Хід виконання роботи

Пластичні мастила являють собою мазеподібні продукти, що складаються з мінеральних олив (машинні, веретенні), загущених милами (солями вищих жирних кислот) чи твердими вуглеводнями. У якості загущувача найбільш поширено використовуються кальцієві і натрієві сорти мила.

Сфера використання пластичних мастил дуже широка. Вони застосовуються у вузлах тертя, що працюють з великими питомими навантаженнями і малими швидкостями, у ресорах, підшипниках кочення коліс автомобілів і тракторів, у системах керування і т.д.. У даний час нафтова промисловість випускає більше 60 марок пластичних мастил, що по сфері застосування поділяються на універсальні і спеціальні. Найбільш широке поширення мають універсальні мастила, що зменшують тертя між деталями, що переміщаються, захищають їх від корозії і створюють ущільнення. При маркуванні універсальних мастил, наприклад УС, перша буква означає сферу застосування (універсальна), друга - температуру плавлення (середньо плавка).

Мастила за температурою плавлення поділяються на три групи:

УН – низько плавка, температура плавлення – до 55 ⁰С;

УС – середньо плавка, температура плавлення – до 100 ⁰С;

УТ – тугоплавка, температура плавлення вище 100 ⁰С.

У сільському господарстві широко використовуються солідоли: це – мінеральні оливи, загущені кальцієвими милами. Солідоли є вологостійкими мастилами, що добре працюють у вологому середовищі.

З низько плавких мастил використовується УН-1(технічний вазелін), застосовується при консервації деталей і приладів.

Рис. 8.1. Прилад для визначення температури краплепадіння Уббелоде

1-склянка; 2-термометр; 3-пробірка; 4-мішалка;5-чашечка; 6-електроплитка

Температура плавлення чи краплепадіння – це та температура, при якій мастило з пластичного (напів-твердого) стану переходить у рідкий. Щоб забезпечити надійність змащення деталей, їхня робоча температура повинна бути на 10-15 ⁰С нижче, ніж температура плавлення мастила, що використовується. Визначення температури плавлення виконується за допомогою приладу Уббелоде (рис. 8.1), що складається з термометра 2 і чашечки 5 з отвором, через який виділяється розплавлене мастило.

Мастило шпателем щільно умазують в металеву чашечку так, щоб не було повітряних кульок. В чашечку вставляють термометр і поміщають на корковій пробці в широку пробірку 3, що встановлена у склянці 1 з водою. Воду в склянці повільно нагрівають. Під час досліду визначають дві температури:

· краплеутворення, коли з нижнього отвору з’явиться крапля;

· краплепадіння, коли крапля відривається і падає на дно пробірки.

Таким чином, розрізняють дві температури: краплеутворення і краплепадіння, що записують в звіт.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ДРУГОГО МОДУЛЯ

1. Для яких двигунів призначені оливи групи А₁?

2. Які шляхи економії моторних олив?

3. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-10Г₂.

4. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-18.

5. Вкажіть середні робочі температури трансмісійних олив.

6. Для яких двигунів призначені оливи групи А₂.

7. Що називається кінематичною в'язкістю?

8. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-4з/8-В_2.

9. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-9.

10. На які три групи розділяються пластичні мастила?

11. Для яких двигунів призначені оливи групи Б₁?

12. Що таке в'язкість?

13. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-8-Г₂(рк)

14. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-1-8.

15. Які мастила називаються солідолами?

16. Для яких двигунів призначені оливи групи Б₂?

17. Яка одиниця динамічної в'язкості використовується в системі одиниць СІ?

18. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-5з/14-Г_1.

19. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-1-18.

20. Який склад і властивості низько плавких мастил? Де їх використовують?

21. Для яких двигунів призначені оливи групи В₁?

22. У яких одиницях виміряється динамічна в'язкість у системі СГС?

23. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-5-А₁.

24. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-9.

25. Що таке пластичні мастила сфера їхнього застосування?

26. Для яких двигунів призначені оливи групи В₂?

27. Як визначається кінематична і динамічна в'язкість нафтопродуктів?

28. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-10-Д₍м_).

29. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-18.

30. Який принцип дії приладу Уббелоде?

31. Для яких двигунів призначені оливи групи Г₁?

32. Які процеси відбуваються з оливою в двигуні?

33. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-12ТПу.

34. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-34.

35. Як знаючи робочу температуру вузла механізму, призначити марку пластичного мастила?

36. Для яких двигунів призначені оливи групи Г₂?

37. Яку функцію виконують в двигуні моторні оливи?

38. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ГАЛОЛ М-3042.

39. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-9.

40. Для чого необхідно знати температуру плавлення пластичних мастил?

41. Для яких двигунів призначені оливи групи Д₁?

42. Який порядок визначення в'язкості віскозиметром Пинкевича?

43. Дайте розшифрування позначення моторної оливи Славол М-2030.

44. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-18.

45. Як визначити рівень оливи в картері двигуна внутрішнього згоряння?

46. Для яких двигунів призначені оливи групи Д₂?

47. Як визначити динамічну в'язкість палива практично, у лабораторії?

48. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-3041.

49. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-5-9.

50. Які зони утворяться при нанесенні краплі оливи на фільтрувальний папір?

51. Для яких двигунів призначені оливи групи Е₁?

52. Чим відрізняються синтетичні оливи від мінеральних?

53 Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-15/4041.

54. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-5-34.

55. Яким приладом визначається густина моторної оливи?

56. Для яких двигунів призначені оливи групи Е₂?

57. Які шляхи підвищення працездатності олив у двигунах?

58. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-20/3041.

59. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-5?

60. Як визначити в'язкість оливи при 100⁰С?

61. Для яких двигунів призначені оливи групи Б?

62. Які переваги мають синтетичні оливи в порівнянні з мінеральними?

63. Дайте розшифрування позначення моторної оливи АЗМОЛ-15/4042

64. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-4?

65. Як визначити в'язкість оливи при 50⁰С?

66. Для яких двигунів призначені оливи групи Г?

67. Чому оливи групи Б не можна використовувати у високофорсованих дизельних двигунах?

68. Дайте розшифрування позначення моторної оливи SAE 20W30.

69. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-3?

70. З якою метою додають композиції присадок у моторні оливи?

71. Для яких двигунів призначені оливи групи В?

72. Як встановлюється термін зміни олив у двигунах?

73. Дайте розшифрування позначення моторної оливи Славол М-15/4030.

74. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-1?

75. Які вимоги пред'являються мастилам?

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

8. ТЕХНІЧНІ РІДИНИ

8.1. ОХОЛОДНІ ТА МАСТИЛЬНО-ОХОЛОДНІ РІДИНИ

Для забезпечення нормального теплового режиму ДВЗ необхідно в процесі його роботи постійно відводити тепло від найбільш нагрітих деталей. Залежно від типу двигуна, способу охолодження, режиму роботи кількість відведеної теплоти становить 15...35 % загальної кількості тепла, що виділяється при згорянні робочої суміші. Відхилення оп­тимальних теплових умов (як перегрівання, так і переохо­лодження) можуть суттєво порушити нормальний режим роботи ДВЗ і навіть призвести його до аварійного стану.

Охолодження двигуна може бути:

· повітряним;

· рідинним.

Охолодна рідина повинна відповідати таким ос­новним вимогам:

· мати високу теплоємкість, теплопровідність і відповідну в'язкість;

· бути дешевою і недефіцитною;

· мати високі температури кипіння і займання, низьку температуру замерзання;

· не утворювати відкладень на деталях системи охолод­ження і не забруднювати її;

· не визивати корозії металевих виробів і не руйнувати гумові і пластмасові деталі, мати високу фізичну і хімічну стабільність;

· бути не токсичною, вибухо- і пожежобезпечною.

Поки ще не має охолодної рідини, яка повністю відпо­відала б даним вимогам. Широке застосування в системах охолодження одержала вода, а при низьких температурах – низькозамерзаючі охолодні рідини.

Вода як охолодна рідина має переважне застосування, оскільки недефіцитна, має високу теплоємкість, пожежобезпечна і нетоксична. Однак їй властиві суттєві екс­плуатаційні недоліки. Це – висока температура замер­зання (0°С), що дуже ускладнює її застосування взимку. До того ж при замерзанні вода збільшує свій об'єм на 10 %, тому при утворенні льоду в системі охолодження виникає тиск до 200...300 МПа, що призводить до поломок двигуна і радіатора. Низька температура кипіння веде іно­ді до закипання води в системі охолодження, інтенсивного випаровування і припинення циркуляції, внаслідок утворен­ня парових пробок. Застосування закритої системи охолодження дозволяє підвищити темпе­ратуру кипіння до 110... 120°С.

