Християнин у терпінні

Є терпіння тіла і терпіння душі. Людина переживає або одне, або друге, або і те, і друге відразу. Апостоли, яких бичували за віру, терпіли і на душі (Діяння 5, 41). Терпіли на душі і брати Иосифа (Буття 42, 21), і Йов.

Терпіння може бути заслужене або незаслужене. Терпіння блудного сина були викликані його провиною. Йов і Йосиф у Єгипті терпіли без вини. Але й такі терпіння, які не походять безпосередньо з особистої вини не є, власне, незаслуженими, бо є наслідком первородного гріха.

Без терпінняніхто не може осягнути вічного щастя: "І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно" (II Тим. 2, 3).

Щоб здобути царство, треба боротися і перемогти. Це ж стосується і Царства небесного. Навіть Христос не хотів без терпінь здобути славу, як це бачимо з Його слів до двох учнів, які йшли в Емаус (Лук. 24, 26). В іншому місці говорить Ісус Христос: "Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той не достойний Мене" (Мат. 10, 38). Дорога до неба важка і прикра. Каміння під будову небесного Єрусалиму треба тесати на землі (св. Фр. Сал.). Щоб із льону виготовити біле полотно, треба його довго товкти, терти і поливати водою. Так і ми мусимо перейти через багато терпінь, поки станемо подібними до сніжно-білого полотна (св. Руп.). Снопи втрачають свою вартість після того, як їх вимолочено; так і ми не мали б справжньої вартості без терпінь. Бог зсилає на нас терпіння, щоб зробити з нас ангелів. Щастя без терпіння було б подібним до товару, за якого не заплачено (Терт.). Не хочеш терпіти — значить, не хочеш бути спасенним (Герсон). Терпіння нерозривно пов'язані з досконалістю (святістю). Нема доброї справи без перешкод, нема чесноти без боротьби.

Тому Бог кожному праведникові посилає терпіння.

Бог веде себе з нами, як лікар з хворими. Невиліковним хворим дозволяє вживати все без винятку, тим же, яких може вилікувати, забороняє вживати деякі страви, дає ліки. "Як молоко є поживою дітей, так хрести є поживою вибраних" (св. Вінк. Фер.). Хто із святих отримав вінець слави без трудів і хрестів? Шукай, і переконаєшся, що кожний з них переніс терпіння і прикрощі (св. Єрон.). Бог на землі своїм вибраним пробиває мечем серця, а на небі вінчає їх вінцем слави (А. Штольц). Але Бог не залишає праведних у терпінні зовсім без потіхи. Бог ставиться до нас так, як любляча матір, яка додає до гірких ліків цукор або мед і чуває над ліжечком дитини, забавляючи її малюнками або казками, щоб вона забула про свій біль. "У життя Своїх Святих Бог вплітає і сум, і радість у гармонійній цілості" (св. Золот.). Найкращим прикладом цього є життя Божої Матері. Вона журиться, коли Йосиф хоче її покинути, і радіє, коли Бог рятує її, пославши до Йосифа ангела; вона терпить, не знайшовши у Вифлеємі притулку на ніч, і відчуває невимовне щастя, коли приходять пастирі віддати поклін її Дитяткові. Великою радістю для Марії є прихід трьох мудреців із дарами, ведених чудесною зіркою, і великим терпінням є звістка про злочинні наміри Ірода, бо мусить утікати з дитиною до Єгипту. З болем у серці протягом трьох днів шукає Ісуса в Єрусалимі, з радістю знаходить Його у святині в оточенні вчених, які дивуються Його мудрості. Переживає невимовний біль біля хреста, де терпить гіркі муки Ісус, і невимовну радість після Його воскресіння.

Усі терпіння походять від Бога (Амос 3, 6) і є знаком Божої ласки.

Бог не хоче наших терпінь, як таких, але допускає їх для нашого добра, отже, вони не є проти Його волі. Часто трапляється, що чим більше заслуговує людина на Божу ласку, тим більше зсилає Бог на неї хрестів. Найкращий приклад того — Товія і Йов. Отже, терпіння є своєрідною нагородою за добрі вчинки. "Хрестами Бог нагороджує тих, які Його люблять" (св. Альойзій). За добрі діла милосердний Бог офірує нам терпіння. Вони є нашим дорогоцінним скарбом для вічності (Мег.). Наше терпіння для Бога є саме по собі великою нагородою (св. Ів. від Хр.). Терпіння — це дарунки нашого небесного Отця (св. Тер.). Бог тому, на кого зсилає терпіння, дає більше, ніж тому, якого наділяє силою воскрешати вмерлих (св. Ів. від Хр.). Родичі картають своїх дітей за хиби в їх поведінці чи характері, але ті ж самі хиби у поведінці чи характері чужих дітей їх не обходять. Так і Бог картає дітей, яких любить, посилаючи їм різні хрести (А. Штольц). Тому каже св. Павло: "... кого Господь любить, того карає" (Євр. 12, 6). Золото і срібло випробовується в огні, а улюбленців Бога —в печі покори (Сир. 2, 5). Ніхто із святих нашої Церкви не був звільнений від терпінь. Навпаки, чим більший святий, тим більше терпів у своєму житті. Марія, Мати Божа, терпіла найбільше, тому називають її "Царицею Мучеників". Апостоли теж терпіли немало. Петро і Павло довший час перебували в ув'язненні. "Найпевніший знак, що хтось належить до вибраних, — коли він, незважаючи на побожне християнське життя, мусить терпіти численні прикрощі І хрести" (св. Альойзій). Погано тому, хто зовсім не терпить. Тому каже св. Августин: "Нема більшого нещастя, як щастя грішників". Безперервне щастя якраз є нещастям. Хто не терпить тепер, буде терпіти в майбутньому.

