ВИСНОВКИ 1 страница

Курсовий проект

з економіки підприємств на тему:

«Ефективність використання оборотного капіталу і шляхи її зростання в сучасних умовах»

Виконала:

студентка 2 курсу 3 групи

спец. «МО»

ф-ту аграрного менеджменту

Демидчук І. П.

Науковий керівник:

Грабчук І. Ф.

Житомир-2011

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи проблеми дослідження.

1.1 Економічна сутність оборотного капіталу підприємства.

1.2 Джерела формування оборотного капіталу.

1.3 Методика визначення ефективності використання оборотних коштів.

Розділ 2. Рівень ефективності використання оборотного капіталу в ДП «Рокитнівському лісгоспі».

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства.

2.2 Ефективність функціонування оборотного капіталу у підприємстві.

2.3 Прибутковість діяльності підприємства.

Розділ 3. Напрямки підвищення ефективності управління оборотним капіталом підприємства.

3.1 Нормування оборотних коштів як механізм підвищення ефективності їх використання.

3.2 Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів.

3.3 Шляхи прискорення обертання поточних активів підприємства.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Оборотний капітал підприємства – це сукупність матеріальних та грошових цінностей підприємства, що знаходиться в постійному кругообігу, змінюють свою матеріальну форму протягом одного операційного циклу та в повному обсязі переносять свою вартість на товари, що реалізує підприємство. Чистий оборотний капітал визначається як різниця між поточними активами і поточними обов’язками і показує, в якому розмірі поточні активи покриваються довгостроковими джерелами засобів. Аналог цього показника в вітчизняній практиці – величина власних оборотних засобів.

Оборотні засоби можуть бути охарактеризовані з різних позицій, однак основними характеристиками являються їх ліквідність, об’єм та структура.

В процесі виробничої діяльності відбувається постійна трансформація окремих елементів оборотних активів. Підприємство закуповує сировину і матеріали, виготовляє продукцію, після чого продає її, як правило, в кредит, в результаті чого утворюється дебіторська заборгованість, яка через деякий проміжок часу перетворюється в грошові засоби.

Для контролю, оцінки та регулювання своєї фінансової діяльності підприємства розробляють і встановлюють нормативи на деякі види оборотних коштів. У ході аналізу необхідно порівняти фактичні залишки кожного виду оборотних коштів з їх нормативами.

У результаті порівняння одержують наднормативний залишок або нестача до нормативу. І перше, і друге заслуговують на негативну оцінку. Так наявність наднормативних залишків товарно – матеріальних цінностей свідчить про спад активності підприємства, нераціональне використання оборотного капіталу, сповільнення його оборотності.

Нестача товарно – матеріальних цінностей до нормативу може негативно вплинути на показники виробничої програми. Тому підприємство повинно працювати в напрямі оптимального забезпечення виробництва запасами з тим, щоб виробництво вчасно і в повному обсязі забезпечувалось усіма видами ресурсів і, в той же час, щоб матеріальні цінності не залежувались на складі.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить також і від стану грошових коштів, які є наймобільнішою частиною оборотних засобів. Сума грошових коштів повинна бути такою, щоб її вистачило для покриття всіх першочергових платежів. Збільшення коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану підприємства. Але якщо великі залишки коштів тривалий час не використовуються, то це свідчить про неефективне використання оборотного капіталу. Для одержання прибутку кошти необхідно використовувати для розширення власного прибутку, виробництва або вкладати в акції інших підприємств.

Розмір дебіторської заборгованості визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови суворі, менше клієнтів купують його товари в кредит, зменшується обсяг реалізації, отже, зменшується величина дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з’являється більше замовників, зростає обсяг реалізації і сума дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. Послаблення умов розрахунків має як переваги, так і недоліки.

Переваги – це зростання обсягу реалізації і прибутку. Недоліки – можливі збільшення суми безнадійних боргів. Саме тому якість оборотного капіталу, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від стану розрахункової дисципліни і від розміру, якості та ліквідності дебіторської заборгованості. Метою даної курсової роботи було розглянути і описати роль обліку і управління якістю оборотних активів в системі управління Державного підприємства «Рокитнівське лісове господарство», зробити аналіз оборотних активів.

