Хлопці, ви виконуєте англійські пісні. Чому ви обрали саме англійську для своєї творчості? І хто пише тексти ваших пісень?

Іван Реплюк: Бо на німецькій важко співати.

Артур Шуберт: Тексти пише Ярослав. Ми ніколи не використовуємо чужі ідеї. Мені здається, що англійські пісні звучать краще. Я неодноразово намагався домовитись із нашим вокалістом про виконання й українських творів, але він щоразу відмовлявся. Все залежить від його рішення, але поки що у нас англомовний репертуар.

Іван Реплюк: Для мене важливіша подача пісні, а не мова її виконання. Намагаємося робити акцент на мелодії, гармонійності композиції, енергетиці твору.

У якому місті вас краще всього зустріли? Наскільки сильно шанують вашу творчість у рідному Хусті?

Артур Шуберт: Мені подобається, як люди коментують нашу творчість у Львові, в Ужгороді. Те, як нас зустріли у Сваляві – просто неймовірно! У рідному місті над Тисою часто виникають питання на кшталт: «Ой, а чому саме англійська мова?» Бувають претензії щодо наших зачісок, стилю одягу. Звичайно ж, є коло шанувальників, але найчастіше в Хусті приймають нашу творчість негативно. Скажімо, я надзвичайно хвилювався перед поїздкою до Львова, тож мене приємно здивувало, як чудово там нас сприйняли.

Ярослав Величко: Свалява! Найкраща публіка, там ми розігрівали мукачівську групу «Without Limits», учасники якої мешкають зараз у Києві. Там нас дуже тепло сприйняли, саме тоді ми уперше зрозуміли, що нам варто грати.

Іван Реплюк: У Хусті нас найбільше любить категорія представниць прекрасної половини. Так склалося, що саме жіночому контингенту більше імпонує наша творчість, можливо, хлопці, важче адаптуються до культурних змін у суспільстві.

Ярослав Величко: Починаючи співати у рідному населеному пункті, у нас майже не було підготовки, може, справа ще в цьому.

Чи були якісь поради щодо вашої творчості? Якісь компліменти та особливі знаки уваги від представниць протилежної статі?

Артур Шуберт: Коли ми виступали в Ужгороді, до мене підійшов чоловік і порадив узяти іншого вокаліста. Ще радять змінити саму музику. У Сваляві ж, навпаки, ми не могли дійти до готелю – дуже багато було компліментів. Не очікували, якщо чесно.

Ярослав Величко: Найчастіше нарікання звучать щодо мови творів. Радили також придбати хороші інструменти, казали про якість пісень…

Іван Реплюк: У плані сценічного іміджу ще були претензії.

Хлопці, ви навчаєтесь у вишах на різних спеціальностях. Серед вас є і майбутній журналіст, і фізик, і економіст… Чи не думали ви, що саме музика – це те, чим ви хотіли б займатись і чому хотіли присвятити своє життя?

Артур Шуберт: Коли я приєднався до гурту, очікував, що будемо розвиватись та заробляти собі на життя саме таким чином. У перспективі планую досягати високих цілей і займатись музикою професійно. Мені це до душі, отримую від цього кайф. Хоча, насправді, як буде, покаже час…

Іван Реплюк: Наразі навчаюся на стаціонарі, але думаю, що бухгалтер з мене вийде ніякий. Саме музика є покликанням і стимулом для творчих пошуків. Дуже приємне відчуття, коли після концертів повертаєшся додому мокрий, виснажений, але впевнений у завтрашньому дні, у тому, що десь тебе так само тепло зустрінуть.

Ярослав Величко: Крім роботи в колективі займаюся ще спортом. Саме тренування допомагають людині долати труднощі, бути сильним, однак саме музика – це те, де можна розслабитись і просто бути собою

Чи думали ви виконати хоча б декілька українських пісень із репертуару, скажімо, «Скаю», «Океану Ельзи» чи «Другої ріки»? Чи можна очікувати, що «Johnny Rides» колись заспіває мелодійною солов`їною?

Іван Реплюк: На концерті в Шаяні ми вже виконували українську пісню.

Ярослав Величко: Ваня якось присвятив своїй дівчині пісню, і на концерті, коли попросили зіграти на біс, ми виконали саме її. Але нам завжди хотілось і хочеться виконувати щось на британський манер.

Дата добавления: 2015-10-13