Тема рекрутської служби , специфіка її осмислення

Цей народний співець був пристрасним борцем проти соціальної неправди, будь-якого насильства над людиною. Саме тому однією з провідних тем його творчості стала «жовнірська» тема — доля рекрута-селянина, який змушений служити в австрійській армії, бути відірваним від рідної родини. Цю тему Федькович розвиває і в поетичній творчості, і в прозі. У поезії, зокрема, цій темі присвячені твори «Нічліг», «Виправав поле», «У Вероні», «Під Маджентов», «Рекрут», «Варешті», «Лук’ян Кобилиця», «Дезертир».Рекрутська поезія просякнута сумовитими настроями, викликаними розлукою з рідним краєм, мотивами прощання з рідними людьми, зокрема, матір’ю, і смертю на полі брані.

У відомій поемі «Дезертир» розвивається тема трагічної долі наймита-сироти, який став дезертиром, щоб врятувати родину від голодної смерті. Цей образ завершив собою попередні творчі шукання поета у відтворенні страшної правди про австро-цісарське панування на західноукраїнських землях.

Реалістичні картини австрійської рекрутчини і жовнірського життя особливо вражаюче відображені в повісті «Три як рідні брати», написаній у 1865 р., в оповіданнях «Тальянка», «Штефан Славич», «Пісня молодецька про коханнє».Наруга цісарсько-австрійських офіцерів, нестерпні умови солдатської служби приводять до самогубства Штефана Славича, героя однойменного оповідання. Жорстоке, нелюдське поводження офіцерства з солдатами не були вигадані письменником, це відображення реального тогочасного життя.

Повість «Три як рідні брати» розповідає про долю селянського парубка Івана, якого забрали в солдати, як тільки йому виповнилося двадцять років. Відірваний від рідної землі, хлопець постійно страждав, адже він не міг навіть попрощатися з матір’ю і сестрами.Терплячий та слухняний Іван відрізнявся від усіх солдатів, бо ніколи не скаржився, не кричав, не бився, за що капрал прозвав його кам’яним. Але після листа з дому, де мати повідомляла, як бідують вони із сестрами і як хворіє брат Онуфрій, зовсім тяжко стало Іванові на серці. Крім того, солдат не міг сам прочитати листа, а капітан ще й познущався з хлопця, кинувши йому листа в обличчя. Епізод цей виписаний дуже яскраво. Письменник підкреслює, що австрійські офіцери ставилися до простих солдатів-українців, немов до худоби.Дізнавшися, що брат уже лежить при смерті, Іван просить про відпустку, однак його не відпускають. Більше того, за нахабність хлопця заарештували, і він хотів навіть втопитися від такої наруги. Що ж залишається солдатові? Чи просто спокійно чекати, Поки загине його родина, помре брат, мати змучиться без його допомоги, чи тікати? Так, дезертирство з армії вважалося страшним злочином, але Ю. Федькович яскраво показує, які обставини штовхали простих селянських хлопців на цей злочин, яких страждань зазнавали вони, не маючи можливості допомогти своїм родинам. На щастя, Іванові, на відміну від героїв інших творів Федьковича, пощастило-таки отримати відпустку завдяки тому, що його друг, капрал Бай, згодився прослужити ще один рік, якщо хлопцеві дадуть відпустку. Бай навіть подарував Іванові на дорогу кілька монет.Інший хлопець, молодий жандарм, врятував Івана від голодної та холодної смерті в дорозі. Так і побратався Іван із своїми найкращими друзями, з якими пов’язало його саме життя.Скрутно б довелося Іванові без його нових друзів- побратимів, адже брата вже живим не застав, а родина страшно бідувала: мати лежала ледве жива, а сестри служили в наймах, важко працювали. Після смерті матері й сам захворів Іван через нелюдську напругу. І знову на допомогу йому прийшли його друзі. А коли Іван видав сестер за своїх побратимів, зажили вони однією родиною.Можливо, кінцівка повісті «Три як рідні брати» і є дещо ідеалістичною, майже казковою, але письменникові вдалося висловити дуже важливу ідею: серед нелюдського соціального гноблення, страшної реальності підтримкою людині може бути тільки інша людина, і що люди, коли вони разом, можуть здолати будь-які негаразди.

Рекрутчина, зображенню якої письменник присвячує велику частину своїх творів, була справжнім соціальним злом, яке лягало важким тягарем на буковинське село, насамперед на селянську бідноту. У відображенні цього явища Ю. Федькович виступив як справді народний письменник. Саме на цьому наголошував І. Франко, який писав: «Федькович займає в нашій літературі важне місце. Особливо болі, туги, надії і розчарування рекрутського та вояцького життя оспівував він так, як ніхто другий. Мені здається, що віршові ї прозові твори, котрі відносяться до сього круга сюжетів, зібрані докупи, дали б нашій літературі правдиву перлу і вказали б нам творчість Ю. Федьковича в її найкращім моменті».

Дата добавления: 2015-09-06