Загальні збори товариства

КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ УКРАЇНСЬКЕ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЄ

ТОВАРИСТВО ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКО

Звертається з закликом, а саме: членів і співчуваючих завданням товариства прохає прибути на

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ТОВАРИСТВА

у неділю 7(24) грудня (декабря), котрі розпочнуться о 10 годині ранку. Прохання не спізнятися. Адреса: Катериновський Проспект, б. 97, другий поверх.

Секретаріат

Не можна обминути і персоналії керівників махновського руху, так наприклад у голови культпросвіту Бердянського повіту А.Матросенко в кабінеті висіло два портрети – Махна та Шевченка, а публічні заходи культпросвіту відбувалися в приміщенні бердянської «Просвіти».

Секретар Військово-Революційної Ради Хома Шпота носив виключно народний одяг та розмовляв українською літературною мовою.

Але і сам Махно не був інтернаціоналістом, з самого початку своєї діяльності в «Спілці бідних хліборобів» молодого Нестора та інших його побратимів один з лідерів спілки О. Семенюта наставляв: «Велика честь і слава вам - синам народу, славним правнукам запорожців».

«Спілка бідних хліборобів» маскувалася під театральний гурток на заводі, який грав п’єсу «Тарас Бульба», в 1920 році Махно був шанованем гостем на виставі «Запорожець за Дунаєм», яка була організована Культпросвітнім відділом ВРР на ст. Пологи.

В 1919 році Махно з величезним бажанням відвідав музей видатного історика українського козацтва Д.І.Яворницького в м. Катеринославі і на нього видав охоронну записку, а на зиму надав музею 14 підвід з вугіллям.

В польскому таборі для інтернованих осіб Стршалково Нестор Іванович пише листа до президента Чехословацької республіки Томаша Масарика, в якому зокрема йшлося мова про долю українського народу:

«Чеський народ, котрий, як і український, багато століть перебував під гнітом чужинської окупації, мав більше щастя. Є вже вільним, має демократичну владу і може вільно працювати на своїй батьківщині. Інакше склалася доля українського народу; чотири роки поливаються українські степи кров'ю його синів у боротьбі за соціальну і національну незалежність і за право бути господарем у своїй батьківщині.»

Отож Батько Махно в 1922 році, в листі до президента Чехословаччини, офіційно визнав, що махновський рух був не лише за соціальне, а і за національне визволення українців!

В 1922 році Махно проголосив базове гасло соціал-націоналізму: що соціальне визволення українського народу неможливе без національного, а досягнення соціал-національного визволення полягатиме у пануванні українців в Україні!

Ось витримка з віршу Нестора Махна «Воззвание», опублікований 23 червня 1919 року:

«К тому ж и ты, мой брат Украйны,

Идешь не думая о том,

Что весны первой ранний гром

Уж прогремел, уж жизни тайны

Зовут тебя, тебя…, всех нас…»

«Мой брат Украйны», через це звернення в цьому вірші Махно прямо ідентифікує себе з український народом. Нестор Махно у своїх закликах до боротьби проти Врангеля підписувався як «син України». Це був справжній Вождь українських селян, саме він був усоболенням боротьби українського народу за Волю, проти всіх, навіть своїх, які жертвували нею заради заграванням з союзниками (як це неодноразово робив Семен Петлюра).

Нестор Махно не був занадто демократичним, як це намагаються змалювати деякі дослідники, бо факти кажуть про його авторитарність(в позитивному сенсі цього терміну):

1) на Бердянському повітовому з’їзді, який відбувався 4 дні, президія так обрана і не була, з’їзд перетворився на особисту трибуну Нестора Махна;

2) під час конфлікту з головою ВРР Воліним вистачило одного слова Батька, щоб контррозвідка залишалася незалежною від ВРР, так само Махно не віддав ВРР право повного розпорядження фінансами, які здобувала Революційно-Повстанська Армія України.

3) на грудневому засіданні ВРР, де вирішувалася доля організаторів змови Полонського проти Нестора Івановича, у відповідь на вимоги членів президії ВРР дати пояснення дій Махна при викритті змови Батько заявив таке: «Якщо якийсь негідник намагатиметься отримати відповіді, йому буде куля», отож пояснень так і не було надано;

4) Саме Махно, а не загальний з’їзд робітників, селян на повстанців, двічі переформатував склад ВРР в листопаді-грудні 1919 року.

