Способів прийняття владних рішень – на органи:а)колегіальні; б) єдиноначальні (одноособові) і т. ін.

Найважливіше значення має класифікація видів органів виконавчої влади в Конституції України, яка виокремлює за критерієм організаційно-правового рівня такі види:

– вищий орган у системі органів виконавчої влади – Кабінет Міністрів України;

– центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) – міністерства та інші центральні органи;

– місцеві органи виконавчої влади – обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.

У тексті Конституції України не міститься вичерпної класифікації видів органів виконавчої влади. Конституція чітко визначає: по-перше, лише основні види органів виконавчої влади; по-друге, в переліку органів кожного основного виду – перелічені найважливіші органи.

В апараті державного управління елементом виступає кожний самостійний орган виконавчої влади. Власне, завдяки цьому апарат визначається саме як система органів виконавчої влади. Однак це не означає, що системній характеристиці апарату внутрішній зміст елементів не береться до уваги.

Кожний орган виконавчої влади сам є системою і складається з власних елементів: структурних підрозділів; посад.

Отже, якщо первинним елементом усієї системи органів виступає окремий орган, то для кожного органу аналогічну роль виконує окрема посада, яку обіймає службовець даного органу. Саме таке розуміння визначатиме висвітлення адміністративно-правового статусу службовців органів виконавчої влади.

Тобто йтиметься про статус не власне службовців – фізичних осіб, а про статус відповідних посад – первинних елементів структури органів.

У межах системного підходу структура будь-якої системи розуміється як її внутрішня побудова, що утворюється сукупністю елементів цієї системи та взаємозв’язків між ними.

Причому в реальному житті складність структурної побудови апарату державного управління визначається головним чином не переліком його складових елементів, а саме множинністю і різноманітністю їх фактичних взаємозв’язків.

Структура системи органів виконавчої влади будується відповідно до певних об’єктивних закономірностей організації та функціонування складних соціальних систем, наукове визначення яких набуває значення основних засад структурної побудови даної системи.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., є Основним Законом держави і посідає центральне місце в системі законодавства.

Зміст відповідних розділів Конституції України характеризується сприйняттям концепції дуалізму виконавчої влади. Виходячи з цієї концепції, визначено так званий двоїстий центр цієї влади, який складається з двох функціонально поєднаних суб’єктів – Президента і Кабінету Міністрів.

За таких умов, з одного боку, правовий статус уряду, який очолює Прем’єр-міністр, аж ніяк не може мати якесь другорядне значення, адже саме на уряд покладається основний тягар організаційної роботи з реалізації функцій і повноважень виконавчої влади. Відповідний статус Кабінету Міністрів визначений у ст. 113 Конституції України.

Конституційна модель організації виконавчої влади в Україні передбачає наявність певної кількості органів виконавчої влади, які у сукупності складають систему органів виконавчої влади.

Таким чином, поняття виконавчої влади можна визначити так: виконавча влада – це один з складових елементів державної влади, який діє через систему органів виконавчої влади від загальнодержавного і до місцевого рівня, специфічний суб’єкт конституційно-правових відносин, на який Конституцією України і законами України покладається реалізація ряду базових функцій, серед яких домінуюче місце посідає функція виконання законів.

Наявність системи органів виконавчої влади в Україні засвідчує Розділ VI Конституції України під назвою «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», зокрема норма ч. 1 ст. 113 Конституції України проголошує: «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади».

Визнання теоретичного і практичного розуміння системи органів виконавчої влади, а, відтак, організації цієї системи підтверджує наявність певних ознак у сукупності цих органів, притаманних власне соціальним системам. Зокрема таких, як: єдність цільового призначення; функціональна самодостатність; ієрархічність внутрішньої самоорганізації; субординації взаємозв’язків між структурними ланками.

Відповідно, системний підхід до організації виконавчої влади дає можливість зробити висновок про багаторівневість системи органів виконавчої влади. У цілому, за Конституцією України, в системі органів виконавчої влади можна виділити структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень – Кабінет Міністрів України;

центральний рівень – міністерства, державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України центральні органи виконавчої влади;

місцевий, або територіальний, рівень – на якому паралельно функціонують: органи виконавчої влади загальної компетенції – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; органи спеціальної – галузевої та функціональної компетенції, які можуть бути як безпосередньо підпорядкованими центральним органам виконавчої влади, так і перебувати у підпорядкуванні місцевих органів виконавчої влади.

Структура системи органів виконавчої влади будується відповідно до певних об’єктивних закономірностей організації та функціонування владних соціальних систем, наукове визначення яких набуває значення основних засад структурної побудови даної системи.

---

Дата добавления: 2015-10-13