Будова пострілів до гранатомета

Спектр боєприпасів до РПГ дуже великий (рис. 4.99); крім кумулятивних протитанкових гранат, є ще й осколочно-фугасні, протипіхотні, термобаричні (об’ємно-детонуючі), запалювальні, учбові та інші типи гранат (дод. 2.7).

Постріл ПГ-7В (рис. 6.21) складається з протитанкової гранати та порохового заряду ПГ-7П.

Протитанкова граната складається з головної частини, підривача, реактивного двигуна і стабілізатора, розташованого у пороховому заряді.

Рис. 6.21. Постріл ПГ-7В:

а – головна частина; б – реактивний двигун; в – пороховий заряд;

1 – ізоляційна втулка; 2 – струмопровідний конус; 3 – обтікач; 4 – ізоляційне кільце;

5 – вирва; 6 – корпус; 7 – розривний заряд; 8 – втулка заряду; 9 – сопловий блок;

10 – герметизатор; 11 – фіксатор; 12 – шайба; 13 – труба; 14 – пороховий заряд реактивного двигуна; 15 – дно; 16 – цоколь; 17 – гільза з паперу; 18 – пиж із пінопласту; 19 – турбінка;
20 – стрічковий нітрогліцериновий порох; 21 – трасер; 22 – хрестовина стабілізатора;

23 – вісь крила стабілізатора; 24 – крило стабілізатора; 25 – виступ із різьбою; 26 – осьовий канал; 27 – капсуль-запальник; 28 – радіальний канал; 29 – піросповільнювач; 30 – сопловий отвір; 31 – донна частина підривача; 32 – провідник; 33 – головна частина підривача

Постріл ПГ-7ВМ за будовою, дією, закупоркою, забарвленням і маркуванням аналогічний пострілу ПГ-7В.

Особливості будови пострілу ПГ-7ВМ такі:

– підривач в обох пострілах уніфікований. Підривач пострілу ПГ-7ВМ відрізняється від підривача пострілу ПГ-7В лише складом речовини, запресованої у втулку запобіжника, і тим, що його донна частина підтиснута кільцем із прокладкою;

– пороховий заряд пострілу ПГ-7ВМ (ПГ-7ПМ) не є взаємозамінним із пороховим зарядом пострілу ПГ-7В (ПГ-7Г), тому застосування у пострілі
ПГ-7ВМ порохового заряду ПГ-7П або у пострілі ПГ-7В порохового заряду
ПГ-7ПМ забороняється;

– для підвищення надійності з’єднання порохового заряду ПГ-7ПМ з гранатою на виступ із різьбою дна реактивного двигуна надіта пружинна шайба, яка при повністю нагвинченому пороховому заряді впирається у цоколь стабілізатора і випрямляється. Пороховий заряд слід нагвинчувати до упору так, щоб забезпечувалось щільне притискання шайби; при цьому надмірних зусиль, які могли б спричинити пошкодження картонної гільзи порохового заряду, прикладати не слід. Постріли, в яких порохові заряди нагвинчуються неповністю, використовувати для стрільби забороняється;

– змащення різьби виступу гранати пострілу ПГ-7ВМ не дозволяється.

Головна частина гранати складається з корпусу, обтікача, струмопровідного конуса, ізоляційної втулки, ізоляційного кільця, втулки заряду, вирви, провідника і розривного заряду.

У втулку обтікача вгвинчується головна частина підривача, а у донний отвір вставляється донна частина підривача.

Підривач (п’єзоелектричний) призначений для забезпечення розриву гранати при зіткненні її з ціллю. Він складається з головної і донної частини.

Рис. 6.22. Головна частина підривача: Рис. 6.23. Донна частина підривача:
а – загальний вигляд; б – вигляд у розрізі; а – загальний вигляд; б – вигляд у розрізі;

1 – чека; 2 – тасьма; 3 – ізолятор; 4 – корпус; 1 – повзунець; 2 – корпус;
5 – запобіжний ковпачок; 6 – п’єзоелемент; 3 – капсуль-детонатор; 4 – детонатор;
7 – мембрана 5 – електродетонатор

Головна частина підривача (рис. 6.22) має п’єзоелемент, який при ударі гранати об перешкоду виробляє електричний струм. Для захисту п’єзоелемента від випадкового удару під час поводження з підривачем на корпус головної частини надітий запобіжний ковпачок з чекою.

Донна частина підривача (рис. 6.23) має електродетонатор, який при подачі на нього електричного струму від п’єзоелемента вибухає і викликає розрив головної частини гранати.

Підривач під час поводження з ним безпечний, оскільки движок, на якому розташований електродетонатор, зміщений убік і електродетонатор відключений від електричного кола. У донній частині підривача розташовується самоліквідатор, який призначений для підриву гранати, якщо відмовить електрична частина підривача або якщо граната протягом 4–6 с після вильоту з каналу ствола гранатомета не зустрінеться з перешкодою.

Електричний зв’язок обох частин підривача (рис. 6.24) здійснюється через зовнішнє і внутрішнє кола, які утворюються металевими ланцюгами (частинами) гранати. Зовнішнє коло: обтікач – корпус; внутрішнє коло: струмопровідний конус – вирва – провідник.

