Можливість оскарження ухвали про вжиття запобіжних заходів у касаційному порядку законодавством не передбачено.

Іноземна компанія "JHM …" (далі – Іноземна компанія) в особі товариства з обмеженою відповідальністю українсько-чеського спільного підприємства "Р..." (далі – Спільне підприємство) звернулася до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову Іноземного суб'єкта господарювання до дочірнього підприємства "Н..." (далі – ДП "Н.") про визнання неправомірною діяльності щодо використання прав інтелектуальної та промислової власності.

Ухвалою місцевого господарського суду від 13.09.2004 вжито запобіжні заходи, що включають:

- огляд приміщень в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

- накладення арешту на майно, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Н." і знаходиться в нього або в інших осіб;

- проведення огляду приміщення за визначеною адресою, з метою отримання доказів порушення прав інтелектуальної та промислової власності Іноземної компанії.

Після подання позовної заяви у визначений статтею 43 Господарського процесуального кодексу України строк ухвалою місцевого господарського суду від 15.09.2004 були вжиті додаткові заходи до забезпечення позову:

- товариству з обмеженою відповідальністю "Н." заборонено брати участь у Міжнародній спеціалізованій виставці "Індустрія розваг – 2004", що відбулася 15-17 вересня 2004 року в приміщенні Міжнародного виставкового центру;

- Торгово-промисловій палаті України та Міжнародному виставковому центру заборонено допускати товариство з обмеженою відповідальністю "Н." (код 32209694) до участі у Міжнародній виставці "Індустрія розваг - 2004";

- заборонено до продажу, а також пропонування до продажу, оренди чи в будь-який інший спосіб набуття в користування, володіння та розпорядження на території України ігрових автоматів виробництва компанії "NOWOPOL".

Постановою апеляційного господарського суду від 15.10.2004 зазначені ухвали залишено без змін.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив дану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати ухвали місцевого господарського суду від 13.09.2004 та від 15.09.2004 як такі, що не відповідають нормам процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу відповідач, зокрема, зазначав, що, оскаржуючи ухвали місцевого господарського суду від 13.09.2004 та від 15.09.2004, він звернувся з двома апеляційним скаргами, які мають різний предмет оскарження, але ці апеляційні скарги неправомірно розглянуті в одному провадженні. Крім того, запобіжні заходи та заходи до забезпечення позову застосовано щодо ДП "Н." незаконно, оскільки в ухвалах зазначено про їх застосування дотовариства з обмеженою відповідальністю"Н.", тобто підприємства іншої організаційно - правової форми, проте, зазначені ухвали виконавчою службою було виконано стосовно відповідача у справі. Також, на думку скаржника, інтереси позивача у справі представляла не уповноважена належним чином юридична особа. Скаржник посилався на його неналежне повідомлення про час і місце розгляду апеляційних скарг, оскільки ухвали про прийняття апеляційних скарг до розгляду та призначення справи до слухання направлені йому простою кореспонденцією, без повідомлення про вручення та несвоєчасно.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Відповідно до статті 43¹ Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Статтею 43³ ГПК України передбачено, що запобіжні заходи вживаються до моменту звернення до суду з позовною заявою з метою попередження та збереження доказів правопорушення, а після подання відповідної заяви вжиті запобіжні заходи не припиняються, а діють вже як заходи забезпечення позову.

Отже, за своєю правовою природою запобіжні заходи - це заходи, спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії, а заходи до забезпечення позову, за своїм змістом застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Вжиття одночасно кількох видів заходів забезпечення позову не суперечить чинному законодавству України.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Суд першої інстанції на підставі наданих позивачем даних дійшов висновку про те, що дії відповідача можуть призвести до порушення прав інтелектуальної власності заявника, тому у відповідних ухвалах на стадії попередньої підготовки та після порушення справи вжив запобіжні заходи та заходи до забезпечення позову. При цьому визначені в ухвалі суду від 13.09.2004 запобіжні заходи, а також заходи до забезпечення позову, визначені в ухвалі суду від 15.09.2004, були здійснені судом на підставі відповідних заяв позивача, до яких було долучено необхідні докази, та з урахуванням вимог процесуального законодавства.

Твердження відповідача про те, що запобіжні заходи та заходи до забезпечення позову здійснено судом помилково щодо іншої особи через неправильне зазначення позивачем організаційно-правової форми підприємства не свідчить про порушення судом норм процесуального права, оскільки ухвалою суду від 27.09.2004 у зв'язку з уточненням організаційно-правової форми було замінено відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Н." на дочірнє підприємство "Н.". Крім того, в ухвалах було зазначено дійсний код відповідача. Якщо запобіжні заходи судом дійсно було б застосовано щодо іншої особи, то це не могло б порушити права відповідача. Викладене не свідчить про порушення судом процесуальних норм.

