Особливості економічного та політичного розвитку Зх.Укр. у складі Австро-Угорщини

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії - 11% - в Галичині, 8% - в Буковині.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Переважаючими галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в р-ні Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, аглійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де населення зросло з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910).У порівнянні з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 р.р., в Росії - в 60-70-роки XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення - вони створили умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

17.////Поясніть чому радянська історіографія називала визвольні змагання «контрреволюцією» 1917—1920 pp. — один з героїчних і драматичних періодів в історії українського народу. У цей час у запеклій і безжальній боротьбі зійшлися численні претенденти на владу в Україні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління мають право на утвердження. Події цього періоду були революцією не лише соціально-економічною, а й національною. У 1917—1920 pp. процес національного будівництва зробив значний крок уперед. Було проголошено Українську Народну Республіку. Проте Україна втратила шанс уже на початку XX ст. стати незалежною демократичною державою.Радянська історіографія національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. назвала "контрреволюцією", а видатних українських державних діячів М. Гру-шевського, В. Винниченка, С. Петлюру — "платними агентами іноземного імперіалізму". Певні зміни в історіографії проблеми настали лише в часи “хрущовської відлиги”, що тривав з другої половини 1950-х до середини 80-х років. Проте в ці роки радянська історіографія революції залишалася в лоні своїх основних вад. Можливість досліджувати різні аспекти проблеми без ідеологічного тиску мали можливість лише зарубіжні історики.Досліджено повноту і достовірність відображення в історіографії основних подій та явищ, особливостей українського державотворення 1917–1921 рр. Відновлення державної незалежності України сприяло рішучій відмові дослідників від стереотипів радянської історіографії, яка розглядала революційні перетворення в Україні лише під кутом здійснення соціалістичної революції та “тріумфального” встановлення радянської влади в Україні, а діяльність національних урядів як контрреволюційні дії української буржуазії.Встановлення радянської влади в Україні слід трактувати однозначно як насильницьке насадження більшовиками радянського режиму. Це виявилося для більшовиків нелегкою справою, адже це був період протистояння і жорстокої боротьби, а не “тріумфальна хода радянської влади”, як це трактувалось радянською історіографією. З трьох збройних походів на Україну перші два були невдалими, закріпитись надовго їм тут не вдалось.

18.Визначити суть і зміст поняття «перебудова» не воно Термін перебудова використовували,говорячи про вдосконалення управління господарством. Контрольованою бюрократичною кампанією вона залишалась впродовж кількох років а потім переросла у некерований згори революційний процес. Починалась вона з інформації. Відродився дореволюційний термін гласність, під яким розуміли інформацію, що допускалась цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними і тому воно не знало поняття гласності.Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося в питання життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

1. 1985-1988 - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

2. 1988-1991 - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів перебудови.

19.Проаналізуйте політику гетьмана П.Дорошенка. Чому його боротьба за воз´єднання української держави зазналапоразки? Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Історики оцінюють його як найбільш обдарованого з-поміж усіх гетьманів після смерті Б.Хмельницького. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. П. Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій. П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. Шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко прагнув знайти найбільш оптимальний варіант. Проте уряди сусідніх держав усіляко протидіяли утворенню Української держави, оскільки поява такої держави суперечила їх власним інтересам. Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно він боровся. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національної революції і її поразку. Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:

· з умовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

· вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

· сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

· збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.

Дата добавления: 2015-10-21