Взаємозв’язок між чистим експортом і чистими інвестиціями.

Розглянемо вже відому тотожність національних рахунків:

,

де Y – обсяг національного продукту;

C – видатки домогосподарств на споживання;

I – інвестиційні видатки фірм;

G – державні видатки на товари і послуги;

NE – чистий експорт, який дорівнює різниці між експортом та імпортом.

Експорт (Е) – це витрати іноземців на вітчизняні товари і послуги, а імпорт (Z) – витрати резидентів (домогосподарств, фірм та уряду) на імпортні товари і послуги.

Основну тотожність національних рахунків можна записати так:

NE = Y – (C + I + G),

де (C + I + G) – внутрішні сукупні витрати.

З цієї тотожності видно, що у відкритій економіці внутрішні витрати не обов’язково дорівнюють обсягові вироблених у країні товарів і послуг. Інакше кажучи, у такій економіці країна може споживати більше, ніж виробляти, купуючи у борг за кордоном. І навпаки, країна може витрачати менше, ніж виробляє, продаючи надлишок товарів іншим країнам. Якщо обсяг національного продукту більший за внутрішні витрати, то експорт товарів і послуг перевищує їхній імпорт, і чистий експорт є додатною величиною. І навпаки, якщо внутрішні витрати більші за обсяг національного продукту, то чистий експорт є від’ємною величиною, тобто країна експортує менше товарів і послуг, ніж купує їх в інших країн.

Отже, тотожність NE = Y – (C + I + G), показує, як пов’язані між собою обсяг національного продукту, внутрішні витрати та чистий експорт.

Віднімемо від обох частин основної тотожності національних рахунків C і G та отримаємо:

Y – C – G = I + NE.

Як вже нам відомо, Y – C – G є внутрішніми заощадженнями S. Отже, S = I + NE.

Звідси можна записати: S – I = NE.

Різницю між внутрішніми заощадженнями S та внутрішніми інвестиціями I називають чистими іноземними інвестиціями, які практично дорівнюють різниці між величиною іноземних ”фізичних” активів, яку резиденти країни отримали з-за кордону, та величиною вітчизняних активів, яку іноземці вивезли з даної країни.

Чистий експорт – можна виразити (виміряти) кількістю національної валюти, яка необхідна іноземцям для придбання вітчизняного чистого експорту.

Чисті іноземні інвестиції можна представити у вигляді кількості національної валюти, яку використовують резиденти даної країни для придбання іноземних активів.

Попит і пропозицію на валютному ринку зрівноважує реальний валютний курс – співвідношення національної валюти до іноземних (ВКВ). Коли реальний валютний курс зростає, вітчизняні товари дорожчають порівняно з іноземними. Тому попит на вітчизняну валюту знижується, а крива попиту на цю валюту є спадною. Крива ж пропозиції національної валюти є вертикальною, оскільки кількість цієї валюти, яку постачають для чистих іноземних інвестицій, залежить не від валютного курсу, а від ставки процента. За рівноважного обмінного курсу попит на національну валюту для купівлі чистого експорту точно дорівнює пропозиції національної валюти, яку хочуть обміняти на іноземну для придбання зарубіжних активів.

Поєднаємо тепер ринок позичкових коштів і валютний ринок. Чисті іноземні інвестиції є тією змінною, яка повязує обидва ринки. На національному ринку позичкових коштів чисті іноземні інвестиції є частиною сукупного попиту. На валютному ринку вони виступають джерелом пропозиції. Основним визначником чистих іноземних інвестицій є ставка проценту.

З’ясувавши взаємозв’язок міжнародних потоків товарів і послуг та капіталів, розглянемо тепер модель Манделла – Флемінга, яка дає змогу проаналізувати наслідки макроекономічної політики у відкритій економіці у короткостроковому періоді. Ця модель забезпечує розв’язання задачі досягнення одночасної рівноваги зовнішнього та внутрішнього фінансових балансів – через використання інструментів фіскальної та монетарної політики.

Модель Манделла – Флемінга розроблена на початку 60-х рр. ХХ ст. американськими економістами Робертом Александером Манделлом (Mundell) та Майклом Флемінгом і є розширеним варіантом модифікації кейнсіанської моделі , але до неї включено нові змінні:

- NE – чистий експорт;

- – екзогенно задана світова процентна ставка;

- g – курс національної валюти.