Бог не посилає нам таких терпінь, яких ми не могли б знести.

Апостол Павло каже: "... він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність..." (І Кор. 10, 13). Господар знає, яку вагу може нести його кінь чи осел, і не покладе йому на спину більше того. Чи ж Бог міг би покласти на нас більше, аніж ми можемо нести? Адже навіть гончар не триматиме посуду надто довго в печі, щоб не потріскав (св. Єфр.). Музикант не натягне струни понад міру, щоб не тріснула, але і не звільнить її занадто, бо не буде жодної музики. Так і Бог ставиться до людей (св. Золот.). Як лікар дбає, щоб не дати хворому надто сильного ліку, який міг би його вбити, так і наш небесний лікар уміє відміряти таку частку терпінь, яка відповідає силам праведника (Людв. Гр.). Дехто сам собі спричиняє терпіння, бо надто великою мірою міряє всілякі дрібниці (Сузо). Не нарікаймо, терплячи, — це ознака боягузтва.

Бог зсилає терпіння на грішника, щоб спонукати його до поправи і врятувати від вічної смерті.

Блудний син навернувся, зазнавши злиднів; Йона — в середині риби, Манассія — у вавілонській в'язниці, св. Франц Боргій — перед тілом Цариці Ізабели. Бог, як отець, спонукає дітей до послуху одним ударом прута (св.

Вас).

Він подібний до хірурга, який відрізає хворі члени, щоб уберегти людину від смерті (св. Авг.). Запорошений одяг треба витріпати. Дочасні терпіння, зіслані Богом, очищають людські душі від гріха (св. Тома Віл). Терплячи, грішник відчуває відразу до дочасних речей, терпіння відвертають його від грішних розкошів світу.

Терпіння нищать у нас прив'язаність до дочасних речей. Господь Бог для того зсилав на іудеїв у Єгипті терпіння, щоб збудити в них бажання обіцяної землі. "Бог зсилає на нас терпіння і хрест, щоб ми не були прив'язаними до цієї долини сліз, а тужили за небом і прагнули до нього" (Дрекс). Терплячи, грішник бачить неміч та марність своїх намагань і шукає відради в молитві. Необхідність учить молитися. "Терпіння, які нас тиснуть, змушують нас вдаватися до Бога" (св. Григ. В.). Удари, які спадають на нас, ведуть нас до самопізнання і розуміння нашої недосконалості (св. Григ. В.). Отже, терпіння, хоч і прикрі, ведуть до Бога найпевнішою дорогою (св. Тер.).

Бог зсилає на грішника хворобу тіла, щоб уздоровити його душу (св. Ізид.).

Для багатьох людей хвороба тіла була причиною уздоровлення їх душі. Так було з св. Францом Ассізім і з св. Ігнатієм Льойолею. Хворобою тіла Бог лікує хворобу душі (Григ. В.) Важка хвороба сон забирає (Сир. 31, 2). Хво­робами Господь Бог стукає до людських сердець, щоб вони відкрилися перед Ним (св. Григ. В.). Мати подає дитині гіркі ліки, щоб вона виздоровіла, — Бог посилає хворобу тілу, щоб урятувати душу. Але люди, не розуміючи цього, вважають гнівом Божим те, що є ділом Божого милосердя (Марія Лят.). Тішуся, коли бачу хворого грішника, бо хвороба веде до Бога (Ігн. Льойоля).

Праведним Бог засилає терпіння, щоб довідатися, чи люблять більше Бога, чи створене Богом.

Йов, що завжди був богобоязливим, раптово втратив усіх дітей, здоров'я і все своє майно, з нього кепкували жінка і найкращі приятелі. Товія ховав померлих, наражаючи на небезпеку власне життя; роздаючи милостиню, зовсім зубожів; урешті втратив зір і не міг заробити на прожиття. Так Бог випробовує своїх слуг! Силу дерева пізнаємо серед бурі, чесноти і праведність людини — серед терпінь. Терпіння, як вітер, відсіває полову від зерна (св. Авг.). Пахуче зілля пахне дужче, коли його зім'яти — те ж відбувається з людськими чеснотами (св. Бонав.). Бог забирає від нас те, що для нас наймиліше: Якову забрав улюбленого сина Йосифа; Авраамові наказав принести в жертву єдиного сина Ісаака. Але Бог і усуває з нашої дороги те, що могло б нам завдати шкоди — отже, чинить, як отець, який, не зважаючи на плач дитини, забирає з її рук ніж, щоб ним не скалічилася (св. Авг.).

