Низький рівень

Суперечливий

Шкала цінностей нестійка, розмита, внутрішньо супе­речлива. Рівень самоорганізації та самоконтролю низь­кий; самоаналіз практично відсутній. Негативні потре­би, які склалися, задовольняє за рахунок інших. Завжди у тіні, не несе відповідальності за свої провокації, зав­жди намагається перекласти відповідальність за скоєне на іншого.

Агресивний

Викривлене уявлення про моральні норми та їх прояви у поведінці. Егоцентрист (не може подивитись на ситуа­цію очима іншого). Має погані звички. Клас не є для нього референтною групою, ізольований від життя класу. Демонстративно-агресивний стиль взаємин. Спо­стерігається розходження високої вербальної самооцін­ки з дійсністю.

Ситуативний

Пасивний

Моральні норми бере ніби напрокат. Поведінка зале­жить від того, в якій групі перебуває. Не співвідносить своє «Я» з будь-якими нормами поведінки. Цінність цих норм визначається для нього тим, наскільки вони здатні сприяти його популярності серед однокласників. Замкнутий індивідуаліст, який живе за принципом «моя хата з краю», пасивний. Коло інтересів часто обмежене фізіологічними потребами.

Невпевнений

Тепличне виховання, боязкий. Внутрішня реалізація потреб. З боку учнів зазнає спроби ізоляції.

При цьому важливо забезпечити єдність суспільного і сімейного виховання, що сприяє здійсненню і корекції виникаючих відхилень у розвитку особистості і поведінки. З метою створення широких можливостей для максимального самовираження, самореалізації, розвитку соціальної активності підростаючих людей, необхідно удосконалювати форми різноманітних діяльностей як в системі офіційно створених дитячих підлітково-юнацьких організацій, так і в неформальних об'єднаннях. Збагачуючись духовними

цінностями, кожна людина буде виховуватись не просто як носій певної суми знань, але, перш за все, як громадянин з притаманними ідейними установками і інтересами, високою культурою праці і поведінки.

Дошкільний вік

Незважаючи на різницю у віці й у системі цінностей, будь-які взаємини з дитиною-дошкільником повинні будуватися з позиції дорослої людини. Дитина повинна завжди знати, що дорослі бачать її реальний потенціал і що там, де вона може рости, її будуть стимулювати, а там, де вона ще безпомічна, їй допоможуть.

Ієрархію цінностей дитина-дошкільник завжди переймає від дорослих. Вона сприймає предмети як щось цінне, якщо дорослий вважає їх цінними, внутрішню цінність вона зрозуміти ще не здатна.

З набуттям практичного досвіду діяння і розвитком пізнавальної й громадської спрямованості в дитини-дошкіль-ника формуються прагнення до самостійності. Самостійність розвивається з віком дитини, змінюючись за спрямованістю і характером виявів. Самостійність є завжди продуктом підпо­рядкування вимогам дорослих і одночасно власної ініціативи дитини І чим краще, глибше, зрозуміліше засвоїла дитина правила поведінки, тим ширші в неї можливості ініціативно і самостійно застосовувати їх у нових умовах. У формуванні суспільних мотивів поведінки значну роль відіграють зразки, у ролі яких виступають конкретні дорослі люди. Дитина наслідує їх, вихователь використовує позитивні приклади у вихованні дітей. Зростає значення активної діяльність самої дитини. Вона регламентується відомими і зрозумілими їй правилами поведінки. Послідовне їх застосування вихователем і відповідно обгрунтована оцінка дій дітей, які захищають або порушують певне правило, стають критерієм їх оцінки і самооцінки, основою їх моральної поведінки. Повсякденна дія за правилами забезпечує формування у дошкільників найскладніших звичок: побутових, культурних, моральних.

На основі вироблених стереотипів поведінки може успішно формуватися найцінніша якість особистості — самостійність. Зростаюча самостійність дітей виявляється в різних формах їх ініціативної активності, у постановці мети дії, виборі способу дії, підкорення мотиву, а тоді в неслухняності, самовіллі, пусто-

щах, впертості. Діти не в змозі оцінити і зрозуміти фрази, скла­дені більш ніж з восьми слів, тому й малоефективними є нотації батьків, які піклуються про серйозне обгрунтування своїх претензій до дітей. Слід використовувати короткі вказівки, як і що робити, не зловживати втомлюючою їх аргументацією.