Об’єктом курсової роботи є ДП «Рокитнівський лісгосп» його управління якістю оборотного капіталу та ефективністю його використання.

Предметом курсової роботи є аналіз оборотного капіталу та ефективності діяльності підприємства; розробка шляхів підвищення основних фінансово-господарських показників діяльності підприємства.

Розділ 1. Теоретичні аспекти визначення та організації оборотного капіталу підприємства.
1.1. Економічна сутність оборотного капіталу підприємства.

Організація оборотних коштів є основною в загальному комплексі проблем

підвищення їхньої ефективності. Організація оборотних коштів включає:

· визначення складу і структури оборотних коштів;

· установлення потреби підприємства в оборотних коштах;

· визначення джерел формування оборотних коштів;

· розпорядження і маневрування оборотними коштами;

· відповідальність за збереження і ефективне використання оборотних коштів.

Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу, тобто їхнє розміщення по окремих елементах.

Структура оборотних коштів являє собою співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто показує частку кожного елемента в загальній сумі оборотних коштів(рис 1.1).

Переважну частину оборотних виробничих фондів складають предмети праці: сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і пальне, тара і тарні матеріали. Крім того, до оборотних виробничих фондів відносяться і деякі знаряддя праці - малоцінні і швидкозношуючі предмети (МШП), інструменти, спеціальні пристосування, змінне устаткування, інвентар, запасні частини для поточного ремонту, спеціальний одяг і взуття. Ці знаряддя праці функціонують менше року або мають обмеження по вартості. Ліміти вартості коштів в обороті періодично змінюються, що зв'язано з проведеними переоцінками основних фондів і періодом їхнього придбання. Крім того, на підприємствах ці знаряддя праці найчастіше обчислюються тисячами найменувань, що технічно утрудняє облік їхнього зносу. Тому на практиці їх відносять не до основних, а до оборотних фондів. Перераховані предмети і знаряддя праці складають групу оборотних виробничих фондів - виробничі запаси. Крім них в оборотні виробничі фонди входять незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів. Основне призначення коштів, авансованих в оборотні виробничі фонди, полягає в забезпеченні безупинного і ритмічного процесу виробництва.

Рис 1. Структура оборотних коштів

Крім оборотних виробничих фондів на підприємствах формуються фонди обігу. До них відносяться: готова продукція на складі; товари відвантажені; кошти в касі підприємства і на рахунках у банку; дебіторська заборгованість; кошти в інших розрахунках.

Основне призначення фондів обігу полягає в забезпеченні ресурсами процесу обігу. Склад і структура оборотних коштів не однакові в різних галузях і підгалузях економіки. Вони визначаються багатьма факторами виробничого, економічного й організаційного порядку. Так, у машинобудуванні, де виробничий цикл тривалий, висока питома вага незавершеного виробництва. На підприємствах легкої і харчової промисловості головне місце займають сировина і матеріали (наприклад, у текстильній промисловості). У той же час у харчовій промисловості (наприклад, молочній, маслосирній) відносно високі запаси допоміжних матеріалів, тари, готової продукції.

На підприємствах, де застосовується велика кількість інструментів, пристосувань, приладів, висока питома вага малоцінних і швидкозношуючих предметів (наприклад, у машинобудуванні і металообробці). У видобувних галузях практично відсутні запаси сировини й основних матеріалів, але велика питома вага витрат майбутніх періодів. Крім того, наприклад, у нафтовидобувній промисловості підвищену частку складають допоміжні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів.

На величину готової продукції, товарів відвантажених, дебіторської заборгованості впливають такі фактори як умови збуту продукції, форми і стан рахунків.

