Теорію конкурентних переваг країни Майкла Портера

Суть теорії абсолютних переваг, які має країна у виробництві певного продукту в тому, що вона здатна, використовуючи певний обсяг ресурсів, виготовляти більшу кількість одиниць цього товару, ніж інші країни з такою ж кількістю ресурсів.

А. Сміт,прагнучи обґрунтувати вигоди від міжнародних економічних відносин для всіх націй, на основі розвитку спеціалізації писав: „Якщо будь-яка держава зможе постачати нам будь-який товар дешевше, ніж ми самі спроможні його виготовити, значно краще купувати його в неї за певну частину продукту нашої промисловості, у виробництві якого ми маємо деяку перевагу”

Теорію порівняльних (відносних) переваг обґрунтував англійський економіст Давід Рікардо. Суть цієї теорії полягає в тому, що країни повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів і експортувати їх, якщо відмінність між витратами виробництва цих товарів і вищими витратами виробництва інших більша, ніж у інших країнах.

Ця теорія грунтується на тому положенні, що у двох різних країнах одні й ті ж товари виробляються з неоднаковими витратами.

Аналізуючи виробництво вина та сукна в Англії і Португалії Д. Рікардо зробив висновок:

- Англії вигідніше відмовитися від виробництва вина та купувати його в Португалії;

- Португалії доцільніше купувати в Англії сукно, відмовитися від його виробництва у себе.

Висновок: країни повинні відмовитись від випуску тих товарів, виробництво яких, з цієї точки зору, неефективне, і зосередитись на товарах, в яких вони мають порівняльну перевагу.

Теорія Д. Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їх роль як фактора міжнародної спеціалізації помітно змінилась. Вирішальну роль стали відігравати фактори суспільного походження.

Зовнішня торгівля за умов зростання витрат заміщення. Досі припускалося, що витрати заміщення є незмінними, тобто кожна країна відмовляється від сталої кількості одного продукту, щоб забезпечити сталий приріст іншого. Звідси випливало, що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, коли вона цілком спеціалізується на виробництві одного товару, з якого має порівняльну перевагу. Проте у дійсності повної спеціалізації не існує: кожна країна виробляє різні товари. Це пояснюється тим, що зі збільшенням обсягів продукції перехід від виробництва одного продукту до іншого супроводжується зростанням витрат, бо ресурси не є абсолютно взаємо замінюваними для альтернативного їх використання. Інакше кажучи, починає діяти закон зростання альтернативної вартості. Наприклад, в Україні для виробництва додаткової одиниці борошна необхідно відмовитися від дедалі більшої кількості цукру.

За умов дії закону зростання альтернативної вартості чинники, які визначають напрями зовнішньої торгівлі, є такими самими, що й за постійних витрат. Країни можуть отримувати вигоду від зовнішньої торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, з яких мають порівняльну перевагу. Проте за зростаючих витрат заміщення одного товару на інший, по-перше, повна спеціалізація країни не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції граничні витрати заміщення в обох країнах вирівнюються.

Оскільки ресурси вже не є абсолютно взаємо замінюваними для альтернативного використання, остільки крива виробничих можливостей є опуклою. Нехай Україна займає таке положення на кривій виробничих можливостей, що співвідношення витрат становить: одна одиниця борошна дорівнює двом одиницям цукру (точка А на рис. 11.1). Якщо Україна спеціалізується на виробництві борошна, то подальше розширення його виробництва супроводжується зростанням витрат, тобто доводиться жертвувати більш ніж двома одиницями цукру, аби виробити одиницю борошна. В результаті збільшення виробництва борошна буде досягнуто точки В, в якій співвідношення витрат в обох країнах вирівнюється (одна одиниця борошна = чотирьом одиницям цукру).

Так само Польща, яка виходить із співвідношення: одна одиниця цукру дорівнює ¼ одиниці борошна, розширює виробництво цукру. Однак при цьому виявляється, що це співвідношення починає зростати. Відмова від ¼ одиниці борошна вивільнює ресурси, з яких виготовляють менше ніж одну одиницю цукру, бо ці ресурси щораз менше придатні для його виробництва. Зі збільшенням виробництва цукру також буде досягнуто точку, в якій співвідношення витрат для обох країн однакові (одна одиниця цукру = ½ одиниці борошна).

Рис. 11.1. Міжнародна спеціалізація за умов зростання витрат заміщення

У точці, в якій співвідношення витрат у обох країнах однакове, зникає основа для поглиблення спеціалізації та розширення торгівлі (такою основою є різні відношення витрат). Тому подальша спеціалізація країни уже економічно недоцільна.

Точка однакових співвідношень витрат може досягатися тоді, коли Україна, крім борошна, виробляє і цукор, а Польща, окрім цукру, виробляє і борошно. Унаслідок дії закону зростання альтернативної вартості спеціалізація країн є неповною. Отже, за зростаючих витрат заміщення максимальну вигоду від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація країн.

Наступний розвиток теорія порівняльних переваг (витрат) одержала в теорії співвідношення факторів виробництва шведських дослідників неокласичного напряму Елі Гекшера та Кертиля Оліна, яку називають просто теорією міжнародної торгівлі Гекшера-Оліна.

Теорія Гекшера-Оліна виходила з того, що відмінності між країнами у відносних витратах пов’язуються:

- по-перше, тим, що у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях;

Дата добавления: 2015-09-02