Їх співвідношення і взаємозв`язок.

Система українського права і міжнародне право

Система права і система законодавства,

їх співвідношення і взаємозв`язок.

Система права – це об’єктивно зумовлена і узгоджена в її складових частинах внутрішня організація права тієї чи іншої країни.

Система законодавства – це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави, структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованих нормативним актом відносин і його юридичної вили.

Ознаки СЗ:

- сукупність нормативно-правових актів;

- це диференційована система;

- заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів.

Структура СЗ – це внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що виражається у їх узгодженості і поділі на галузі та інститути законодавства.

Галузі З – великі об’єднання нормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, що характеризуються єдністю змісту і форми та мають системні зв’язки між собою. Складаються з інститутів – система нормативно-правових актів, що регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Система права – внутрішня форма права, його будова по галузям та інститутам; Система законодавства – це система нормативно-правових актів, в яких галузі та інститути права виражені. Внутрішня за зовнішня форми нерозривно пов’язані, не існують одна без одної. Кожна галузь права виражається у певній системі нормативно-правових актів – це безперечно. Але систему права та систему законодавства не слід ототожнювати або протиставляти. Вони діалектично пов’язані.

Систему права не можна побудувати, керуючись якимись попередньо обраними установками. Можливим є з’ясування, розуміння закономірностей розвитку тієї системи права, яка об’єктивно складається як кінцевий результат правотворчої практики, тих об’єктивних потреб та інтересів суспільства, що лежать у основі правотворчої практики.

Кожна окрема галузь права, як правило, представлена не одним, а декількома нормативно-правовими актам, які складають систему за двома критеріями:

- або за предметним змістом суспільних відносин, що регулюються кожним нормативно-правовим актом, коли вони створюють систему – виражають галузь права і в цьому випадку представляють галузь законодавства;

- або за юридичною силою актів, що відносяться до даної галузі права. В цьому випадку вони представляють галузь права несуперечливою системою актів.

З цього випливає те, що галузь законодавства більш близькою є за своєю структурою до галузі права, якщо вона представлена актами однакової юридичної сили – законами, а їх кількість невелика. Але на практиці така ситуація неможлива, оскільки правотворчість у кожній сфері суспільних відносин відбувається не одним, а декількома державними органами у межах їх компетенції і завжди представляє собою безперервний процес. Навіть, конституційне права представлене складною системою законів.

Таким чином, основна причина неспівпадання галузі права і галузі законодавства – це об’єктивна неможливість виразу змісту кожної окремої галузі право в одному нормативно-правовому акті, який міг би бути єдиним для неї; Інші причини:

1. Через накопичення значної кількості нормативно-правових актів в кожній галузі права, періодично виникає потреба у їх систематизації. Через це існують як кодифіковані, так і не кодифіковані нормативно-правові акти, що більш чи менш відображають структуру галузі права.

2. Система законодавства орієнтується не лише на систему права, а й на форму устрою держави.

3. Для забезпечення логічної стійкої побудови норм права за інститутами, їх ефективного та правильного застосування необхідне спеціальне визначення:

а) цілей та принципів галузі законодавства;

б) загальних норм, нормативних визначень, що складають загальну частину кожної галузі законодавства. Ці компоненти не входять до структури галузі права.

4. Система законодавства орієнтована не лише на галузі права, форму держави, а й на галузі державної діяльності. Тому закономірним є поява галузей законодавства, що не відображають галузі права, є комплексними (законодавство про промисловість, про сільське господарство, про соціальне страхування, про охорону здоров’я та ін.) До них входять норми різних галузей права.

5. Правотворчість – це динамічний процес постійного удосконалення діючої системи норм права. Кожний новий нормативно-правовий акт, що приймається, повинен несуперечливо включатися до системи вже діючих актів.

Категорія “система права” дає можливість відображати в теорії діючі закони взаємодії частин та цілого в праві. Вона характеризує як окремі частини права, так і синтез його у єдине ціле. Об’єктивно існуюча система права являє собою базу для упорядкування законодавства. Об’єднувати норми права в інститути та галузі права можна лише за науково обґрунтованим критеріям предмету та методу правового регулювання.

Розуміння системи права є важливою умовою задля правильного застосування норм права. Вони повинні регулювати лише ті відносини, на які розраховані.

№	Система права	Система законодавства
	Відображає внутрішню будову права, його зміст	Відображає зовнішню будову права, його форму
	Змістом є сукупність норм права	Змістом є сукупність нормативно-правових актів
	Відображає стан розвитку суспільних відносин, тому має об'єктивний характер	Відображає волю законодавця, тому суб'єктивна за характером
	Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права	Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства
	Первинним елементом є норма права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, гіпотеза, санкція)	Первинним елементом є нормативно-правовий акт
	Структурні елементи (норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо	Структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо

Визначення співвідношення системи права і системи за­конодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впоряд­кування законодавства.

Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному — особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. Міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) служить одним із юридичних джерел національного права, допускає пряме «входження» норм міжнародного публічного і приватного права в конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та інше право. міжнародне право має переважну силу над національним правом. Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Маючи обов'язкову силу для держав, міжнародне право лишає на їх розсуд вирішення питання про застосування його норм у рамках внутрішніх правових систем. Державам не потрібно формально визнавати верховенство міжнародного права над національним законодавством, але вони повинні цілком додержуватися цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно. Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується оптимальною участю держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому державного суверенітету. В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору.

Дата добавления: 2015-08-18