Одним з найбільших недоліків води є здатність утво­рювати накипи на стінках деталей системи охолодження. Накип, маючи низьку теплопровідність (приблизно в 100 раз нижче чавуну), погіршує відведення тепла від стінок двигуна, порушуючи його тепловий режим, внаслідок чого при товщині шару накипу від 1,5 до 6 мм збільшується ви­трата палива на 9...20 % (рис. 8.1), масла – на 15...40 %, а потужність двигуна знижується на 10...25 %.

Інтенсивність утворення накипу залежить від вмісту в воді розчинних солей, в основному кальцію і магнію, що характеризується твердістю води. Твердість води вимірює­ться в міліграм-еквівалент на 1 л (мг-екв/л). Вода, яка міс­тить в 1 л 20,04 мг кальцію або 12,16 мг магнію має твер­дість, що дорівнює одному міліграм-еквіваленту.

Рис. 8.1 Вплив накипу на перевитрату палива

Розрізняють твердість:

· тимчасову (карбонатну);

· постійну (некарбонатну).

Тимчасова твердість пов'язана з наяв­ністю у воді бікарбонатів кальцію та магнію, які при на­гріванні води 80 °С і вище розкладаються, утворюючи на стінках системи охолодження нерозчинну у воді накип у вигляді карбонатів кальцію і магнію.

Постійна твердість пов'язана з наявністю у воді некарбонатнях солей: хлоридів і сульфатів кальцію та магнію, які не розкладаються при її нагріванні, а взаємодіючи а водою або солями, що знаходяться в ній, утворюють щіль­ну і тверду накип.

Сума тимчасової і постійної твердості складає твердість або загальну твердість води, за якою її і класифікують: твердість

· твердість до 3 мг-екв/л – м'яка;

· твердість від 3 до 6 – середньої твердості;

· твердість від 6 до 9 – тверда;

· твердість більше 9 мг-екв/л – дуже тверда.

Застосування в системі охолодження твердої води не бажано, дуже твердої – недопустимо.

Найбільш м'якою та чистою є дощова і снігова (атмос­ферна) вода, яка має твердість менше 0,04 мг-екв/л. Ця во­да найкраще підходить для системи охолодження, хоч і має дещо підвищені корозійні властивості внаслідок розчинених вуглекислого газу і кисню.

Вода рік, озер, ставків (поверхнева) найчастіше має не­велику твердість від 0,5 до 5,0 мг-екв/л, тобто відноситься до води м'якої і середньої твердості. Накип майже не утво­рює, але буває забруднена механічними і органічними до­мішками.

Вода з колодязів і джерел (підземна) частіше всього буває тверда і дуже тверда, тому її не можна застосовувати в системі охолодження без попередньої підготовки (пом'як­шення).

Розрізняють способи пом'якшення води:

· термічний;

· хімічний.

Найпростішим термічним способом пом'якшення во­ди є кип'ятіння її 20...30 хв, протягом цього часу бікарбона­ти кальцію та магнію переходять у карбонати і випадають в осад, який потім вилучають відстоюванням та фільтру­ванням. Це дозволяє знизити тимчасову твердість до 1,0...1,5 мг-екв/л.

Технічно складніший спосіб — перегонка води (одержан­ня дистильованої води), коли розчинні солі залишаються в перегонному кубі.

Хімічні способи пом'якшення побудовані на методі оса­дження солей або катіонному обміні.

При вимушеному користуванні твердою непом'якшеною водою утворення накипу можна зменшити додаванням та­ких присадок (антинакипінів), як хромпік (3...5 г на 1 л во­ди) – переводить солі накипу в розчинний стан, гексамета-фосфат натрію (5...6 мг на 1 л води) – утримує солі накипу в завислому стані. Використання антинакипінів безпосе­редньо в системі охолодження особливо зручно в польових умовах експлуатації машин. З часом необхідно видаляти накип.

Перед видаленням накипу необхідно повністю злити во­ду з усієї системи охолодження і вийняти термостат.

Після зупинки двигуна розчин зливають, а систему охо­лодження промивають чистою водою 2...З рази.

