Партії і політична система суспільства

1. 3. 1. Партії – основні суб’єкти політичної діяльності. Існування політичних партій, що змагаються за владу в межах закону, який забезпечує їм рівні можливості, є однією з основних характеристик демократичних політичних систем. На перший погляд здається, що цей ключовий момент сучасних демократій пов’язаний з процесом, що сформував ліберальну демократію, навіть якщо розвиток політичних організацій та інституцій плюралістичної демократії не завжди був гармонійним.

На підтвердження цього існує багато прикладів політичних груп, які бралися за зброю у боротьбі за владу: сутички між політичними клубами під час Великої Французької революції, протистояння між якобінцями та жерондистами. Наприкінці ХVIII ст. у Великобританії політичні партії поступово набувають сучасних форм. Ряд філософів захищали принцип організованих партій: “Партія – група людей, об’єднаних для підтримки на-ціональних інтересів спільними зусиллями, на підставі певних принципів, з якими усі члени організації погоджуються” (Буркс). Проте ця ідея не знайшла підтримки, оскільки передбачалося, що партійні фракції запровадять поділ по відношенню до монархії та здійснення влади. Дебати були відновлені у Франції під час Реставрації.

Незважаючи на англоманію, яку сповідувала частина політичної еліти, Франція досить пізно прийняла справжню партійну систему. Сповнений контрастів еволюційний розвиток цих двох країн засвідчує, що поява політичних партій не завжди є звичним наслідком розширення загального виборчого права. Політична партія як засіб здобуття та здійснення влади, по суті, пов’язана з історичним переломним моментом західних демократій, як, приміром, це було у Великобританії. Але вирішальним фактором стало те, що демократична система більш-менш сформована у Великобританії поширилася по всьому світу. Виникло переконання, що політичні партії – найдосконаліше знаряддя політичної боротьби. Це припущення було підтверджене марксистськими та особливо ленінським роботами, а також революцією 1917 р., яка перетворила комуністичну партію на знаряддя здобуття влади робітничим класом, а пізніше – управління нею. Після цього дебати змінили тему. Питання полягало вже не в доцільності існування політичних партій, а в тому, чи політична система має бути однопартійною чи багатопартійною. Отже, відтоді існування політичних партій ставало певною мірою конституційним елементом політичної системи. В розвинених країнах уже сформовані партії, а також ті, що лише створюються, нерідко мають лише формальну схожість із законом, покликаним надихати їх при одно- чи багатопартійній системі. Це значно ускладнює можливість порівняння їх, хоча деякі цікаві спроби зробив Кеннет Джанда у 70-ті роки.

Обмежуючись партіями європейських демократій, потрібно пам’ятати, що політичні системи походять з комбінацій ряду факторів. Деякі з них можуть не існувати або бути більш чи менш важливими в тій чи іншій країні. Серед цих факторів можна виокремити важливість історичних поділів (під час революцій, громадянських чи релігійних воєн), вплив міжнародних подій (таких як Велика Французька революція, революція 1917 р. в Росії), тип політичної системи (президентська чи парламентська), тип виборчої системи та здатність партій запобігати виникненню нових конкурентів. Усі ці фактори взаємодіють між собою, визначаючи характер генези та тип структури партій.

Партії є частиною суспільства, тому на їхню організаційну структуру і функціонування суттєво впливає соціальне оточення.

Такий підхід не є новим, навпаки він має давню традицію у політичній науці. Сорок років тому, досліджуючи природу і функції партій, Б. Меріам зазначав: “Те, що здається широкою владою партійного лідера, при доскіпливішому аналізі стало видимою частиною більшого процесу, якого ми раніше не помічали, оскільки він крився під поверхнею. Глибоко в соціальних та економічних інтересах суспільства, в його соціальній і політич-ній психології, лежать звички, тенденції і сили, які і зумовлюють діяльність партії”.

Д. Істон зосереджується на політичній системі та її відношенні до широкого оточення через вхідні і вихідні дані. Він бачить вхідними даними у політичній системі вимоги і підтримку, а вихідними – рішення і дії. Для нього центральною одиницею моделі є політична система, а не політичні партії. Але запропоновану ним модель можна використати і тоді, коли в центрі будуть знаходитися партії. Роблячи так, ми не применшуємо зна-чення політичної системи, наша мета – привернути увагу важливого місця партій як частини більш складної системи.

Політичні партії діють у певному політичному просторі. В нашому аналізі ми зупинимося лише на тих ознаках середовища, які нам дають загальне уявлення про діяльність політичних систем.

Для початку треба мати загальне уявлення про цілу соціальну систему, в якій знаходяться партії. Розглядаючи природу і розподіл людських і матеріальних ресурсів суспільства можна виділити певні підсистеми і їх елементи, оскільки вони впливають на партійну систему.

Соціальна структура розвивалася у такий спосіб, що з’явилися два вирішальних виміри, які були дуже важливими для політичних партій: регіонально-етнічні та регіонально-економічні. Етнічність сприймається, щоб визначити предків, які мали спільні культуру, походження, мову, релігію. Регіонально-економічна характеристика наголошує на регіональних розколах, зумовлених різницею в економічних ресурсах і розвитку. Вплив економіки на політичні партії здійснюється через цінності, які пов’язані з нею; через діяльність організованих груп інтересу. Релігія не так щільно пов’язана з політичною системою, як економіка. Але історично склалося так, що вона суттєво впливала на політичний розвиток, а в деяких державах, з певних особливих причин, продовжує бути важливою політичною силою. Як і у випадку економіки, інституції та організації, пов’язані з релігією, здійснюють вплив на партії через організовані групи інтересу або діяльність еліти.

