Функції

У дводольних рослин сім'ядолі після проростання здійснюють фотосинтез і функціонально мають схожість із листям. Але з точки зору розвитку справжнє листя та сім'ядолі функціонально різні. У процесі ембріогенезу сім'ядолі утворюються одночасно із кореневою системою і меристемою пагону і знаходяться у насінні до початку проростання. Справжнє листя утворюється після проростання з росткової частини апікальної меристеми, що відповідає за генерацію надгрунтової частини рослини.

У злаків та інших однодольних рослин сім'ядоля являє собою сильно модифікований лист, який складається із щитка і колеоптиля. Безпосередньо щиток - це тканина у насінні, що спеціалізується на всмоктуванні і зберіганні їжі з довколишнього ендосперму, а колеоптиль у вигляді ковпачка охоплює пір'їнку (попередника стебла і листя) і захищає його.

На поверхні грунту відбуваються подальше зростання стебла, утворення листя, розгортання верхівкової бруньки.

У квасолі звичайної, соняшнику, капусти, огірків, цибулі ріпчастої, липи зародковий стебло виносить сім’ядолі у повітряне середовище. Такий спосіб проростання називають надземним. Сім’ядолі проростків гороху, дуба, ліщини, пшениці залишаються в грунті. Для них характерний підземний спосіб проростання.

Подальший ріст стебла відбувається завдяки поділу клітин верхівкової і Інтернейрони освітніх тканин. Сформувався проросток має кореневу систему і надземний пагін, що складається з стебла, листя і верхівкової бруньки.

Проросток — молодий рослинний організм з моменту проростання зародка до формування перших справжніх листків (листка).

36. Спорогенез (мікроспорогенез і макроспорогенез), гаметогенез у рослин.Процес формування статевих клітин у рослин поділяються на два етапи: спорогенез – утворення спор; гаметогенез – утворення гамет.

Макроспорогенез – в молодій сім’ябрунці відокремлюється одна диплоїдна клітина, яка росте і перетворюється в мегаспору. Після двох мейотичних поділів утворюється тетрода мегаспор, кожне з яких є галоїдною, проте лише 1 з них розвивається, а 3 інших гинуть.

Мікроспорогенез – формування мікроспори починається в пиляку. Спочатку в молодому пиляку утворюється споро генна тканина – археоспорій, який ділиться і стає материнською клітиною пиляку, що називається – мікроспороцитою. Мікроспороцит ділиться мейотично в результаті чого утворюється 4 гаплоїдні клітини мікроспор, що називаються – тетродами. Коли ці тетроди дозрівають вони розпадаються на окремі мікроспори і утворюють внутрішні клітини і зовнішню оболонку екзину.

Мікрогаметогенез – після першого поділу мейозу утворюється вегетативна і генеративна клітини. Вегетативні клітини не діляться, а накопичують запасні речовини, які підуть на ділиння генеративної клітини і ріст пилкової трубочки стовпчика маточки. Генеративна клітина ділиться на дві з утворенням чоловічих клітин – сперміїв.

Мегагаметогенез – мегаспора росте, в ній ділиться ядро декілька разів (ендомітоз) і утворюється восьми ядерна клітина, де 4 ядра знаходиться біля мікропіле, а решта 4 на хазальній протилежній стороні. З 4 ядер біля мікропіле лише 1 запліднюється і розвивається, 2 ядра гинуть, а 1 рухається до протилежної сторони і зливається з одним з ядер з утворенням диплоїдної клітини, що називається – центральне ядро зародкового мішка. Три ядра, що лишилися на хазальній стороні перетворилися в клітини антиподи. В результаті трьох поділів в зародковому мішку утворюються 6 однакових спадкових ядер одне з яких дає яйцеклітина

Паліноло́гія (рос. палинология, англ. palynology, нім. Palynologie f) — галузь ботаніки, яка вивчає спори та пилок рослин, зокрема викопних. Дослідження пилку та спор рослин минулих геологічних епох (спорово-пилковий аналіз) дозволяє з'ясувати особливості палеокліматів, палеоекологічні умови утворення гірських порід, здійснити датування останніх, визначити кореляцію шарів гірських порід.

41. У нижчих рослин спостерігаються різні види статевого процесу: ізогамія (злиття однакових за розміром гамет), гетерогамія (злиття різних за розміром гамет), оогамія (запліднення рухливою дрібною чоловічою клітиною нерухливої і більшої за розміром жіночої), кон'югація та ін. У мохоподібних і папоротеподібних сперматозоїди, які розвиваються в антеридіях, рухаються у водному середовищі до архегонія, в якому і відбувається заплідення яйцеклітини. Вищим рослинам властива оогамія. У квіткових рослин заплідненню передує запилення. У покритонасінних відбувається так зване подвійне запліднення.

