Судова влада. Судовій владі присвячені розділи VII-Х Конституції 1958р

Судовій владі присвячені розділи VII-Х Конституції 1958р. На їх основі прийнято ряд законів, які визначають сучасний судоустрій та сучасне судочинство у Франції.

Особливе місце в системі французької юрисдикції займає конституційна рада, яка складається із 9 призначених на 3 роки членів і пожиттєво всіх колишніх президентів країни. Кожних 3 роки рада оновлюється на 1/3. Три члени ради призначаються президентом, три – головою Національних зборів, три - головою сенату. Рада стежить за правильністю обрання президента країни, депутатів і сенаторів, контролює правильність проведення референдумів і оголошує їх результати, встановлює відповідність законів Конституції Франції. “Положення, оголошене не конституційним, не може ні застосовуватись, ні бути промульгованим” (ст. 62). Контроль за нормативними актами виконавчої влади здійснює Державна Рада.

Специфічним судовим органом є висока палата правосуддя, яка обирається порівну Національними зборами і сенатом. Її призначення – розгляд справ про державну зраду президента за рішенням обох палат парламенту. Є і суд республіки (ст. 68-1, 68-ІІ), який розглядає справи про кримінальну відповідальність членів уряду.

У 1978р. був прийнятий кодекс судоустрою,який встановив 3-рівневу систему судів загальної юрисдикції:

- трибунали – суди першої інстанції;

- апеляційні суди – суди другої інстанції;

- касаційний суд – верховний суд.

Система судів адміністративної юрисдикції теж складається із судів трьох рівнів. Це визначено законами 1973р. і 1987р. Низовими ланками цієї системи є адміністративні суди міст, в яких вони розташовані. З 1987р. на території Франції діє 5 адміністративних апеляційних судів. На вершині піраміди адміністративної юрисдикції – державна рада Франції.

Гарантом незалежності судової влади є президент (ст. 64). Йому допомагає Вища рада магістратури. Судова влада проголошена “хранителькою особистої свободи”, забезпечуючи повагу цього принципу при дотриманні умов, передбачених законом.

В лютому 2004р. національні збори прийняли рішення про реформу судової системи.

5. Зміни в джерелах та системі права

Протягом майже всієї першої половини ХХ ст. у Франції формально зберігала дію класична наполеонівська кодифікація права (як матеріального, так і процесуального). Після ІІ світової війни нові вимоги суспільного життя зумовили значні переміни у праві.

В перш чергу це стосувалося Цивільного кодексу. До кінця ХХ ст. більше 100 його статей було повністю скасовано, біля 900 отримали нову редакцію, появилось приблизно 300 нових статей. Відповідно до законів 1964, 1970, 1975 та інших був здійснений практично повний перегляд норм, регулюючих сімейно-шлюбні відносини. Отримала визнання рівність членів подружжя, встановлений новий шлюбний вік (18 – для чоловіків, 16 – для жінок). Внесені зміни до статей про права власника (вони обмежувалися), свободи договору, спадкування. У 1978р. до Цивільного кодексу було введене поняття юридичної особи. В 1976р. здійснена фактична кодифікація страхового права.

Найбільший розвиток в другій половині ХХ ст. отримало торгове право. При цьому найбільш значна його ревізія пов’язана із впливом права Європейського Союзу.

Основним джерелом трудового права Франції є Трудовий кодекс в редакції 1973р. з поправками 1981-1982рр. В ньому регулюється організація роботи державних органів у сфері трудових відносин, відносин між працівником і власником, колективні трудові відносини.

Значні зміни відбулись у сфері соціального права, в основі якого лежав Кодекс соціального страхування 1956р. з наступними доповненнями. Право соціальної допомоги передбачало підтримку тих категорій населення, які опинилися в бідності. Якщо право соціального забезпечення базувалося на державній системі страхування, то соціальна допомога виступала як державна благодійність.

В 60-80-ті рр.. ХХ ст. у Франції було прийнято ряд природоохоронних актів, які сприяли недопущенню забруднення оточуючого середовища внаслідок промислової чи іншої виробничої діяльності.

У 1964р. був прийнятий Декрет про реактивні відходи, у 1974р. – про охорону повітря від забруднення, у 1975р. – про обмеження рівня шуму і т.д.

Своєрідне поєднання публічного і приватноправого регулювання можна побачити у законодавстві про підтримку конкуренції і запобігання монополізму. Помітним явищем у розвитку конкурентної і монополістичної політики став урядовий ордонанс 1986р. про свободу цін і конкуренцію. Цим законом заборонені узгоджені дії, договори, виражені у відкритій формі, об’єднання, які мають або можуть мати за мету порушення конкуренції на ринку.

В V Республіці проведені радикальні кримінально-правові реформи. В 60-70-ті рр. була переглянута значна частина норм ККФ 1810р., що привело до декриміналізації ряду злочинів або до застосування санкцій, обмежуючих можливість здійснення нових злочинів. В 1981р. була скасована смертна кара. Суттєво лібералізована система виконання покарань (зменшення сфери застосування позбавлення волі, створення режиму “напівволі“, особливо при короткостроковому ув’язненні). Підсумком реформування кримінального права стало прийняття в липні 1992р. нового Кримінального кодексу Франції.

Зазнало змін і процесуальне право Франції. У 1971-1973рр. був створений новий Цивільно-процесуальний кодекс Франції. З 1958р. діє новий Кримінально-процесуальний кодекс (доповнений законами 1970, 1972, 1981-1983рр. та ін.).

[1] Дополнение, внесенное Конституционным законом № 92-554 от 25 июля 1992 г.

[2] Раздел включен Конституционным законом № 92-554 от 25 июня 1992 г.; при этом изменена последующая нумерация разделов.

Дата добавления: 2015-08-21