Складовими середовища, які найочевидніше впливають на політичні партії є й інші елементи політичної системи, насамперед характер політичного режиму, форма державного устрою та форма правління, структура парламенту та тип виборчої системи. Демократичні політичні режими формують сприятливі умови для розвитку і діяльності політичних партій, тоді як авторитарні і тоталітарні – ускладнюють чи унеможливлюють їхню діяльність. Парламентське правління спирається на партійну систему, тоді як президентське – функціонує достатньо автономно від неї. У федеративних державах з двопалатним парламентом реалізація партійного правління складніша, ніж в унітарних державах з однопалатним парламентом. І, нарешті, пропорційна виборча система сприяє утворенню багатопартійності, а мажоритарна – ускладнює.

Так само як соціально-політичне оточення впливає на виникнення та діяльність політичних партій, партії також здійснюють активний зворотній вплив на політичну систему.

Поряд із громадськими організаціями, групами інтересів, суспільними рухами та іншими формами громадської активності й державними органами, вони є важливою інституційною підсистемою політичної системи.

Взаємини між політичними партіями, партіями і державою, партіями і громадянами та іншими елементами політичної системи становлять важливу частину її нормативної підсистеми. Це широке коло взаємин регулюється як відповідними законами, так і різного роду регламентами (наприклад, статутами партій), прийнятими в суспільстві правилами поведінки та традиціями. Останні є важливою складовою політичної культури суспі-льства.

У межах комунікативної підсистеми важливого значення набувають стосунки, які налагоджуються між самими політичними партіями, між партіями і державою, між партіями і громадськістю. Вони є важливими каналами зв’язку в суспільстві.

Різноманітність функцій, які виконують політичні партії, робить їх невід’ємною складовою функціональної підсистеми.

1. 3. 2. Роль партій у житті суспільства. Для будь-кого роль партій у житті суспільства є цілком очевидною. Для багатьох роль партій у сучасній конкурентній політиці подібна до ролі корпорацій у сучасній конкурентній економіці.

Що таке політична партія, з якою ми стикаємося у політичному житті сучасної демократії? Більшість учених, експертів, професійних політиків, розглядаючи феномен політичних партій, погоджуються з такими положеннями: 1) партії – це організації; 2) партії займаються забезпеченням діяльності урядових лідерів; 3) партії займаються забезпеченням громадської політики; 4) партії найбільш політично активні під час виборів; 5) партії відіграють тривалу в часі роль у політичному житті.

Зрозуміти демократичну політику без організації політичних партій неможливо. Їхня діяльність глибоко проникає в політичне життя суспільства. Вони є своєрідним механізмом урегулювання політичних конфліктів, визначають характер і напрям політичного процесу, забезпечують зв’язок суспільства і держави.

Партії – не обов’язкове явище кожної держави, але все ж у більшості країн вони є створені. Звичайно, їхній вплив та важливість різна. В деяких випадках партії сильні, добре організовані та мають своїх представників в уряді; інколи вони слабкі та згодом зовсім зникають з політичної арени.

Значення політичних партій в житті держави змінюється протягом історії. В останні роки воно помітно зростає.

Чому ж партії є такими поширеними? Це не можна пояснити лише збільшенням кількості демократичних держав, адже багато авторитарних режимів теж базують свою політику на діяльності політичних партій. Причину треба шукати в особливостях сучасного світу для якого характерні: усвідомлення людьми факту існування конфліктів у суспільстві; потреба уряду бути зв’язаним із суспільством; впевненість, що “єдність – це сила”.

По-перше, партії з’являються тоді, коли члени суспільства усвідомлюють існування конфліктів, які належать до структури суспільства загалом, до аспектів його організації чи до політичних тенденцій, що домінують у цьому суспільстві. Ці проблеми можуть обговорювати на загальному рівні чи замовчувати (за умов однопартійності), але усвідомлення існування суспільних суперечностей є все ж однією з головних причин існування політичних партій. По-друге, партії існують для підтримки зв’язку між урядом певної держави і суспільством. По-третє, для партій основним є переконання, що “єдність – це сила”. Його широко пропагують у сучасному суспільстві. Вважається, що сильна, добре організована партія зможе діяти ефективніше.

Основні функції партій здійснюють на трьох рівнях, а саме: на рівні суспільства загалом; на рівні політичної системи; на рівні буденного життя.

По-перше, на загальному рівні роль партій полягає у врегулюванні конфліктних ситуацій, що виникають. Вони є також основними засобами, за допомогою яких правляча еліта поширює свій вплив і намагається “змусити” народ прийняти її політику і, навпаки, засобом, за допомогою якого суспільство (чи його найактивніша частина) намагається впливати на процес державного управління. Партії – це інституції, які репрезентують народ і мобілізують його.

По-друге, на рівні політичної системи партії – інституціями, які впливають на формування уряду, є ініціаторами виборчої системи (мажоритарної, пропорційної чи змішаної).

І, зрештою, на рівні щоденного політичного життя, партії відіграють основну роль у залученні мас до політики та доборі політичних кадрів, їх підготовці та висуненні на вищі державні посади. Партії – важливий чинник, стабільності політичного режиму.

Дата добавления: 2015-10-21