5) Декілька разів Нестор Махно особисто скасовував судові вироки ворогам махновського руху та відпускав їх на волю.

5) В 1920 році Нестор Махно об’єднує в своїх руках цивільну та військову влади, стаючи головою ВРР аж до згортання махновського руху 28 серпня 1921 року.

Якщо торкатися творчості махновців, то в їх піснях відчувалася спадковість традицій від козацтва:

«Махновець я, махновець,

А дiд мiй був козак!».

«Свиснеш iз дуба – чуть на три вiки,

Скрiзь мої краяни – махновцi-козаки».

«Ти махни мені, гей, отамане,

Як Махно-козак поспита мене».

Пісні, як найкращий покажчик народної думки не мали в собі анархістських прославлянь, «героїв» Прудона, Бакуніна чи Кропоткіна, або Паризької комуни. В повстанських піснях були ідеали волі, прославляння Батька Махна, рідного краю, козацької минувшини як показано вище, військові мотиви, буденні турботи:

«Як хрестили малого Махна,

Зайнялася в священика ряса,

І збулося знамення сповна,

Бо пожежа в степу розлилася»

Гуляй-Поле в часи Південноукраїнської трудової федерації стало справжньою народною столицею, символом народовладдя та вольності:

«Є для красних дріб і для Врангеля!

За гостинці їм ми – сторицею.

Гуляй-Поле, гей, нам столицею!»

«Гуляє Гуляй-Поле,

Як бубони двори.

Ворота й двері – навстіж,

Чарки аж гнуть столи!»

Українській зміст махновщини вилився і в українізацію шкільної освіти, українська мова була повернута до шкільної освіти, що було висвітлено в оголошенні Культпросвітнього відділу ВРР за 18 жовтня 1919 року: «Наказ ген. Май-Маєвського, що забороняв материнську мову в школах, вiднинi скасовується як силою нав'язаний нашим школам. В iнтересах духовного розвитку народу мова шкiльного викладання має бути та, до якої природно схиляється мiсцеве населення... i воно, а не влада i не армiя має вiльно i самостiйно вирiшувати це питання».

Населення Півдня України було переважно українським(85%), що зумовило перехід щкільної освіти на українську мову.

Цьому сприяло і те, що шкільний відділ при Культпросвітньому відділі Військово-Революційної Ради очолювала Галина Кузьменко, дружина Нестора Махна, фахова викладачка української мови, активний член гуляйпільської Просвіти(доречі Нестор Іванович і сам з 1917 року теж був її членом), до першої поразки УНР від більшовиків працювала в секретаріаті Центральної Ради в Києві. Її авторитет був визнаний тим фактом, що восени 1919 року вона обирається головою Союзу вчителів махновської республіки.

В газеті «Шлях до Волі» за 6 грудня 1919 року була опублікована стаття «Школа й життя», в якій була піддана критиці бувша система шкільної освіти, зокрема і за чужинську мову викладання і за результативність засвоєння матеріалу навчання, завченого нерідною мовою: «А навчання по всіх школах провадилось так, що бодай би його й не згадувать! За увесь час навчання звертали увагу, головним чином, на літеру “Ъ”... та дивились на те, аби учні вміли “рассказывать прочитанное”, а чи розуміє учень те, що розказує, – хто його знає!».

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Продовженням теми української складової в махновському русі буде розгляді стосунків махновців та Української Народної Республіки.

Ці стосунки були не безхмарними, але починалися вони оптимістично – 13 грудня 1918 року отаман українських частин Катеринослава Гаврила Горобець надіслав до Махна пропозицію про союз проти білих. 15 грудня махновська делегація в складі 4 чоловік(Чубенко,Херсонський, Горев, Миргородський) підписала з українською адміністрацією відповідну угоду. Зокрема в цій угоді були пункти щодо можливості мобілізації до війська УНР відповідними інстанціями української влади на території «вільного району». Натомість УНР обіцяло махновцям допомогу у постачанні боєзапасів, зброї та амуніції, в той же день махновський делегації було передано вагон набоїв та пів вагону гвинтівок та вибухівки, певна кількість амуніції.