Оборотні кошти – це сукупність коштів, авансуємих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують безупинний кругообіг грошових фондів. Оборотні фонди промисловості являють собою частину виробничих фондів, що цілком споживається в кожному виробничому циклі, відразу і повністю переносить свою вартість на створювану продукцію й у процесі виробництва

змінює натуральну форму. Їхнім речовинним змістом є предмети праці. У процесі виробництва вони перетворюються в готову продукцію, складаючи її матеріальну основу або сприяючи її утриманню.

Оборотні фонди охоплюють рух предметів праці від моменту надходження на склад підприємства до перетворення їх у готову продукцію і переходу в сферу обіг У зв'язку з тим, що випуск продукції йде безупинно, у сфері виробництва постійно функціонує визначена частина оборотних фондів, що знаходяться на різних стадіях кругообігу і представлених наступними порівняно однорідними групами:

1. Виробничі запаси, що складають основну частину оборотних фондів. Вони включають сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо, пальне, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, тару і тарні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів, малоцінні і швидкозношуючі предмети: інструменти і господарський інвентар вартістю до 100 мінімальних оплат праці за одиницю і терміном служби до року.

2. Незакінчена продукція, тобто предмети праці, що надійшли в процес виробництва і потребують подальшої обробки на наступних стадіях технологічного процесу. Вона може бути у виді незавершеного промислового виробництва і напівфабрикатів свого виробника.

3. Витрати майбутніх періодів не служать речовинним елементом оборотних коштів, а представляють витрати на проектування й освоєння нових видів продукції, проведення гірничо-підготовчих робіт на підприємствах видобувної галузей промисловості, організований набір на сезонних підприємствах і інші. Ці витрати виробляються в даному періоді, а погашаються частинами за рахунок собівартості в наступних. Виготовлена продукція надходить у сферу обігу, і після реалізації її вартість приймає грошову форму.

Отже, для нормальної діяльності підприємства, крім оборотних виробничих фондів потрібні кошти, що обслуговують сферу обігу – фонди обігу. До них відноситься готова, але нереалізована продукція і кошти, необхідні для придбання матеріалів, виплати заробітної плати, виконання фінансових зобов'язань перед постачальниками і фінансовими органами й інші.

Таким чином, сукупність коштів промислових підприємств призначених для

утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, складають оборотні кошти.

В оборотних коштах промисловості основну частину займають оборотні виробничі фонди. Їхня питома вага в загальній сумі оборотних коштів у запасах товарно- матеріальних цінностей складає близько 85%. Співвідношення між складовими елементами оборотних фондів у їхній загальній вартості представляє структуру оборотних фондів. Їхня структура в різних галузях промисловості визначається технологічним рівнем виробництва, ступенем спеціалізації, тривалістю циклу, складом споживаних матеріалів, географічним розміщенням стосовно постачальників.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії – грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою. Вона протікає в сфері обігу, де відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Продуктивна стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій

стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не цілком, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і пов'язані з нею витрати, а так само перенесена вартість основних виробничих фондів. Продуктивна стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На товарній стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на продуктивній стадії. Лише після перетворення товарної форми вартості виробленої продукції в грошову авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднується до них і робить разом з ними наступні цикли обороту.

Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:

Д - Т.... П....Т1 – Д1, де

Д - кошти, авансуємі суб'єктом, що господарює _; Т - засоби виробництва _; П - виробництво; Т 1 – готова продукція; Д 1 - кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток. Крапки (...) означають, що обіг коштів перерваний, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва.

Оборотні кошти знаходяться одночасно на всіх стадіях і у всіх формах виробництва, що забезпечує його безперервність і безперебійну роботу підприємства.

1.2. Джерела формування оборотного капіталу.