Багато моральних понять, якими діти оперують з ранніх років, часто неправильно або неточно розуміють навіть десяти-, дванадцятирічні школярі. Діти визначають сміливу людину як сильну, доброю називають хорошу, веселу, щедру. Справедли­вий той, хто уважний, добрий, ласкавий.

Кожне поняття формується на основі абстрагування істотних ознак, що постійно зберігаються в різних предметах і фактах, від багатьох неістотних ознак, варіюються і є своєрідністю кожної з них.

Суть будь-якого морального явища виділити дуже важко, оскільки, по-перше, воно виступає звичайно в комплексі з багатьма іншими моральними явищами і дуже рідко — у відокремленому вигляді. По-друге, тому що виявляється воно в найрізноманітніших діях і судженнях різних людей.

Особливість моральних понять полягає в тому, що вони обов'язково включають момент оцінки, причому, звичайно, альтернативної; добрий, чесний, сміливий — добре; лінивий, злий, брехливий — погано. Тому опанування моральних понять не може зводитися до пізнавальної діяльності.

Для успішного «перенесення» знайомого поняття дітям треба навчитися аналізувати вчинки людей з позицій суспіль­них норм поведінки і робити відповідні моральні узагальнення. Трудність засвоєння моральних понять зумовлена й тим, що багато з них змінюють оцінне ставлення людини залежно від тих умов, у яких його виявляє та чи інша особа.

У формуванні моральної поведінки серйозну роль відіграє друга ланка системи поведінки, що виховується,— ставлення людини до відповідної моральної якості. Вона виявляється в почуттях, мотивах, оцінках людей.

Відносини дітей характеризуються такими особливостями: вони не грунтуються на осмислених, конкретних і системних знаннях; ставлення дітей виступають тим яскравіше і тим швидше визначаються, чим ближчі до їх життєвого досвіду вчинки людей, про які вони чують, чим вони їм зрозуміліші і привабливіші, ставлення дітей часто поверхове, нестійке; відносини дітей

полярні і безапеляційні; прямолінійність оцінних суджень — характерна риса від юсин молодших школярів. Ставлення, що визначітеся — нео(\ідна умова існування моральних вчинків. Проте лї молодших школярів ще залишаються імпульсивними. Навіть знаючи їх, і равильно визначаючи своє ставлення до доброю чи поганого діти часто не діють відповідно до наявних у них знань і сфори ованих відносин.

Основна причина «розбіжності» знань, відносин і дій полягає в тому, що діти ще не вміють керувати своєю поведінкою, «перево­дити» думки і почу тя в дії. Тільки практикування, вправляння дітей у відповідних j іях може перетворити ці дії в звичку, в образ дії, що відповідає поняттям і моральним відносинам, які формуються в дітей Звички, як сформовані стереотипні дії, що відповідають змінні іим потребам дітей, дають змогу маленьким школярам без великого нервового напруження виконувати дії, які відповідають засвоєним знанням і оцінним відносинам, що склалися. Лише чер.-з вироблення звичок моральної поведінки, в основі яких лежать доступні дітям моральні поняття і моральні почуття та відносини, що їх передають, можна виховати довільну поведінку дітей, які знають моральні вчинки і здатні до них за будь-яких життєви> обставинах.

Найбільш повно і переконливо ступінь морального розвитку школяра виявляється в його вчинках і провинах. На відміну від прости\ дій, вчинок, як і провина, є такою дією, яка спрямовується певними цілями і мотивами і передає ставлення людини то інших людей (і до самої себе). В основі вчинку лежить підкорення людиною своєї дії певній суспільній вимозі; в основі провини — порушення встановлених в суспіль­стві правил. Значно складніші провини дітей молодшого шкільною віку. Природа їх розкривається лише тоді, коли вони повторюються, що свідчить вже про щось стійке, про певні причини, які порушують дисципліну. У таких провинах дитини виявляються негативні риси її характеру.

Молодший шкільний вік

Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емошнно-моральних ставлень молодших школярів, як важли­вої передумови сіановлення моральних переконань з необхід­ністю, передбачає врахування у навчально-виховному процесі ряду особливостей емоційно-когнітивної сфери у молодших школярів (М.Й. Боришевський, Л.І. Пилипенко, 1985).

