Обсяг фонетичного та графічного матеріалів, що вивчаються в початкових класах. Методика опрацювання розділу “Звуки і букви”.

Робота над засвоєнням фонетичної та графічної систем української мови розпочинається в першому класі і здійснюється протягом усього початкового курсу вивчення мови. Синтезуються питання фонетики й графіки в спеціальному розділі програми “Звуки і букви” (2 клас).

Вивчення теми “Звуки і букви” є складовою частиною лінгвістичної змістової лінії обов’язкового мінімуму освіти, визначеного Державним стандартом з української мови (початкова ланка). У цьому документі зазначається такий зміст освіти стосовно даної теми: Звуки і букви. Голосні і приголосні звуки. Український алфавіт. Склад. Наголос, наголошені й ненаголошені голосні звуки. Приголосні, тверді й м’які, дзвінкі й глухі. Найуживаніші правила вимови голосних й приголосних звуків. Тут же вказані обов’язкові результати навчання – розрізняти звуки і букви, голосні й приголосні, тверді й м’які, дзвінкі та глухі; знати український алфавіт, знаходити слова за алфавітом у словнику; правильно ділити слова на склади, додержуватися найважливіших правил вимови голосних [е^и], [и^е] у ненаголошеній позиції і приголосних [дз], [дж], [дз']. На рівні правопису – засвоєння найуживаніших орфографічних правил, що регулюють позначення ненаголошених голосних звуків; подовжених м’яких приголосних на письмі; вживання апострафа та інш. Отже, опрацюванням розділу “Звуки і букви” передбачається формування найважливіших фонетичних понять, розкриття взаємозалежності між фонетичним та графічним складом мови, практичне оволодіння основними правилами письма (написання, що здійснюються за фонетичним принципом) та правилами літературної вимови (М.С.Вашуленко).

У початкових класах діти вивчають елементи фонетики та графіки в такому обсязі:

1. Звук і буква. Це не одне й те ж. Звук ми вимовляємо і чуємо, а букву – бачимо й пишемо. Ця різниця між звуками і буквами підкреслюється й тим, що вони неоднаково називаються. Звуки мовлення на письмі позначаються буквами, а буква позначає звук: індик – звук [ і ] позначає ться на письмі буквою і, а буква і позначає звук [ і ] і т.д.

2. Назви букв, що позначають голосні, збігаються з назвами відповідних звуків: а, о, у, е, и, і. В українській мові є шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. На письмі голосні звуки позначаються за допомогою десяти букв: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї (10). Я, ю, є, ї – це тільки букви, таких звуків немає. Буква ї завжди позначає на письмі два звуки (має звукове значення) – [йі] – [йі]жак, Ки[йі]в. Голосними називаються такі звуки, які складаються тільки з голосу. Коли голосові зв’язки напружуються, виникає голос.

Букви я, ю, є можуть позначати на письмі один і два звуки. На початку слова (я кість); після букви, що позначає голосний, та після [й] (зна ю, фой є); після апострофа та м’якого знака (в’ ю н, б’ є ш, атель є) букви я, ю, є позначають по два звуки [йа], [йу], [йе]. Після приголосного букви я, ю, є позначають на письмі відповідні голосні звуки [а], [у], [е] та м’якість попереднього приголосного (Л ю да, син є, д я дько).

3. Слова вимовляємо не окремими звуками (р-у-к-а-м-и), а складами (ру-ка-ми). Голосні звуки утворюють склад. У слові є стільки складів, скільки голосних звуків. Склад вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря і має один голосний звук. Вимова одного із складів слова з більшою силою називається наголосом.

У слові є склад з наголошеним голосним звуком, решта складів – з ненаголошеними голосними. Отже, в словах є наголошені й ненаголошені голосні звуки.

4. Приголосними звуками називаються такі звуки, які складаються з голосу і шуму, або тільки з шуму. Вони поділяються на дзвінкі і глухі. У шкільних підручниках та практиці навчання сонорні звуки (позначаються буквами в, м, н, л, р, й) відносять до дзвінких (голос переважає над шумом). Дзвінкі приголосні ті, в яких шум переважає над голосом; позначаються буквами б, д, г, з, ж, ґ, дз, дж. Глухі приголосні складаються тільки з шуму, позначаються буквами п, т, х, с, ш, к, ц, ч, ф.

В українській мові дзвінкі та глухі приголосні звуки, крім звука [ф] (непарний), утворюють співвідносні пари: б–п, д–т, г–х, з–с, ж–ш, ґ–к, дз–ц, дж–ч (а також – д' – т', з' – с', дз' – ц').

