Типи пагонів за функціями, напрямком росту, довжиною меживузль, положенням у просторі.

Ріст пагона у більшості рослин відбувається за рахунок діяльності верхівкової меристеми. Однак не у всіх рослин має місце верхівковий ріст. У злаків ріст пагона відбувається за рахунок інтеркалярної меристеми (інтеркалярний або вставний ріст). Діюча меристема у таких рослин знаходиться не на верхівці пагона, а в зоні між вузлів. Пагони здебільшого ростуть у вертикальному напрямку. Такі пагони називаються ортотропними. Проте, не всі пагони рослин ростуть вертикально. Нерідко, пагін росте похило або горизонтально. Такі пагони називають плагіотропними. Розрізняють пагони видовжені і вкорочені. На останніх здебільшого формуються генеративні бруньки.

Період часу між закладанням двох листкових зачатків на конусі наростання називається пластохроном. За даними Сєрєбрякова І. Г., пластохрон у дуба дорівнює 2,8 днів, у липи — 5,0 днів, у берези—8,3 дня, у клена гостролистого — 12,5 дня. Найменший пластохрон спостерігається у ялини — 4,3 години.

Стебла квіткових рослин різноманітні за формою. У більшості рослин форма стебла округла – циліндрична, але у трав'янистих рослин зустрічаються стебла три – (різні види осок), чотири – (представники родини губоцвітих) та багатогранні (у кактусів та представників родини зонтичних та ін.). Також зустрічається крилата форма стебла (внаслідок розростання двох протилежних ребер), наприклад, у чини весняної.За ступенем здерев'яніння тканин стебла поділяються на трав'янисті (м'які) і дерев'янисті — тверді. в залежності від розвитку головного стебла, із здерев'янілих стебел формуються дерева, кущі, напівкущі.

За напрямком росту розрізняють наступні форми стебел:

прямостояче (більшість квіткових рослин деревні, соняшник, льон, жито, грицики);

висхідне, коли стебло спочатку росте горизонтально, а потім піднімається (конюшина, люцерна, купина);

чіпке, стебло чіпляється за допомогою вусиків, та корінців – причіпок (гарбуз, дикий виноград, плющ, підмаренник чіпкий);

Витке, коли стебло в'ється навколо якої – небудь опори (хміль, спориш виткий, деякі сорти квасолі);

Повзуче, коли стебло має горизонтальний напрямок росту (суниці, перстач повзучий, жовтець повзучий та ін.);

Розрізняють лежачі або сланкі стебла, які стеляться по землі, не вкорінюючись при цьому (спориш) і повзучі, коли стебло вкорінюється (суниці, барвінок).

За довжиною міжвузль розрізняють стебла: столони (вуса) — довгі міжвузля (суниці, перстач гусячий), і батоги — короткі міжвузля (нечуй – вітер волохатий).

Метаморфози стебел і пагонів: бульби (картопля), цибулина (цибуля, нарцис, тюльпан), колючки (терен, груша), стрілки (кульбаба, цибуля), кладодії та філокладії.

Кладодій — видозмінений пагін рослин, стебло якого має листкоподібну форму й виконує функцію листка (напр., в опунції та ін.).

Філокладій — видозмінений пагін з листкоподібним стеблом, що виконує функції листкової пластинки, та редукованими листками, які перетворилися на луски або голки (напр., пагони рускусу та багатьох кактусів).

47. Фази розвитку рослинної клітини

В своєму розвитку від утворення до відмирання клітини проходять різні стадії, або фази, що різняться деталями цитологічної будови.

Ембріональна фаза. Клітини дрібні, округлі, клітинна оболонка первинна, ядро добре помітне і порівняно до розмірів клітини велике, займає центральне положення, вакуолі дрібні, численні, присутні пропластиди, ендоплазматичний ретикулум розвинений слабо.

Фаза росту. Ця фаза характеризується інтенсивним поглинанням води, збільшується об'єм клітини, збільшується чисельність пластид і мітохондрій, висока активність апарату Гольджі, різко збільшується поверхня клітинної оболонки.

Фаза диференціації та зрілості. В цій фазі клітининабувають типових ознак, які характерні для тієї чи іншої тканини, і виконують свої основні функції.

