Методи і форми державного регулювання сільського господарства.

У науці аграрного права наповнені певним правовим змістом поняття методів аграрного права. Поряд з цим у ній розмежовуються правові методи, властиві правовим методам регулювання суспільних відносин, що становлять зміст аграр­них правовідносин, мають свій власний предмет, характери­зуються певними суспільними правовими ознаками. Такий своєрідний метод правового регулювання є властивим і пра­вовому інституту аграрного права — державно-правовому ре­гулюванню сільського господарства.

Правові методи регулювання перебувають у прямій залеж­ності від тих двох основних складових цього правового інсти­туту — державного управління сільським господарством, що стосується діяльності державних сільськогосподарських під­приємств, та колективних сільськогосподарських підпри­ємств і приватних селянських (фермерських) господарств.

Зміст і особливості правових методів регулювання сільсь­кого господарства безпосередньо залежать від суспільного призначення цілей, змісту законів і підзаконних (норматив­но-правових) актів, що становлять у своїй єдності джерела аг­рарного права. Враховуючи недержавний характер колектив­них сільськогосподарських підприємств і селянських (фер­мерських) господарств відповідну правову значимість при цьому має юридична сила норм, вміщених у цих джерелах аг­рарного права.

У процесі здійснення державно-правового регулювання ді­яльності колективних і державних сільськогосподарських під­приємств і господарювання селян-фермерів застосовуються правові методи прямого веління (імперативу) і метод порад, рекомендацій.

2. Правовий метод прямого веління в першу чергу стосу­ється додержання вимог Конституції України. Усі громадяни, а ними є працівники державних сільськогосподарських підприємств, члени колективних сільськогосподарських підприємств і власники селянського (фермерського) господарства, згідно з ст. 67 Конституції України зобов'язані сплачувати податки і збори. Згідно з чинним податковим законодавством відповідні податки і збори сплачують усі суб'єкти аграрного права, що мають права юридичної особи.

На суб'єктів аграрного права поширюються норми адміністративного права. За умов визначених законом, вони є суб'єктами адміністративних правовідносин і відповідно до них застосовується правовий метод прямого веління. Зокрема, метод прямого веління застосовується у взаєминах органів державного контролю і державних інспекцій з колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами, селянськими (фермерськими) господарствами, власниками приватних підсобних особистих господарств.

3. Конституція України становить основу державно-правового регулювання сільського господарства. Властива її нормам юридична сила акта прямої дії означає, що ті правові Норми, які безпосередньо пов'язані з правомочностями сільськогосподарських підприємств та їхніх працівників (пра­цівників державних і членів колективних сільськогосподарських підприємств є нормами прямого веління (імперативними). Такими конституційними нормами належить розглядати норму ст. 36, в якій йдеться про право громадян вступати в з'єднання з метою здійснення і захисту своїх економічних, трудових, соціальних прав та інтересів. Волевиявлення вступати в члени КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ є справою добровільною. Ніхто не може бути примушений до вступу в об’єднання.

Стосовно працівників сільськогосподарських підприємств юридичну силу прямої дії має норма ст. 48, згідно з якою кожному громадянину належить право на достатній життєвий для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. За сучасних умов суспільного співжиття життєвий рівень громадян головним чином визначає одержувана заробітна плата працівника державного і оплата праці члена колективного сільськогосподарського підприємства. Одержувана переважною більшістю працівників сільського господар-плата за працю є невисокою. Чинне трудове законодавство з метою гарантування певного розміру оплати праці працівникамза виконану ними роботу встановлює мінімальну заробітну плату. Згідно з Законом України "Про оплату пра­ці" від 24 березня 1995 р. мінімальна заробітна плата в Украї­ні визначається у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верхов­ною Радою України один раз на рік при затвердженні держав­ного бюджету.

Мінімальна заробітна плата є соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій і об'єднань усіх форм власності і госпо­дарювання.

Обов'язковою для державних і колективних сільськогос­подарських підприємств та селянських (фермерських) госпо­дарств є норма ст. 49 Конституції України про охорону здо­ров'я громадян. У цих виробничо-господарських утвореннях громадяни виступають як їхні робітники, спеціалісти і члени КСГП. На них повною мірою поширюються норми Закону "Про охорону праці" та ряд нормативно-правових актів, спрямованих на додержання техніки безпеки і виробничої са­нітарії. Зазначені правові норми і правовідносини, які при цьому виникають є адміністративно-правовими і внаслідок цього є імперативними. Адміністративно-правова відпові­дальність настає в разі вчинення адміністративного проступ­ку. Порушення аграрно-правових норм, що стосуються пра­вил техніки безпеки праці і виробничої санітарії і визначені внутрішньогосподарськими локальними правовими норма­ми, тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. За сво­єю правовою сутністю такі локальні правові норми є нормами прямого веління, застосовуваними в межах підприємства.

