Суб'єкти цивільних правовідносин 4 страница

Загально-соціальні гаранти законності та правопорядку:1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства; зростання продуктивності праці та обсягу виробництва; багатоманітність та рівність усіх форм власності; рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу: наявність розвиненої системи народовладдя; демократичних форм та інститутів його здійснення; наявність політичного плюралізму; дотримання принципу поділу влад;

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості; ідеологічний плюралізм; турбота держави про правове виховання та підвищення рівня правової культури; ступінь інформованості населення, свобода преси та ін.;

4) соціальні — ступінь розвиненості системи соціальних послуг, соціального страхування і забезпечення, допомоги малозабезпеченим; реальність охорони здоров'я; широкий доступ громадян до культурних та інших соціальних цінностей тощо.

Спеціально-соціальні гаранти можна поділити на дві групи:

• організаційні, тобто заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьби з правопорушеннями, захисту прав громадян: кадрова робота; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та судових органів тощо;

• юридичні, тобто передбачена законом система спеціальних засобів, завдяки яким забезпечується створення якісних законів, їх дотримання та виконання.

Такими гарантіями є:

1) діяльність законодавчих органів, спрямованих на підготовку і видання якісних законів та інших нормативно-правових актів;

2) діяльність виконавчих органів, спрямована на втілення в життя норм, основного та поточних законів, на охорону і захист прав і свобод громадян;

3) чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій норм права;

4) забезпечення конституційності нормативно-правових актів завдяки діяльності Конституційного Суду;

5) упровадження правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів;

6) здійснення вищого нагляду за дотриманням та правильним застосуванням законів з боку органів прокуратури;

7) діяльність правоохоронних органів, спрямована на безпосередню охорону суспільства від злочинних посягань, профілактику та припинення правопорушень;

8) діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання порушенням законності в різних сферах державного і суспільного життя, виявлення їх і припинення.

26. Порядок створення та державна реєстрація юридичних осіб.
Юридичні особи створюються у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи утворення юридичної особи:

o розпорядчий;

o нормативно-явочний;

o дозвільний;

o договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених у такому акті вимог дає право на визнання за ним утворення статусу юридичної особи і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2004 р. Водночас, особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж установлені спеціальним законодавством.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація включає в себе:

- перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що зазначені у реєстраційній картці;

- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та витягу в Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинне перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить у собі:- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

- місцезнаходження юридичної особи;

- місце і дату проведення державної реєстрації;

- відомості про державного реєстратора.

27. Суміщення та сумісництво у трудовому праві.
Від сумісництва потрібно відрізняти суміщення професій і посад, під яким розуміється форма організації праці, за якої працівник, за його згодою, протягом робочого дня або робочої зміни поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконує додаткову роботу за іншою професією або на іншій посаді на тому ж підприємстві, в установі, організації, за що отримує відповідну оплату. До суміщення прирівнюється виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (відпустка, тимчасова непрацездатність, службове відрядження) без звільнення від своєї основної роботи.

Законодавством України спеціально не врегульовано інститут суміщення професій і посад. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 грудня 1991 p. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу PCP", якою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України, - з питань щодо визначення поняття суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування і збільшення обсягу виконуваних робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, а також переліку керівних працівників підприємств, яким доплати не можуть проводитись, - продовжують свою дію положення Постанови Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1146 "Про порядок і умови суміщення професій (посад)" та Інструкції Держкомпраці, Міністерства фінансів СРСР і ВЦРПС щодо застосування зазначеної постанови.

Суміщення відрізняється від сумісництва тим, що робота, яка суміщається, виконується в рамках одного трудового договору, в межах робочого часу, відведеного для цього, і на тому самому підприємстві, в установі, організації. Є відмінності й в оплаті. Згідно з ч. 2 ст. 106 КЗпП розмір доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі.

Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств, організацій, що мають міжгалузевий характер, встановлюється Генеральною угодою. Такий порядок встановлення доплат і надбавок має загальний порядок і поширюється на всі підприємства, установи та організації, які використовують найману працю. Так, за Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Об'єднаннями роботодавців і підприємців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки доплати одному працівнику за суміщення професій (посад) максимальними розмірами не обмежуються і визначаються наявністю одержаної економії за тарифними ставками та окладами суміщуваних посад працівників. За розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт доплати одному працівнику максимальними розмірами не обмежуються і визначаються наявністю одержаної економії за тарифними ставками і окладами, які могли б виплачуватися за умови нормативної чисельності працівників. За виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника передбачена доплата до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.

Разом з тим, слід взяти до уваги, що в установах бюджетної сфери ці питання завжди були врегульовані спеціальною постановою. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. (зі змінами) затверджено Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також низку інших нормативних положень. Серед іншого постановою передбачено встановлення доплати працівникам у розмірі до 50 % посадового окладу відсутнього працівника або за вакантною посадою за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників; за суміщення професій (посад), за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт.