Фаза старіння і відмирання. Відбувається загальне послаблення синтетичних процесів, можливий розрив клітинної оболонки, автоліз.

У процесі утворення та диференціації клітин, крім росту та формування клітинних оболонок, відбувається процес часткового розходження їх в зоні серединної пластинки з появою пустот та проміжків більшого або меншого розміру. Ці пустоти називаються міжклітинниками. З’являються вони найчастіше в місцях з’єднання кутів клітинних оболонок сусідніх клітин. Крізь міжклітинники відбувається газообмін між тканинами і зовнішнім середовищем. При дальшому рості міжклітинники збільшуються і з’єднуються у міжклітинні ходи. Стінки клітин, які стикаються з міжклітинниками, мають тонкі оболонки, що забезпечує інтенсивний газообмін.

Міжклітинники утворюються внаслідок різних причин:

- нерівномірного росту клітинних оболонок;

- неоднакового росту різних клітин;

- внаслідок часткового розчинення серединної пластинки та руйнування клітин, що виникає внаслідок біохімічних процесів;

- від механічних деформацій, внаслідок яких трапляються розриви клітинних оболонок або розриви по міжклітинній речовині.

Залежно від способу утворення розрізняють кілька типів міжклітинників: є

1. Схізогенні міжклітинники утворюються внаслідок роз’єднання клітин, що спочатку щільно прилягали одна до одної. Цей процес розпочинається з виникнення невеликої порожнини в місці з’єднання первинних оболонок, міжклітинна склеююча речовина яких під дією ферментів руйнується. Ціла система взаємозв’язаних схізогенних міжклітинників знаходиться у губчастій паренхімі листка, серед клітин сочевичок та в інших органах. Їх можна спостерігати також у корі стебла, де вони відіграють роль щілин, крізь які проходить повітря. У водяних рослин цей тип міжклітинників створює систему каналів або повітряні ходи, що мають перегородки. Ці утворення можуть перетворюватися на замкнуті порожнини, які заповнюються різними речовинами: ефірними оліями, смолами, слизом. У сосни міжклітинники заповнені смолою і утворюють смоляні ходи. Із зовнішнім повітрям вони безпосередньо не з’єднуються.

2. Рексигенні міжклітинники утворюються внаслідок розриву клітин, які при цьому відмирають і висихають. Пізніше такі міжклітинники збільшуються, утворюючи великі порожнини, наприклад, у меживузлях стебла злаків, губоцвітих та інших рослин.

3. Лізигенні міжклітинники утворюються при розчиненні групи клітин. Їх можна спостерігати у зовнішньому шарі плодів цитрусових, у листках евкаліптів, бавовника, оману, де вони утворюють секреторні вмістища. Все це дає підставу вважати, що утворення різних міжклітинників є своєрідним типом видозміни клітинної оболонки.

Найбільш розвинені міжклітинники у водяних та болотяних рослин утворюють спеціалізовану повітроносну тканину – аеренхіму. У лататтєвих повітряні ходи розташовані у вигляді однієї або кількох концентричних зон, які перервані перегородками, що складаються з одного шару паренхімних клітин. Така структура дуже полегшує газообмін в умовах надмірного зволоження. У рослин, що не мають таких перегородок, у міжклітинних повітряних ходах зустрічаються цікаві утворення, які називаються внутрішніми волосками.

49. Гетерокарпія (від гетеро... і греч.(грецький) karpós — плід), наявність в одного і того вигляду рослині плодів, різних формою або фізіологічним властивостям. Р. забезпечує різні способи поширення плодів. Зустрічається в покритосеменних рослин; типова Р. — різна форма плодів однієї і тієї ж рослини, наприклад в суцвітті нігтиків (Calendula) одні плоди пристосовані для поширення тваринами, інші — вітром.

Гетерокарпія (від гетеро... і греч.(грецький) karpós — плід), наявність в одного і того вигляду рослині плодів, різних формою або фізіологічним властивостям. Р. забезпечує різні способи поширення плодів. Зустрічається в покритосеменних рослин; типова Р. — різна форма плодів однієї і тієї ж рослини, наприклад в суцвітті нігтиків (Calendula) одні плоди пристосовані для поширення тваринами, інші — вітром.