Доводи скаржника про неправомірність розгляду судом апеляційних скарг в одному провадженні спростовуються таким. Як зазначено у частині третій статті 43³ ГПК України, після подання заявником позовної заяви, запобіжні заходи діють як заходи до забезпечення позову. Таким чином, обидві оскаржувані відповідачем ухвали стосуються заходів до забезпечення позову. Крім того, по кожній з оскаржуваних ухвал апеляційним господарським судом прийнято рішення викладене в резолютивній частині постанови. Разом з тим, статтею 111¹⁰ ГПК України сумісний розгляд апеляційних скарг не передбачено як безумовну підставу для скасування постанови апеляційного господарського суду. Тому підстави для скасування оскаржуваної постанови у цій частині відсутні.

В пункті 20 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено що, оскарження ухвали про вжиття запобіжних заходів у касаційному порядку ГПК України не передбачено, а згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом.

Що ж до твердження відповідача про неналежне повідомлення його про час та місце розгляду апеляційних скарг, то з цього приводу Вищий господарський суд України зазначив таке.

Як вбачалося з матеріалів справи, ухвали про прийняття апеляційних скарг на ухвали господарського суду від 13.09.2004 та від 15.09.2004 апеляційним господарським судом було винесено 07.10.2004, а їх розгляд призначено на 15.10.2004. Згідно з відмітками на зворотному боці зазначених ухвал їх було відправлено відповідачеві у день винесення. Як свідчать матеріали справи, місцезнаходження відповідача у місті Києві. Жодних доказів щодо несвоєчасного отримання ухвал ним не надано. Доказів повернення підприємством зв'язку зазначених ухвал до суду в матеріалах справи також немає.

Посилання відповідача на відсутність у представника позивача належних повноважень також не відповідає обставинам справи, оскільки право Спільного підприємства представляти інтереси Іноземної компанії в усіх юридичних та судових установах підтверджено наявною в матеріалах справи нотаріально посвідченою довіреністю.

За таких обставин Вищий господарський суду України визнав, що оскаржувана постанова прийнята апеляційним господарським судом з дотриманням норм процесуального права та в межах наданих йому повноважень, а передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Питання щодо новизни промислового зразка потребує спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності. Для визнання промислового зразка новим має значення відсутність загальнодоступності саме сукупності його суттєвих ознак, а не кожної з цих ознак окремо.

До господарського суду звернулося Іноземне підприємство "Х." (далі – Іноземне підприємство) з позовом до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі – Державний департамент інтелектуальної власності) про:

- визнання недійсним рішення Державного департаменту про видачу патенту України на промисловий зразок "тюбик пакувальний" від 06.03.2003 вихідний № 6749;

- визнання недійсним повністю патенту України № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний" з дати його видачі;

- зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності виключити з Державного реєстру патентів України на промислові зразки патент № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний";

- зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності опублікувати відомості про визнання недійсним патенту України № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний" в офіційному бюлетені Державного департаменту "Промислова власність".

Ухвалою місцевого господарського суду до участі у справі залучено іншого відповідача – суб'єкта підприємницької діяльності Д. (далі – СПД), який є власником оспорюваного патенту України на промисловий зразок.

До прийняття рішення зі справи позивач відмовився від вимоги про визнання недійсним рішення Державного департаменту про видачу патенту України на промисловий зразок "тюбик пакувальний" від 06.03.2003 вихідний № 6749 та, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати недійсним повністю патент № 7365 від дати публікації відомостей про його видачу;

- зобов'язати Державний департамент виключити з Державного реєстру патентів України на промислові зразки патент № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний";

- зобов'язати Державний департамент опублікувати відомості про визнання недійсним патенту України № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний" в офіційному бюлетені Державного департаменту "Промислова власність".

Свої вимоги Іноземне підприємство з посиланням на статтю 25 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" мотивувало тим, що спірний патент, на його думку, не відповідає умовам патентоспроможності через відсутність новизни, а також тим, що цей патент видано внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб (зокрема, прав позивача як власника відповідного знака для товарів і послуг).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено, а в частині визнання недійсним рішення Державного департаменту про видачу патенту України на промисловий зразок "тюбик пакувальний" від 06.03.2003 № 6749 провадження у справі припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Прийняті судові рішення з посиланням на підпункти "а" і "в" пункту 1 статті 25 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" мотивовано невідповідністю запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом, а також видачею патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

СПД подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Причиною даного спору стало питання щодо правомірності визнання патенту України № 7365 на промисловий зразок недійсним.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулює Закон України від 15.12.1993 "Про охорону прав на промислові зразки" (далі – Закон).

Згідно з пунктом 3 Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3770-ХІІ "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" свідоцтво СРСР чи патент України може бути визнано недійсним у порядку, встановленому цим Законом, у разі невідповідності промислового зразка умовам охороноспроможності, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що СПД отримав патент України № 7365 від 15.05.2003 за заявкою від 28.11.2002 № 2002111579.