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення — аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають якісно іншу будову (С.Л. Рубінштейн, 1946). Все це має позитивний вплив на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим, враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна робота. При цьому важливі такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, в яких ставиться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати представ­лену в літературному творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати «перенос» безпосередньо даного в оповіданні морального змісту на моральні явища із реального життя дітей.

Процес засвоєння моральних знань молодшими школярами суттєвим чином залежить від навчання їх правильному сприйманню моральної ситуації, адекватній оцінці моральних вчинків, розумінню моральних мотивів. Поряд з цим необхідно виховувати органічну єдність між правильним розумінням моральної ситуації і вмінням школярів співпереживати, співчувати, тобто виховувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних явищ, вчинків. Це, в свою чергу, є необхідною умовою виховання у дитини одного із важливих механізмів переконань — моральної потреби певним чином діяти, відпо­відно до засвоєних моральних норм і принципів.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами, поряд із формуванням відповід­них уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

— вміння правильно сприймати моральну ситуацію, представлену в літературному творі або виділену із реального життя;

25¹²⁵ 385

— вміння дати оцінку, адекватну модальності ситуації, що аналізується;

— вміння правильно визначати мотиви морального вчинку;

— вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

— особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

— моральної потреби діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням.

Усе це сприяє поступовому формуванню в дітей вміння до самостійного морального вибору.

Важливою умовою розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань є: сформованість в них моральних почуттів. Почуття тільки тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли вони виступають як внутрішній стимул до моральної поведінки. Тому виховання моральних почуттів як мотиваційної основи моральної поведінки — одне із головних завдань виховної роботи в школі.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеже­ність їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів в поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

Для ефективного формування у молодших школярів моральних почуттів необхідно створювати в класі атмосферу, що сприяє розвитку у дітей взаємоповаги, емоційного сприймання до переживань інших, взаємодопомоги.

Емоційне сприймання, навіюваність, довірливість, схиль­ність до наслідування, високий авторитет вчителя у дітей дано­го віку забезпечують широкі можливості для виховання мо­ральних почуттів. Особливу увагу слід приділити міжособовим взаєминам у колективі, оскільки в цій сфері найчастіше виникають ситуації морального вибору, правильні вирішення яких сприяють набуванню необхідного молодшому школяреві морального досвіду, збагачують його моральні знання.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використати форми роботи, що сприяють розвитку їх самостійності, самооцінки, привчають до відповідальності за свої особисті вчинки. Доцільно включати дітей у різні види суспільної роботи, створюючи умови для прояву самостійності, самоконтролю. Це сприяє розвитку у дітей відповідальності.

Сформувати це моральне почуття можна лише цілеспрямова­ною виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів і адекватних форм поведінки (похвала, заохочення),* гальмування негативних вчинків і неправильних форм поведін­ки. Розкриття моральної суті позитивних і негативних вчинків є одним із засобів засвоєння моральних знань і вимог, сприяють розвитку правильної спрямованості моральних почуттів.

У молодшому шкільному віці важливо також формувати навички вольової регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями. При цьому важливо враховувати вікові можливості саморегуляції дитини.

Однією із умов, що сприяє ефективному розвитку когнітив-но-емоційної сфери молодших школярів, є формування оцінних ставлень. Успішне оволодівання моральним досвідом залежить від особистої моральної діяльності дитини, від наявності в неї позиції активного учасника виховного процесу, що знаходить своє вираження в оцінній діяльності. Сформовані при цьому оцінні ставлення — важлива умова продуктивного «присвоєн­ня» дитиною морального досвіду. Оцінні ставлення і взаємини відіграють важливу роль в молодшому шкільному віці і є важливим фактором розвитку самосвідомості, моральних почуттів і збагачення моральним досвідом.

Органічне поєднання когнітивного і емоційного елементів є передумовою формування у дитини єдності моральних знань і реальної поведінки.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

У підлітковому віці відбувається подальше становлення почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, естетичних, моральних тощо). Усвідомлення і дотримання моральних норм поведінки підлітками виявляєть­ся в переживаннях морального задоволення, порушення ж їх викликають у них емоції обурення, гніву, осуду, сорому. Благородні вчинки супроводжуються переживаннями радості, піднесення.

