Стрілецької зброї

Використання пороху як метального засобу сприяло виникненню і розвитку вогнепальної зброї. В Європі широке розповсюдження вона отримала на початку XIV ст. Перші ж спогади про застосування вогнепальної зброї на Русі з’являються у “Софій­ському віснику” (1382 р.) під час оборони Москви від татар.

Винахід у другій половині XIX ст. унітарного патрона, який поєднав у собі кулю, гільзу, пороховий заряд та капсуль, дозволив використовувати енергію порохових газів також і для перезаряджання зброї.

Зброю, в якій за рахунок енергії порохових газів здійснюється тільки перезаряджання (досилання патрона у патронник без наступного пострілу), називають самозарядною, а зброю, в якій здійснюється повний цикл автоматики (з наступним пострілом), називають автоматичною.

Першим зразком автоматичної стрілецької зброї, яка об’єднала в собі властивості гвинтівки та ручного кулемета, був автомат калібру 6,5-мм, створений у 1916 році В. Г. Федоровим. Автоматична дія його ґрунтувалась на використанні відбою ствола при його короткому ході. Усього до 1 жовтня 1925 р., коли випуск автоматів був припинений, виготовлено 3200 одиниць.

У 1949 році після всебічних випробувань (постановою РМ СРСР від 18.06.49 р. № 2611–1033сс) на озброєння приймається автомат (за західною класифікацією – штурмова гвинтівка) Михайла Тимофійовича Калашникова зразка 1947 року з індексом АК47, під так званий промі­жний (середній за потужністю між пістолетним та гвинтівковим) патрон 7,62×39-мм (рис. 4.92).

У 1951 році на озброєння прийняті 9-мм автоматичний пістолет Стєчкіна (АПС) та всім відомий як особиста зброя 9-мм пістолет Макарова (ПМ), який у 1994 р. був модернізований і отримав назву ПММ (рис. 4.97).

Внаслідок внесення деяких конструктивних змін і удосконалення технології виробництва, у 1959 році надходить у війська модернізований зразок автомата Калашникова – АКМ (рис. 4.92). Його конструкція доповнена дуловим компенсатором та міжцикловим уповільнювачем, які підвищили купчастість стрільби; отримав інший вигляд багнет-ніж; з’явились нові навісні прицільні пристрої для нічної стрільби тощо.

У 1960 році розроблено ручний кулемет Калашникова – РКК, у якого на відміну від АК довший ствол, товстостінна ствольна коробка, магазин на 45 патронів, а також змінена конфігурація ложа і приклада, введені легкі сошки.

Єдиний кулемет Калашникова – КК під гвинтівковий патрон 7,62×54-мм зразка 1930 р. приймається на озброєння у жовтні 1961 року, а у подальшому з’являються його модифікації ККС, ККБ, ККМ та ККТ (рис. 4.96).

У 1963 році розроблено 7,62-мм самозарядну снайперську гвинтівку Драгунова (СГД), яка під індексом СГДС модернізована у 1992 р. (рис. 4.97).

У кінці 60-х років розроблено новий малокаліберний патрон 5,45×39-мм. Зменшення калібру і маси патрона (у 1,5 рази) значно підвищило початкову швидкість кулі, поліпшило настильність траєкторії, зменшило імпульс відбою і дало змогу збільшити боєзапас, який переноситься автоматником.

У 1974 році (Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 18.03.74 р. № 049) на озброєння приймаються 5,45-мм автомат АK74 та ручний кулемет РКК74 під патрон 5,45×39-мм, трохи пізніше – АК74Н, АКС74, АКС74Н та укорочені варіанти АКС74У і АКС74УН (рис. 4.93), а також різні варіанти ручних кулеметів – РКК74Н, РККС74, РККС74Н (рис. 4.95).

Конструкція автомата АК74 майже цілком схожа за схемою з АКМ, але у ньому модифіковано 9 вузлів (36 %) і 52 деталі (53 %). Знову змінилася технологія виробництва, більшість деталей (газова камора, кільце цівки, спусковий гачок, колодка прицілу, опора мушки) стали виконуватись литими. Нововведенням є і двокаморний дуловий пристрій, який виконує задачі дулового гальма-компенсатора і полум’ягасника; дерев’яні приклад, цівку і ствольну накладку замінили пластмасовими. Для АКС74 розроблено полегшений металевий приклад трикутної форми, який складається ліворуч.

З 1991 року почався випуск модернізованого варіанта автомата АК74М. У його конструкції була втілена ідея “універсального” автомата, здатного замінити відразу чотири моделі – АК74, АК74Н, АКС74, АКС74Н. Головна новизна цього зразка – міцний пластмасовий приклад, що складається, і стандартний вузол (планка “ластівчин хвіст”) для кріплення нічних та оптичних прицілів. З’явився також новий двокаморний дуловий пристрій з однаковими каморами, підсилена кришка ствольної коробки, більш зручними стали цівка та ствольна накладка.

Автомати

АК107

РКК74

100 -ї серії, випуск яких почався на початку ХХІ ст., призначені також і для продажу на міжнародних ринках. Вони випускаються у трьох “автоматних калібрах”: АК101 (АК102 – укорочена модель) – під патрон 5,56×45-мм НАТО; АК103 (АК104 – укороч. модель) – під патрон 7,62×39-мм зразка 1943 року, що добре себе зарекомендував і відомий у різних країнах, та АК105 – укорочена модель під вітчизняний патрон 5,45×39-мм (рис. 4.94).

Відмінністю автоматів нового покоління АК107 (5,45×39-мм) і АК108 (5,56×45-мм) є збалансована безударна система автоматики з розподіленими масами (рис. 4.94, г). Вона має два газові поршні зі штоками, які рухаються назустріч один одному. Один газовий поршень приводить у дію систему автоматики зброї, а другий – рухає протимасу і компенсує, тим самим, імпульс руху зворотного механізму, чим зменшує відбій і підкидання зброї вгору.

У 2007 році виповнилося 60 років з часу створення автомата АК47, на базі, якого були сконструйовані всі інші зразки зброї системи Калашникова. Такий тривалий час знаходження на озброєнні є свідоцтвом досконалості конструкції і неперевершених бойових якостей зброї, а разом із цим – всесвітнього визнання творчого таланту конструктора, який 10 листопада 2009 року відсвяткував своє 90 річчя.

Дата добавления: 2015-08-13