Стилістичні засоби поетичного синтаксису

Основні різновиди тропів

Алегорія

Метафора

Метонімія

Синекдоха

Оксюморон

Епітет

Гіпербола

Літота

Іронія

Сарказм

Стилістичні засоби поетичного синтаксису

1. Анафора (Піднесення)- будується на повторюваних початках суміжних уривків мовлення(поетичних рядків).

Сумна наша пісня, як наше життя;

Сумная у нас і розмова,

І з уст безнадійних не йде ні одно

Веселе, одрадісне слово.

В. Самійленко

2. Епіфора (гр. – винесення назад) - стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць: Війна спише. …нічого вона не спише (О. Гончар).

Метою епіфори є посилення виразності поетичної мови. Наприклад:

Як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів,

І радістю земною,

І сонцем, що всміхалося весною,

І щастям наших неповторних діб.

Духмяно пахне хліб.

3. Епанафора (Композиційний стик)- стилістична фігура, в якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній.

Собі ім’я свого народу

Навіки, як вона, Візьми.

Візьми не в тиху паспортину,

Відчуй його поміж легень,

Як мати відчува дитину.

4. Градація (Підвищення)- ґрунтується на розташуванні слів або висловів за наростанням чи спаданням їхніх семантичних й емоційно – експресивних якостей.

Не хочеться навіть дивитись на світ,

І серце з журби замирає.

Так Плачмо ж, ридаймо, забудьмо пісні,

Що склали ми в щасті на волі,

Аж поки минуться злиденні часи

Й дізнаєм ми кращої долі;

4. Алюзія –

5. Тавтологія – Повторення одного й того ж чи близького за змістом або звучанням слова: «рано – вранці новобранці», «думу думати», «сад – виноград».

6.Оксюморон (дотепно-безглузде) – риторична фігура, яка є сполученням двох непоєднуваних понять, що мали б виключати одне одне. У такій спосіб виникає ефект несподіваності, а відтак-свіжість образу. Як правило, оксюморон – це атрибутивне словосполучення іменника з прикметником (сумна радість, солодкий біль, гірке щастя, куці заробітки).

На нашій славній Україні,

На нашій, не своїй землі…

Т. Шевченко

7. Риторична фраза:

а. Риторичне запитання-стилістична фігура у формі запитання, яке не потребує відповіді. Уживається з метою привернути увагу до певного явища чи події й відзначається великою експресією.

Що ж ти, знімівши в показній покорі,

В мені шукала-змія чи орла?

б. Запитально-окличне речення - стилістична фігура, що передає почуття дуже сильного обурення, незгоду, заперечення.

Навіщо їй ця зала осяйна,

Де погляди сплітаються, як змії,

Кого знайти хотіла б тут вона?

в. Риторичне звертання - стилістична фігура, що виробляє в читача чи слухача певного ставлення до них.

Грими, Моя пісне, могутня, палка,

На всім українськім роздолі.

8. Психологічний паралелізм - стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох) явищ із різних сфер життя. У народній творчості картини природи пов’язуються з душевними настроями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм. Напр.:

Стоїть явір над водою,

В воду похилився.

На козака пригодонька,

Козак зажурився.

9. Полісиндетон (багатосполучниковість) – нагромадження сполучників або інших службових частин мови для логічного й емоційного виділення кожної складової частини висловлювання.

10.Асиндетон(незв’язане)- стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє(Т. Шевченко).

11. Рефрен - композиційний прийом повторення групи слів, рядка або кількох віршованих рядків у строфах з метою наголошення на основній думці твору, його наскрізній

Ідеї. Вважається невід’ємною складовою твердих віршованих форм (рондо, тріолет, газель та ін.). Характеризується рефренкою римою. Рефреном звучать рядки з циклу А. Малишка "Україно моя", якими закінчуються перші три поезії циклу.

Із синами Росії

На грізному ратному полі

Стій, як месниця вірна!

Хай падають нищ. вороги!

Рефрен зустрічаємо і в прозових творах. Це фраза, яка повторюється, щоб наголосити певну думку, звернути на неї увагу. Прикладом може бути фраза «Я не можу бути самотнім», яка кілька разів повторюється на початку новели М. Коцюбинського «Інтермецо».

12. Уособлення – Перенесення рис живої істоти на предмет чи явище (вишня пишається білим цвітом; грім сердиться).

13. Ампліфікація(збільшення)- стилістична фігура, в основі якої лежить нагромадження синонімічних або однотипних мовних одиниць, що сприяють висвітленню зображуваного явища чи поняття в усіх аспектах.

14.Зевгма (зв’язок) – риторична фігура, що ґрунтується на побудові тривалого мовного періоду таким чином, що в реченні з однотипними підрядними членами підмет або присудок представлений на початку, а далі мається на увазі.

Далека краса моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі…(О. Довженко).

15. Плеоназм(надмірність)- дублювання близькозначних (тотожних) лексичних одиниць, як засіб стилізації під фольклорні зразки.

Ось ранок, ясний та погожий ранок короткої ночі. Зірки кудись Зникли-пірнули у синю безодню блакитного неба; край його Горить-палає рожевим вогнем…

16.Парцелярія(частина)- поділ речень на самостійні компоненти (одне речення розбивається на кілька частин) з метою посилення й увиразнення кожного відособленого компонента.

Чим же ризикували ці люди, коли б віддали Шевченка? Смертю? Засланням? Тортурами? Нічого подібного, лише кривим оком якогось зверхника…(За О. Телігою).

17.Обрив (замовчування)- стилістична фігура, що являє собою обірване речення (недомовлене висловлювання). Автор не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться, або передає напружений психологічний стан мовця.

Про тишу мріялось… І ось вона

Опівночі мене вгорнути хоче;

В її тумані вірш мій шелескоче,

Як миша у мішечку борошна.

18.Повтор-стилістична фігура нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці.

Прокидалися, дивились

З-під густих печальних вій.

Хто сказав? – чи то почулось? -

Воля! Воля! – Боже мій…

19.Антитеза (протиставлення) – стилістична фігура, в якій зіставляються антонімічні слова чи словосполучення з метою створення яскравого образу або чіткого виділення якоїсь важливої ознаки.

Зима. Паркан.

І Чорний дріт На білому снігу.

Такий Близький ти, краю мій,

І безнадійно так Далекий.

Дата добавления: 2015-10-16