Групування витрат виробничої собівартості за статтями калькуляції.

Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства, крім доходів, необхідно мати інформацію про витрати, які пов’язані з цими доходами.

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Класифікація доходів і витрат має велике значення для побудови їх синтетичного та аналітичного обліку та формування інформації для фінансової звітності.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того періоду, в якому вони були здійснені.

Собівартість реалізованої готової продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. [1]

До виробничої собівартості продукції, яка виробляється на підприємстві включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Витрати виробництва узагальнюються на рахунку 23 «Виробництво». Визначена собівартість готової продукції відноситься з кредиту цього рахунку в дебет рахунку 26 «Готова продукція». [2]

П(С)БО 16 «Витрати» передбачає віднесення нерозподілених загальновиробничих витрат безпосередньо з рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» на субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» рахунка 90 «Собівартість реалізації», а не на рахунок 23 «Виробництво», як це здійснюється по змінних загальновиробничих витратах і постійних розподілених загальновиробничих витратах. Такий підхід відповідає міжнародній практиці і унеможливлює коливання собівартості виробничої собівартості виготовленої продукції з причини коливань обсягів виробництва. Такий підхід витікає із принципу обачності, за яким витрати не повинні занижуватись та відображатися в тому періоді, в якому вони виникли. Виходячи з цього принципу до собівартості реалізованої продукції, тобто на субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» відносяться і наднормативні виробничі витрати.

На рисунку 1 показано склад собівартості реалізованої готової продукції.

Собівартість реалізованої продукції

Виробнича собівартість реалізованої готової продукції

Наднорма-тивні виробничі витрати

+

+

Нерозподілені постійні загально- виробничі витрати

=

Рис. 1. Склад собівартості реалізованої готової продукції.

Підприємство може вибирати метод визначення собівартості реалізованої готової продукції за одним із методів передбачених П(С)БО 9 «Запаси».

До таких методів, відносно готової продукції, відносяться:

- ідентифікованої собівартості відповідно одиниці готової продукції;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження з виробництва на склад партій готової продукції (ФІФО);

- нормативних затрат.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку готової продукції, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Готова продукція, яка виготовлена за окремим (спеціальним) замовленням і реалізується конкретному покупцеві (замовнику), при списанні оцінюється за фактичною виробничою собівартістю виготовлення (випуску), тобто за методом ідентифікованої собівартості.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції. [3]

Калькулювання собівартості продукції передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання - це та продукція або робота (послуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрати підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним і встановлюється самим підприємством, що обумовлено особливостями галузі, до якої воно належить. [4]

Для визначення виробничої собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції:

1) сировина та матеріали;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергія на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9) загальновиробничі витрати;

10) втрати від браку;

11) інші виробничі витрати.

До наведеної вище номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї статті кілька статей калькуляції. [5].

Дата добавления: 2015-08-21