Витяги з енциклопедій

Року

Ізбо́рники 1073 та 1076 рр. —

Пам'ятки давньоукраїнського перекладного письменства.

Містять твори релігійного змісту. Ізборник 1076 року містить статті релігійно-морального характеру. Містить твори церковно-релігійного характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджує користь знань і читання книжок.

Створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Вважається, що Ізборник 1073 року був переписаний з болгарського ориґіналу — зб. царя Симеона.

Незважаючи на те, що Ізборник було переписано з болгарського ориґіналу, кількість церковнослов'янізмів та старослов'янізмів у мові документу незначна.

Це одна з тих пам'яток, яка демонструє велику кількість типових давньоукр. (давньоруських) рис

ü повноголосся, закічення -ть у третій особі дієслів,

ü часта плутанина звуків «Ѣ» з «и» з одного боку (що свідчить про звучання «Ѣ» як «і»),

ü та «и» з «ы» з іншого боку (це засвідчує про те, що в епоху написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и»).

ВИТЯГИ З ЕНЦИКЛОПЕДІЙ

& Ізборники 1073 і 1076, пам’ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава; вважається, що Ізборник 1073 був переписаний з болгарського ориґіналу — збірника царя Симеона; містять твори релігійного змісту, що належали 25 авторам;

Ізборник 1076 містить статті релігійно-морального характеру, зокрема Стословець патріарха Геннадія (100 висловів про правила християнської віри та морального життя), яким користувалися для написання своїх творів Володимир Мономах, Даниїл Заточник та ін. УСЕ

& Ізборник, ц.-слов. съборникъ, пізніше сборникъ або соборникъ, 1) богослужбові книги з календарними датами про богослужби протягом року, іноді з текстами богослужб, 2) твори, складені з текстів різного походження: перекладні, напр., Ізборник т. зв. Святослава 1073 p., також деякі зб. проповідей («Златоструй» і ін.); інші збірки постали на Україні: ймовірно Ізборник 1076 р. та зб. проповідей («Ізмарагд» та ін.); деякі зб. лише доповнено укр. матеріялом (Торжественник, проповіді на свята, доповнено проповідями К.Турівського). В 16—18 вв. постають приватні зб. різноманітних текстів, зокрема віршованих і новелістичних. В науковій літ. назва «зб.» для компілятивних суцільних творів не вживається (напр., «Бджола»).

& «Ізборник Святослава» (1073), уставний рукопис на 266 листків (фоліо) у 2 стовпці на пергамені, з цікавим малюнком родини кн. Святослава, відкритий 1887 p. K. Калайдовичем у Воскресенському Новоерусалимському манастирі під Москвою, зберігається в Моск. Іст. Музеї. За змістом своєрідна енциклопедія — виписки з писань отців Церкви, хронологія, огляд фігур і тропів, притчі, загадки і перший у нас список заборонених книг. З грец. ориґіналу перекладений у сх. Болгарії для царя Симеона (892—927), якому й присвячений у передмові, а в Києві лише переписаний з заміною імени Симеона на кн. Святослава. Переписували текст у Києві два писарі (один з них «Іоанъ дьякъ»), що внесли деякі фонетичні українізми; виданий фототипічно (з деякими підправленнями) Карповим 1880; третину рукопису підготовив до друку О. Бодянський з грец. і латинськими текстами в «Чтеніях в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете» (1882). Мову досліджував

А. Розенфельд («Русский Филологический Вєстник» І—II, 1899). О. Г.

& «Ізборник Святослава» (1076), також Щербатовський, бо в 18 в. належав рос. історикові А. Щербатову, та Ермітажний (по смерті А. Щербатова зберігався в бібліотеці Ермітажу в Петербурзі, нині в Бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна), рукопис на 276 листків (кварто) у 2 стовпці, складений у Києві «изъ многъ книгъ княжиихъ» невідомим Іоаном. Містить різні заг.-моральні повчання й тлумачення Св. Письма; припускається, що частина матеріялу складена в Києві (А. Попов, У. Будовніц). У фонетиці, морфології й лексиці є українізми. Виданий незадовільно двічі В. Шимановським як додаток до праці «К истории древнерусских говоров» (1887 і 1894); поправки С. Кульбакіна («Журнал Министерства Народного Просвещения», 2, 1898) та В. Боброва («Русский Филолог. Вестник», 47, 48, 1902).

Енциклопедія Українознавства — II. — Т. 3. — С.857-858.

Дата добавления: 2015-08-21