Семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучення.

Словосполученню властива певна семантико-синтаксична організація, яка виявляється в семантико-синтаксичних відношеннях між його компонентами. Підрядні й сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв'язками, а й сукупністю семантико-синтаксичних відношень.

Виділимо в підрядних словосполученнях такі три основні (надто узагальнені) типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Атрибутивні (означальні) відношення — відношення ознаки до предмета, напр.: здібний учень, обдарований художник, мій учитель; зошит учня, будинок із цегли, людина в окулярах; прихід хлопця. Атрибутивні відношення типові для іменникових словосполучень. У реченні залежне слово з цією семантикою виступає атрибутивною синтаксемою (семантико-синтаксична функція) і другорядним прислівним членом речення (формально-синтаксична функція).

2. Субстанціальні відношення — відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак, напр._: добувати нафту, принести води, оглянути місто, писати лист матері, накривати стіл скатертиною, розповідати про дітей, дивитися в бінокль; читаючи вірш, пересіваючи борошно на сито, перебігаючи вулицю; притаманний людині, схожий на артиста. Субстанціальні відношення характерні для інфінітивних, дієприслівникових і прикметникових словосполучень. Ці відношення наявні у простому ускладненому реченні, за переміщення предиката з центральних позицій (присудкової позиції або позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень) у периферійні (вторинні) для предиката позиції підмета, прислівного другорядного члена речення і детермінантного другорядного члена речення.

3. Адвербіальні відношення — відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо, напр.: працювати влітку, знемагати від болю, творити для прийдешнього; ідучи на світанку, прибувши на відпочинок, зрадіти від зустрічі; сміливий у борні, принишклий у негоду, втомлений від подорожі. Залежний компонент обставинного значення в підрядних словосполученнях приєднується до опорного слова, вираженого інфінітивом, дієприслівником або прикметником (дієприкметником).

Зазначені три типи семантико-синтаксичних відношень (атрибутивні, субстанціальні й адвербіальні) у підрядних словосполученнях виділено на найвищому рівні узагальнення, їх можна конкретизувати відповідно до лексико-граматичного наповнення опорного й залежного компонентів словосполучення. Зокрема, атрибутивні відношення конкретизуються у словосполученнях так: а) опорне слово називає предмет, а залежне — власне-ознаку: сивий дідусь, карі очі, широкий шлях; б) опорне слово називає предмет, а залежне — особу, якій цей предмет належить: олівець учня, книжка дівчини, бритва батька; в) опорне слово називає частину предмета, а залежне — весь предмет: пелюстка квітки, ніжка стола, стіни будинку; г) опорне слово називає опредмечену дію, а залежне — діяча: політ космонавта, розмова інженера, спів дівчинки ґ) опорне слово називає опредмечену ознаку, а залежне — істоту чи предмет, яким властива ця ознака: скромність дівчини, бадьорість хлопчика, щирість друга, широчінь ріки та ін. Значення об'єкта при віддієслівних і відприкметникових іменниках набуває також функції означення: вивчення мов, виконання завдання, вірність заповітам.

Характерно, що типовими семантико-синтаксичними відношеннями для іменникових словосполучень є атрибутивні, для прикметникових, інфінітивних і дієприслівникових словосполучень — субстанціальні й адвербіальні. Субстанціальні відношення відбивають вторинну валентність предикатних слів, дериваційно пов'язаних зі структурою семантично елементарних простих речень, а атрибутивні і адвербіальні грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складному реченні. Семантико-синтаксичні відношення у підрядних словосполученнях виражаються узгодженими формами прикметників, відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників, прислівниками тощо.

У системі підрядних словосполучень спостерігаємо перехідні семантичні процеси, коли семантика компонента словосполучення взаємодіє з семантикою відношень. Багато словосполучень поєднує кілька значень, на семантику компонента нашаровується семантика відношення. Нерідко поєднуються атрибутивні й обставинні значення (місто наприкінці сторіччя, мандрівка восени, праця задля поступу), атрибутивні й об'єктні значення (дума про тебе, написання книжки) та ін.

Основними в сурядних словосполученнях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Єднальні відношення — відношення переліку, напр.: пісня і праця; веселий і щасливий; діброви, долини і луги; учитель, порадник, друг.

2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення, напр.: суворий, але добрий; важкий, проте переможний; не вічність, а мить; шаную, проте не славословлю.

3. Розділові відношення, що вказують на несумісність, чергування дій, явищ, ознак, тощо, напр.: сніг або дощ; то сонце, то хмари; чи то веселий, чи то сумний; то мовчить, то розмовляє; то поспішає, то бариться.

4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення, напр.: не тільки батьки, але й діти; не лише скромний, але й обдарований; не тільки співчуває, але й допомагає.

Єднальні, протиставні, розділові і градаційні відношення в сурядних словосполученнях грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складносурядному реченні і здебільшого виражаються сполучниками.

Дата добавления: 2015-10-16