Для побудови цієї моделі припускають, що:

- рівень цін в країні у короткостроковому періоді є незмінним, тобто P = const;

- економіка країни є малою і не може своєю макроекономічною політикою впливати на ситуацію у світовій економіці;

- у цій малій відкритій економіці існує абсолютна мобільність капіталу, тобто немає жодних перешкод на шляху руху капіталу до країни чи за її межі. Капітал вільно перетинає кордон, спрямовуючись туди, де йому забезпечується найшвидший приріст. Основною причиною міжнародної мобільності капіталів є різниця у прибутковості активів різних країн;

- номінальний обмінний курс дорівнює реальному;

- номінальна і реальна процентні ставки є рівними;

- у малій відкритій економіці внутрішня ставка проценту (r) дорівнює світовій ( ). Якби у малій відкритій економіці внутрішня процентна ставка перевищувала би рівень світової, то іноземці надавали би позики цій країні (наприклад, купували її облігації), що знижувало би внутрішню ставку процента. І навпаки, якби внутрішня ставка процента була нижчою за світову, то капітал відпливав би з країни, щоб отримати вищу віддачу за кордоном. Нестача капіталу підвищила би внутрішню ставку процента до світової. Тому .

Модель Манделла-Флемінга являє собою систему з чотирьох рівнянь, які описують рівновагу в чотирьох площинах:

Перше рівняння описує умови рівноваги на ринку товарів та послуг (крива :

де – обсяг національного виробництва і доходу;

– середня відсоткова ставка;

g – курс національної валюти.

– гранична схильність до імпорту, яка визначається за формулою

де – приріст імпорту;

– приріст обсягу національного виробництва, зумовлений зміною імпорту.

Перше рівняння означає, що обсяг національного виробництва і доходу відчуває на собі вплив процентної ставки (), обмінного курсу валют (g) та граничної схильності до імпорту ( ). Це рівняння стверджує, що рівновага на товарному ринку досягається тоді, коли сукупні видатки дорівнюють обсягові національного виробництва (доходові).

Друге рівняння – це також рівняння для ринку товарів і послуг (крива ), і має такий вигляд:

,

де – складова національного обсягу виробництва у формі споживчого попиту домогосподарств, який залежить від обсягу доходу після оподаткування;

– внутрішні інвестиції національної економіки, обсяг яких залежить обернено пропорційно від величини внутрішньої процентної ставки, яка дорівнює світовій;

NЕ(g) – чистий експорт, який є функцією від обмінного курсу валюти.

Таким чином, друге рівняння описує умови рівноваги на ринках економічних благ (криву ). Зміст останньої полягає у тому, що рівновага на товарному ринку досягається тоді, коли:

- сукупні витрати (права частина рівняння) дорівнюють обсягу національного виробництва і доходу (Y);

- споживання прямо залежить від використовуваного доходу, а інвестиції перебувають в оберненій залежності від процентної ставки, яка, за припущенням, дорівнює світовій;

- чистий експорт перебуває в оберненій залежності від обмінного курсу національної валюти (g);

- номінальний і реальний обмінні курси збігаються ();

- внутрішня процентна ставка () дорівнює світовій процентній ставці ().

Третє рівняння – це рівняння рівноваги на грошовому ринку ( крива ):

де М – номінальний обсяг грошової маси;

Р – рівень цін;

– функція попиту на гроші.

Дане рівнянняописує умови рівноваги на грошовому ринку за допомогою кривої LMз урахуванням того, що внутрішня процентна ставка дорівнює світовій.Ліва частина цього рівняння – характеризує пропозицію грошей, а права – попит на гроші.

У третьому рівнянні попит на реальні грошові залишки перебуває в оберненій залежності від процентної ставки, яка дорівнює світовій, і у прямій залежності від доходу Y. Пропозицію ж грошей М визначає центральний банк. Отже, рівень цін Р і пропозиція грошей М у даній моделі є екзогенними величинами. З третього рівняння випливає, що пропозиція реальних грошових залишків дорівнює попитові на них.

Дата добавления: 2015-09-02