55. Гаметофіт - гаплоидная багатоклітинна фаза в життєвому циклі рослин і водоростей, що розвивається з суперечка і виробляє статеві клітини, або гамети.Розвивається з гаплоїдних спор. На гаметофите в спеціальних органах гаметангиях розвиваються статеві клітини, або гамети. Гаметангии, що виробляють чоловічі гамети, називаються антеридии, а гаметангии, що виробляють жіночі гамети - архегонії. Запліднення жіночих гамет (яйцеклітин) у наземних рослин, як правило, відбувається в архегонії, після чого з заплідненої яйцеклітини, або зиготи розвивається диплоїдний спорофіт, який перший час залежить від гаметофіту. У більшості багатоклітинних водоростей запліднення відбувається у воді (изогамия, гетерогамі і оогамия) і утворився в результаті запліднення спорофіт не залежить від гаметофіту. У різних групах вищих рослин і водоростей гаметофіт розвинений в різному ступені. В одних він існує нетривалий час (папороті), в інших переважає протягом усього життя (мохи).

Спорофит - диплоидная багатоклітинна фаза в життєвому циклі рослин і водоростей, що розвивається з заплідненої яйцеклітини або зиготи і виробляє суперечки. На відміну від мохів, практично все тіло квіткової рослини, за винятком пилку і семяпочки, є спорофітом.Розвивається із заплідненої яйцеклітини, або зиготи. На спорофіті в спеціальних органах - спорангіях - в результаті мейозу розвиваються гаплоїдні спори. У багатьох рослин (різноспорові плавуни і різноспорові папороті, а також голонасінні і квіткові) спорангії діляться на два типи: макро- і мікроспорангіі. Макроспорангіі виробляють макроспори, а мікроспорангіі - мікроспори. З макроспор розвиваються жіночі гаметофіту, а з микроспор - чоловічі.У різних групах рослин і водоростей розвинений в різному ступені. У квіткових рослин, голонасінних і судинних спорових (плавуни, хвощі і папороті) спорофіт значно більші гаметофіту. Власне, все, що ми зазвичай називаємо рослиною, і є його спорофіт. Гаметофіти насінних рослин більшу частину життя проводять в оболонці спори (мікроспори - це пилок, а макроспори знаходяться в насінних зачатках), а у судинних спорових гаметофіт - маленьке, але самостійне многоклеточное рослина. У мохів, навпаки, в життєвому циклі домінує гаметофіт. Спорофит швидко всихає і складається тільки з ніжки і ковпачка-спорангия зі спорами.

56. Царство Рослини об’єднує усі види рослин (понад 300 тис. видів), що ростуть на Землі. Їх будову, розвиток, життєдіяльність, властивості, різноманіття, історію розвитку, класифікацію, а також структуру, розвиток і формування рослинних угруповань вивчає наука ботаніка. Відмінності рослин як живих організмів — це, по-перше, їх живлення — вони використовують неорганічні речовини із зовнішнього середовища й утворюють органічні речовини свого тіла за допомогою енергії сонячних променів; по-друге, їх спосіб життя — рослини мають обмежену здатність до переміщення та ростуть протягом усього життя. Корені та пагони розростаються, галузяться і займають різне положення у просторі, збільшуючи поверхню організму. Це допомагає рослинам, які не здатні, на відміну від тварин, долати великі відстані в пошуках їжі.

Рослини є головною ланкою в біосфері Землі, тому що тільки вони здатні утворювати органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії сонячного випромінювання, збагачуючи при цьому атмосферу киснем. Їх ще називають продуцентами (утворюють 150 млрд тонн органічних речовин щорічно). Органічні речовини як джерело живлення та енергії необхідні всім живим організмам планети. Вуглекислий газ, який виділяють тварини і людина при диханні, а також той, що надходить в атмосферу при спалюванні палива, сміття і розкладанні мертвих залишків, рослини поглинають з повітря при живленні. Тому в повітрі зберігається більш-менш постійне співвідношення кисню (21 % загального об’єму газів) і вуглекислого газу (0,03 % загального об’єму газів).

