Вступні завваги

Виготовивши життєпис св. Йосафата до друку і передаючи його в користування читачам, слід спочатку дещо відмітити для кращого користування книгою.

І. – Термінологія (уживання назви). – Для історичної, складної і контроверсійної доби Йосафата, треба було вжити деяких назв, які краще відповідали б і документам, і самій справі. Тому вживаємо такі національні і церковні назви.

Польсько-Литовська Держава – означає державний твір чотирьох головних народів: польського, литовського, білоруського й українського, не вчисляючи меншин (німці, жиди, вірмени і т. д.);

Польща – названня, яке виключає Україну; Литва – назва, яка включає і Білорусь;

Український, білоруський - названня для себе етнічно ексклюзивні;

Руський – назва в тому часі спільна українському і білоруському народам, головно в церковних справах;

Українсько-Білоруська Церква – технічна церковна назва на означення церковної території Київської Митрополії по 1458 р.;

Українська Церква – названня в стосунку до Білоруси не ексклюзивне, яке – наголошуючи українську частину Київської Митрополії – не виключає білоруської частини;

Католицький, православний, протестантський – названня релігійних християнських церковних громад, у технічному, а не в богословському значенні чи оцінці;

Унія, уніяти – давня назва, якої засадничо уникаємо в книзі, бо вона термінологічно і сантиментально сьогодні не задовільна;

З'єдинений, нез'єдинений – названня, які виражають положення стосовно Римського Престолу взагалі, а стосовно Берестейського Церковного Порозуміння (З'єдинення) зокрема, – як певне історичне явище в дії, а тому переходове і тимчасове;

Католицький, православний – названня, які в стосунку до України і Білоруси означають завжди християн східнього обряду; наявність католиків латинського обряду відзначується осібно;

Східньо - католицький, західньо - католицький (або латинський) – назви для визначення церковно-обрядових ріжниць католицизму;

Берестейське (Фльорентійське) З'єдинення (Порозуміння) – назва церковно-історичної події, яка в своїм процесі визначається словами "з'єдинений – нез'єдинений", а вислід цього процесу визначений словами "католицький – православний."

II. – Документація (джерела і бібліографія). – З уваги на призначення книги для ширшого читача, добір бібліографії переведений за такими засадами:

а) Бібліографія – вибрана (селективна), за новістю появи, і за доступністю для читачів;

б) Ілюстраційна (показова) – тобто не має на меті доказувати, але показувати, і тому не є вичерпна;

в) Документація – джерельна, даючи абсолютну перевагу сучасним документам над пізнішою бібліографією й історичними пояснюваннями (інтерпретацією).

III. – Цитування (віднотовування). – 3 причин технічних і методичних документацію подано звичайно в тексті або в відмітках під текстом, уживаючи таких технічних прийомів:

а) Скорочення: В тексті (в дужках) подаємо часто відсилачі та свідків (нпр. Хмельницький, Рутський, Корсак, Сапіга і т. д.), коли справа про загально знані ствердження; джерела і бібліографію подаємо звичайно у відсилках, і то способом: 1) загально вживаних скорочень, нпр. цит. тв.; порівняй; там же; 2) словних скорочень цитованих творів (нпр. Листи, Історія, Православна Церква, і т. д.); 3) значкових скорочень, які вживаємо в подаванні видань джерел, і з яких відмічуємо для вигоди такі найчастіші скорочення:

ДБ, І – Документи беатифікації і канонізації, т. І: 1623-28, Рим 1952;

ДБ, II – Документи беатифікації і канонізації, т. II: 1628-37, Рим 1955;

ДБ, III – Документи беатифікації і канонізації, т. III: 1637-1867, Рим 1967.

б) Перепис (транскрипція): 3 друкарських і читацьких причин переписуємо кирилицею деякі чужомовні твори, з рівночасним перекладом, для кращого читання і розуміння змісту. Оригінальні назви подаємо в показнику бібліографії.

IV. – Згадка і відзначення. – Пишучи історичну книгу, ми вдячно згадуємо попередніх життєписців, зокрема ж: Митроп. Київського Йосифа Велямина Рутського, який з особистого знання свідка подав перший зарис життєпису Йосафата (1623); єпископа холмського Якова Сушу, який виповнив цей перший зарис біографічним змістом (1665); василіянського італійського архимандрита Миколу Контієрі, який збагатив життєпис Йосафата гагіографічними елементами (1867); французького бенедиктинця Альфонса Ґепена, який поставив життя Йосафата в широку рамку його доби і дав його пізнати широкому світові. Як наші попередники, так і ми йшли прокладеними вже шляхами і користувалися з вдячністю їх трудом і здобутками.

Теплим спомином присвічували нам ті, що в наші часи готували для українського народу нові життєписи Йосафата, і передали наступникам добре розпочате, хоч і незавершене діло: о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ, який збирав нові документи до життя Йосафата та готовив новий життєпис, які, на жаль, розвіяла й розсіяла європейська війна; о. Андрій Йосафат Трух, ЧСВВ, який начеркнув і залишив на своєму письмовому столі нову схему - синтезу життя Йосафата, у рамках української гагіографії. їх труд був для нас вказівкою і зобов'язуючою спадщиною.

І взялись ми до тієї праці з моїм співбратом, о. М. Соловієм, ЧСВВ, у дусі сьогоднішнього екуменізму, щоб зберегти себе перед небезпеками суб'єктивізму та щоб виповнити євангельську пораду: "щоб усяка справа вирішувалась на слово двох або трьох свідків" (Мат. 18, 16).

Вдячне признання висказуємо передусім двом співбратам по Чину: о. Атанасієві Пекареві, ЧСВВ – за моральну, ідейну, наукову піддержку і співпрацю; о. Ісидорові Патрилові, ЧСВВ – за дружній, жертвенний мовний і редакційний труд; ченцям Ґленківської й Римської Обителі – за моральну молитовну піддержку.

Народилась ідея і задум тієї книги на гробі св. Йосафата у Відні, в далекому 1941 році, а складаємо її здійсненну в книзі на гробі св. Йосафата в Римі, у 1900-літній ювілей із дня смерти св. Апостолів Петра і Павла, а в столітні роковини вселенської прослави Йосафата.

І підносимо цей труд у молитовний принос Господеві, з гарячим благанням і бажанням: Щоб усі були одне! Щоб був один Пастир і одне Стадо!

Рим, березень 1967.

о. Атанасій Г. Великий, ЧСВВ

Дата добавления: 2015-10-21