За таких обставин та з урахуванням загального принципу дії закону в часі місцевому і апеляційному господарським судам у вирішенні даного спору належало керуватися приписами Закону в редакції, що діяла на час подання заявки від 28.11.2002 № 2002111579 та дату видачі патенту – 15.05.2003.

Отже, застосування попередніми судовими інстанціями підпункту "в" пункту 1 статті 25 Закону в редакції Закону України від 22.05.2003 № 850-ІV, який передбачає можливість визнання патенту недійсним у разі його видачі внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб, є помилковим.

Пункт 1 статті 25 Закону (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлював, що патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом;

б) наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимог пункту 2 статті 29 цього Закону.

Відповідно до статті 5 Закону:

- правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності;

- об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб;

- право власності на промисловий зразок засвідчується патентом;

- обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка.

З урахуванням предмету даного позову, ролі патенту у визначенні права власності на промисловий зразок та обсягу правової охорони попереднім судовим інстанціям належало витребувати та дослідити не лише матеріали заявки № 2002111579 та зміст публікації про видачу патенту в офіційному бюлетені Державного департаменту "Промислова власність", але й сам патент України № 7365, чого ні місцевим, а ні апеляційним господарськими судами зроблено не було.

Згідно з статтею 6 Закону промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх заявок, що раніше надійшли до установи.

Обґрунтовано визнавши необхідними для правильного вирішення даного спору спеціальні знання, місцевий господарський суд ухвалою від 07.04.2004 призначив судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, на вирішення якої поставив такі питання:

1. Якими є суттєві ознаки промислового зразка за патентом України

№ 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний"?

2. Чи є позначення, що міститься на зображенні промислового зразка за патентом України № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний" схожими настільки, що їх можна сплутати, із зображенням знака для товарів та послуг за сертифікатом ВОІВ № 726567, власник Іноземне підприємство?

3. Чи можна вважати застосуванням суттєвих ознак промислового зразка за патентом України № 7365 на промисловий зразок "тюбик пакувальний" використанням зареєстрованого знака для товарів та послуг за сертифікатом ВОІВ № 726567, власник Іноземне підприємство?

Проте питання щодо новизни промислового зразка "тюбик пакувальний" за патентом України № 7365 з урахуванням наявної сукупності його суттєвих ознак господарським судом всупереч статті 41 Господарського процесуального кодексу України при призначенні експертизи не порушувалося і експертом не досліджувалося, про що свідчить висновок № 61 експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 23.06.2004.

Зазначення в рішенні місцевого суду та постанові суду апеляційної інстанції про відсутність новизни промислового зразка "тюбик пакувальний" за патентом України № 7365 з посиланням на встановлення у висновку № 61 експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 23.06.2004 загальнодоступності в світі суттєвих ознак цього промислового зразка до дати подання заявки про його реєстрацію не є належним встановленням факту відсутності новизни промислового зразка за патентом України № 7365, оскільки:

- питання щодо наявності новизни промислового зразка потребує спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності;

- питання щодо наявності новизни промислового зразка "тюбик пакувальний" за патентом України № 7365 перед експертом не порушувалося та ним не досліджувалося;

- для визнання промислового зразка новим має значення відсутність загальнодоступності саме сукупності його суттєвих ознак, а не кожної з ознак окремо.

За таких обставин для вирішення зазначених питань є необхідним проведення додаткової експертизи.

При цьому господарським судам належить керуватися приписами норм Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судову експертизу", Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, щодо порядку призначення та проведення судової експертизи, а також враховувати викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" та в рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 № 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності".

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4⁷ ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111¹⁰ ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111⁷ ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Вищий господарський суду України дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно було б усунути зазначені в цій постанові недоліки, повно встановити всі необхідні для прийняття рішення обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, провести додаткове експертне дослідження з приводу наявності новизни промислового зразка "тюбик пакувальний" за патентом України № 7365 та вирішити спір відповідно до вимог закону.

У вирішенні спору про стягнення винагороди за впровадження раціоналізаторської пропозиції необхідно з'ясовувати фактичні дані щодо використання відповідачем раціоналізаторської пропозиції позивача та наявності економічного ефекту такого використання.