Погіршення стосунків і фактична денонсація цієї угоди відбулися після розгону новообраної міської ради м. Катеринослава силами отамана Горобця, що було сприйнято махновцями як прояв придушення самоорганізації населення – головної ідеї махновщини.

Наступний етап відносин Махна з УНР був періодом його співпраці з отаманом Григор’євим, який був лояльним до Директорії на чолі з Петлюрою. В середині липня 1919 року, після об’єднання Григор’єва та Махно, вони спільно надіслали листа урядові УНР з пропозицією розпочати перемовини про військовий союз на засадах самостійності України, народоправства та радянського ладу в Україні за умови формування тимчасової головної ради Української Республіки та позбавленню влади Директорії УНР. Найвищим органом влади повинен був стати Всеукраїнський З’їзд Рад, на місцях влада надавалась Радам робітничих, селянських та козацьких депутатів.

Але ця пропозиція залишилася без погодження з боку урядовців Української Народної Республіки, чи то з причини вбивства Махном отамана Григор’єва, чи то через занадто велику амбіційність членів Директорії та самого головного отамана Петлюри, або через не одностайність думок серед «директорів».

В кінці серпня Революційно-Повстанська Армія України надіслала до Директорії чергового посланця, члена ВРР, Хому Шпоту, зустріч мала позитивний результат і отримала продовження.

20 вересня 1919 року у Жмеринці була підписана військово-політична угода між УНР та махновським рухом, з боку республіканців угоду підписав Симон Петлюра та Юрко Тютюнник, з боку махновців Всеволод Волін та Олексій Чубенко. Згідно з угодою спільним ворогом визнавався Денікін, у випадку перемоги над ним і побудови Української Республіки махновцям виділявся автономний Запорізький район, в якому б існувала система вільних рад. УНР обіцяло надати махновцям 700 000 патронів та певну кількість амуніції, 3 тисячі хворих і поранених махновців було розміщено в лікарнях Вінниці, Жмеринці і навіть Галичини.

Сама угода з УНР та процес її погодження дають нам відповідь на питання чи був Махно анархістом, відповідь – ні! Вже в липні 1919 селянський вождь бореться за незалежну українську державу разом з Григор’євим, а з вересня разом з Петлюрою.

Союз між Махном і Петлюрою не був розірваний і постійно підтримувався: з вересня по грудень 1919 року махновські загони діяли спільно з отаманами Мелашко, Хмарою та Дяківським на Катеринославщині, отаманом Котиком в районі Кривого Рогу, отаманами Скирдою і Молчановим на Полтавщині, постачали їм боєприпаси, як подяку за вересневу допомогу з боку УНР, коли махновцям були надані 125 тисяч патронів безкоштовно та 50 тисяч продано, а величезна кількість поранених та хворих махновців була покладена в шпиталі петлюрівців.

В своїй «Декларації» квітня 1921 року Нестор Махно вказував на потребу співпраці з петлюрівськими загонами, що передувало його зв’язкам з «Комітетом врятування України», який очолював пропетлюрівський отаман Струк.

Відносини Махна з УНР показують нам еволюцію поглядів всього махновського руху, який в середині 1919 року відверто декларував своєю метою побудову Української Республіки на основі вільних рад робітничих, селянських та козацьких депутатів.

Після поразки махновського руху Нестор Іванович проживав в Парижі, де його в травні 1926 року застала звістка про вбивство Петлюри жидом Шварцбардом, який декларував свої анархітстькі позиції. В 1926 році Махна відвідували організатори вбивства – сам Шварцбард, Володін та Кіро Радєв. Шукаючи підтримки у Махна, вони знайшли лише засудження їх вчинку та відмову у допомозі. Виправдання судом Шварцбарда у зв’язку з його посиланням на помсту головному отаманові Симоні Петлюрі за жидівські погроми під час Громадянської війни було розцінено Махном як «антиукраїнський фарс ворогів свободи».

В еміграції він листувався з українськими анархістами з США та обіцяв їм, що обов’язково перекладе свої мемуари українською, як тільки знайде перекладача. Але нажаль перший том його мемуарів не користувався популярністю за його життя, тому грошей не було ні на випуск другого, ні на українізацію першого.