58. В результаті діяльності – розгортання і подальшого наростання різнорідних бруньок і ритмічності цієї діяльності, формуються різні за структурою пагони: видовжені та вкорочені, вегетативні та генеративні. В залежності від якісного та кількісного складу цих пагонів утворюється система пагонів рослини, або як називають габітус – лат. зовнішній вид.

При галуженні габітус рослини може бути різним. Це залежить від того як і де будуть розміщуватися найбільші сильні та довгі бічні гілки на материнській осі – осі І порядку.

Є три типи: акротонія (гр. „акрос” – верхівка – „тонос” – сила) зустрічається у ялини, сосни, дуба, клена. Як правило, найбільш розвинені, пазушні бруньки у верхніх вузлах і саме вони формують сильні пагони у цій частині. Середні та нижні вузли мають лише розвинені бруньки і вони утворюють вкорочені пагони.

Це має біологічне значення, адже найбільшу фотосинтетичну поверхню вони виносять на саму верхівку на більший простір для сонця.

Акротонія типова і для трав’янистих – ромашка лікарська, перестріч – мар’яники.

Базитонія – найбільш масивні гілки, займають нижню частину материнської осі. На цьому основане кущіння злакових – утворення скупчення бічних пагонів біля основи осі І порядку – кущіння як приватний випадок базитонії („базис” - основа). Вузол кущіння – місце материнського пагона, від якого відходять бічні. Але більш правильно говорити не вузол, а зона кущіння.

Мезотонія спостерігається при зосередженні найпотужніших гілок в середній частині головного пагона.ологічне значення – більший захист бруньок знизу, ніж зверху при сезонних коливаннях.

64. Живлення — процес отримання із навколишнього середовища і засвоєння організмом речовин та енергії, що використовуються ним для підтримання життєдіяльності, росту та розмноження. У процесі історичного розвитку (філогенезу) виникло кілька груп організмів, що відрізняються за типом живлення і особливостями обміну речовин.

Автотрофні організми, автотрофи— організми, що синтезують із неорганічних речовин (головним чином води, діоксиду вуглецю, неорганічних сполук азоту) всі необхідні для життя органічні речовини, використовуючи енергію фотосинтезу (фототрофи — всі зелені рослини) чи хемосинтезу (хемотрофи — деякі бактерії). Автотрофи — основні продуценти органічної речовини в біосфері. Вони забезпечують існування решти організмів.

Гетеротро́фи— організми, що вимагають органічних сполук, як джерела вуглецю, для росту й розвитку.

Гетеротрофи відомі як консументи або споживачі в харчовому ланцюжку. Гетеротрофи є протилежністю автотрофам, які використовують неорганічні речовини, вуглекислоту або бікарбонат, як єдине джерело вуглецю. Всі тварини — гетеротрофи, також як і гриби та багато бактерій та архей. Деякі паразитичні рослини також є повністю або частково гетеротрофами, тоді як хижі рослини споживають м'ясо для отримання азоту, бувши при тому автрофними.

Симбіотрофи — це організми, які живляться соками або виділеннями інших організмів і виконують при цьому життєво важливі трофічні функції. До цієї підгрупи належать різноманітні бактерії, гриби, найпростіші. Наприклад, міцелійні гриби

67. КОСМІЧНА РОЛЬ ЗЕЛЕНИХ РОСЛИН — засвоєння зеленими рослинами в ході фотосинтезу енергії сонячного випромінювання й утворення величезної кількості орг. сполук, при споживанні яких ця енергія стає джерелом усіх життєвих процесів тварин і людини на Землі. Величезні запаси цієї енергії використовуються також у формі викопного палива (торф, вугілля, нафта). Крім того, зелені рослини здійснюють у космічних масштабах газообмін (02, С02).

3. Фанерофіти (від дав.-гр. φανερός («phaneros») — явний, φυτόν («phyton») — рослина) — одна з життєвих форм рослин, бруньки відновлення яких розташовані високо над землею і захищені від вимерзання лусками. До фанерофітів відносять дерева (напр. дуб, бук, ясен, сосну, ялину) і кущі (крушину, ліщину, калину та ін.)

