Роль спостереження та експерименту в соціологічних дослідженнях

Спостереження у соціології — реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів.

Спостереження у соціологічних дослідженнях мають низ­ку особливостей. Перша з них стосується зв’язку спостерігача з об’єктом. Соціолог спостерігає соціальні процеси та ситуа­ції, суспільство, до яких він сам належить, з якими пов’яза­ний та від яких безпосередньо залежить. Цей нерозривний зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження позначається на сприйнятті дослідником соціальної дійсності, на розумін­ні соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів, а та­кож на інтерпретації явищ, які спостерігаються. Об’єктивність соціального дослідження поля­гає в тому, щоб критерії наукового дослідження були чітко визначені, не підмінялись емоціями, моральними та іншими ціннісними критеріями.

Друга особливість полягає у тому, що спостерігач не може зовсім позбутися емоційності сприйняття соціальних явищ. При цьому вона тим вище, чим тісніше дослідник пов’язаний з об’єктом спостереження. Це завжди слід враховувати як один з можливих чинників викривлення інформації.

Третя особливість стосується складності повторного спос­тереження, тому що соціальні процеси повсякчас змінюють­ся і рідко бувають ідентичними. У зв’язку з цим спостережен­ня має бути дуже ретельним.

Головним об’єктом спостереження у соціології є поведін­ка окремих людей та соціальних груп, а також умови їх діяльності.

Метод спостереження цінний саме тим, що дає змогу без­посередньо фіксувати реальні поведінські акти. За ступенем формалізації спостереження поділяють на неструктуралізовані та структуралізовані. У неструктуралізова-ному спостереженні (такому, що не не контролюється) дослідник не визначає наперед, які саме елементи процесу, що вивчається, він буде спостерігати. У цьому разі немає суворого плану, визначено лише безпосередній об’єкт спостереження.

Експеримент у соціологічних дослідженнях — це засіб от­римання інформації про кількісну та якісну зміну показників діяльності та поведінки соціального об’єкта внаслідок впливу на нього деяких чинників, що управляються та контролюють­ся (змінних).

Змінна, що управляється та контролюється дослідником, називається незалежною. Вона визначається як експеримен­тальний чинник (експериментальна змінна). Чинник, зміна якого визначається незалежною змінною, називається залеж­ною змінною.

Незалежна змінна повинна відбиратися так, щоб її легко було спостерігати та вимірювати.

Соціальний експеримент має дві функції: досягнення ефекту в практичній діяльності, тобто отримання певного ефекту управління соціальною системою, та перевірка науко­вої гіпотези.

За способом створення експериментальної ситуації роз­різняють експерименти реальні, тобто практичне освоєння дійсності у межах деякої матеріальної моделі, та уявні, тобто ті, які здійснюються у свідомості людини.

За часовим напрямом процесу експериментування бува­ють проективні, ретроспективні та експерименти, які оціню­ють стан процесу в даний момент часу.

За характером логічної структури доказу гіпотез розрізня­ють паралельні та послідовні експерименти. В паралельному експерименті висновки щодо ефективності новоутворення, що перевіряється, робляться за допомогою порівняння стану досліджуваного процесу в експериментальній та контрольній групах. В умовах послідовного експерименту аналізується ди­наміка стану об’єкта дослідження «до» та «після» введення в дію експериментального чинника.

За характером умов експерименти поділяються на польові (коли об’єкти перебувають у природних умовах) та лабора­торні (коли експеримент здійснюється у штучно створеному середовищі).

Дата добавления: 2015-10-16