Читайте также:
|
|
Наприкінці VI ст. до н. е. після падіння царської влади і встановлення республіки на зміну до царя прийшли два воєначальника — претори (від лат. praeire — «йти попереду»). Всі римські громадяни від 17 до 45 (46) років вважалися військовозобов'язаними і входили до складу легіону. Легіон (від лат. Legere — вибирати, збирати) спочатку означав все римське військо.
Ранньореспубліканський легіон нараховував 4200 чоловік піхоти і 300 вершників. Військо це ще не було професійним. Воїн призивався до армії тільки при необхідності. При припиненні бойових дій армія розпускала
Воїну самому належало забезпечувати себе спорядженням, що призводило до великої різноманітності в озброєнні і збруї.
Пізніше стали робити зусилля з введення одноманітного озброєння і захисту. Запроваджувалася нова градація римського легіону на розряди не тільки на підставі майнового цензу, але і на підставі різних вікових категорій. Наймолодшим і найбіднішим воїнам пропонувалося мати на озброєнні меч, по 6 дротиків, лук з запасом стріл і пращі для метання каменів. Така легка піхота отримала назву «веліти» (від лат. Velites -полотно, тобто- «одягнені у вишиванки»). Ці воїни обладунків взагалі не мали, захищалися лише шоломом і легким щитом і використовувалися як застрільники. Спочатку веліти набиралися окремо від легіону і в його стройової розрахунок не входили.
Наступна за віком та майновим станом група воїнів носила назву гастатів (від лат. Hasta — спис), лат. hastati — «списоносцями». Вони мали на озброєнні меч, важкі (Гаста) і легкі метальні (Пілум) списи і повне захисне озброєння. Третя група «найбільш квітучого віку» — принципи (лат. principes), були озброєні також, як і гастати, але були вже досвідченими бійцями і в бою розташовувалися за рядами гастатов, щоб мати можливість прийти до тих на допомогу через проміжки в ладі.
Самі старші та досвідчені в боях ветерани іменувалися тріаріямі — (лат. triarii) — мали замість Пілум довгий спис. У бою вони будувалися за принципами і являли собою останній резерв легіону. Вираз «Справа дійшла до тріаріїв» з тих часів стало загальним.
Щит римського легіонера
Велика увага приділялася римлянами підбору та підготовки командного складу. Вищий командний склад був представлений шістьма військовими трибунами — командирами триб. Триба — аналог грецької філи, також двоїста адміністративно-військова одиниця, що включає в себе чотири центурії. Трибуни обиралися народними зборами як з числа патриціїв, так і з числа плебеїв. Центурією командував сотник, який призначався з числа найбільш відзначилися воїнів. Центуріон мав дисциплінарну владу у своїй центурії і мав великий авторитет.
Таким чином, можна зробити висновок, що в свій початковий період легіон був одночасно і організаційною — і тактичною, а на думку Ганса Делбьрюка, ще й військово-адміністративною армійською одиницею. Однак з часом, завдяки успішним завоюванням, Риму вже не вистачає одного легіону для захисту своїх володінь. Число легіонів невблаганно зростає. Із захопленням все нових територій посилюється боротьба між старими патриціанськими родами і плебеями. У 367 р. до н. е. були прийняті закони Ліцинія і Секстія про скасування посад військових преторів, замість них повинні були обиратися два консули, у тому числі один з плебеїв (посада претора була закріплена за магістрами другого розряду, підпорядковувався консулам і відав в основному, міським правосуддям). У звичайних умовах в розпорядженні у кожного консула було по два легіони.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Військова організація етруської-римської армії царського періоду | | | Військова організація армії Стародавнього Риму після реформи Камілла |