Терпіння приносить праведникам добро, — вони дозволяють їм відпокутувати вже за життя кари за гріхи, очищають душі від недоліків, додають сили витривати в добрім, посилюють любов до Бога, ревність у молитві, спричиняються не раз до дочасного щастя, врешті, помножують заслуги на небо.

Терпіння насамперед звільняють нас від кари за гріхи. Тому молився св. Августин: "Господи, тут тни, тут січи, тут пали, тільки пощади мене у вічності". Вважай, що тобі пощастило, коли можеш, переживши незначні дочасні терпіння, оминути болючі муки у чистилищі (св. Франц Ксав.). Терпіння очищають нас від недоліків. Бог, як городник, "кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує..." (Йоан 15, 2). Як справжнє золото виходить із вогню чистішим, так праведник очищається в терпіннях. Бог очищає нас, як очищається золото (Зах. 13, 9). Чим є мило для тіла, тим є терпіння для душі. Напильник стирає з заліза іржу і повертає йому блиск. Сукно, чищене твердою щіткою, стає гладеньким (св. Франц Сал.). Так і терпіння впливає на душу.

Терпіння множать наші сили. "Як молоде дерево, терзане бурями, зміцнює своє коріння, так людина, терплячи, набирає більшої сили" (св. Золот.). Терпіння так впливають на людину, як молот на залізо. Св. Павло говорить про себе: "Коли я немічний, тоді я міцний" (II Кор. 12,10). Терпіння зміцнюють наші сили, а ослаблюють сили нашого ворога.

Терпіння посилюють у нас любов до Бога. Як води потопу щораз вище до неба підносили корабель Ноя, так і терпіння не придушують у праведних любові до Бога, а, навпаки, сильніше її роздувають (св. Франц Сал.). Як золота бляха тоншає під ударом молота, так у праведників міцніє в терпінні святість, а, отже, і любов до Бога (св. Бонав.). Терпіння нищать у нас при­в'язаність до дочасних речей, а, отже, любов до світу. Тому молився св. Авгус­тин: "Прошу Тебе, Господи, зроби так, щоб для мене все стало гірким, щоб лише Ти був солодким для моєї душі". Терпіння також посилюють нашу вдячність Богові, бо здоров'я, як і інші Божі дари, найбільше цінуємо тоді, коли їх втрачаємо.

Терпіння роблять нас покірними. Випробовування є необхідними для праведника, щоб чесноти не зробили його гордим (Св. Ізид.).

Терпіння посилюють нашу ревність в молитві. Необхідність вчить нас молитися. Згадаймо Апостолів, яких застала на морі буря. Давид молився найревніше, коли його переслідували, а псалми, які він у той час склав, стали молитвою Церкви. Довгий спочинок робить людину безжурною і ліни­вою. Стояча вода гниє, в ній гинуть риби; душа, яку не тривожать терпіння, стає лінивою і поступово тратить свої чесноти (св. Амвр.). Риба, якщо її не натерти сіллю, зіпсується; кінь, якого не підганяють, іде поволі. Так і людина, яка не переживає терпінь.

Терпіння не раз стають причиною нашого дочасного щастя: Йосиф ніколи не став би королем, якщо б брати не продали його купцям і якщо б не був ув'язненим. Йов отримав назад усе, що втратив, у нагороду за свою терпля­чість. Товія прозрів. Так Бог карає і одночасно милує (Тов. 13, 2). Для тих, хто є приятелями Бога, сум стає радістю (Йоан 16, 20).

Врешті, терпіння служать для примноження майбутнього щастя. Бог послав так багато терпінь бідному Лазареві тому, щоб після смерті більше його прославити (св. Григ. В.). Наші дочасні хрести є легкими і проминаючими, а нам приносять неописану, вічну, все перевищуючу славу (II Кор. 4, 17). Праведники, — наче дорогоцінне каміння, — від шліфування стають кращими. Терплячи, праведник дозріває для неба, як дозріває колос пшениці, вбираючи сонячне тепло. Коли Бог зсилає на нас великі терпіння, то це певний знак того, що має щодо нас добрі наміри і хоче, щоб ми стали святими (св. Ігн. Льойоля). Чим більше терпимо на цім світі, тим більшою буде наша нагорода у майбутньому житті (св. Єрон.). Якщо ти терпиш — це знак, що належиш до вибраних (св. Авг.) "...тим, які люблять Бога,...усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). Віддайся з повною довірою під опіку Бога! Він напевне не зішле на тебе нічого такого, що би не було для тебе корисним, хоч, може, ти цього не розумієш (св. Авг.). Терпіння для людини — як ніж садівника для виноградної лози; як молот для золота.

Отже, терпіння не є самі по собі чимось злим, вони є радше добродійством Бога, бо спричиняються до нашого дочасного і вічного добра.

Чи було б нещастям для рільника те, що на його поле впав град із діамантів і винищив йому посіви? Так і терплячи з волі Бога, не зазнаємо насправді шкоди, а, навпаки, отримуємо багато (Вен.). Те, що на перший погляд здається нам нещастям, насправді є для нас ліками (св. Єрон). Бог, люблячи нас, переслідує в усьому єдину мету — щоб нас зробити щасливими (св. Франц Борг.). Нема іншого зла крім гріха (св. Григ. Наз.). Терплячи, приймаємо особливе Таїнство, а саме видимий знак невидимої ласки (св. Мехт.). Згадаймо прислів'я: "Хто терпен, той спасен".

