Типи банківських систем.

Банківська система командно-адміністративного типу створюється державою з метою забезпечення контрольованого розподілу грошових ресурсів між галузями народногосподарського комплексу. Усі банки, що належать до відповідної банківської системи є державними інститутами та взаємовідносини між ними побудовані таким чином: існує єдиний державний банк та кілька спеціалізованих банків, які на справді є його відділеннями і всі вони разом виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування народного господарства.

Прикладом банківської системи командно-адміністративного типу є система колишнього СРСР.

Банківська система перехідного типу економіки стала логічним продовженням банківської системи командно-адміністративного типу. В країнах, які стали на шлях трансформації своєї економіки в ринкову, банки стали створюватися окремими суб’єктами господарювання з метою забезпечення власних економічних потреб

Управління банківської системою здійснюється центральним банком переважно через застосування прямих інструментів (цільове кредитування, адміністративний контроль над рівнем процентних ставок, кредитні «стелі» тощо). Проте поступово впроваджуються економічні методи регулювання, в першу чергу, кредитні аукціони, політика обов’язкових резервів.

Серед банківських систем перехідного типу економіки слід виділити банківські системи постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються.

Банківська система ринкового типу економіки, це система в якій банки створюються фізичними чи юридичними особами з метою здійснення прибуткової діяльності як фінансового посередника на ринку грошей та ринку капіталів у країні. Створені банки функціонують переважно як відкриті акціонерні товариства з продажем акцій серед широкого кола суб’єктів. Банківська система дворівнева, з розвинутою інфраструктурою. Перший рівень – центральний банк, другий рівень – комерційні банки різних форм власності, що вступають у відносини конкуренції між собою, завдяки тому, що юридичні і фізичні особи, як клієнти банків вільно обирають банк для обслуговування..

Особливістю розвитку банківських систем ринкового типу виступає стійка тенденція до універсалізації банківської діяльності, зникненню відмінностей між банківськими установами та іншими фінансово-кредитними інститутами.

20. Командно-адміністративна банківська система

Банківська система командно-адміністративного типу створюється державою з метою забезпечення контрольованого розподілу грошових ресурсів між галузями народногосподарського комплексу. Усі банки, що належать до відповідної банківської системи є державними інститутами та взаємовідносини між ними побудовані таким чином: існує єдиний державний банк та кілька спеціалізованих банків, які на справді є його відділеннями і всі вони разом виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування народного господарства.

Прикладом банківської системи командно-адміністративного типу є система колишнього СРСР. Це фактично єдина монополізована банківська структура, до складу якої входили емісійний Державний банк, інвестиційний «Будбанк» СРСР і «Зовнішторгбанк» СРСР. Досягнутий рівень монополізму Державного банку призвів до того, що республіканські та місцеві банки на справді були відділеннями Центрального державного банку країни. Державний банк СРСР був безпосередньо підпорядкований уряду і Міністерству фінансів, на його основі виникла безконтрольна державна фінансово-банківська олігархія, яка тримала в своїх руках випуск в обіг грошей, розподіл і використання коштів, держала в таємниці інформацію про золотий запас і державний борг.

21 .Перехідна банківська система.

Банківська система перехідного типу економіки стала логічним продовженням банківської системи командно-адміністративного типу. В країнах, які стали на шлях трансформації своєї економіки в ринкову, банки стали створюватися окремими суб’єктами господарювання з метою забезпечення власних економічних потреб. За формою власності ці установи являють собою акціонерні товариства (на перших порах переважно закритого типу, з продажем акцій серед обмеженого кола засновників і пайовиків). При цьому значна частка на фінансовому ринку, як і раніше належить колишнім державним спеціалізованим банкам)

Управління банківської системою здійснюється центральним банком переважно через застосування прямих інструментів (цільове кредитування, адміністративний контроль над рівнем процентних ставок, кредитні «стелі» тощо). Проте поступово впроваджуються економічні методи регулювання, в першу чергу, кредитні аукціони, політика обов’язкових резервів. Інфраструктура банківської системи знаходиться на низькому рівні розвитку, не вистачає належного законодавчого, методичного, інформаційного, технічного та кадрового забезпечення для нормального функціонування банківської системи. Банківська система перехідного типу економіки розвивається екстенсивним шляхом, коли збільшується загальна кількість банків в країні.

Серед банківських систем перехідного типу економіки слід виділити банківські системи постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються

22. Розвинута банківська система.

Банківська система ринкового типу економіки, це система в якій банки створюються фізичними чи юридичними особами з метою здійснення прибуткової діяльності як фінансового посередника на ринку грошей та ринку капіталів у країні. Створені банки функціонують переважно як відкриті акціонерні товариства з продажем акцій серед широкого кола суб’єктів. Банківська система дворівнева, з розвинутою інфраструктурою. Перший рівень – центральний банк, другий рівень – комерційні банки різних форм власності, що вступають у відносини конкуренції між собою, завдяки тому, що юридичні і фізичні особи, як клієнти банків вільно обирають банк для обслуговування.

