Форми, види і методи фінансового контролю

Форми фінансового контролю – це окремі сторони прояву змісту контролю залежно від часу здійснення контрольних дій.

Розрізняють такі форми фінансового контролю за часом проведення: попередній, поточний, наступний.

За видами фінансовий контроль поділяється в залежності від суб’єкта, який здійснює контрольні повноваження: 1) фінансовий контроль Президента України; 2) контроль Верховної Ради України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади; 4) внутрішньогосподарський контроль; 5) відомчий фінансовий контроль; 6) фінансовий контроль кредитних органів; 7) аудиторський контроль.

Методи фінансового контролю – це прийоми, засоби та способи його здійснення.

За методами фінансовий контроль поділяється в залежності від способу здійснення контрольних повноважень: 1) ревізія – це найглибше і всебічне обстеження фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій; 2) перевірка – метод фінансового контролю, який полягає в обстеженні та вивчені окремих ділянок роботи підприємств, установ, організацій (документи, які складаються в ході перевірки: а) акт; б) довідка); 3) інвентаризація – це перевірка наявності цінностей, які знаходяться на балансі, а також ведення складського господарства та реальних даних обліку; 4) аналіз фінансово-господарської діяльності – це контроль за виконанням плану за якісними та кількісними показниками, визначити можливості подальшого розвитку та покращення діяльності підприємств, установ, організацій; і) обстеження, спостереження (ознайомлення), інспекція (перевірка).

Довгострокове планування

Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Довгостроковий план має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного планування.

Прогнозування є основою довгострокового планування.

Головними принципами прогнозування є:

· цілеспрямованість – змістовний опис поставлених дослідницьких завдань;

· системність – побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

· наукова обґрунтованість – всебічне врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

· багаторівневий опис – опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

· інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

· адекватність об’єктивним закономірностям розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;

· послідовне визначення невизначеності – процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

· альтернативність – виявлення можливості розвитку об’єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв’язків і структурних співвідношень.

Кожне підприємство, щоб забезпечити обгрунтування свого розвитку, має оцінити перспективи. Довгострокове планування, що використовує досить жорсткі моделі та методи, базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє.

Досвід застосування довгострокового планування, орієнтованого на екстраполяційні методи, сприяв тому, що на певному етапі у ке-рівників різних рівнів складалося уявлення про передбачуваність майбутнього. Підприємства витрачали багато часу та грошей на роз-робку складних моделей, розрахунки, на формування детальних планів, які, зрештою, знаходили місце на полицях шаф, а рішення про діяльність підприємства приймались таким чином, неначе планів зовсім не існувало. Це була природна реакція менеджерів-практиків на розбіжності в змісті планів і дійсності: в довгостроковому плануванні не орієнтувалися на варіанти негативного розвитку подій; вважалося, що всі негаразди можна подолати. Найяскравішим прикладом очікувань щодо ролі довгострокового планування стала одна з ранніх праць Г.Мінцберга, де він розглядав різні підходи до планування: підприємницький, адаптивний та плановий.

Рис.2.4.1. Підходи до планування

Підприємницький підхід визначає загальне уявлення про майбутній стан підприємства і за допомогою послідовних рішень і дій для їхнього втілення скеровує його (підприємство) розвиток одним із можливих варіантів; адаптивний — орієнтується на постійне реагування на проблеми, що виникають, тому шлях підприємства — це короткі кроки при невизначеній перспективі; плановий (у розумінні довгоcтрокового підходу) дає змогу «влучити в ціль», яку заздалегідь визначено. Наступні роки показали марність таких сподівань і неприйнятність «класичного» довгострокового планування для реального життя.

5. Класифікація методів планування

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів.

Таблиця 2.5.1

Класифікація методів планування діяльності та розвитку підприємства.

Класифікаційні ознаки	Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану	· Ресурсний (за можливостями) · Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	· Екстраполяційний · Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників	· Експириментально-статистичний (середніх показників) · Факторний · Нормативний
Узгодженість ресурсів за потреб	· Балансовий · Матричний
Варіантність планів	· Одноваріантний (інтуїтивний) · Поліваріантний · Економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій	· Ручний · Механізований · Автоматизований
Форма подання планових показників	· Табличний · Лінійно-графічний · Логіко-структурний

Характеристика методів планування.