Серед найбільших терпінь можемо почуватися найщасливішими (згадаймо життя Иова і Товії). Переживаючи великі терпіння, говорить св. Павло: "Я — повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей" (II Кор. 7, 4).

Тому ми повинні в терпінні виявляти терпеливість і коритися Божій волі, більше того, ми повинні тішитися з терпіння і дякувати за нього Богові.

Ми повинні говорити, як Йов: "Господь дав, Господь і взяв. Нехай Ім'я Господнє буде благословенне!" (Йов. 1, 21), або як Христос на Оливній горі: "Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!" (Лук. 22, 42). Ми повинні коритися Божій волі так, як хворий виконує вказівки лікаря, або як розумний подо­рожній слухається досвідченого провідника, хоч і нелегкою є дорога, по якій вони ідуть. Адже сам Бог є для нас прикладом, як треба себе вести в терпіннях і, крім того, за терпіння Він обіцяв нам вічну нагороду (Лев XIII). Пригадаймо собі, як апостоли переносили бичування (Діян. Ап. 5, 11). Християнин, терплячи, повинен так само тішитися, як ремісник, який має багато роботи, але знає, що матиме по її закінченні велику нагороду (св. Золот.). Тішмося в терпінні, бо воно облагороднює нашу душу. Ми не повинні, як крихке скло, ламатися від першої зустрічі з терпінням (св. Золот.). Тому кажімо, коли нам випаде терпіння: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу і т. д.".

Є, на жаль, люди, які в терпінні нарікають і втрачають терпеливість. "Коли ближній просить повернути позичену нами річ, ми віддаємо її і дякуємо, але коли бажає цього Бог — нарікаємо на Нього" (св. Франц. Бор.). Так чинячи, ми стаємо подібними до воїнів які служать Богу у спокійний час, а в час війни втікають. Невитривалість у терпіннях нічого не поможе людині — вона терпить подвійно, ображаючи Бога. Така людина подібна до риби, спійманої на вудку — кидаючись, ще більше ранить себе. Однак, не чинимо гріха, коли, терплячи, плачемо і сумуємо — і Ісус Христос плакав та сумував на Оливній горі. Однак не допускайся розпачу — після плачу і нарікань прийде радість.

Виявляючи терпеливість у терпіннях, швидко досягнемо високої досконалості і заслужимо високу нагороду.

Покірно віддаючись Божій волі, просуваємось по дорозі духовного життя, як корабель, який пливе за течією (Вен.). Хто, терплячи, із задоволенням віддається Божій волі, ніби на крилах наближається до Бога (Альварез). Щасливий той, хто встоїть перед спокусою, бо коли буде вірний, прийме вінець життя (Як. 1, 12).

Те, наскільки ми готові до дальших терпінь, свідчить про те, наскільки ми удосконалились.

Запах кадила відчуємо тоді, коли його запалимо — чесноту людини пізнаємо по тому, як вона переносить терпіння (Григ. В.). Мужність воїна виявляється не в мирний час, а в час війни (св. Золот.). Грішник, терплячи, нарікає; початкуючий сумує, одночасно шкодуючи, що йому не вистачає терплячості; хто вже досяг певної досконалості, спочатку боїться, але потім набирається відваги і славить Бога, врешті досконалий не чекає, коли прийдуть терпіння, а відважно сам іде їм назустріч (св. Франц. Сал.). Досконалі не просять Бога звільнити їх від спокус і хрестів, навпаки, бажають їх і цінують так високо, як недосконалі цінують багатство, золото та дорогоцінне каміння (св. Тер.). Для праведників терпіння є радістю, а не сумом (К. Гуго). Тому багато Святих просили Бога: "Господи, або терпіти, або умерти!"

"Той, хто може цілувати Божу руку як тоді, коли вона роздає добродійства, так і тоді, коли карає, досягнув вершини християнської досконалості; він знайде спасіння в Господі" (св. Франц. Сал.).

АНГЕЛИ

Ангели — це чисті духи, які можуть статися видимими.

Усі ангели є духами (Євр. 1, 14), безтілесними істотами (св. Григ. Наз.). Ангели мають тільки душу (люди — душу і тіло) (св. Григ. В.). Однак ангели можуть постати перед людьми в людському образі. Архангел Рафаїл взяв на себе образ заможного єврея Азарії (Тов. 5,18); на гробі воскреслого Спасителя ангели з'явилися в образі юнаків (Мар. 16, 5), під час вознесіння Ісуса Христа в образі мужів (Діян. Ап. 1, 10). Тіло ангелів не поєднується з духом так, як людське тіло з душею. Воно є тимчасовою заслоною, яка зникає, як тільки ангел виконає доручення Бога.

Ангели є досконаліші, ніж люди, вони багато знають і мають велику силу.