У сучасних економічних умовах підприємствам надані широкі права в розпорядженні оборотними коштами. Оборотні кошти знаходяться в розпорядженні підприємства і вилученню не підлягають. Підприємства можуть продавати їх і передавати їх іншим підприємствам, організаціям, установам, громадянам, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування (за винятком тих, котрі не знаходяться у власності чи використанні підприємств). Важливою проблемою на підприємстві є забезпечення збереження оборотних коштів. У процесі фінансового планування важливо визначити можливу наявність надлишку чи недостачі оборотних коштів на початок планованого періоду. Для цього складається сума очікуваної (фактичної) наявності власних оборотних коштів підприємства на початок планованого періоду з його сукупною потребою в оборотних коштах. Якщо планова потреба перевищує суму власних оборотних коштів підприємства, виникає недостача власних оборотних коштів. Підприємства, що допустили утворення недостачі оборотних коштів, можуть поповнювати їх за рахунок власних і тимчасово за рахунок позичкових коштів.

Якщо співвідношення зворотне, виникає надлишок власних коштів, що може служити джерелом фінансування приросту оборотних коштів.

Недостача власних оборотних коштів може виникнути в наслідок ряду причин, що залежать і не залежать від діяльності підприємства. Підприємство може не забезпечити збереження наявних власних оборотних коштів, тобто утратити визначену суму, допустивши надпланові збитки, незаконне відволікання оборотних коштів, наприклад, на нестатки капітального будівництва, недоодержання прибутку.

Економічні умови, у яких функціонують підприємства, впливають на стан оборотних коштів. Підвищення цін на товарно-матеріальні цінності, що купуються, веде до утворення в підприємств недостачі власних оборотних коштів у великих розмірах. Одним із джерел його поповнення є банківський кредит, що в умовах інфляції надається під високі відсотки.

Проведена державою фінансова політика може перешкоджати або стимулювати нормальну виробничо-фінансову діяльність підприємств, в тому числі раціональне використання оборотних коштів. Важлива роль при цьому належить податковій політиці держави. Так, віднесення ряду податків на собівартість продукції (робіт, послуг), особливості сплати в бюджет ПДВ, авансові платежі податку на прибуток приводять до відволікання оборотних коштів підприємств на невиробничі витрати. Це змушує підприємства прибігати до позик під великі відсотки, шукати позапланові джерела коштів, йти на порушення фінансової дисципліни. Відволікання оборотних коштів веде до уповільнення їхньої оборотності, знижує ефективність роботи підприємства, погіршує його фінансовий стан.

Організація оборотних коштів підприємства обов'язково включає систематичний контроль за їх схоронністю й ефективністю використання за допомогою ревізій і обстежень на основі статистичних даних, оперативної і бухгалтерської звітності.

Оборотні кошти підприємств покликані забезпечити безупинний їхній рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів.

Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позичкові і притягнуті.

Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.

Формування оборотних коштів приходить у момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних коштів так звані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотних коштів у сумі їхнього мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги) й ін.

Для скорочення загальної потреби господарств в оборотних коштах, а також стимулювання їхнього ефективного використання доцільне залучення позичкових коштів. Позичкові кошти являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах.

Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є:

кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних із сезонним процесом виробництва;

тимчасове заповнення недостачі власних оборотних коштів;

З переходом на ринкову систему керування економікою роль кредиту як джерела оборотних коштів принаймні не зменшилася. Поряд зі звичною необхідністю в покритті наднормативної потреби в оборотних коштах підприємства з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення банківського кредиту. Ці фактори зв'язані насамперед з перехідним етапом розвитку, пережитим вітчизняною економікою. Одним з них з'явилася інфляція.

Вплив інфляції на оборотні кошти підприємства дуже багатогранний: він робить безпосередній і непрямий вплив. Прямий вплив характеризується знеціненням оборотних коштів за час їхнього обороту, тобто після завершення обороту підприємство фактично не одержує авансовану суму оборотних коштів у складі виторгу від реалізації продукції.

Непрямий вплив виражається в уповільненні обороту коштів через кризу неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією. До інших причин виникнення кризи варто віднести зниження продуктивності праці; крайню неефективність виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов: шукати нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало- і енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті, недосконалість законодавства, що дозволяє безкарно не платити по боргах.

З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти виділяються на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди виділені кошти використовуються по призначенню, що має також сильний інфляційний ефект.

