Читайте также: |
|
Крах тоталітарних режимів трансформував протистояння політичних систем у процес суперництва держав в різних сферах економіки. Глобальні економічні трансформації вимагали нових підходів до розуміння національних господарств, які поступово включалися у світову економіку, що призводило до “відкриття” національних економік. Сучасні засоби комунікації та вільний рух капіталів сприяють зникненню економічних кордонів і пожвавленню світової торгівлі. Сьогодні країни змагаються за технологічне лідерство і за реалізацію національних економічних інтересів.
Ринкові відносини як самодостатні, автоматично діючі, саморегульовані механізми – це абстракція ХІХ сторіччя. “Абсолютна свобода”, “вільна гра” економічних сил, що спрямовується “невидимою рукою” саморегульованої конкуренції притаманна РАННІМ ступеням розвитку товарного виробництва, коли держава лише створює умови для функціонування приватних капіталів. Принципи “невтручання” та “анархії плюс констебль” призвели до періодичних економічних циклів та витіснення монополіями саморегульованої конкуренції.
Для сучасних умов характерним є переплетення ринкових методів регулювання з державними. Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки.
Високорозвинена ринкова економіка – це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву, та цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами.
В багатьох країнах світу довголітня практика впровадження економічної політики дала можливість виробити певні методи і важелі формування ефективної економічної системи. Економічна політика держави формується свідомо через мережу державних органів, суспільні інститути і підприємницькі організації. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринки, залежать від рівня розвитку продуктивних сил, політики країни, соціальної структури суспільства та національних особливостей. Ефективність і раціональність функціонування національних економічних систем залежить саме від поділу функцій між державою і суб’єктами господарювання. При цьому, державне регулювання має доповнювати ринкові механізми саморегулювання та самозростання а не підмінювати їх. Бо інакше це буде не ринкова економіка, а планово-соціалістична.
В сукупності державне регулювання і ринкові механізми становлять єдину систему макроекономічного регулювання господарством.
Головною метою державного регулювання є забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства та досягнення економічної ефективності на макрорівні.
Вплив держави відбувається прямим втручанням в діяльність господарських суб’єктів або через опосередковане регулювання. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру, які можуть або стимулювати господарську діяльність, або гальмувати її. Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов‘язані між собою в становленні та розвитку. Оскільки управління ринковим господарством здійснюється через фінанси, державне регулювання фінансової індустрії має досить важливий вплив на формування ринкової економіки в країні. Глобальні тенденції розвитку світової економіки вимагали здійснити поступове реформування регулюючих функцій щодо фінансової індустрії. Швеція, Данія, Англія, США, Франція, Японія, Австралія та багато інших країн світу визнали за необхідне реформування органів, що регулюють фінансову індустрію. Директива ради ЕС 93/22 “Про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів” (1993), Закон Великої Британії “Про фінансові послуги та ринкову діяльність” (1998), Закон США “Про модернізацію фінансових послуг”(1999), Закон Франції “Про модернізацію фінансової діяльності ”(1996) – тільки частина законодавчих актів, що прийняті з метою розвитку фінансової індустрії.
Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансової індустрії – одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою
Американський економіст Дж. Стиглиц відзначає: «На ефективних фінансових ринках регулювання переслідує чотири цілі:
1. підтримка безпеки і надійності (регулювання, що спонукує до обачного поводження агентів ринку);
2. стимулювання конкуренції;
3. захист споживачів;
4. сприяння доступу до капіталу позбавлених його соціальних груп...
Державне регулювання ринків фінансових послуг -здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам
Державне регулювання ринків фінансових послуг забезпечує:
1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;
3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
§ щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
§ щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
§ щодо інших ринків фінансових послуг Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.
Загальне регулювання ринку фінансових послуг
Діяльність всіх суб’єктів регулюється загальним законодавством, яке забезпечує правову основу і суспільну атмосферу функціонування ринкової системи. Норми·
Конституції України,
Цивільного кодексу України,
Кримінального кодексу України,
Законів України (далі - ЗУ)
«Про господарські товариства»,
«Про акціонерні товариства»,
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та інших законів визначають правила створення, функціонування та ліквідації суб’єктів господарювання.
До кола інструментів структурного регулювання належать фінансові заходи (податкове, зовнішньоекономічне, валютне, кредитне регулювання) та адміністративні (регулювання допуску підприємств для заняття певним видом діяльності - ліцензування, регулювання ціноутворення та обсягу виробництва тощо). Зокрема, господарська діяльність суб’єктів господарювання регулюється податковим (ЗУ «Про систему оподаткування», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про державну податкову службу в Україні»), антимонопольним (ЗУ «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України»), фінансовим (ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), митним (Митний кодекс України, ЗУ «Про Єдиний митний тариф») законодавством.
Загальновідома регулююча функція податків може стимулювати або стримувати діяльність суб’єктів господарювання. Податкове законодавство постійно удосконалюється, і дуже важливим кроком для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні буде прийняття Верховною Радою України проекту Податкового кодексу України.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 97 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Формування системи державного регулювання економіки України | | | Спеціальне регулювання ринку фінансових послуг |