Ангели досконаліші від усіх інших створених Богом істот (св. Авг.). Коли Ісус Христос сказав, що навіть ангели не знають дня і години загального суду (Мой. 24, 36), то очевидно, що ангели мусять знати більше, ніж люди. Ангели мають велику силу, св. Письмо називає їх "силами і властями неба" (І Петро З, 22).Ангел смерті протягом ночі повбивав у Єгипті усіх первородних. Інший ангел у таборі царя Сеннахериба приніс загибель близько 200000 асирійським воїнам, які зневажали правдивого Бога (Іс. 37). Ангели мають особливу силу над усім живим (Бог за допомогою вищих сил впливає на нижчі), над вогнем (саме ангел звільнив трьох юнаків у Вавилоні з розжареної печі (Дан. З, 49); над водою (ангел хвилював воду в овечій купелі і завдяки його силі той, хто першим ступив до води, зцілився) (Йоан 5, 4); над повітрям (ангел зі швидкістю блискавки переніс пророка Авакума до Даниїла в яму з левами) (Дан. 14, 35); над землею (коли ангел зійшов до гробу воскреслого Спасителя, стався землетрус (Мат. 28, 2).

Бог створив ангелів для Своєї слави і для того, щоб вони служили Йому, а також для їх власного щастя.

Ангели прославляють Бога тим, що, вони найбільш подібні до Бога, в них ясніє якнайкраща Божа досконалість, вони невтомно співають Богові хвалу. Служба ангелів полягає в тому, що вони допомагають людям досягнути вічне щастя (Євр. 1, 14). Слово "ангел" означає "післанець, вісник". Злі ангели теж прославляють Бога, бо Бог їх підступні наміри повертає на свою славу і наше спасіння. Німецький поет Гете назвав диявола "силою, що бажає злого, а творить добро".

Ангелів є незлічимо багато.

Даниїл, описуючи Престол Бога, каже: "Тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (Дан. 7, 10). У Св. Письмі згадується про небесне військо (Лук. 2, 13; І Цар 22, 19;).

Ісус Христос на Оливній горі каже, що Отець міг би прислати Йому на допомогу більше як 12 легіонів (12x6000) ангелів (Мат. 26, 53). Ангелів набагато більше, ніж людей, які жили, живуть чи будуть жити. Ангелів більше, як зірок на небі, зерен піску в морі, листя на деревах (св. Діан. Ареон.)

Не всі ангели рівні між собою — вони діляться на дев'ять хорів або ступенів.

Серед ангелів ступінь ієрархії відповідає дарам і дорученням, одержаним від Бога. Одні ангели більше славлять Бога, інші більше Йому служать (Дан. 7, 10). Найближче до Божого престола знаходяться серафими ("горіючі" — горять в огні любові до Бога). За ними — херувими, що відзначаються великою силою пізнання. Св. Письмо називає також Архангелів Михаїла, Гавриїла і Рафаїла.

Усі ангели спочатку були милими Богові. Але деякі з них згрішили через свою гордість, і за це Бог скинув їх до пекла, де вони перебуватимуть вічно (II Петро 2, 4).

Усі ангели в небі спочатку були наділені Св. Духом. Бог, створивши їх, дав їм Свою ласку. Про них можна сказати те саме, що і про людей: "Любов'ю Бога наповнив їх Св. Дух, котрий їм був даний" (св. Авг.). Та Бог вирішив випробувати ангелів, чи заслуговують вони вічне щастя. Дехто з ангелів не витримав випробування, втративши Св. Духа і освячуючу ласку. Спаситель говорить про них, що вони не трималися правди (Йоан 8, 44). Вони схотіли дорівнятися самому Богові. Ісаія так про це говорить: "Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи?" (Іс. 14, 12). У небі розпочалася велика боротьба. Михаїл і його ангели боролися з дияволом і його ангелами. І було скинено диявола разом з його ангелами — не знайшлося їм місця в небі (Одкр. 12, 7-9). Скинені в пекло ангели називаються чортами, дияволами або злими духами, а їх провід­ник — Сатаною, Люципером. На страшному суді будуть суджені і злі ангели (Юд. 6; II Петро 2, 4).

Злі духи є нашими ворогами, вони заздрять нам, стараються спонукати нас до злого і можуть шкодити нам на тілі і на дочасних добрах.

Злі духи є нашими ворогами. Святі кажуть, що люди колись займуть у небі місця, звільнені злими ангелами. Звідси їх заздрість. "Заздрість, що істота, виліплена з глини, займе колись його місце в небі, мучить диявола більше, ніж пекельний вогонь" (св. Тома з Акв.). Диявол спрямовує усю свою злість на людей, які подібні до Бога, бо не може вдіяти нічого проти самого Бога (св. Вас). Історія людства свідчить, що диявол намагається відібрати в людини все: справжню релігію, свободу, знання, добробут, спокій. Диявол хотів спокусити навіть самого Ісуса Христа; він звів наших прародичів і Юду (Йоан 13, 27). Диявол може шкодити нам на дочасних добрах (так було з Йовом, біснуватими в часи Ісуса Христа). Із слів Спасителя знаємо, що диявол насамперед прагне до знищення Церкви і її слуг: "Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю" (Лук. 22, 31), бо якраз слуги Церкви нищать владу диявола над землею. Диявол знає також, що колись слуги Церкви будуть судити його разом з його ангелами (І Кор. 6, 3), тому бажає їх згуби (Терт.). Злий дух подібний до лева, який шукає, кого б пожерти (І Петро 5, 8). Як Бог дає кожному новонародженому Ангела-Хоронителя, так Люципер, наслідуючи Божі діла, призначає для кожної людини одного диявола, який повинен її спокушати протягом усього її життя (Петро Льомб.) Отже, мусимо так чинити, як чинили євреї під час відбудови мурів Єрусалиму — однією рукою працювати, а другою відганяти ворога (II Ездр. 4, 17).