Хамефіти (від дав.-гр. χαμαί (khamai) — на землі, внизу, низько, φυτόν — рослина) — невисокі рослини, бруньки відновлення яких знаходяться на зимуючих пагонах низько над землею (20-30 см) і захищені від вимерзання лусками, підстилкою та сніговим покривом. Наприклад, брусниця, верес, чорниця, чебрець та ін.

Гемікриптофіти (від дав.-гр. ἡμι (hemi) — напів, κρυπτός (kryptos) — прихований, φυτόν — рослина) — трав'янисті багаторічники, бруньки відновлення яких закладаються близько до поверхні ґрунту й покриваються на зиму відмерлою надземною частиною. Наприклад, суниці, кульбаба, жовтець та ін.

Криптофіти (від дав.-гр. κρυπτός (kryptos) — прихований, φυτόν — рослина) — життєва форма трав'янистих багаторічних рослин, у яких бруньки відновлення закладаються в бульбах, кореневищах, цибулинах і знаходяться під землею або під водою. Напр. картопля, конвалія, тюльпан та ін. Криптофіти поділяються на такі групи:

o Геофіти (від дав.-гр. γῆ (ge) —земля, φυτόν — рослина) — види, у яких бруньки відновлення розміщені на підземних органах (цибулинах, кореневищах, коренях).

o Гелофіти (від дав.-гр. ἕλος (helos) — болото, φυτόν — рослина) — рослини боліт та прибережжя, бруньки відновлення у яких розташовані нижче дна водоймища.

o Гідрофіти (від дав.-гр. ὕδωρ, ὑδρο- (hydor, hydro-) — вода, φυτόν — рослина) — рослини, що прикріплені до ґрунту і нижньою частиною занурені у воду, бруньки відновлення зимують на дні водойм. Напр. стрілолист, очерет, та ін.

Терофіти (від дав.-гр. θέρος (theros) — літо, φυτόν — рослина) — однорічні рослини, які зимують у вигляді насіння або спор. Наприклад, грицики, коноплі, жито, пшениця, овес, мак та ін. однорічні рослини).

4. Онтогенез квіткових рослин. Сезонні явища в житті рослин.

Протягом онтогенезу в кожному рослинному організмі відбуваються складні вікові етапи розвитку. Молода особина, яка розпочала свій розвиток з насіння, утворює надземні пагони – вуси, столони або підземні – кореневища, що ростуть в різних напрямках, а згодом,втрачаючи зв'язки з материнською рослиною, утворюють молоді дочірні особини. Відокремлені молоді вегетативні особини називають клонами, а частину клона –партикулами. Проявляються вони насампереду морфологічних змінах – збільшенні розміру рослин, зміні систем пагона і кореня,в установленні співвідношень між вегетативними і генеративними органами, а також в прояві вегетативного розмноження. Утворена молода вегетативна особина успадковує не лишегенетичні ознаки материнської рослини,а й її вікові особливості.

У кожному життєвому циклі прийнято виділяти такі вікові періоди:

Латентний–стан простого насіння.

Віргініальний – від проростання насіння до початку цвітіння.

Генеративний – від початку до завершення цвітіння.

Сенильний – від завершення цвітіння до відмирання.

У групі генеративних рослин за інтенсивністю цвітіння пагонів, за їх розміром, за співвідношенням живих і відмерлих частин виділяють молоді, дозрілі і старі генеративні особини.

ПОЛІКАРПІЧНІ РОСЛИНИ (від полі... та грец. — плід) — трав'янисті та дерев'янисті квіткові рослини, які протягом свого життя цвітуть і плодоносять багато разів. До П. р. належить більшість квіткових багаторічних рослин. П. р. після досягнення періоду плодоношення, як правило, плодоносять щорічно. Див. також Монокарпічні рослини.

МОНОКАРПІЧНІ РОСЛИНИ (від моно... і грец. — плід) — рослини, які цвітуть і плодоносять раз у житті. Після плодоношення М. р. гинуть. До них належать всі однорічні (льон, коноплі, жито, пшениця тощо) і дворічні (капуста, буряк, морква та ін.) рослини, з багаторічних — деякі агави, бамбуки, пальми, ферули тощо.

Дата добавления: 2015-08-21