28. Поняття, ознаки та види галузей права.
Система права України, залежно від предмета та методу право­вого регулювання, поділяється на ряд галузей права, для кожної із якої характерні свої ознаки.
Основними галузями сучасного права України є: 1) конституційне право — це сукупність правових норм, які регу­люють суспільні відносини, що пов'язані з основами конституційного ладу, державним і територіальним устроєм, правовим статусом люди­ни і громадянина, порядком організації та функціонування органів державної влади, загальними засадами місцевого самоврядування. Конституційне право — це провідна галузь національного права України, її норми є основоположним для всіх інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Норми конституційного права ма­ють зобов'язальний, заборонний та дозвільний характер. Джерелами конституційного права є Конституція України та конституційні закони ("Про всеукраїнський і місцевий референдум", "Про громадянство України", "Про статус народного депутата Украї­ни", "Про вибори народних депутатів України" та ін.);
2) адміністративне право — це сукупність правових норм, які ре­гулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяль­ності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також органів місцевого самоврядування. Неодмінною ознакою суспільних відносин, які регулюються ад­міністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, який наділе­ний державно-владними повноваженнями. Джерелами адміністративного права є Конституція України, ві­дповідні закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти центра­льних органів виконавчої влади, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо;
3 ) цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрун­туються на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасни­ків, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів. Неодмінною ознакою суспільних відносин, які регулюються ци­вільним правом, є наявність у них вільних і рівних суб'єктів права та відсутність між ними відносин влади і підпорядкованості. Джерелами цивільного права є Конституція України, Цивільний Кодекс України, а також інші закони України цивільно-правового змі­сту;
4) кримінальне право — це сукупність правових норм, що визна­чають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які види та ме­жі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Норми кримінального права встановлюють правомочність ком­петентних органів держави щодо осіб, які вчинили злочини, підстави та умови притягнення їх до відповідальності, види і систему санкцій, склад конкретних діянь тощо. Джерелом кримінального права є Конституція України, Кримі­нальний кодекс України;
5) трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини незалежно від форм власності, господарювання чи галузевої підпорядкованості підп­риємств, установ, організацій. Суб'єкти трудових відносин можуть бути як рівноправними, так і знаходитись (один з них) у стані підлеглості. Джерелами трудового права є Конституція України, Кодекс зако­нів про працю, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України;
6) сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини грома­дян, що виникають зі шлюбу та належності до сім'ї. Норми сімейного права встановлюють порядок і умови укла­дання шлюбу, регулюють особисті немайнові і майнові відносини в сім'ї — між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, патронатом над дітьми, порядок та умови припинення шлюбу. Джерелом сімейного права є Конституція України, Сімейний Кодекс України;
7) фінансове право — це сукупність правових норм, які регулю­ють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави. Суб'єктами фінансових відносин можуть бути як органи держа­ви, так і всі юридичні та фізичні особи. Норми фінансового права регулюють порядок формування і ро­зподілу бюджетних коштів, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо. До джерел фінансового права належать Конституція України, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України;
8) земельне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з володінням, користуванням та ро­зпорядженням землею. Норми земельного права регулюють питання землекористуван­ня і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначен­ня правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністра­тивно-господарського призначення. Джерелом земельного права є Конституція України, Земельний кодекс України та інші нормативно правові акти про надра, ліса, воду, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря ("Лісовий кодекс України", "Кодекс України про надра", "Водний кодекс України" то­що);
9) екологічне права — це сукупність правових норм, які регулю­ють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Норми екологічного права забезпечують конституційне право кожної людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Джерелом екологічного права є Конституція та закони України ("Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охоро­ну атмосферного повітря", "Про екологічний аудит", "Про екологічну експертизу" тощо);
10) цивільне процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також порядок виконання судових рішень. Норми цивільного процесуального права визначають мету, за­вдання, права і обов'язки суду при здійсненні правосуддя; закріплюють правове становище учасників цивільного процесу; регламентують хід судового розгляду; порядок винесення і оскарження судового рішення. Джерелом цивільного процесуального права є Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України;
11) кримінально процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів попереднього слідства, проку­ратури і суду щодо розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Норми кримінально процесуального права встановлюють чітку регламентацію прав і обов'язків компетентних органів та їх посадових осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Джерелом кримінально процесуального права є Конституція України, Кримінально процесуальний кодекс України;
12) кримінально виконавче право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови відбуття покарання засудже­ними, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки. Джерелом кримінально виконавчого права є Конституція Укра­їни, Кримінально виконавчий кодекс України.
Наведений перелік галузей права України не є вичерпним, існу­ють й інші галузі права.

29. Поняття, види та умови чинності правочинів
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Дата добавления: 2015-08-21