Державний кредит: сутність та особливості

Державний борг України

1.Державний кредит: сутність та особливості

2.Характеристика бюджетних боргових зобов'язань

Державний кредит: сутність та особливості

На сучасному етапі розвитку суспільних відносин одним з найважливіших завдань держави є вирішення проблеми бюджетного дефіциту, який, нажаль, останнім часом став характерною рисою для державного та місцевих бюджетів України. Для фінансування своїх потреб держава може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту, як внутрішнього так і зовнішнього. Величина останнього характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу кий складається із загальної суми боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (по­зик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [1]. Державне запозичення — це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету [1]. Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Місцевий борг — є загальною сумою боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення. Місцеве запозичення — це операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету [11

Саме за потреби збалансувати бюджет виникають відносини у сфері державного боргу. У ході фінансування бюджету здійснюється акумуляція фінансових ресурсів до бюджету, як метод фі­нансової діяльності держави, а відтак утворення державного боргу. В подальшому, у процесі обслуговування і погашення державного боргу, відбувається їх розподіл і використання.

Таким чином, першою особливістю відносини у сфері державного боргу є специфічний метод реалізації у сфері фінансової діяльності держави — у всіх складових її змісту: мобілізації, розподілі та використанні фондів грошових коштів [2].

Другою особливістю відносин у сфері державного боргу є те, що надходження від державних запозичень (формування державного боргу) відображаються в дохідній частині бюджету, як майбутні витрати бюджету, які, зокрема, скеровують на погашення державного боргу. Тобто, державний борг завжди показує обсяг державних запозичень на фінансування бюджетного дефіциту та об'єм витрат на погашення боргу загалом та в поточному році зокрема.

Третьою особливістю відносин державного боргу є їх публічний характер, оскільки йдеться про задоволення публічних інтересів, що чітко визначені у бюджетному законодавстві. Державні запо­зичення, які становлять державний борг, скеровують безпосередньо на фінансування державного бюджету. Публічні інтереси стосуються також і порядку обслуговування та погашення державного боргу, адже це, як було зазначено, відбувається за рахунок витрат бюджету.

Ознака публічності розкривається також через особливості механізму гарантування боргових зобов'язань публічних органів. Це специфічний вид правових гарантій, який загалом відрізняється від цивільно-правового механізму забезпечення виконання боргових зобов'язань. Гарантіями погашення можна вважати планові надходження податкових платежів до бюджету, майно, що перебуває у власності держави, органу місцевого самоврядування; банківську гарантію тощо, а також можливість прийому цінних паперів у рахунок сплати податків та зборів до бюджету з урахуванням нездійснених виплат за купонами та номінальної вартості облігацій, тобто це гарантується статусом держави [2].

Четвертою особливістю є те, що обов'язковим суб'єктом фінансових правовідносин виступає держава (в особі органів законодавчої або виконавчої влади; фінансово-кредитних органів, наділених владними повноваженнями стосовно інших учасників фінансових правовідносин), а також територіальна громада (в особі відповідного органу місцевого самоврядування).

У сфері державного боргу України особливим е статус держави, який може розкриватися по-різному — в ролі позичальника, боржника або гаранта. Це зумовлено тим, що сама держава (чи орган місцевого самоврядування) здійснює фінансову діяльність в інтересах суспільства: організовує надходження грошових коштів до різних державних (місцевих) грошових фондів, розподіляє й використовує їх на соціально-економічні програми та інші суспільне необхідні потреби [2].

Право здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Останній визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету¹ в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів [1].

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення за винятком надання позик з одного бюджету іншому. Місцеві зовнішні запо­зичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради [1].

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради з урахуванням особливостей здійснення місцевих запозичень, які передбачені ст. 74 Бюджетного кодексу України, а саме:

· місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об'єктів довготривалого користування або об'єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст;

· обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики;

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих гарантій. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов'язань за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій;

- держава не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад;

- видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету;

- видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10% видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу;

- якщо у процесі погашення місцевого боргу та платежів з його обслуговування, обумовлених договором між кредитором та позичальником, порушується графік погашення з вини позичальника, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада не мають права здійснювати нові місцеві запозичення протягом п'яти наступних років;

- порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом України [ 1].

Звернемо увагу на законодавче встановлені обмеження у здійсненні запозичень. Так, бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених Бюджетним кодексом України) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету). До набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період: державні запозичення можуть здійснюватися в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються [1]. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Граничні обсяги державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Зокрема, загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України [1]. Якщо зазначену граничну величину перевищено, то Кабінет Міністрів України зобов'язаний. Вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу України. Щодо загального обсягу місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій), то станом на кінець бюджетного періоду він не може перевищувати 200% (для м. Києва — 400%) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди [1]. При перевищенні цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов'язані вжити заходів з метою приведення обсягу боргу у встановлені межі, визначені Бюджетним кодексом України.

З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу. Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій.

П'ятою особливістю є те, що це відносини нерозривного владно-майнового характеру. Наприклад: визначення обсягів запозичень у бюджеті; визначення сум витрат на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу; регулятивна політика держави щодо процентних ставок, ставок оподаткування тощо. Ухвалюючи вольове рішення, уповноважений державою орган у належній правовій формі (відповідно до ст. 92 Конституції України передбачено виключно на рівні закону встановлення порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу [3]) та у грошовому (фінансовому) виразі передбачає відповідні фінан­сові правовідносини. Владність цих відносин не пов'язана з під­порядкованістю позичальників. Щодо них держава не здійснює адміністративного (управлінського) регулювання, а, здійснюючи свою діяльність на ринку боргових зобов'язань, володіє тими фінансовими можливостями (інструментами), які фактично регулюють відносини державного боргу в односторонньому порядку, навіть якщо змінюються умови запозичень за згодою кредитора (позичальника). Наприклад, умова, що Національний банк України кредитує інші банки під заставу державних цінних паперів, спонукає інвесторів (позичальників) в особі банків купувати державні цінні папери [2].

Дата добавления: 2015-08-21