Законодавство країн з розвиненою економікою дозволяє центральним банкам мати різну форму власності: державну, як у Франція, змішану (державно-приватну) - Австрія та приватну - США. Проте участь приватних акціонерів в управлінні має формальний характер. Переважна частина прибутку центральних банків не сплачується акціонерам, а спрямовується до державного бюджету.

В економічній літературі банківські системи ринкового типу розглядаються, як високорозвинені, ефективні, добре капіталізовані, з розгалуженою мережею банківських установ, із контрольованими ризиками, ефективною системою банківського нагляду, незалежним центральним банком тощо.

Особливістю розвитку банківських систем ринкового типу виступає стійка тенденція до універсалізації банківської діяльності, зникненню відмінностей між банківськими установами та іншими фінансово-кредитними інститутами.

23. Вплив банківської системи на економічний розвиток суспільства.

Вплив банківської системи на темпи економічного розвитку можна визначити проаналізувавши деякі функції банківської системи.

З ефективним виконанням емісійної функції тісно пов’язане вирішення проблеми визначення оптимального рівня монетизації економіки, оскільки від цього залежить інвестиційний клімат та можливості економічного зростання. Низький рівень монетизації економіки призводить до обмеження інвестиційних можливостей та дефіциту фінансових ресурсів.

Реалізацію емісійної функції здійснює ЦБ через зміну облікової процентної ставки. При її зменшенні збільшується попит комерційних банків на кредитні ресурси центрального банку та відповідно збільшується попит на банківські кредити з боку економічних агентів, що в свою чергу призводить до росту грошової маси в обігу та зменшення вартості національних грошей на внутрішньому валютному ринку. При збільшенні облікової ставки увесь причинно-наслідковий процес набуває протилежного характеру.

Також на розвиток економіки впливає зміну центральним банком офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Девальвація передбачає офіційне зниження курсу національної валюти.

Основними результатами девальвації для економіки країни є наступні:

1) девальвація є вигідною для експортерів, тому що при обміні інвалютної виручки вони отримують девальваційну премію, а тому при збереженні власної рентабельності можуть знижувати ціни на зовнішніх ринках.

2) девальвація є невигідною для імпортерів, так як їм доводиться витрачати більше національної валюти, призначеної для придбання іноземної, з метою оплати імпортних контрактів;

3) подорожчання імпортної продукції може стимулювати розвиток інфляційних процесів;

4) девальвація є негативним чинником для залучення в країну іноземних капіталів і кредитів, так як іноземні інвестори будуть нести втрати при репатріації прибутків, а іноземні кредитори – при поверненні сум іноземних позичок.

Ревальвація – це офіційне підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Ревальвація за своїм економічним змістом має прямо протилежні наслідки для експортерів, імпортерів, зарубіжних інвесторів.

Трансформаційна функція БС перетворює вільні грошові ресурси в джерело додаткових доходів для їх власників та в джерело додаткових фінансових коштів для підприємств та населення забезпечуючи нарощування інвестицій в реальний сектор економіки. Ключову роль у даній функції відіграють комерційні банки, хоча і центральний банк приймає участь в трансформаційному процесі впливаючи на нього шляхом регулювання банківських резервів, шляхом застосування процентної політики та використання механізмів рефінансування банків.

24. Банківські системи зарубіжних країн, особливості їх побудови та функціонування.

Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу

За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

У деяких країнах функціонують трирівневі банківські системи, до яких входять також кредитні інститути небанківського типу (наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії.

У світовій банківській практиці банківські системи розрізняють також за характером здійснюваних послуг, сутністю банківських операцій, пов'язаних з широким впровадженням електронно-обчислювальної техніки й оргтехніки в банківську сферу. Так, європейські банки здійснюють іпотечні операції, широко використовуючи заставні. Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

— принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

— принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

У практиці зарубіжних країн центральні банки відрізняються не тільки правовим статусом та їх роллю в кредитній системі держави, а й дуже різноманітні за правовими формами, власністю на їх капітал, ступенем незалежності від виконавчої влади тощо.

Здебільшого центральні банки є державними, капітал яких належить державі (Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада, Росія тощо); акціонерними (США, Італія); деякі центральні банки мають змішану форму власності (Австрія, Бельгія, Японія), коли частина капіталу належить державі, а частина перебуває в руках юридичних і фізичних осіб. Так, 50% статутного капіталу Австрійського національного банку належить державі, а решта — комерційним банкам, страховим компаніям та іншим організаціям.

Отже, незважаючи на різноманітність і специфічність банківських систем зарубіжних країн, вони не функціонують ізольовано одна від одної, а навпаки перебувають у постійній взаємозалежності і взаємозв'язку. Розвиток світової економіки і міжнародних економічних відносин, формування трансграничного ринку банківських послуг зумовили потребу в міжнародному співробітництві в галузі правового регулювання банківської діяльності і, зокрема, в регламентації функціонування банківських систем, враховуючи інтернаціоналізацію системи банківської діяльності, наявність у національних банківських системах "іноземного елемента”.

Дата добавления: 2015-09-02