Проблемна орієнтація

У порівняльних дослідженнях політичних партій значна увага приділяється позиціям партій з проблем, які мають міжнаціональне значення. Багато з цих проблем входять до обсягу поняття ідеології, але декотрі не вписуються в загальновизнані уявлення про цей феномен. Ідеологія, як ще 40 років тому довів М. Дюверже, посідає центральне місце в теорії політичних партій, виступаючи незалежною змінною, яка впливає на решту її характеристик. Говорячи про основні ідеології – комуністичну, соціалістичну, центристську, консервативну, фашистську – М. Дюверже фактично розглядав їх як точки на ліво-правій шкалі.

4. 5. 1. Ліво-права шкала. Визначальне значення ідеології для теорії політичних партій підтверджується значним масивом емпіричних даних. Переважно дослідженнями такого характеру займаються європейські вчені. З часів М. Дюверже наукове співтовариство помітно просунулося вперед, залишивши далеко позаду найпростіші типології, які поділяли партії на комуністичні, соціалістичні тощо, але залишило сам принцип єдиної ліво-правої шкали. М. Лейвер і Н. Шофілд виділяють декілька способів визначення місця партії в межах ліво-правого простору – від старомодного вивчення первинних та вторинних джерел до систематичних опитувань експертів, контент-аналізу партійних програм і багатомірного аналізу результатів соціологічних опитувань. У додатку до своєї книги М. Лейвер і Н. Шофілд зводять воєдино результати багатьох подібних досліджень проведених у 18-ти державах.

Заслуговує на увагу опитування проведене Ф. Кастлесом та П. Меєром у 1984 р. Учені попросили сто провідних західних політологів розмістити партії 17 держав на 11- пунктній шкалі, розташовуючи їх від ультралівих (0) до ультраправих (10). Всього до такої процедури було залучено 119 партій, причому кожна з них оцінювалася щонайменше трьома експертами по даній країні. Далі вчені обчислили середній рейтинг і лише тоді визначили місце кожної з партій на ліво-правій шкалі. Дослідники зазначали, що “подібна методика неминуче спрощує багатомірну реальність, в якій може існувати два і більше виміри, які співіснують і накладаються один на одного”. Це не завадило їм дійти висновку, що обраний дає змогу судити про партії, “виходячи із узагальнених стандартів, а не лише з країнознавчих критеріїв”, створюючи таким чином основу для розміщення партій уздовж ліво-правого простору.

Інші міжнаціональні дослідження партійних ідеологій, проведені К. Джандою, описують проблемні позиції партій щонайменше за двома параметрами. В одному з таких досліджень був проведений аналіз текстів для формалізації позицій 150 партій із 53 держав з одинадцяти проблем, які найбільш часто ідентифікуються з ліво-правими цінностями. Далі була проаналізована кореляція цих позицій між собою, і на цій основі виявлені приховані складові проблемних позицій. З’ясувалося, що позиції партій з 11 проблем, які зводилися до двох складових, 7 належали до тієї частини шкали, яка була названа ма-рксистською, а 4 – до шкали лібералізму у відповідності до якої ранжувалося ставлення партій до громадянських та політичних свобод.

Двофакторна інтерпретація проблемних позицій була підтримана і в найповажнішому серед усіх досліджень партійних ідеологій проекті. І. Бадж, Д. Робертсон і Д. Хертл за фінансової підтримки Європейського консорціуму з політичних досліджень очолили проект, який передбачав проведення контент-аналізу передвиборчих маніфестів усіх значних політичних партій у 19 країнах з 1945 по 1983 р. Не висловлюючи коментарів з приводу змісту маніфестів, залучені до реалізації проекту фахівці з окремих країн застосували об’єктивнішу, хоча і суперечливу, методику. Кожна з фраз, що містилися в документах, була віднесена до однієї із 54 виділених в дослідницьких цілях категорій, причому самі ці категорії були зведені до семи більш широких “галузей політики”. Передбачалося, що найбільш важливий аспект документів – це ступінь уваги, що її приділяють партії тій чи іншій галузі політики, а не партійні позиції з окремих питань в межах таких галузей. Контент-аналіз документів підтвердив, що існує два основних виміри – перший, який має яскраво виражений ліво-правий характер, спостерігається в 15-ти з 20-ти країн, другий же часто виглядає як модифіковане відображення суперечності між лівими та правими. Отже, всупереч передбаченням про колосальну різноманітність проблемних позицій у різних країнах, дослідження свідчать, що вся ця різноманітність може бути оцінена на основі лише двох факторів, причому обидва вони мають дещо спільне з ліво-правим простором.

У принципі, партії можуть змінювати свої ідеологічні позиції, і Е. Даунс сформулював теорію, згідно з якою така еволюція відбувається в результаті прагнення партій отримати більше голосів на виборах. Однак, дослідження показали, що всупереч очікуванням Е. Даунса, партії не мають особливого бажання опинитися в центрі ліво-правого простору, – незважаючи на значну кількість виборцівцентристів. Хоча існують випадки швидких ідеологічних зрушень заради досягнення успіху на виборах (найбільш яскравим прикладом цього є трансформація Соціал-демократичної партії Німеччини 1959 р.), як правило, партії змінюють свої проблемні позиції повільно, поступово деідеологізуючись і перетворюючись в універсальні організації. Проведене Дж. Томасом дослідження майже столітньої еволюції 54 партій у 12 західних країнах виявило “суттєве звуження сфери політичного конфлікту” з приводу проблемних позицій. Дж. Томас також розглянув різ-номанітні варіації гіпотез про кінець ідеології і про конвергенцію, декотрі з них не отримали емпіричного підтвердження.

Останнім часом багато вчених зосередили свою увагу на вивченні того, чи справді, як це формулює Р. Інглхарт, конфлікт між матеріальними та постматеріальними ціннос-тями витіснив конфлікт між правими та лівими позиціями, які традиційно визначали розкол між політичними партіями. Використавши дані про партійні симпатії виборців в 10 країнах, О. Кнутсен піддав перевірці теорію виникнення “нової політики” і дійшов висновку, що старий та новий конфлікти існують, але жодний з них не домінує над іншим.

4. 5. 2. Політичний спектр та його конфігурація. Відповідне розташування політичних сил у просторі, де кожна з них займає свою відповідну позицію на ліво-правій шкалі політичних цінностей, формує політичний спектр суспільства.

Поділ політичних рухів та партій на ліві та праві – це традиція, яка бере свій початок від Французької національної асамблеї, коли промонархістські консерватори сиділи з правого боку, а революційні республіканці – з лівого боку конструкції у вигляді півкола. Європейські парламенти перейняли цю традицію і дотримуються її дотепер. Така класифікація політичних партій є достатньо умовною. І, звичайно ж, те, що є радикальним та лівим в одному контексті (наприклад, республіканство в британській колоніальній Північній Америці), може стати консерватизмом за інших часів і в іншому місці (наприклад, республіканство в сучасних США). Однак, загалом, праві вважаются противниками політичних, економічних і соціальних змін, а ліві – їхніми прихильниками. Праве крило політичного спектру переважно пов’язують з монархізмом, захистом інтересів “імущих” класів, тоді як ліве – з республіканством, антиклерикалізмом і захистом інтересів широких народних мас (робітників і селян).

Засадничі цінності правих та лівих політичних сил можна представити у таблиці.

Дата добавления: 2015-10-21