СЦЕНА 4. Шлях понад морським узбережжям Данії

Шлях понад морським узбережжям Данії. Входять Фортінбрас, капітані солдати в поході.

Фортінбрас

Вітайте, пане, датського державця.

Скажіть, що Фортінбрас на дозвіл жде

Обіцяний - пройти його землею.

Побачимося там, де домовлялись.

Якщо його величність так жадає,

Ми особисто стрінемося з ним.

Перекажіть це.

Капітан

Слухаюсь, мій пане.

Фортінбрас

Повільним кроком руш!

Фортіибрас із солдатами виходить. Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденетерн та інші.

Гамлет

Звідкіль це військо?

Капітан

3 норвезької землі.

Гамлет

Куди прямує?

Капітан

На Польщу.

Гамлет

А хто веде?

Капітан

Принц Фортінбрас, племінник короля.

Гамлет

Йдете ви проти усієї Польщі

А чи лише на прикордонні землі?

Капітан

Якщо по правді і без перебільшень,

Йдемо ми здобувати шмат землі,

З якого тільки й користі, що назва.

За п'ять дукатів я не взяв би навіть

Його в оренду. А продати - зиску

Не більше мали б ні вони, ні ми.

Гамлет

Вони його й не стануть боронити.

Капітан

Та ні, там військо вже на нас чекає.

Гамлет

Двох тисяч люду і мішка червінців

Не жалко за таку нікчемну справу?

От де чиряк і миру, і достатку:

В нутро прорветься, й не збагне ніхто,

Від чого смерть... Я щиро вдячний, пане.

Капітан

Хай вам щастить.

(Виходить)

[83]

Розенкранц

Ходім, прошу вас, принце.

Гамлет

Я вмить наздожену. Ідіть вперед.

Виходять усі, крім Гамлета.

Як всі випадки свідчать проти мене,

Підхльостують мою ледачу помсту!

Чи ж то людина, хто найбільшим благом

Вважає їжу й сон? Тварина, й годі.

Творець, який думками наділив нас, -

Що бачить крізь віки, дав не на те

Нам здібності та богорівний розум,

Щоб гнив він у безділлі. Чи тваринне

Тут забуття, чи полохка розважність,

Що без кінця все зважує кінець?

На частку глузду міркування містить

Три частки боягузтва. Я не знаю,

Чому лише тверджу: «Це слід зробити»,

Дарма що є причина, воля й сила,

Аби зробити. Прикладів доволі.

Хоч би й це військо (що людей, що грошей),

Цей принц, що має розум і манери

Й чий дух, піднятий дивним честолюбством,

Зухвало кпить з незнаного кінця;

Він смертних виставляє без вагань

На примхи долі, смерть і небезпеку

Заради дірки з бублика. Так, велич

Не в метушні безладній без причини,

А в тім, щоб битись навіть за стеблинку.

Як честь поставлено на кін. У мене

Забито батька, матір у ганьбі,

І серце, й розум збурені до краю,

А я, приспавши їх, дивлюсь байдуже

На тисячі приречених людей,

Що ради вигадки й пустої слави

В могилу йдуть, як в постіль, за наділ,

Де всім цим воякам не розвернутись,

Де навіть і землі навряд чи стане

Полеглих поховати. О, вже час,

Щоб роздум мій чи вбравсь у кров, чи згас!

(Виходить)

[84]

Дата добавления: 2015-10-13