У покритонасінних пилкова трубка за короткий час проходить крізь пухку тканину стовпчика і через мікропіле проникає до зародкового мішка. Ріст пилкової трубки активізує вегетативна клітина, розміщена в прикінцевій частині. За вегетативною клітиною в пилкову трубку переходить генеративна клітина, з якої в результаті мітотичного поділу утворюються два спермії. В окремих випадках спермії можуть утворюватися ще в пиляку.

В місці контакту трубки із зародковим мішком стінки останнього ослизнюються і пилкова трубка проходить усередину. Досягши яйцеклітини, пилкова трубка розривається і з неї виходять два спермії, а вегетативна клітина трубки руйнується. Спермії виходять і один із них зливається з ядром яйцеклітини, утворюючи зиготу, а другий — із вторинним (диплоїдним) ядром центральної клітини, яка дає початок ендосперму. Таким чином, у зародковому мішку відбувається відкрите професором Київського університету Святого Володимира (тепер імені Тараса Шевченка)С. Г. Навашиним (1898) подвійне запліднення. Значення подвійного запліднення полягає в тому, що і зигота, і первинна клітина ендосперму, маючи подвійну спадковість, набувають більшої життєздатності і пристосованості до умов існування. Звідси стає зрозумілою роль численних пристосувань у морфології та фізіології квітки, спрямованих на забезпечення перехресного запилення.

У зародковий мішок може проникати декілька пилкових трубок. Однак спермії цих трубок не беруть участі в заплідненні і дегенерують. Коли у зав'язі є декілька насінних зачатків, то в кожному з них відбувається описаний вище процес.

46. Пагін (лат. blastos) — осьовий орган вищих рослин, що складається з стебла, листків та бруньок і здатний до верхівкового росту. Пагін наростає в довжину верхівковою частиною, яка кожного року закінчується утворенням бруньки. На повздовжньому перерізі бруньки видно зачаткові органи пагона. Чітко виділяється конус наростання з точкою росту в апікальній його частині. На конусі наростання виділяються примордії листків, в пазухах яких закладаються зачатки бруньок. Таким чином, в верхівковій бруньці закладений весь пагін.

Апекс пагона і його органоутворююча діяльність.

Апекс – (від лат. apex – верхівка) – верхівка осьових органів рослини (стебла і кореня), де розміщена апікальна меристема. В процесі диференціації меристематичного комплексу апекси беруть свій початок всі елементи пагона і кореня. Вперше апекс описав російський ембріолог і гістолог К. Вольф (1759).

За даними М.М. Барни (2002) процес закладання бруньок зумовлений активністю термінальних та латеральних апексів, унаслідок органогенної діяльності яких формуються вегетативні та генеративні структури. Ранні етапи морфогенезу генеративних структур зумовлені комплексом біогенних факторів, що діють у латеральних апексах. У процесі розвитку бруньок вегетативні апекси переходять у генеративний стан, що супроводжується появою в їх базальній частині меристематичних горбочків - зачатків брактей.

Брактея – (від лат. bractea – приквітник) – верхівковий листок біля основи квітконіжки або складного суцвіття (напр., у перестріча, бузку, конвалії та ін.).

У видів різних підродів одного і того самого роду родини Salicaceae Mirb. виявлена спеціалізація органогенних процесів чоловічих і жіночих квіток, зумовлена депресією різних зон меристематичних апексів, що дозволило виділити два типи диференціації примордіїв андроцею та гінецею:

1. Апікальний, коли органогенні процеси починаються у центральній меристематичній зоні генеративного апекса, а периферійні зони апекса в цей час перебувають у стані депресії і функціонально не активні. Цей тип диференціації характерний для видів підроду Leuce роду Populus.

2. Латеральний, коли органогенні процеси починаються периферійних меристематичних зонах апекса, а його центральна меристематична зона на цьому етапі закладання генеративних структур перебуває у стані депресії. Цей тип диференціації характерний для видів підроду Eupopulus роду Populus.

4. Елементи пагона та їх характеристика. Метамер та метамерність пагона.

Весною, з настанням сприятливих кліматичних умов починається розвиток бруньок, з яких виростає пагін з прилеглими до нього листками і бруньками. Місце на пагоні, від якого відростає листок називається вузлом. Відстань між сусідніми вузлами називається міжвузлями. З ростом пагона збільшується відстань між вузлами, а отже і між листками.

Метамер (від meta — після і meros — частина) — частина тіла рослини або органу, що включає подібні його елементи (напр., частина живця, що містить міжвузля, вузол, бруньку або листок).

Метамерія (від грец. meta — після і meros — частина) — розчленування тіла рослини або органа на подібні частини — метамери (напр., розчленування пагона на подібні між собою відрізок, кожний з яких містить всі його елементи).

ПЛАСТОХРОН — отрезок времени между соответствующими стадиями развития последовательных листьев — закладкой, зрелостью или любым другим этапом онтогенеза листа, который можно использовать для изучения тех или иных функций в развивающемся или растущем листе.

Дата добавления: 2015-08-21