженню відповідного рівня сільськогосподарського виробництва є дотації і компенсації. Дотації за своїм призначенням і змістом становлять собою виплати (доплати), що їх держава надає товаровиробникові з метою заохотити і допомогти йому результативно вести своє господарство, підтримувати можливий для нього рівень одержання молока, м'яса, зернової продукції і т. ін. Компенсації — засіб повернення (відшкодування) коштів державою власникові пально-мастильних матеріалів, які надавалися колективним і державним сільськогосподарським підприємствам для проведення весняних або осінніх польових робіт та збирання врожаю, а також в інших випадках. В умовах економічної скрути держава фактично не усувалася від регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Одначе, дотації і компенсації, виплати вводились безсистемно, без належного управління самим цим процесом, під тиском нагальних вимог щодо потреб виробництва і реалізації виробленої продукції.
3. У визначенні економічного стану сільського господарства в цілому і стану економіки кожного окремого колективного або державного сільськогосподарського підприємства важливе значення належить закупівлі виробленої ними сільськогосподарської продукції державою для задоволення своїх невідкладних потреб (продукти харчування для збройних сил, потреб Міністерства охорони здоров'я; Міністерства внутрішніх справ та ін.). Ці закупівлі здійснюються на підставі державного замовлення. Для сільськогосподарських товаровиробників державні замовлення є гарантованим засобом реалізації виробленої продукції. Держава гарантує відповідну оплату за цю продукцію.
Завдяки державним замовленням і системі укладеним з сільськогосподарськими виробниками договорів реалізується лише частина виробленої продукції. Зазначена сільськогосподарська продукція (продукти харчування) і сільськогосподарська сировина для переробної промисловості є предметом вільної купівлі-продажу, тобто предметом ринкових економічних відносин. За цих умов виникла ціла система спеціальних утворень — бірж та їм подібних організацій, у створенні яких держава бере участь. Таким чином, державно-правове регулювання стосується не лише виробництва сільськогосподарської продукції, а й її реалізації. Ця діяльність також є об'єктом державно-правового регулювання сільського господарства. Проводячи закупівлю сільськогосподарської продукції шляхом державних замовлень і спеціальних договорів між заготівельними організаціями і виробниками, держава бере безпосередню участь у реалізації цієї продукції і здійснює державно-економічне сприяння цій галузі народного господарства. Виробництво продуктів харчування і сільськогосподарської сировини для переробної промисловості є товарним виробництвом. Характеризуючи економічні методи державного управління сільським господарством, необхідно зазначити, що компонентом цього управління є проблема ціни на сільськогосподарську продукцію. За умов товарного виробництва ціна становить собою грошовий вираз вартості товарного продукту.
Визначення вартості за сучасних економічних умов господарювання є справою складною і практично неможливою, а положення п. 2 ст. 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" щодо того, що зазначені в цій нормі складові економічного методу забезпечують обмін між сільським господарством і промисловістю є спірним.
4. Усі колективні і державні сільськогосподарські підприємства, кожне селянське (фермерське) господарство і кожний громадянин як працівник сільського господарства зобов'язаний сплачувати державі податки і податкові платежі. Цей обов'язок закріплено в ст. 67 Конституції України. Одержані в порядку оподаткування суми призначені для поповнення державного бюджету. Види, порядок і розміри податків та збори визначені відповідними законами. Аграрні товаровиробники, їхні працівники — члени колективних сільськогосподарських підприємств і трудівники державних підприємств, селянські (фермерські) господарства та інші громадяни в обов'язковому порядку сплачують податок на прибуток підприємств і організацій — 23,1%, податок на додану вартість — 21,6%, акцизний збір — 1,9%, податок з громадян — 7,7%.
Податки — найбільш істотний і вирішальний засіб регулювання економічних відносин і інтересів держави, важливе джерело коштів для розв'язання соціальних проблем народу. Зазначені особливості і призначення податків наділяють їх рисами фіскального характеру.
Багаторічний досвід використання податків і зборів підтвердив, що податки і збори суспільство (держава) спроможні використовувати як фінансовий засіб для обмеження або ж стимулювання окремих видів суспільного виробництва, за допомогою такого важеля як податки і збори регулювати відповідні виробничі відносини. За умов сільського господарства такий податково-фінансовий важіль застосовується шляхом зменшення розміру оподаткування при виробництві екологічно чистої сільськогосподарської продукції, тобто тих продуктів харчування, що вирощуються на лише органічних добривах. Цей же засіб, як свідчить досвід, застосовується при одержанні продукції високопородного тваринництва, при впровадженні посівів сортових високоцінних культур. Лише наведених випадків підставно твердити про стимулюючу і регулюючу роль для товаровиробника сільськогосподарської продукції встановлених державою податків і зборів. Лише у цьому разі податки і збори підставне розглядати економічним методом державного управління сільським господарством.
Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві | | | Загальна характеристика відносин власності в сільському господарстві України: поняття, суб’єкти, об’єкти та зміст права власності сільськогосподарських підприємств |