Метод планування – це сукупність прийомів і способів вивчення економічних процесів і розробки планових завдань стратегії підприємства.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів.

Ресурсний метод планування базується на врахуванні ринкових умов господарювання та наявних ресурсів, застосовується при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій.

Цільовий метод базується на визначені потреб ринку в тих чи інших видах товарів, змін споживчого попиту насичення на товари і послуги, використовується в умовах конкурентної боротьби між підприємствами.

Метод екстраполяції на основі динаміки показників в минулому, розробляються припущення, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану будуть збережені в майбутньому. Цей метод використовується на підприємствах, які мають стабільні показники діяльності.

Інтерполятивний метод передбачає зворотній рух – від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Використовується на підприємствах, які мають стабільні показники діяльності.

Спробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Так як інтерполятивний метод, спробно-статистичний метод використовується на підприємствах, які мають стабільні показники діяльності.

Чинниковий метод – планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Застосовується при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження витрат, підвищення рентабельності).

Нормативний метод – планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді (норми витрат паливо-енергетичних ресурсів, норми амортизаційних відрахувань, норми забезпечення малоцінними і швидкозношувальними предметами, норми виробітку, норми обслуговування і т. д.). Використовується на нормованих ділянках підприємства.

Балансовий метод забезпечує узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх задоволення. Метод використовується при розробці балансів для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові).

Матричний метод являє собою побудову моделей взємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками. Використовується при плануванні багатофакторних моделей.

Існують такі фактори, які впливають на вибір методу планування:

1) складності визначення показника, що планується і його взємозв’язків з іншими показниками;

2) термін планування (довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий);

3) забезпеченість вихідною інформацією з зовнішнього середовища, так і використання внутрішніх факторів підприємства;

4) матеріали аналізу відповідних показників у перед плановому періоді.

При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них:

1) повинні бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;

2) повинні найбільш повно враховувати профіль діяльності об’єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети – збільшення прибутку;

3) відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану.

6. Стратегічне планування

У 60-ті роки у США та більшості країн Західної Європи почався «бум стратегічного планування», який базувався на домінуванні концепції підприємства як «відкритої системи» на мікрорівні та на розвитку прогнозування та індикативного планування на державному рівні.
Виникла потреба розробляти реальні та надійні плани майбутнього розвитку підприємств з урахуванням ситуації, що склалася, визначати перспективи на основі альтернатив розвитку, орієнтува-тися передусім на ринкові та фінансово-економічні перспективи, наприклад, на обсяги реалізації та доходу (підприємства та індивідуума), прибутків, рентабельності капіталовкладень, ефективності тощо. Підприємство ставало більш залежним від попиту споживачів у визначенні перспектив свого розширення та подальшого існування.

Дж.А.Стайнер визначив чинники, що сприяли розвитку стратегічного планування у 60-80-х роках:

­ зростання розмірів підприємств завдяки підвищенню комплексності та багатопрофільності діяльності;

­ науково-технічний прогрес;

­ використання зв’язків з іншими організаціями;

­ зростання конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках внаслі-док заповнення ринків;

­ розвиток методології та інструментарію планування;

­ наявність необхідної ЕОТ і кваліфікованих кадрів;

­ лідирування підприємств, котрі більше уваги приділяли стратегічному плануванню.

Рис.2.6.2. Порівняльна характеристика довгострокового та стратегічного планування

Багато авторів публікацій з проблем менеджменту наголошува-ли на змінах, що відбувались у сприйнятті дійсності власниками та керівниками підприємств: від оптимістичного погляду в майбутнє, яке обіцяло широкі можливості розвитку, до реалістичного розуміння того, що майбутнє — не за всіма параметрами краще за минуле.

Основні етапи стратегічного планування

1. Визначення місії.

2. Формування стратегічних цілей.

3. Аналіз зовнішнього середовища.

4. Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку.

5. Вибір генеральної стратегії.

6. Аналіз стратегічних альтернатив.

7. Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.

8. Запровадження, контроль та оцінка результатів.

Дата добавления: 2015-09-03