Мало хто згадує, що в часи еміграції Махно мав контакти з Українською Військовою Організацією, на основі якої в 1928 році була створена Організація Українських Націоналістів.

Закордном Махно остаточно розсварився з Воліним та Аршиновим, ідеологами анархізма в махновському русі. Аршинов до того ж відмовився від анархічних поглядів, написавши статтю «Крах анархізму».

Аналіз державотворчої діяльності махновського руху та махновської преси, ідеологічних бачень самого Махна доводить, що Нестор Іванович поділяв головні засади соціал-націоналізму:

1) Перший сформулював головну ідею соціал-націоналістичного руху, що заключається у «боротьбі за соціальну і національну незалежність і за право бути господарем у своїй Батьківщині»;

2) Перший визнав первинність профспілок у творенні нового українського суспільства в незалежній українській державі, виголосивши базову ідею державного синдикалізму;

3) Перший в Україні виступав за ради, вільні від політичних партій, які б займалися виключно економічними та соціальними питаннями;

4) Виступав за меритократичний принцип просування людини в суспільстві;

5) Підкреслював самоорганізацію та самоврядність, як ключові засади існування нового українського суспільства;

6) Впровадив принцип вождізму у військах.

Звичайно, що погляди на економіку Нестора Махна були не зовсім властиві постулатам Nаціократії, але його бачення загальної побудови суспільства та держави на 14 років випередили працю Миколи Сціборського, що робить Батька Махна українським державником вкрай близьким до соціал-націоналістичного бачення побудови української держави та розвитку суспільства. Варто заначити що розуміння правильності засад соціал-націоналізму прийшло до Махна не через розгляд теоретичних надбань минулого, а через щоденну оборону і розвиток новоутвореного махновцями українського суспільства Південноукраїнської трудової федерації 1919-1920 року.

В закінченні статті хочеться навести передмову самого Нестора Івановича Махна до першого тому його спогадів, який був виданий у Парижі, бо ніхто не каже краще про людину, ніж вона сама:

«Про одне лишень доводиться жалкувати мені, випускаючи цей нарис у світ: це - що він виходить не на Україні і не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком прямує до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати свої записки на мові свого народу, провина не моя, а тих умов, в яких я знаходжусь».

Під час написання статті автором були опрацьовані і використані наступні джерела:

Статті:

1. Газети махновського руху. В.М.Чоп, доцент кафедри українознавства Запорізького Національного Технічного Університету

2. Союз і змова (обставини підписання і розриву військово-політичної угоди РПАУ/махновців/ та УНР (вересень 1919 р.). В. М. Чоп,

3. Ставлення до махновського руху з боку істориків запорозького козацтва Я.П.Новицького та Д.І.Яворницького. В. М. Чоп

4. Освітня реформа Батька Махна. В. М. Чоп

5. Казаки и Махно. В.М. Чоп

6. Нестор Махно про державу, народ і суспільство. Іван Бик, доктор економічних наук

7. Корреспондент: Вільна енергія. Як Нестор Махно створив єдину в історії країни анархічну республіку. № 41 журналу Корреспондент від 21 жовтня 2011 року

8. Українська складова махновського руху. В.А. Савченко

9. Махновська держава та «анархіст» Махно. Володимир Горак, кандидат історичних наук

10. Пісні гуляйпільської вольниці: історичний аспект. Сердюк А.В.

11. Организационная Платформа Всеобщего Союза Анархистов. Петр Аршинов, Нестор Махно

12. Махно і Україна. Бордульов С.В.

Книги:

1. Історія Русів. Г.Кониський

2. «Вольный Бердянск». В.М. Чоп, І.І. Лиман, доктор історичних наук, проректор Бердянського державного педагогічного університету.

3. Нестор Махно и крестьянское движение на Украине.1918-1921. Документы и материалы. Под редакцией В.Данилова и Т.Шанина. Институт российской истории РАН.

4. Нестор Махно: легенда і реальність. Валерій Волковинський

5. Історичне досьє. Махно. В.А. Савченко

6. Нестор Махно. Український відлік. Оксана Ліанова

7. Русская революция на Украине. т. 1. Нестор Махно

8. Батько Махно: мемуары белогвардейца. М. Герасименко

Дата добавления: 2015-10-16