Суб'єкт підприємницької діяльності Є. (далі - СПД) звернувся до господарського суду з позовом до Державної госпрозрахункової організації "Ж." (далі – Госпрозрахункова організація) про стягнення винагороди за впровадження раціоналізаторської пропозиції.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 21.04.2005, у задоволенні позову відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на припис статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) мотивовано тим, що позивачем не доведено факт впровадження на виробництві відповідача його раціоналізаторської пропозиції.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просив змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції та скасувати постанову суду апеляційної інстанції з цієї справи і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Визначальними доводами касаційної скарги з посиланням на приписи статей 35, 38 та 104 ГПК, статті 520 Цивільного кодексу УРСР та статті 482 Цивільного кодексу України зазначено те, що:

- всупереч умовам договору судом апеляційної інстанції визнано необхідним подання позивачем актів виконаних робіт для отримання винагороди;

- розрахунок кошторисної економії на будівництві внаслідок впровадження раціоналізаторської пропозиції не потребує доказування, оскільки ці відомості вже, встановлені судовими інстанціями під час розгляду іншої справи.

Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено таке.

Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (замовник) і СПД (виконавець) уклали договір від 03.06.1997 (далі –Договір 03.06.1997) про спільну виробничу діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язувалися спільно подавати і впроваджувати раціоналізаторські пропозиції, спрямовані на зменшення собівартості будівництва і капітального ремонту житлових будинків та інших об'єктів, що інвестуються Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Згідно з пунктом 1 розділу 3 цього Договору замовник після отримання від міських організацій необхідних документів, достатніх для впровадження раціоналізаторських пропозицій виконавця, зобов'язувався перераховувати на розрахунковий рахунок замовника грошову винагороду з розрахунку 10% від досягнутої кошторисної економії вартості, а також 5% - при завершенні будівництва і капітального ремонту будинків, а в разі економії експлуатаційних витрат з опалення і гарячого водопостачання замовник зобов'язувався перераховувати виконавцю протягом двох років 15% від розрахункової річної економії.

В подальшому Госпрозрахункова організація та СПД уклали договір від 15.11.1997 (далі –Договір від 15.11.1997) про спільну виробничу діяльність, відповідно до умов якого відповідачем взято на себе зобов'язання замовника за Договором від 03.06.1997.

Крім того, пунктом 2 Договору від 15.11.1997 визначено, що дія цього Договору поширюється і на будівництво та реконструкцію інших житлових будинків інвестором або замовником, яких є Госпрозрахункова організація.

Госпрозрахункова організація видала позивачу свідоцтво про раціоналізаторську пропозицію від 24.02.2000.

В 2002 році Госпрозрахункова організація та СПД уклали договір від 30.04.2002 (далі – Договір 30.04.2002) про співпрацю у будівництві та реконструкції житлових будинків, предметом якого є продовження виконання Договору від 03.06.1997 та Договору від 15.11.1997.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання впровадження раціоналізаторської пропозиції позивача в інвестиційній діяльності відповідача.

Вивчивши матеріали справи, Вищий господарський суду України дійшов висновку, що попередніми судовими інстанціями недостатньо повно встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи.

Враховуючи, що права та обов'язки сторін зі справи у даному спорі продовжували існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу вони регулюються саме положення Цивільного кодексу України.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію регулюється положеннями статей 481 – 484 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 484 цього Кодексу:

- автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана;

- юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.

Крім того, на відносини сторін зі спору поширюються положення пунктів 9, 20 та 35 Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10.09.1992 № 479/92 (далі - Тимчасове положення).

Дане Тимчасове положення Указом Президента України від 22.06.1994 № 324/94 було визнано таким, що втратило чинність, але лише в частині правової охорони об'єктів промислової власності.

Раціоналізаторські пропозиції до кола об'єктів охорони промислової власності не включено, оскільки пунктом 2 статті 1 Паризької Конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 вичерпно визначено коло об'єктів охорони промислової власності, до яких віднесено патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

У пункті 35 Тимчасового положення визначено, що:

- Підприємство, яке прийняло до розгляду заяву на раціоналізаторську пропозицію, повинно її зареєструвати і протягом місяця з дати реєстрації прийняти щодо неї рішення. Після прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською автору має бути видане свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію, яке підтверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її подання та авторство на раціоналізаторську пропозицію.

Основним мотивом відмови в позові попередніми судовими інстанціями є недоведеність позивачем впровадження на виробництві відповідача його раціоналізаторської пропозиції, а саме, що позивачем не подано актів виконання робіт за Договором від 03.06.1997, Договором від 15.11.1997 та Договором від 30.04.2002. Скаржник заперечує обґрунтованість такого висновку, посилаючись на пункт 1 розділу 3 Договору від 03.06.1997, яким не передбачено фіксування використання відповідачем раціоналізаторської пропозиції актом виконання робіт. Матеріали справи підтверджують це заперечення скаржника. Судовими інстанціями при дослідженні названих договорів не з'ясовано, яким чином мають підтверджуватись факти використання відповідачем раціоналізаторської пропозиції позивача та наявність кошторисної економії будівництва чи капітального ремонту внаслідок такого використання. Отже, судовими інстанціями порушено правила оцінки доказів, встановлені статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Згідно з частиною другою статті 111⁷ ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу СПД задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Дата добавления: 2015-08-13