СЦЕНА З

Кімната в домі Полонія. Входять Лаерт і Офелія.

Лаерт

Мої всі речі вже на кораблі.

Прощай, сестрице, та не забувай

З попутним вітром, як нагода буде,

Прислати звістку.

Офелія

Ну, звичайно, брате.

Лаерт

А щодо Гамлета - легку цю приязнь

Вважай за примху, за буяння крові,

Фіалку, що напровесні цвіте.

Хоч рано зросла, та недовговічна,

Хоч запашна, та нетривка, ця квітка

Коротку хвилю тішить зір і нюх, І все.

Офелія

І більш нічого?

Лаерт

Більш нічого.

Природа-бо з роками додає

Краси та сили не самому тілу.

Росте цей храм - пишнішу службу правлять

В нім розум і душа. Цілком можливо,

Тебе він нині любить; бруд, лукавство

Не плямлять ще цноти його бажань.

Та стережись: в становищі високім

Його бажання - не його бажання;

Свого походження невільник він.

Як простий смертний, сам не відітне

Він ласий шмат, бо в виборі його -

Добро і сила цілої держави;

Тому-то воля вибору для нього

Вся в межах згоди та воління тіла,

Якому він - майбутня голова.

Коли тобі освідчиться в коханні -

Розважна будь і вір йому не більше,

Ніж годен ствердити він слово ділом,

Щоб Данії не йти наперекір.

Розмисли, у яку впадеш неславу,

Коли довіришся словам солодким,

Розкриєш серце, втратиш скарб дівочий

Нестримним домаганням поступившись.

Офеліє, сестричко, стережися,[20]

Ховайся далі від його кохання,

Поодаль стріл і сполохів жаги.

Невинна дівчина вже й тим защедра,

Що гляне місяць на її красу.

Не оминути й чистоті неслави.

Хробак троянду точить ще до того,

Як пуп'янок вона розкриє свій;

І по росі, ще на весні життя,

Найбільше слід хвороби стерегтися.

Обачна будь; найліпший сторож - страх;

Бо ж навіть як напасть її не б'є,

Сама на себе юність повстає.

Офелія

Я твій урок поставлю на сторожі

Мойого серця. Любий брате мій,

Лиш не чини як той лукавий пастор,

Що вказує тернистий шлях до неба,

А сам погруз в гордині і розпусті,

Обравши стежку насолод квітучу,

До власних рад байдужий.

Лаерт

О, не бійсь!

Та я барюсь; он батько йде до нас.

Входить Полоній.

Благословенний двічі - вдвоє щасний;

Нам пощастило вдруге попрощатись.

Полоній

А ти ще тут, Лаерте! Сором, сором!

Вже щогли гнуться від вітрил надутих

І ждуть тебе. Спіши на корабель!

Стривай: прийми моє благословення!

(Кладе руку йому на голову)

Та ще затям собі ось ці поради.

Не всі думки доводь до язика.

Думок незрілих не виводь у діло.

Тримайся просто, але й міру знай.

Пізнавши друзів у біді, прикуй

їх обручем стальним собі до серця,

Та, ручкаючись зразу з ким попало,

Долоні не мозоль. Остережися

Встрявати в сварку; а коли вже встряв,

То хай тебе противник стережеться.

Всіх слухай, але мало говори;

Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

Багатий одяг ший по гаману,

Та без химер: щоб пишно, та не рясно,

[21]

Бо ж часом по вбранню людину цінять,

А в Франції хто вищий і значніший,

Той носить і добірніше вбрання.

Не позичай нікому і ні в кого;

Бо, даючи у борг, втрачаєш часто

І гроші, й друга; беручи ж у борг,

Чуття ощадності помалу тупиш.

А над усе - будь чесний сам з собою,

І з цього випливе, як ніч із дня,

Що ти ні з ким душею не покривиш.

Прощай же; хай моє благословення

На добру путь тебе настановля.

Лаерт

Уклінно б'ю, панотче, вам чолом.

Полоній

Пора, не гайсь. Прощай же; слуги ждуть.

Лаерт

Прощай, Офеліє, і слів моїх Не забувай.

Офелія

Вони дійшли до серця,

А ключ від них я віддаю тобі.

Лаерт

Прощайте.

(Виходить)

Полоній

Про що він говорив з тобою, дочко?

Офелія

Про принца Гамлета, як ваша ласка.

Полоній

Овва! До речі:

Мені казали, що знедавна Гамлет

Бува з тобою наодинці

й ти його приймаєш і охоче, й часто.

Якщо це так,- а так застерігали

Мене,- то я тобі сказати мушу,

Що ти шануєшся не так, як гоже

Твоїм чеснотам і моїй дочці.

Що межи вами? Чисту правду мов.

Офелія

Він, тату, не одну давав заруку

В знак приязні до мене.

Полоній

Що! Приязнь? Тю! Дівча лиш жовтодзьобе,

Життям не терте, може так казати.

Ти й віриш тим байкам, чи пак зарукам?

Офелія

Не знаю, що й подумати про них.

Полоній

А те, що ти, без сумніву, дитя,

Коли за щире золото їх маєш.

[22]

Проси заруку, донько, найдорожчу,

Щоб ти,- бодай усох мені язик,-

Не заручилась дечим без заручин.

Офелія

Освідчувався він мені в коханні

Шляхетними словами.

Полоній

Отож-бо! Слів тих ненадовго стане.

Офелія

І стверджував слова свої до того ж

Свідоцтвом неба й клятвами святими.

Полоній

Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:

Як грає кров, язик на клятви щедрий;

Ті спалахи, що світять, та не гріють,

Що гаснуть і в душі, й на язиці

Ту ж мить, коли дається обіцянка,

Ти не бери за полум'я. Надалі

Скупіше виявляй дівочу приязнь,

Своїм чеснотам вартість вищу став,

Аніж словам кохання. Щодо принца,

То знай, що він ще молодий і вільний

Гасать на довшім аркані, ніж можна

Тобі, Офеліє. Не вір нізащо

Його клятьбам. Бо ж клятви - гендлярі,

В них масть не та, що в їхнього убору.

Це посередники в ділах гріховних,

Це звідники святі та божі видом,

Щоб звабити певніше. Ось чому

Тобі віднині бороню рішуче

Хвилинні навіть стрічі й балачки

Із принцом Гамлетом, тобі негожі.

Шануй же мій наказ. Ходи здорова.

Офелія

Я вам корюся, тату.

Виходять.

Дата добавления: 2015-10-13