Підлітковий вік є періодом посиленого формування мораль­них почуттів. Завдяки їм, засвоєні підлітками норми поведінки стають ефективним керівництвом до дії. Проте в поведінці під­літків не завжди поєднуються слова, почуття і справи. Деякі підлітки не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними

25*

нормами і власною поведінкою в тій чи іншій конкретній ситуації.

Знаючи ці норми, деякі підлітки часом залишаються байдужими до порушень дисципліни, грубощів своїх ровесни­ків, до горя, переживань інших, самі виявляють злість, агресивність тощо.

Моральні якості підлітка тісно пов'язані з його вольовими якостями. У цей період зникає характерна для молодших школярів навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка.

Суперечливість внутрішньої позиції підлітка полягає в тому, що, з одного боку, він прагне до самостійності, протестує проти опіки, контролю. З іншого — відчуває тривогу і побоювання, що не справиться з новим завданням. Він чекає від дорослого допомоги і підтримки, але не хоче відкрито визнати це. Цю складність і суперечливість внутрішньої позиції підлітка дорослий повинен зрозуміти і прийняти. І на основі цього розуміння будувати свої відносини з ним.

М.Й. Боришевський, С.М. Хорунжий (1988), досліджуючи розвиток моральних переконань в підлітковому віці, зазнача­ють, що процес формування моральних знань проходить ряд етапів: від елементарних даних про моральні поняття — до повного оволодівання поняттями і вмінням використовувати одержані знання в житті. Засвоєння моральних знань тісно пов'язано з індивідуально-психологічними особливостями учнів, і це визначає наявність значних розходжень в рівнях засвоєння моральних знань в учнів одної вікової групи.

Моральні знання підлітків характеризуються змінами кількісними і якісними. Перехід від оперування ознаками понять до оперування поняттями, значне збільшення кількості понять в активному словнику підлітків, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки в явищах моралі закономірно готують якісно новий етап розвитку моральної свідомості — оволодівання мораллю як основою взаємин між людьми. В цілому з віком підвищується рівень усвідомленості моральних знань, при цьому відмічається невідповідність між знанням моральних норм і їх прийняттям як особистісно значимих вимог до своєї поведінки.

Найбільш яскраво вікові і індивідуальні відмінності в рівнях засвоєння моральних знань проявляються в усвідомленості і оперативності знань. Молодші підлітки, володіючи значним 388

обсягом моральних знань, не можуть ще усвідомлювати взає­мозв'язки системи «людина—мораль—поведінка». Старші під­літки проявляють самостійність і стійкість суджень про моральні норми, що регулюють взаємини людей. В 14—15 років особистість вперше досягає достатньо високого рівня розвитку етичних знань, які є необхідною основою для виникнення моральних переконань. Існують необхідні передумови глибоких і усвідомлених моральних почуттів в сфері взаємин з одноліт­ками. Такі вікові особливості, як становлення понятійного мислення, недостатній розвиток вольової сфери, відсутність достатнього досвіду моральної поведінки, велика критичність по відношенню до інших, негативно впливають на стійкість і глибину емоційно-моральних ставлень.

У кінці підліткового віку емоційно-моральні взаємини все тісніше пов'язані з самосвідомістю і вольовою саморегуляцією поведінки, внаслідок чого мають місце різні рівні саморегуляції поведінки підлітків на основі моральних переконань. На висо­кому рівні спостерігається стійкий прояв моральної самоактив-ності і саморегуляції у всіх ситуаціях діяльності і спілкування. Навчально-виховний процес дає багато можливостей для розвитку самосвідомості учнів: педагогічна оцінка вчителя, взаємооцінка товаришів по класу, аналіз вчинків підлітків і результати їх діяльності.

Розвиток самостійності є важливою передумовою для формування у підлітків моральних переконань. Із зростанням самостійності в учнів середнього шкільного віку з'являється потреба керуватися в своїй діяльності і поведінці особистими поглядами і принципами.

Суттєвим для формування переконань підлітків є нагрома­дження досвіду моральної поведінки в ситуаціях, що вимага­ють вибору вчинку. Здатність до самостійного морального вибору свідчить про розвиток підлітка. Завдяки здійсненню морального вибору збагачується досвід моральної поведінки. Моральний вибір як важливий момент моральної діяльності допомагає підліткам глибше усвідомити прийняті у суспільстві етичні норми і поступово засвоювати їх як внутрішні еталони моральної поведінки.