Однак злий дух не може шкодити тому, хто дотримується Божих заповідей і не хоче грішити.

Пес на ланцюгу може лише гавкати на того, хто йде повз нього, але вкусити не може (св. Авг.). Диявол є таким псом, якого Бог прив'язав до нашої пам'яті і уяви, щоб спокушав нас, але він не може безпосередньо впливати на наш розум і волю. "Диявол може нам шкодити тільки через намову, але ніколи через примус..." (св. Авґ.). Отже, диявол подібний до рибалки, який закидає у воду вудку з принадою. Тому треба рішуче відкидати злі думки, які нам підсуває диявол. Св. Яків каже: "Противтеся дияволові, і він утече від вас" (Як. 4, 7). Христос рішуче сказав дияволові: "Геть, сатано!" (Мат. 4, 10). Ще краще, коли взагалі зневажаємо злих духів (св. Франц. Сал.). Зневажаймо спокуси і спокусителя, приділяючи увагу іншим справам, не даючи собі перешкодити чи ввести себе в сум (св. Золот.). Той, ким оволодівають злі думки, ніби наближається до того пса на ланцюгу і дозволяє йому вкусити себе. Лише гріх є причиною того, що диявол бере верх над людиною (св. Золот.). Якщо б диявол мав повну владу над людьми, то ніхто із людей не був би спасений (св. Лавр. Ю.). Диявол утратив вічне щастя, але не втратив величі своєї природи (св. Григ. В.).

Над деякими людьми Бог дав дияволові особливу владу.

Це люди, які прагнуть до високої досконалості і яким Бог готує велике щастя, тому часто допускає, щоб диявол мучив їх довго по-різному так, щоб вони повністю очистилися від усіх недосконалостей і покорилися Богові.

Пес, посаджений на ланцюг, лише тоді може шкодити, коли його спустити з прив'язі (Скар.). Бог хоче, щоб сила сталася досконалішою у слабості (II Кор. 12, 9), тому звільняє прикованого чорта, щоб випробуваннями очистити Своїх вибраних від недоліків. Тому багатьох святих дияволи протягом довгих років тримали у своєрідній облозі і мучили їх по-особливому (не звичайними спокусами): чорти з'являлися перед святими в потворних образах (часто дикими звірами), лякали їх криком, набридали поганими бесідами, а часто навіть биттям» насилали на них тілесні хвороби. Найгрізнішими були їх спокуси проти трьох Божих чеснот і чеснот моральних. Проте чорти ніколи не мали влади над рилами душі, хоч і тут намагалися шкодити, впливаючи на уяву. Облягали чорти Йова, облягали Спасителя в пустині (Мат. 4) і під час Його гірких страстей (Лук. 22, 43). Багато витерпіли від чорта св. Антоній-пустельник, св. Тереса, св. Магдалина з Паціс; Марія Мирль з Тиролю (+1868) і священик Віяней з Арсу (+1859). Однак ці вибрані душі знали, що Бог не допускає більше, ніж може винести людина (І Кор. 10, 13) і що дияволові дозволено стільки, наскільки це корисне для людини, тому охоче корилися Божій волі, а чорта відганяли своєю безстрашністю. Коли чорти грозили смертю св. Катерині з Сиєни, вона сказала: "Робіть, що можете! На що дозволяє Бог, з тим я годжуся!" А св. Магдалина сказала чортам таке: "Чи все ще не розумієте, що ведете мене до великої перемоги?" Цілий натовп злих духів спокушав св. Антонія-пустельника, а він насміхався над ними, кажучи: "Які ви боягузи, коли приходите в такій великій кількості". Інші святі примушу­вали чортів віддавати честь Богу. Коли даєш чортам відпір з відвагою лева, то вони стають подібними до зайців, і, навпаки, коли ми — боягузливі зайці, то чорти є для нас дикими левами (Скар.). Диявола можна відігнати на деякий час і церковними засобами ласк (взиванням імені Ісуса і Марії, знаком св. Хреста, святою водою, мощами, палкою молитвою, частим прийманням св. Таїнств, а також заклинаннями, ексорцизмами. Чим більше терплять люди від чортів, тим більшою є Божа допомога. Такі особи у час випробувань мали чудесні об'явлення, видіння, їм являлися Ангели, Святі і т. п. Але Церква дуже обережно ставиться до таких випадків, ретельно їх досліджує перед тим, як висловити свою думку. Хто ж не вірить тому, про що йдеться у Житіях Святих, вважає це неможливим, той виявляє свою недалекість у духовних справах, ким би він не був. Той, хто веде легкий спосіб життя, не мусить боятися, що він переживе щось подібне. З такими диявол не завдає собі труду, бо і так колись дістане їх у свої пазурі. Лише святі люди є для чорта ласим шматком (Ав. 1, 16). Диявол мучить лише людей духа, а не чуттєвих людей (св. Берн.).