4. Колективні сільськогосподарські підприємства, сільсь­когосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподар­ські акціонерні товариства — всі вони є організаційною фор­мою виробничо-господарського спілкування з метою ство­рення свого колективно-кооперативного підприємства, для одержання продуктів харчування і сільськогосподарської си­ровини, для задоволення своїх потреб та їх реалізації, для одержання прибутків, досягнення інших статутних цілей, їх­ня виробничо-підприємницька діяльність базується на їх пра­ві власності на засоби і продукти виробництва, колективної трудової участі на засадах самоврядування, на праві спільної

колективної і особистої власності членів підприємства на землю сільськогосподарського призначення.

Ця діяльність провадиться на підставі чинного аграрного законодавства і за умовою певного державного керівництва. Суспільство в особі держави і органів державного управління сільським господарством, виходячи із вищенаведених організаційно-правових, економічних і соціальних ознак колективних підприємств має враховувати їх при визначенні правових методів державного керівництва цими колективними підприємствами.

Нагромаджений за багато років досвід взаємин між держа­вою з її органами державного управління і колективними сільськогосподарськими утвореннями свідчить про доціль­ність застосування правового методу рекомендацій, порад. Вони сприймаються кожним конкретним КСГП як такі, що їх доцільно прийняти і застосовувати в своєму підприємстві.

5. Рекомендації, поради за своїм змістом стосуються пи­тань, які згідно з Статутом підприємства віднесені до компе­тенції органів самоврядування колективного підприємства. Чільне місце серед рекомендацій належить внутрішньогоспо­дарським правовим актам. З метою забезпечення відповід­ності цих актів вимогам закону або підзаконного акта, прий­нятого державою з питань діяльності колективного сільсько­господарського підприємства, досягнення юридичних поло­жень (норм) в цих актах, впровадження передового досвіду вирішення і нормативного врегулювання окремих питань ці акти приймаються як внутрішньогосподарські локальні пра­вові акти. Першорядними серед них є Статут підприємства, що відповідає вимогам Закону "Про колективне сільськогос­подарське підприємство", Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" та ін. і Примірному зразку Статуту колективного сільськогосподарського підприємства.

6. Цілком виправданою є практика розробки і прийняття рекомендаційних актів науковими установами. Зокрема, ме­тодичні рекомендації по приватизації майна колективних сільськогосподарських підприємств. Цей акт схвалено сек­цією економіки науково-технічної ради Міністерства сільсь­кого господарства і продовольства 2 жовтня 1992 р. З ураху­ванням зазначених рекомендацій кожне КСГП розробляє від­повідне Положення як внутрішньогосподарський локальний правовий акт і керується ним при паюванні майна членів підприємства залежно від їхньої частини в основних засобах ви­робництва.

Юридичної сили локального правового акта рекомендації набувають з часу їх прийняття або затвердження органами са­моврядування колективного сільськогосподарського підпри­ємства. З цього моменту вони набувають значення джерела аграрного права і ними повинні керуватися органи самовря­дування і посадові особи КСГП, а також враховувати їхні суб'єкти, що вступають у правовідносини з КСГП, ВСГК, АСГТ та ін.

Мінагропром України в межах своїх повноважень на вико­нання актів аграрного законодавства видає накази, організо­вує і контролює їх виконання. Визначені ними рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими ор­ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами. У процесі їх виконання колективні і державні сільськогосподарські підприємства враховують свої конкретні умови виробничо-підприємницької діяльності, до­тримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результа­тивності та забезпечення інтересів працівників підприємства.

Вказівки Мінагропрому та його органів, обласної і район­ної ланки органів державного управління з питань забезпе­чення схоронності їхнього майна, коштів, цінних паперів, усунення порушень Статуту підприємства, забезпечення ра­ціонального використання земель сільськогосподарського призначення, додержання вимог екологічного законодавства та інших підлягають виконанню підприємствами в першу чергу.

Дата добавления: 2015-07-12