Оскільки в моральних переживаннях дітей відтворюється формуюча мотиваційна ієрархія і ці переживання беруть безпосередню участь в її становленні, необхідно формувати у

підлітків позитивні емошино-моральні взаємини, а не тільки засвоєння ними моральних знань; розвивати альтруїстичні емоційно-моральні позиції у ставленні до оточуючих, що забезпечить успішне формування позитивних моральних якостей; активне співробітництво педагогів і батьків, єдність їх вимог в процесі виховання підлітків.

Рання юність

Ранній юності властиве зростання самосвідомості. Це усвідомлення своїх якостей і можливостей, потреба звітувати свої вчинки, уявлення про своє місце в житті, усвідомлення себе як особистості. З цим пов'язаний великий інтерес до моральних проблем — щастя й обов'язку і громадських відносин між людьми, любові і дружби. У цьому плані можна говорити про формування моральної свідомості в старшому шкільному віці.

Складність виховної роботи в ранній юності полягає в тому, що в цьому віці дуже розширюється сфера вільного спілкуван­ня, а також вільний вибір діяльності, недостатньо доступний виховним впливам. Природне зростання самостійності при цьому немовби відділяє вихованців і вихователів. З'являються такі інтереси, переживання, які зумисне приховуються від вихо­вателів, а будь-які спроби з боку дорослих проникнути в них розцінюється юнаками і дівчатами як замах на їхню самостійність.

В підлітковому і юнацькому віці проявляється потреба у самовихованні. Самовиховання проходить певний шлях розвитку. Р.С. Немов (1995) виділяє п'ять рівнів. Перший рі­вень — фізичне і вольове самовиховання, підлітковий вік. Типовою метою в цьому віці є вольове і фізичне самоудоскона-лення підлітка, а завдання — покращення рис особистості таких, як сміливість, витривалість, витримка, впевненість у собі тощо — через виконання спеціальних вправ.

Другий рівень — моральне самоудосконалення, ранній юнацький вік. Мета самовиховання в цей час — моральний розвиток, формування таких рис особистості, як доброта, щедрість, вірність другу, готовність прийти на допомогу тощо. Третій рівень — професійне самовиховання — середній і пізній юнацький вік, початок дорослості. Четвертий рівень — соціально-світоглядне самовиховання, період життя після 40— 45 років. П'ятий рівень — постановка і реалізація людино^ю мети самоактуалізації, як вищого рівня особистого розвитку в гуманістичній психології.

5. Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

Як зазначають психологи, поведінка, яка не відповідає моральним нормам і вимогам суспільства, позначається термі­ном асоціальна. Асоціальна поведінка соціально детермінова­на, обумовлена впливом негативного мікросередовища, недоліками, помилками сімейного і шкільного виховання.

«Важкі» діти — це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості — результат педагогічних прора-хунків (мова йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих дітей, а про психічно і фізично здорових дітей). Найбільш рельєфно типові особливості «важкої» дитини проявляються в підлітковому віці, коли змінюється соціальна позиція дитини, обумовлю­ючи не тільки нову спрямованість його діяльності, але й нове ставлення до неї. Складність даного етапу психічного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, підлітковий вік — це типова епоха дитинства. З іншого — ми маємо справу з підростаючою людиною, яка стоїть на порозі дорослого життя, прагне до самостійності, самостверджен­ня, визнання з боку дорослих її прав, її потенційних можли­востей. Л.С.Виготський відмічав, що складність структури «важкого» підлітка викликана впливами життя, характером взаємин. Терміном «важкий» позначають дітей, яким необ­хідна корекція їх особистості.

До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхли­вих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. Вияснення реальних причин подібних відхилень, увага до потреб і інтересів дитини при одночасній вимогливості до неї і включення в колективні форми діяльності — ось основний шлях подолання неслухняності, впертості.

Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, встановлення джерел їх неслухняності. Робота з цими дітьми включає цілеспрямовану організацію їх актив­ності, ініціативи, поваги до їх гідності, прав на певну само­стійність.