Дзвінкі приголосні звуки в кінці слова та перед глухими в середині слова здебільшого вимовляються дзвінко, тобто ніколи не втрачають своєї дзвінкості, не замінюються глухим (слово “оглушується” не вживаємо). Виняток становлять: 1) звук [г] в словах ле г кий, во г кий, ні г ті, кі г ті, дьо г тю, ді г тяр, де він перед наступним глухим вимовляється, як [х]; 2) звук [з] у префіксах, де він перед наступним глухим іноді може наближатись до [с]: бе з пека [бе^и с пека], ро з кусити [ро с кусити]. Префікси роз-, без- перед глухими приголосними поширені з подвійною вимовою: ро[з]ставляти і ро[с]ставляти [23, 108].

Зазначені елементи фонетичних знань та подальші про глухі приголосні звуки засвоюються на конкретних прикладах, у практиці мовлення. Як відомо, глухі приголосні звуки перед наступним дзвінким можуть замінюватись у вимові парним дзвінким звуком: боро ть ба [боро д 'ба], лі ч ба [л'іджба], ане к дот [анеґдот]. Ця асиміляція приголосних на письмі не передається зовсім. А правопис таких слів маємо перевіряти.

5. Буква щ завжди позначає два звуки – [ш], [ч] (вимовляється без голосу).

6. Значної уваги потребує засвоєння учнями звуків [дж], [дз], [дз'] (африкати). Спостереження за мовленням свідчать, що ці звуки (африкати) нерідко вимовляються, як два окремі звуки, що буває під впливом написання. Отже, особливо треба стежити за тим, щоб злита вимова складових звуків не підмінялась роздільною вимовою звуків [23; 74, 77].

Артикуляція кожного африката складається з двох звукових елементів – зімкненого [д] та щілинних [ж], [з], [з']. При вимові зазначених звуків треба настроювати артикуляцію спочатку на місце артикуляції [з] (або [ж]), а не на [д] [8, 53]. Потім, закріпивши кінчик язика в положенні вимови звука [ж] (або [з]), учні за допомогою вчителя вимовляють одночасно обидва елементи африкат (дз', дз, дж). Для розуміння артикуляції важливі вправи на протиставлення африкат і відповідних звукосполучень в словах: дз воник – пі дз емний, дз еркало – на дз вичайний і под.

Звертаємо увагу, що звуки дж, дз, дз' утворюють пари за дзвінкістю-глухістю: дз – ц, дз' - ц', дж – ч. Усвідомивши ці пари звуків, учні за завданням учителя укладають артикуляційні органи в позицію для вимовляння звуків [ч], [ц], [ц']. Потім уголос вимовляють їхні дзвінкі пари – [дж], [дз], [дз'].

Звуки [дз], [дж], [дз'] в українській мові дзвінкі приголосні. Звуки [дз], [дж] – тверді, позначаються двома буквами (буквосполученнями) – дз, дж. Звук [дз'] – м’який. Звуки [дз], [дз'] позначаються однаковим буквосполученням – дз.

У формуванні в учнів літературної вимови звуків [дж], [дз], [дз'] використовують прийоми імітації та опису артикуляції.

7. Приголосні звуки позначаються на письмі буквами Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Жж, Зз, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Пп, Рр, Сс, Тт, Фф, Хх, Цц, Чч, Шш, Щщ (22).

8. У практиці навчання в початкових класах недостатньо приділяється уваги звуку [й] та букві “йот”, що позначає цей звук. Діти часто сумніваються, до яких приголосних за якістю треба відносити цей звук. З цим звуком діти знайомляться ще в букварний період. Спостерігаючи за місцем і способом творення звука [й], учні добре відчувають сильне напруження язика, який середньою частиною спинки змикається з твердим піднебінням, створюючи при цьому сильну перешкоду на шляху видихуваного повітря [8, 50]. Отже, внаслідок цих спостережень звук [й] відносимо до приголосних звуків. На тій підставі, що під час вимови середня частина спинки язика притискається до твердого піднебіння, а кінчики губ розходяться, набуваючи і-подібної артикуляції, вважаємо цей звук м’яким приголосним. За участю голосу й шуму звук [й] дзвінкий (переважає голос над шумом), в початкових класах не вводимо поняття “сонорний”. У букварний період діти спостерігають, що звук [й] разом з відповідним голосним створює звукове значення букв я, ю, є, ї (позначають [йа], [йу], [йе], [йі]).

