Право, законність, правопорядок

У правовій системі суспільства є три категорії, що тісно взаємопов'язані між собою. Це право як система загальнообов'язкових норм; законність як рівень реалізації правового закону та правопорядок як рівень правового регулювання суспільних відносин.

Вказані категорії мають самостійне значення, характеризуються певним функціональним призначенням, структурою, принципами та змістом. Однак у процесі регулювання суспільних відносин вони є взаємодіючими і взаємопов'язаними, оскільки законність забезпечує реалізацію права, а правопорядок є результатом дії законності та права.

Взаємодія права, законності та правопорядку засновується на наявності спільних рис цих категорій та відмінностей.

Спільні риси забезпечують суспільно-політичний зміст права, законності і правопорядку, адже вони:

— засновуються на єдиних принципах;

— взаємопов'язані з державною владою;

— функціонують в суспільстві;

— мають спільний державно-владний зміст;

— пов'язуються з інтересами певних суб'єктів (народу, держави, групи чи індивідууму);

— вони пов'язані з правами, свободами та обов'язками суб'єктів права;

— відображаються у відповідальності;

— мають формальну визначеність;

— характеризуються наявністю структури та змісту;

— мають певне функціональне призначення;

— охороняються і гарантуються державою;

— забезпечують функціонування суспільства як певним чином упорядкованої соціальної системи.

Відмінності між правом, законністю і правопорядком обумов­люються їх внутрішньою природою, сутністю, функціональним призначенням у сфері правового регулювання. Так, вони розрізняються залежно від притаманних їм власних сутнісно-змістовних ознак і характеру проявів у регулюванні суспільних відносин: право як об'єктивне явище являє собою систему норм і принципів, у яких зафіксовані різні ступені свободи і рівності суб'єктів суспільних відносин; законність — це певна правомірна якість дій (поведінки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин; пра­вопорядок — фактичний стан суспільного і державного життя суспільства, що відповідає вимогам законності. Йдеться про взаємозв'язок між нормою права, правомірною поведінкою, станом правової упорядкованості суспільних відносин, що випливає з них.

Різними вони є залежно від джерел, із яких вони виникають, формуються як самостійні явища: для права таким джерелом є су­ спільні відносини — матеріальна сила, яка його породжує, а фор­мою — закон або інший правовий акт, встановлений державою; для законності джерелом є правомірна поведінка суб'єктів суспільних відносин; правопорядок свою генезу знаходить як у праві, так і в законності, що є основою його формування і розвитку як державно-правового явища.Вони уособлюють різні етапи забезпечення в правовій формі потреб суспільного розвитку, інтересів і волі соціальних груп, суспільства, держави: право, закріплюючи суспільні відносини, інтереси і волю, надає їм, таким чином, правової форми; за­конність як принцип через систему вимог, що конкретизують його, втілюється у видання законодавцем таких норм, які відповідали б потребам суспільного розвитку, загальнолюдським правовим принципам, а також забезпечує реалізацію цих норм і формування на цій основі правопорядку.

Розрізняються вони за обсягом свого суб'єктивного складу: суб'єктами права є кожна людина — як малолітня, так і доросла, як дієздатна, так і недієздатна. Таким же є і суб'єктивний склад правопорядку. Суб'єктивний же склад законності включає тільки дієздатних осіб, організації, правомірними діями яких твориться правопорядок.

Право, законність, правопорядок являють собою різні рівні правової матерії: право — це початок її існування; законність — це рух; правопорядок — кінцевий результат. Іншими словами, право — це сфера дії норм і принципів; законність — це реаліза­ція норм права; правопорядок — це реалізоване право, втілення його приписів у життя на підставі вимог законності.

Критерієм відмінностей права, законності і правопорядку є їхнє функціональне навантаження: головна функція права полягає у створенні основи правопорядку; головна функція закон­ності — у його встановленні та підтримці, а функція правопоряд­ку — в тім, щоб бути показником ступеня досягнення поставле­них цілей. У цьому аспекті законність і правопорядок щодо права виступають правовими засобами ствердження права як вищої соціальної цінності, оскільки таким воно може бути тільки тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціального спілкування.

Таким чином, право та законність є своєрідними інструментами, що забезпечують досягнення певної мети — ефективний правопорядок. Тому досконалість правопорядку безпосередньо залежить від рівня законності та якості права як засобу надання суспільству рис системності.

Дата добавления: 2015-08-13