Особливу групу складають діти, поведінка яких характеризу­ється відсутністю бажання і звичок до трудових зусиль —

лінощами. Вихователю важко підмічати і заохочувати прагнення таких дітей, стимулювати в них потребу працювати, знаходити радість в діяльності.

Виділяються і група дітей, для яких характерна найбільш негативна риса — брехливість. Брехня може бути як результат і страх покарання, прагнення приховати вчинок і бажання самоутвердитися, викликати увагу оточуючих. Необхідна цілеспрямована робота вихователя, щоб виявити причини брехливості, створити обстановку правдивості, довіри, взаємної поваги і вимогливості, тактовно показати всю непорядність брехні, її взаємозв'язку з лицемірством, боягузтвом.

У частини дітей через довготривале незадоволення яких-небудь суттєвих потреб розвиваються афективні форми пове­дінки, їх характеризує або зарозумілість, агресивність, брава­да, або підвищена образливість, ранимість, в результаті вини­кають своєрідні конфлікти між рівнем домагань (які мають завищену самооцінку або, навпаки, невпевненість в собі) і фактичним становищем дитини в колективі. Довготривале збе­реження афективних пережипнь і афективних форм поведін­ки призводить до формування відповідного ставлення дітей до інших людей, себе, діяльності Необхідно вирішити внутріш­ній конфлікт і запобігти розвитку у дітей афективних форм поведінки.

Робота з «важкими» дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує: 1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей.

Як зазначають психологи, у «важких» підлітків формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і «опір» вихованню. Тому важлива типізація «важких» підлітків, яка створює можливість намітити типоло­гію прийомів виховної роботи В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій «важких» дітей. Одна з них, проведена у відповідності з типом поведінки, типом входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості.

Першу групу характеризують стійкий комплекс суспільно-негативних аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто антисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсут­ність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу — ось типові особливості цієї групи

Другу групу складають школярі з деформованими потреба­ми і прагненнями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто антисуспільної спрямо­ваності ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно.

Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки.

Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.

В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопо­рушень випадково Вони піддаються впливу групи або лідера.

Типологія «важких» дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосу­вання індивідуального підходу до кожної' дитини, яка знахо­диться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності.

Т.М. Титаренко (1987) зазначає, що важковиховуваність досить часто є наслідком деяких відхилень у розвитку особистості, що проявляється в акцентуації. Підліток-акцентуант має посилені індивідуальні відмінності, а тому

виявляє вибіркову вразливість щодо певних виховних впливів при нормальній чи навіть підвищеній стійкості проти інших. Основною умовою успіху у виховній роботі з підлітками-акцентуантами є формування в них мотивації самовдоскона­лення, потреби в самовихованні. Було виявлено три групи підлітків з так званою лабільною акцентуацією (33,3%), психастенічною (20%), та збудливою (19%).

Труднощі у спілкуванні вчителя з класом значною мірою залежать від переважання трьох типів акцентуацій. Ефектив­ність виховної роботи вчителя залежить від того, наскільки правильно й глибоко він розуміє індивідуально-психологіч­ну своєрідність розвитку своїх вихованців, може пояснити ті причини, які зумовлюють специфіку реагування класу на зауваження, покарання, вимоги, заохочення.

Підвищення відповідальності за свої дії, розвиток внутріш­нього контролю, більшої інтернальності — один із засобів розвитку потреби в самовихованні.

З цією метою необхідно навчити підлітка аналізувати своє ставлення до самого себе, усвідомлювати, як образ «Я» складається поступово з оцінок оточуючих, самооцінок, рефлексивних очікувань тощо. Образ самого себе склада­ється з «Я» — минулого», (того, яким мене бачать інші люди, хоч я вже й не такий), «Я» — теперішнього» (того, яким я сам себе бачу в даний момент) і «Я» — майбутнього» (того, яким я обов'язково скоро стану). Три часових компоненти образу: «Я» минулий, про який всі знають за звичайною поведінкою, теперішній, що є регулятором сьогоднішньої поведінки за актуальними мотивами, та майбутній, про який ніхто не здогадується, крім самого підлітка, передбачають перспективи самовиховання, допомагають усвідомити досягнення, знайти засоби просування вперед у само­вдосконаленні.

Таким чином, психологія виховання вивчає психологічні закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії виховате­лів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Дата добавления: 2015-10-21