У програмі 2 класу [2, 50] окремо виділена тема “Вживання буквосполучення йо для позначення звукосполучення [йо]”. Буквосполучення йо вживається: 1) на початку слова й після голосного – йо го, йо му, заво йо ваний, ра йо н, чи йо го; 2) після приголосного – в йо кати, Вороб йо в, міль йо н, сер йо зний. Діти спостерігають, що звукосполучення [йо] позначається двома відповідними буквами (на відміну від букв я, ю, є, ї).

9. В українській мові є звуки [г] й [ґ], вони позначаються буквами Гг, Ґґ. Уже в букварний період першокласники знайомляться з літературною вимовою слів ґ ава, ґ удзик, ґ анок, ґ едзь (зімкнений приголосний звук [ґ]). Ці навички удосконалюються далі на уроках мови і читання (ґ уля, а ґ рус, дзи ґ а та інші)

10. Тверді й м’які приголосні звуки, їх розрізнення [2, 50]. В українській мові тверді приголосні звуки – [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р], [ґ], [к], [х], [г], [б], [п], [в], [ф], [м], [ж], [ч], [ш], [дж] (22), м’які – [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р'], [й] (10). М’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція приголосного наближається до артикуляції голосного [і] (кінчики губ розходяться). Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика приголосні і поділяються на тверді і м’які.

Для позначення м’яких приголосних в українській мові немає спеціальних букв. Співвідносні тверді і м’які приголосні на письмі позначаються однією і тією ж буквою. Отже, звуки [т], [т'] – різні звуки, позначаються буквою т; звуки [ц] і [ц'] – буквою ц (порівн.: один звук [дз] позначається двома буквами, буквосполученням дз).

М’якість приголосних на письмі позначається 1) буквами я, ю, є (син я, син ю, син є); 2) м’яким знаком (ь) (швец ь, óлен ь); 3) буквою і (лі с, си ні). Отже, буква я в слові си ня позначає на письмі м’якість попереднього приголосного та звук [а]; м’який знак (ь) у слові швец ь вживається для позначення на письмі м’якості звука [ц'] і т.д.

М’якість приголосного перед голосним звуком [о] на письмі позначається м’яким знаком (ь): л ь он, т ь охкати, с ь огодні, до н ь ого.

Приголосні звуки, що позначаються буквами д, т, з, с, л, н, ж, щ, ц, ч, в українській мові подовжуються, коли вони стоять після голосного: жи тт я, коло сс я; су дд я, ста тт я; ма зз ю, мі цц ю; зра нн я, по-підвіко нн ю, ви лл ю та інш. [24, 25]. На письмі подовжений звук позначається двома однаковими буквами. М’якість його позначається за допомогою букв я, ю, є, і (гілл я стий, мідд ю, житт є вий, у знанн і). Отже, в слові читання м’який подовжений звук позначається двома буквами нн, м’якість його позначається буквою я; буква я позначає м’якість попереднього звука та звук [а].

Тверді приголосні звуки в українській мові лише перед звуком [і] трохи пом’якшуються (губні, задньоязикові і шиплячі звуки – [б], [п], [в], [м], [ф]; [ґ], [к], [х], [г] (фарингальний); [ж], [ч], [ш], [дж] – б і г, п і т, м і дь, ж і нка, ч і тко, ш і сть, овоч і. Під час вимови м’якого приголосного звука середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, кінчики губ розтягуються – як під час артикулювання звука [і], а вимова пом’якшених лише наближається до і-подібної артикуляції.

11. Ознайомлення з апострофом за програмою [2, 16] розпочинається в першому класі (читання слів з апострофом), продовжується в 2 класі [2, 50] – вживання апострофа після букв б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, ї (вимова й написання слів з апострофом). Навички вживання слів з апострофом удосконалюються в наступних класах. У другому класі ця тема вивчається в розділі “Звуки і букви”. Правило формулюється на звуко-графічній основі: Апостроф (’) ставиться після букв б, п, в, м, ф та в окремих словах після букви р перед буквами я, ю, є, ї, які позначають на письмі по два звуки: [йа], [йу], [йе], [йі]. Перед апострофом букви позначають тверді приголосні звуки: б’ю, п’ять, в’язи, у здоров’ї, тім’я, Стеф’юк, пір’я, бур’ян. У третьому класі (розділ “Будова слова”) зміст правила такий: В українській мові на письмі апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний звук, перед буквами я, ю, є, ї. Правило формулюється на фонетико-морфологічній основі.

Дата добавления: 2015-10-21