Буває, що Бог дозволяє злим духам тяжко карати безбожних і дуже злих людей, або дозволяє звести їх на манівці.

Бог часом дозволяє чортові заволодіти тілами людей, душа яких унаслідок їх грішного життя вже і так належить йому. Стан людини, якою заволодів чорт, називається біснуватістю. За часів Ісуса Христа було багато біснуватих. Одних людей біснуватість робила німими (Мат. 9, 32), другим відбирала зір (Мат. 12, 22), у третіх викликала напади божевілля (Мат. 8, 28). Син Божий навмисне дозволяв на це, щоб у час Його перебування на землі чортівська сила виявилася повною мірою. Христос прагнув, з одного боку, показати дияволові його безпомічність у боротьбі з Богом, а, з другого, хотів переконати ізраїльський народ, що існує світ духів і що Він сам, маючи владу над дияволом, навчає в Божому імені.

Від тих, ким оволодів диявол проти їх волі, треба відрізняти тих, що заключили з чортом своєрідний союз приязні (Діян. Ап.16, 18; І Цар. 28). Бог дозволяє чортам зводити на манівці тих, хто займається спіритизмом (викликанням духів для пізнання тайних речей). Спіритистичні явища найчастіше є звичайним обманом. "Та часом Бог допускає, що люди, які хочуть довідатися від духів щось таємне, зустрічаються з різними дивами, цікавість їх розпалюється і вони потрапляють у ще більші сіті блуду" (св. Авг.). Однак, усі такі дива діються лише за справою злого духа, а не через добрих ангелів. Ангели, зокрема, ніколи не займаються об'явленням таємних речей для заспокоєння чиєїсь цікавості (св. Бонав.). Коли ж дійсно було щось подібне, то це була лжа, бо ж якраз диявол є отцем лжі (Йоан 8, 44).

Ангели, які залишилися вірними Богові, мають змогу вічно оглядати Бога і славити Його.

Про Ангелів-Хоронителів, які піклуються дітьми, говорить Спаситель так: "... ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця" (Мат. 18, 10).

Ангели, бачачи велич Бога, сповнені радістю і натхненням співають хвалебні пісні в Його честь (згадаймо спів ангелів на полях Вифлеему чи трикратне "Святий" серафимів (Іс. 6, 3). Ангелів малюють в образах дітей (вони безмертні, отже, зовсім молоді); з крилами (вони швидкі, як думка); з подвійним обличчям (їх знання не має меж); з арфою (величають Бога піснями), з ліліями в руці (що свідчить про їх невинність); деколи малюють тільки голови ангелів, щоб показати, що вони є духами, тобто не мають тіла. Образи ангелів звичайно знаходяться на престолах, вони незримо присутні на кожній Службі Божій (св. Золот.). Ангели надзвичайно красиві. "Якщо б хтось побачив ангела в його повній красі — осліпнув би від сліпучого сяйва" (св. Бриг.). Тому ангели ніколи не об'являлися людям у всій величі. Ангели чекають на нас, в небі вони будуть нашими товаришами: "Вечеря вже готова, але дім ще не повний — чекає на більше гостей" (св. Берн.). Тому так цікавить ангелів наше духовне життя. Спаситель говорить про них, що вони тішаться кожним грішником, що кається (Лук. 15,10). Більше того, ангели часто беруть активну участь у нашому духовному і фізичному житті, якщо ми своїми гріхами не перешкоджаємо їм.

Ангели називаються ангелами-Хоронителями, бо охороняють нас (Євр. 1, 14).

Послуги, які надають нам ангели, представляє нам драбина Якова: вони сходять вниз, щоб охороняти нас і повертаються назад, щоб величати Бога (Буття 28, 12). Ангел-Хоронитель є нашим товаришем, визначеним Небесним Отцем провідником у цій небезпечній мандрівці життя (Сенєрі). Ангели-Хоронителі нас стережуть так, як пастух стереже свою череду (св. Вас). Ангели вважають своїм найкращим заняттям сприяти своїми послугами нашо­му спасінню (св. Діон. Ар.). Може видатися дивним, що ангели, вищі від нас істоти, призначені до служби нам, але згадаймо, що сам Творець, Цар ангелів, прийшов на землю не для того, щоб Його обслуговувати, але щоб самому служити людям і віддати за них Своє життя (св. Берн.). Зрештою, послуги, які роблять нам ангели, не справляють їм жодного труду ані клопоту, навпаки, приносять радість і складають часточку їхнього щастя; а що люблять Бога понад усе, тому нема для них нічого милішого, як рятувати людські душі і спричинятися тим самим до Божої слави.