При експлуатації тракторів і автомобілів з рідинною си­стемою охолодження двигунів взимку доцільно застосову­вати рідини, які мають низькі температури замерзання – низькозамерзаючі охолодні рідини (НОР). Такими є сумі­ші води зі спиртами або гліцерином, суміш вуглеводнів та інші речовини.

Поширеною низькозамерзаючою рідиною є суміш води з двохатомним спиртом – етиленгліколем.

Етиленгліколь — прозора безколірна в'язка рідина без запаху. Технічний етиленгліколь трохи голубуватий. Ки­пить при температурі 197°С, а кристалізується (замерзає) при мінус 11,5°С. Однак суміші етиленгліколю з водою за­мерзають при нижчих температурах. Змінюючи співвідношення води і етиленгліколю (рис. 42) можна одержати су­міші з температурами замерзання від 0 до мінус 75°С (33 % води і 67 % етиленгліколю).

Стандартні низькозатерзаючі рідини (антифризи) складаються з води, етиленгліколю і спеціальних присадок, що зменшують корозійні дію цієї суміші на внутрішню поверхню системи охолодження. Для захисту від руйнування міді, алюмінію і свинцево-олов'янистого припою застосовують складний вуглеводень – дек­стрин (1 г/л), для захисту чавуну, сталі, латуні – динатрійфосфат (2,5...3,5 г/л) і проти корозії цинкового і хро­мового покриття – молібденокислий натрій (7...8 г/л). Такі антифризи мають індекс М.

Промисловість випускає антифризи двох марок 40 і 65, температура замерзання яких відповідно мінус 40° і мінус 65°С. Перший використовують у зонах з помірним кліма­том, другий – в північних і східних районах.

Крім того, виробляють напівфабрикат антифризу — тех­нічний етиленгліколь з набором протикорозійних присадок, його маркірують цифрою з індексом «к» (40 к). Якщо до­датки до 1 л цієї рідини 0,73 л дистильованої води, то одер­жимо готовий до застосування антифриз 40.

Для нових марок автомобілів і тракторів виготовляють яизькозамерзаючі рідини, які розраховані на тривале всесєзонне застосування: Тосол А-40М і Тосол А-65М. Випускають і концентрований Тосол АМ, корис­туватися яким можна тільки після розбавлення дистильо­ваною водою. Він являє собою концентрований етиленглі­коль з антикорозійними, антипінними та іншими присад­ками.

Строк служби «Тосолів» – до трьох років. При більш тривалому застосуванні на деяких деталях системи охолод­ження з'являється корозія, в першу чергу на крильчатці во­дяного насоса, тобто чавуні. Кородують також деталі з алю­мінію, припой і латунні трубки радіатора, корпус термоста­та. Перевіряють «Тосоли» на якість індикаторним папірцем:.лужне середовище вказує на запас присадок, які нейтралі­зують кислоти, що утворюються під час «старіння» НОР. Трирічний строк служби «Тосолів» гарантується тільки при підтримуванні протягом цього періоду густини НОР не менше 1075 кг/м³.

Охолодна рідина Лена-40 за своїми властивостями близька до Тосолу А-40М, але менше кородує чавунні і алюмінієві деталі. Змішується з «Тосолом» у будь-яких пропорціях.

Збільшити строк служби «Тосолів» можна додаванням спеціального засобу «Отера» (ТУ 6-15-07-112-85) у кіль­кості 1 л на заправку двигуна. Засіб «Отера» – водогліколевий концентрат з композицією ефективних присадок. Він відновлює експлуатаційні властивості «Тосолів» і збільшує їх строк служби до 2 років. Додавати засіб необхідно тіль­ки в тому випадку, коли «Тосол» після 3 років служби має нормальну густину і не містить забруднень.

Застосування НОР має свої особливості. Оскільки тем­пература кінця кипіння етиленгліколю більша, ніж води,, то в процесі експлуатації википає води завжди більше, в результаті оптимальне співвідношення компонентів пору­шується: збільшується концентрація етиленгліколю, тому в систему охолодження, що заповнена НОР, при її випаро­вуванні необхідно доливати не антифриз, а дистильовану воду.

Якщо втрати НОР із системи пов'язані не з випарову­ванням, а з негерметичністю з'єднань або витіканням із си­стеми охолодження, то після усунення несправності необ­хідно долити НОР.