Рис. 6.24. Спрощена схема електричного кола гранати

Реактивний двигун гранати (рис. 6.21, б)призначений для надання гранаті, під час її польоту, більшої швидкості. Він складається з труби, соплового блока, фіксатора з шайбою, упора, діафрагми та дна.

У трубі розміщені порохові заряди, запальник і піросповільнювач, який призначений для запалювання порохового заряду реактивного двигуна.

Сопловий блок пострілу має шість отворів, закритих герметизаторами, через які після запуску реактивного двигуна виходять порохові гази. Фіксатор при заряджанні заходить у виріз на дуловій частині ствола гранатомета і забезпечує розташування капсуля-запальника гранати проти бойка. Шайба за рахунок пружних якостей утримує гранату в гранатометі, що дозволяє вести стрільбу під різними кутами нахилу.

Дно має два канали – радіальний і осьовий, які заповнені димним порохом.
У радіальному каналі розташований капсуль-запальник, а в осьовому – ковпачок, який захищає порох від вологи і висипання. Дно також має виступ із різьбою для нагвинчування порохового заряду. Для захисту капсуля-запальника від випадкового наколу і різьби виступу від пошкодження при транспортуванні на дно нагвинчується запобіжник з прокладкою.

Пороховий заряд призначаєтьсядля надання гранаті початкової швидкості. Він конструктивно поєднаний зі стабілізатором і складається зі стрічкового нітрогліцеринового пороху, що розташований у гільзі з набійного паперу. Позаду стабілізатора встановлений пиж із пінопласту. Пороховий заряд розташовується у паперовому пеналі для оберігання його від вологи і механічних пошкоджень при зберіганні і транспортуванні.

Стабілізатор забезпечує стійкий політ гранати. Він розташований всередині порохового заряду і складається з хрестовини, чотирьох крил (що вільно обертаються на осях), цоколя і турбінки.

Цоколь виконує роль обтюратора і перешкоджає прориву порохових газів до реактивного двигуна. Хрестовина має різьбу для нагвинчування порохового заряду на виступ дна реактивного двигуна. Турбінка надає гранаті обертального руху, у її гнізді розташований трасер.

Робота частин і механізмів пострілу до гранатомета

Після удару бойка по капсулю-запальнику гранати вибухає капсульна суміш і запалює спочатку порох, що знаходиться у радіальному й осьовому каналі дна реактивного двигуна, а потім пороховий заряд. Гази, що утворюються при згоранні порохового заряду, розривають картонну гільзу, проштовхують через сопло ствола пінопластовий пиж, запалюють трасер і викидають гранату з каналу ствола гранатомета.

Після вильоту гранати з каналу ствола гранатомета під дією центробіжних сил і потоку повітря розкриваються крила стабілізатора, які стабілізують траєкторію гранати у польоті, а порохові гази, що проходять через турбінку, надають їй обертального руху.

У середній частині гранати розташований твердопаливний реактивний двигун, який здійснює прискорення гранати на траєкторії. Сопла двигуна розташовані у його передній частині радіально і під кутом до повздовжньої осі гранати. Це забезпечує додаткову стабілізацію гранаті на активній частині польоту. Запуск гранати здійснюється за допомогою динамореактивного вибивного заряду, який знаходиться у картонній гільзі, що приєднується до хвостової частини гранати перед заряджанням гранатомета.

При пострілі частина порохових газів вибивного заряду витікає через сопло гранатомета назад, чим забезпечує компенсацію віддачі і створює позаду гранатометника небезпечну зону глибиною понад 20 метрів. У цей час у піроуповільнювачі відбувається наколювання капсуля жалом і починається горіння уповільнюючих речовин, які запалюють пороховий заряд реактивного двигуна. Запуск реактивного двигуна гранати здійснюється автоматично, на відстані 10–20 метрів від гранатометника. Деякі типи гранат, наприклад, осколочна ОГ-7В, не мають реактивного двигуна а використовують тільки вибивний заряд. Гази, що утворюються при горінні порохового заряду реактивного двигуна, виштовхують герметизатори, і починається стікання порохових газів через соплові отвори. У результаті цього виникає реактивна сила, яка збільшує швидкість польоту гранати.

Під час пострілу починається і на відстані 2,5–18 м від дулового зрізу ствола закінчується зведення підривача, тобто движок переміщується у бойове положення і відбувається вмикання електродетонатора в електричне коло (рис. 6.24): головна частина підривача з п’єзоелементом – внутрішній ланцюг гранати – донна частина підривача з електродетонатором – зовнішній ланцюг гранати – головна частина підривача.

При зіткненні з перешкодою п’єзоелемент стискається і створює електричний струм, від якого вибухає електродетонатор і викликає розрив головної частини гранати.

При пострілі також запалюється піротехнічна суміш самоліквідатора і якщо граната не зустрінеться з перешкодою або відмовить електрична частина підривача, то через 4–6 с піротехнічна суміш вигорає і спрацьовує капсуль-детонатор самоліквідатора, який викликає розрив гранати.

Дата добавления: 2015-08-13