концепція психоенергетичної цілісності особистості

Людина стає носієм такої нової якості, як єдність вияву природних, соціальних та історичних властивостей. Саме ця якість людини забезпечує розвиток природи, суспільства і людства через утворення нових цілісностей.

Відповідно до вчення В.І. Вернадського, людство створило ноосферу - сферу, яка виникає в біосфері через залучення в неї людини й реалізацію там біохімічної енергії наукової творчості. Це духовна творча праця людини і упредметнені результати її творчої діяльності, що визначають духовність людства.

За П. Тейяром де Шарденом, ноосфера - це реалізація особливої психічної (духовної) енергії, яка не є ні зміною форми, ні безпосереднім перетворенням фізичної енергії. Завдяки цій енергії створюється такий мислячий пласт, розгорнений поза біосферою над світом рослин і тварин, як ноосфера.

За визначенням В.М. Сагатовського, ноосфера - це «...така взаємодія природи, суспільства і людських індивідуальностей, у якій на основі духовного життя людини і космосу досягається оптимальна реалізація внутрішніх аспектів їх взаємодії, їх коеволюційний розвиток, який спрямований на становлення цілісності космосу, і гармонії цієї цілісності, яка розвивається».

З людиною як носієм єдності виявів природи, суспільства і людства пов'язане формування системи, у якій якнайповніше представлено взаємодію природи і людства. За Л.М. Гумільовим, це — етносфера. Поза етносом не живе жодна людина на Землі. Кожен етнос є, фактично, живою біологічною системою і проходить свій життєвий шлях - етногенез - від народження до загибелі. Пусковий механізм етногенезу - пасіонарний поштовх, який виникає в результаті космічних дій, які зумовлюють мікромутації в генній системі багатьох людей. Утворення етносфери пов'язане з реалізацією в біосфері енергії живої речовини. Біохімічна енергія живої речовини реалізується в етногенезі, заломлюючись у психіці людини на індивідуальному й популяційному рівнях, у формі пасіонарної енергії.

Весь процес етногенезу загалом визначають внутрішні закономірності, пов'язані з пасіонарністю. В етносфері домінуючу роль відіграють несвідомі стосунки між людьми. Коливальні процеси в етносфері зумовлюють принципово однакові за своїм характером для всіх етносів неминучі типи поведінки людей. Вони впливають не лише на характеристики організму, а й на особистісні характеристики окремої людини. Це зумовлює підвищення політичної, військової, адміністративної, культурної, релігійної активності в соціумах певної етнічної системи. Кумуляція змін у популяції етнічної системи зумовлює зміни в її стані.

Таким чином, основні положення розглянутих вище теоретичних побудов дають змогу зробити висновок, що людина має зв'язок з біосферою не лише як результат філогенезу, як ланка в обмінних процесах біосфери, а й як елемент, що активно впливає на розвиток біосфери своєю поведінкою й діяльністю, своїм станом, свідомістю і несвідомим. Водночас усі вияви психіки людини, а також соціальні природні умови зумовлені процесами ноосфери та етносфери. Щобільше, зазначає А.Л. Чижевський, усі люди, як і всі живі істоти на Землі, постійно пов'язані всіма молекулами, всіма частинками своїх тіл з космосом, з його променями, потоками й полями. Випромінювання космосу, зокрема пов'язані з сонячною активністю, діють і на мікроорганізми, підсилюючи патогенність, і на найглибші життєві функції людини. Ця дія згубна для ослаблених людей. Є тенденція до збільшення кількості вбивств і самогубств. У здорової людини ці впливи можуть зумовити зміну стереотипу поведінки, активізацію соціальної діяльності й придушення інстинкту самозбереження.

Отже, особистість концентрує в собі водночас великий потенціал соціального і духовного, свідомого, несвідомого, підсвідомого і надсвідомого, інтелекту й можливостей. Вона пізнає й перетворює світ, посідає відповідне місце серед інших людей у суспільстві, прогнозує майбутнє, спираючись на історичне минуле, удосконалює і змінює себе тощо. Проте не було й не буде на землі людини-особистості, яка б у всьому була схожою на когось іншого. І така закономірність розвитку особистості засвідчує її неповторність, своєрідність та унікальність.

Підкреслюючи це, ми стверджуємо, що кожна людина є індивідуумом (у перекладі з латині - «неподільне»). Тому не дивно, що особистість - одне з найбільш багатозначних понять у психології.

Розглядаючи особистість, завжди під цим поняттям розуміємо змістовний аспект її психіки. Як не можна зрозуміти дня без ночі, так само не можна зрозуміти особистість без її психіки. Саме у психіці виражено весь зміст особистості. Але людську психіку не слід прирівнювати лише до свідомості особистості, оскільки свідомість невіддільна від інших рівнів її психіки - несвідомого, підсвідомого і над свідомого. Людська психіка функціонує як одна система. Тому, не вивчивши всіх рівнів психіки, їхньої взаємодії, неможливо зрозуміти природу особистості, її поведінку й діяльність, процес соціалізації, розвитку, устремлінь, криз, деградації тощо.

У цьому навчальному посібнику ми дотримуємося власної психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її основі психологічної структури особистості.

Ідеться про концепцію психоенергетичної цілісності особистості. Її сутність полягає в тому, що особистість виявляється через зміст своєї психіки, яка функціонує на психоенергетичному рівні як цілісна система, котра охоплює психічне минулого (людства, етносу, нації, роду), психічне теперішнього (соціокультурного середовища) і психічне майбутнього (Космічного). Названі компоненти психічного, які існують у вигляді психоенергії та які взаємодіють посередництвом її взаємообміну і взаємовпливу, утворюють цілісну особистість.

Під час свого становлення як особистості індивід є об'єктом соціального впливу і суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:

належить до певного суспільства й соціальної групи;

усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;

займається певною діяльністю;

вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;

володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.

Природу особистості, її структуру та розвиток розглядають у межах різних психологічних підходів. Визначаючи психологічну структуру особистості, слід враховувати сутність і розвиток людської психіки, її багаторівневий і багатосистемний характер, поєднання біологічного, соціального та власне психічного, одиничного, своєрідного й загального, типового та особливого тощо.

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність - поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв'язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших -малопомітно.

Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і розв'язувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці під час виконання різних завдань.

Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з'ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв'язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв'язки багатопланові й багатогранні.

Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.

Психічна структура особистості складається з таких підструктур:

біопсихічної;

ментально-психічної;

інтраіндивідуальної;

соціопсихічної;

свідомість-самосвідомість (рис. 2.3).

Відмінні ознаки особистості:

свідомість;

самосвідомість;

саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;

активність, що виявляється в конкретній діяльності,

Рис. 2.3. Психічна структура особистості.

але діяльність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;

особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, увага);

індивідуальність;

соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов'язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об'єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він є її об'єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Позиція особистості характеризує суб'єктивний - активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;

соціальна роль - спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С. Кона, роль особистості - це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов'язковим;

ранг - це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.

самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;

самовираження - вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;

• самоствердження - закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.

Дата добавления: 2015-10-13