Потрібно також враховувати, що НОР має більший ко­ефіцієнт теплового розширення, ніж вода, тому, якщо систе­ма не має розширювального бачка, кількість НОР повинна' бути на 6...8 % менше норми для води.

Перед заповненням системи охолодження НОР необхід­но видалити накип, тому що він вступає в реакцію з про­тикорозійною присадкою, знижує її концентрацію, внаслі­док чого підвищується корозійність НОР.

При користуванні НОР, необхідно пам'ятати, що ети­ленгліколь сильна харчова отрута. Потрапляння навіть не­великої його кількості в організм людини небезпечно. Смер­тельна доза етиленгліколю всього 20...30 г, тому зберігання" і видача НОР підлягають суворому контролю.

Ведуться випробування щодо застосування на авто­тракторних двигунах НОР на основі солі (сіль+інгібітор корозії). Такого типу НОР мають ряд переваг перед існую­чими: нетоксичні, мають у 3 рази менший коефіцієнт об'єм­ного розширення, випаровуючись утворюються кристалики солі, які закупорюють щілини, сировина в 3 рази дешевша «Тосолів», змішується з ними в будь-яких пропорціях.

Мастильно-охолодні рідини (МОР), іноді їх називають мастильно-охолодні технологічні засоби (МОТЗ), знаходять широке використання в ремонтному виробництві під час обробки металів різанням і тиском. МОТЗ виконують роль мастильної речовини, полегшують процеси деформації ша­рів металу, що зрізуються; покращують якість поверхні, яку обробляють; охолоджують інструмент і деталь; змива­ють стружку, металевий пил й

Масляні МОР – це мінеральні масла в'язкістю при 50°С від 2 до 40 мм²/с без присадок або ж з присадками різного функціонального призначення (антифрикційні, протиспрацьовувальні, протизадирні, антиокислювальні тощо). МОТЗ на основі мінеральних масел поставляють у вигляді, при­датному для безпосереднього використання. Маючи добрі мастильні властивості у масляних МОР є і недоліки: низь­ка охолодна здатність, висока вартість, підвищена випар­ність і пожежонебезпека.

Більш широке застосування одержали емульсоли, які самовільно емульгують при змішуванні з водою. При цьому утворюються прозорі емульсії, стабілізовані високомолекулярними органічними кислотами, спиртами та іншими ре­човинами.

Крім того в склад МОР входять антиокислювальні, протизношувальні, протизадирні і антипінні присадки. Емуль­соли мають ряд переваг перед масляними МОТЗ: більш ви­сока охолодна здатність, пожежобезпечність і невисока вартість. Разом з тим вони мають і недоліки: підвищене ціноутворення, необхідність утилізації відпрацьованих вод­них розчинів. Емульсоли вводять у воду в концентрації від 2 до 10 % залежно від їх типу та умов застосування.

Відпрацьовані МОТЗ можна використовувати як загар-, тувальне і консерваційне середовища, для змащення форм для лиття, форм при виробництві залізобетону і цегли, для просочення деревини тощо.

8.2. ГАЛЬМІВНІ РІДИНИ

Гальмівні рідини є особливою групою рідких робочих середовищ для гідравлічних систем транспортних систем. Від їх якості залежать не лише довговічність та надійність гідропривода гальм, а й безпека експлуатації машин. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості використову­ваних рідин повинні відповідати умовам роботи гальмів­них систем.

Перш за все гальмівні рідини мають бути здатними під впливом зусилля, що докладає водій машини, прокачува­тися зі швидкістю, яка забезпечує гальмування за кілька секунд, а в екстренних умовах – долі секунди.

Важливою експлуатаційною характеристикою, що виз­начає граничнодопустиму робочу температуру гідроприво­да гальм, є температури кипіння гальмівної рідини й утво­рення в ній парових пробок. Для більшої частини сучасних рідин пі показники в процесі експлуатації знижують через їх високу гігроскопічність. Обводнення рідин відбуваєть­ся головним чином внаслідок конденсації води з повітря. Утворення парових пробок та закипання в гальмівній сис­темі недопустимо, бо при цьому порушується головна умо­ва надійної роботи привода – забезпечення нестисливості гальмівної рідини.