На думку учителів Церкви, кожна людина має свого Ангела-Хоронителя. Ступінь гідності Ангела-Хоронителя відповідає ступенню гідності людини, яка довірена його опіці. Звичайні вірні мають ангела нижчого ступеня, ангела вищого ступеня одержують священики, ще вищого — єпископи, а Папа одержує одного з найсильніших духів небесного двору. Не тільки людина, але й кожне місто, кожна держава, родина, парохія, кожен монастир мають своїх Ангелів-Хоронителів (Марія Лят.).

Ангели-Хоронителі посилають нам добрі думки і схиляють нашу волю до доброго.

Часом ангели промовляли до людей людським голосом (напр., до пастирів у Вифлеємі, при гробі Ісуса Христа і під час Його вознесіння. Проте переважно ангели впливають на людей незримо.

Це було у 1890 р. в Чехії недалеко Райхенбургу. Діти шкільного віку пішли на прогулянку до лісу. Там їх застала буря. Щоб не змокнути, діти сховалися під деревом. Раптом одна дитина відчула, що тут стояти небезпечно, і відійшла, а за нею й інші. Ледве встигли покинути небезпечне місце, в дерево вдарив грім і запалив його. Батьки так чудесно врятованих дітей поставили на тому місці хрест на згадку про цю подію і в подяку Ангелам-Хоронителям.

Ангели доносять до Бога наші молитви і добрі справи.

Під час кожної Служби Божої священик молиться, щоб свята жертва потрапила за допомогою ангелів до Божого престолу. Архангел Рафаїл говорить, що заносив до Бога молитви Товії (Тов. 12, 12). Ангели не тому викладають Богові наші молитви, що інакше Він би про них не дізнався, але щоб поєднати з ними свої святі бажання і тим самим сприяти їх успішному здійсненню (св. Бонав.).

Ангели оберігають нас у небезпеці.

Ангел визволив Петра із в'язниці (Діяння An. 12), трьох юнаків із розжа­реної печі (Дан. 3), Даниїла у ямі з левами (Дан. 14). Часом чуємо, що діти падають з висоти кількох поверхів і нічого їм не стається. Відомий випадок, що трьохлітній хлопчик на ходу випав з поїзда і залишився неушкодженим.

Ангел-Хоронитель оберігає нас від спокус злого духа, бо Ангели мають владу над чортами. Досить появи ангела, щоб чорт утік (св. Франц. Рим.). Це відбувається тому, що Бог допускає створених Ним істот до співучасті у керівництві світом — більш досконалі істоти мають вплив на менш досконалі. Ангел не може перешкодити лише таким засідкам чорта, які спричиняють спасения нашої душі (св. Тома з Акв.). Молися до Ангела-Хоронителя завжди, а особливо збираючись у подорож. Згадай, як Товія говорить до сина, який збирається в дорогу: "Ангел його нехай буде завжди при вас у дорозі" (Тов. 5, 21).

Ангели об'являють людям Божу волю.

Так було, коли Авраам збирався принести в жертву Богові свого сина, або коли Гавриїл з'явився перед Захарією чи перед Марією в Назареті. Поява ангелів спочатку викликає тривогу, але потім з'являєтья радість. Налякалися пастирі, коли ангели оголосили їм велику новину, налякалися і Захарія, і Марія, і Товія. Коли ж з'являється злий дух, все відбувається навпаки: спочатку людина відчуває спокій, а потім — страх. Ангели завжди з'являються у людській постаті, чорти ж можуть з'являтися в образі звірів (за винятком ягняти і голуба), а часом в образі ангелів, Матері Божої або навіть Ісуса Христа (Венед. XIV).

Щоб заслужити допомогу і охорону Ангелів-Хоронителів, ми повинні намагатися жити святим життям, стаючи подіб­ними до них; віддавати їм належну честь і часто просити їх про допомогу.

Насамперед невинні діти удостоюються особливої опіки Ангела Хоро­нителя. З цього можемо зробити висновок, що невинність робить нас прияте­лями св. Ангелів. "Любов до Бога робить нас милими ангелам" (М. Лят.). Гріх же відганяє ангелів, як дим відганяє бджіл (св. Вас). Ангел не буде опікуватися хлопцем, який лізе на дерево, щоб спустошити пташине гніздо, або селянином, який працює на полі в неділю. З такими людьми часто трап­ляються нещасні випадки. Зрозуміло, що чим частіше проситимемо ангелів про опіку над нами, тим більше будемо її мати. Бог не шкодує для нас ласк, але хоче, щоб ми просили їх. А в цьому нам допомагають ангели. Отже, ми повинні щодня звертатися до Ангела-Хоронителя з проханням про опіку, а також дякувати йому за кожне отримане добродійство. Ми повинні бути вдячними йому більше, ніж рідній матері, бо він дбає про нас не лише тоді, коли ми є дітьми, але протягом усього нашого життя; турбується не лише про наше тіло, але, насамперед, про спасіння нашої душі (Гунольт).

По-різному представляють ангелів на образах: ангел молиться над сплячою дитиною (ангел як охоронець життя); ангел веде за руку дитину по вузькій кладці (ангел як провідник до неба); ангел відганяє від дитини вужа, який хоче її вкусити (ангел як помічник у спокусах), ангел з дитиною на руках возноситься на небо (ангел як вірний товариш у хвилину смерті).

Дата добавления: 2015-08-21