Зазначені причини обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у позичкових коштах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає питання границь застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це питання зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.

З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних коштів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти виробництво, що загрожує серйозними фінансовими утрудненнями аж до банкрутства.

З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення не стабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, заданого у вигляді банківського відсотка.

Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в обороті підприємства коштів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків.

Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни.

У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам за товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової інспекції по податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди.

Варто також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких відносяться кошти підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін.).

Правильне співвідношення між власними, позичковими і притягнутими джерелами утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

1.3. Методика визначення ефективності використання оборотних коштів.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємств застосовують певні методичні підходи, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи.

Основними показниками для оцінки ефективності є:

-коефіцієнт оборотності;

-коефіцієнт завантаження;

-тривалість одного обороту;

-рентабельність.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по- перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

Оборотність оборотних коштів характеризується рядом взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Ефективність використання оборотних коштів визначається швидкістю їхнього руху - швидкістю обороту, чи оборотністю. Чим швидше відбувається кругообіг оборотних коштів, тим менша їхня сума буде потрібна підприємству для успішного виконання виробничої програми.

Оборотність оборотних коштів характеризується двома взаємозалежними показниками: числом оборотів, здійснених оборотними коштами протягом визначеного періоду часу (коефіцієнтом оборотності), і терміном їхнього обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності розраховується по формулі:

К_об = D / Фоб_,

де D - річна сума доходів підприємства,

Фоб - сума оборотних коштів.

Інакше кажучи, число оборотів визначає обсяг продукції у вартісному вираженні, що випускається на 1 грн оборотних коштів.

Термін обороту (оборотність) розраховується по формулі:

T_об = Д_к/К_об

де Д_к - кількість календарних днів у періоді.

Оборотність можна визначити як по всій сумі оборотних коштів, так і по кожній її частині. Для розрахунку числа оборотів кожного елемента оборотних коштів необхідно установити відношення суми витрати по відповідній статті витрат на виробництво до фактичної суми по даній статті оборотних коштів. Термін обороту буде дорівнювати відношенню числа днів за даний період до числа оборотів. Власне кажучи він являє собою запас у днях даного елемента оборотних коштів.

Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:

О = З / (T/Д),

де З - залишки оборотних коштів (серед²耀 чи на визначену дату);

Т- обсяг товарної продукції;

Д- число днів у розглянутому періоді.

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.

Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:

Ко = З/Т

Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

Фондовіддача обчислюється по формулі

Ф =

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту

оборотності, визначається по формулі:

Кз = Т / З

Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

Підприємства, що працюють на принципі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справи рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. У цих умовах зростає необхідність визначення потреби підприємств у власних оборотних коштах, що грають головну роль у нормальному функціонуванні підприємств.

Визначення потреби підприємства у власних оборотних коштах здійснюється в процесі нормування, тобто визначення нормативу оборотних коштів. У процесі нормування встановлюються приватні і сукупні нормативи. Процес нормування складається з декількох послідовних етапів:

I. Спочатку розробляються норми запасу по кожнім елементі нормованих оборотних коштів. Норма - це відносна величина, що відповідає обсягу запасу кожного елемента оборотних коштів. Як правило, норми встановлюються в днях запасу й означають тривалість періоду, забезпеченого даним видом матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу складає 24 дня.

Отже, запасів повинне бути рівно стільки, скільки забезпечить виробництво в протягом 24 днів. Норма запасу може встановлюватися у відсотках, у грошовому вираженні до визначеної бази. Норми оборотних коштів розробляються на підприємстві фінансовою лужбою за участю служб, зв'язаних з виробничою і постачальницько-збутово діяльністю.

II. Далі, виходячи з норми запасу і витрати даного виду товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних коштів, необхідних для створення нормованих запасів по кожнім виді оборотних коштів. Так визначаються приватні нормативи.

III. І нарешті, розраховується сукупний норматив шляхом додавання приватних нормативів. Норматив оборотних коштів являє собою грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства. Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:

Дата добавления: 2015-08-21