Згідно з вимогами міжнародних стандартів температу­ра кипіння гальмівної рідини повинна бути не менш 205°С для автомобілів, які експлуатуються в умовах підвище­них швидкостей або з частими й інтенсивними гальмуван­нями.

Високою гігроскопічністю відрізняються гліколеві рі­дини. Протягом року експлуатації в гальмівній рідині на­копичується приблизно 2 % води. Зростаючий вміст вологи збільшує також агресивність впливу рідини на метале­ві поверхні. Тому сучасні гальмівні рідини повинні відріз­нятися високими протикорозійними властивостями щодо чорних та кольорових металів.

Крім того, гальмівні рідини повинні мати високу тер­мічну й окислювальну стабільність. Для забезпечення на­дійної герметичності гідропривода гальмівної системи вони повинні також бути інертними по відношенню до гу­мових та інших ущільнювальних матеріалів деталей гідропривода гальмівної системи. З цією метою стандартами й технічними умовами для оцінки якості гальмівних рідин передбачені випробування на набухання гуми.

Підібрати рідину, яка б задовольняла всі вимоги, ду­же важко. Тому гальмівні рідини звичайно складають із кількох компонентів, що забезпечують указаний комплекс вимог

В основному гальмівні рідини одержують на базі рос­линних олій (найчастіше – рицинової) або гліколей (дво­атомних спиртів). При використанні рослинних олій дру­гою складовою гальмівної рідини звичайно є один із жир­них спиртів, як правило, бутанол. З метою економії натуральних жирів у деяких рецептурах гальмівних рідин знижують долю рицинової олії. В цьому випадку для за­безпечення необхідного рівня в'язкості вводять загущую­чі в'язкісні присадки.

Рідина гальмівна «Нева» (ТУ 6-01-1163-78) – склад­на композиція на гліколевій основі (етилкарбітол) за за­гущуючою й антикорозійною присадками. Призначена для гідравлічної системи привода гальм та зчеплення вантаж­них і легкових автомобілів (крім ГАЗ-24 випуску до 1985 р. через несумісність з гумовими ущільнюваннями гідроприводу гальм).

Рідина гальмівна ГТЖ-22М (ТУ 601-787-75) виробля­ється на гліколевій основі. За показниками близька до − «Неви», але має гірші антикорозійні властивості.

Рідина гальмівна «Томь» (ТУ 6-01-1276-82) являє со­бою складну суміш з етилкарбітолу, ефірів борної кисло­ти з в'язкісною та антикорозійною присадками. Має кра­щі експлуатаційні властивості, ніж «Нева». Сумісна з «Не­вою» при змішуванні у будь-яких співвідношеннях.

Рідина гальмівна «Роса» (ТУ 6-05-221-569-84) – висо­котемпературна гальмівна рідина, що являє собою компо­зицію на основі сполук, що містять бор, з антиокислювальною й антикорозійною присадками. Призначена для гальмівних гідравлічних систем різних автомобілів, робото-здатна в інтервалі температур навколишнього середовища від –50 °С до +50 °С.

Рідина гальмівна БСК (ТУ-6-101533-75) являє собою суміш рівних частин рицинової олії і бутанолу з додаван­ням органічного барвника. Застосовують для гідроприводу гальмівних систем і зчеплень вантажних та легкових автомобілів, крім автомобіля «Жигулі». Рідина роботоздатна в зонах помірного клімату з температурою навко­лишнього середовища не нижче –20°С.

Рідина «Нева», «Томь» і «Роса» сумісні, змішування їх між собою можливе в будь-яких співвідношеннях. Змі­шування вказаних рідин з БСК недопустиме, бо призведе до розшарування суміші.

Властивості гальмівних рідин на основі полігліколей регламентується різними міжнародними специфікаціями (SAE 1703 JAN 80, ДОТ-3, ДОТ-4, ДОТ-5, ISO 4925). Усі специфікації аналогічні одна одній і розрізняються лише значеннями 1 низькотемпературної в'язкості, мінімальної температури кипіння чистої гальмівної рідини та темпе­ратури кипіння після зволоження.

Зарубіжними аналогами рідин «Нева» і «Томь» є рі­дини, що відповідають класифікації ДОТ-3, а для рідини «Роса» – ДОТ-4.

ЛАБОРАТОРНІ ЗАНЯТТЯ

Дата добавления: 2015-08-21