Реформи у Російській імперії.

Поразка у Кримській війні (1853-1856). У 1856 р. був підписаний Паризький мир, згідно якого Росія втрачала частину Закавказзя, їй заборонялося мати бойовий флот на Чорному морі. Хоча кріпосницькі порядки ще могли існувати досить довгий строк, не викликаючи серйозних заворушень, новий імператор Олександр ІІ вирішив провести реформування державно-політичної системи з метою прискорення суспільно-економічного розвитку країни. Наприкінці 1857 р. були створені дворянські комітети в губерніях і Таємний комітет при імператорі, які мали виробити умови звільнення селян від кріпосної залежності. При обговоренні реформи виникли два провідних варіанти:

· Поміщики чорноземних губерній (у тому числі і України) прагнули звільнити селян з якомога меншою кількістю землі;

· Поміщики нечорноземних губерній погоджувалися віддати селянам землю за якомога більший викуп.

Уряд Олександра ІІ взяв за основу компромісний варіант. Умови звільнення селян дуже відрізнялися відповідно до певного регіону Російської імперії. 19 лютого 1861 р. імператор підписав «Положення про селян» і маніфест до населення імперії, який був урочисто оголошений по церквах. Селяни звільнялися від особистої залежності з наділом землі і отримували частину громадських прав, зберігалася сільська община з круговою порукою для виконання повинностей та викупних платежів. Селяни мали сплачувати викупні платежі протягом кількох десятиліть. Для того щоб забезпечити селян коштами, держава створювала Селянський банк, що сплачував поміщикам викуп, 25% суми селянин не сплачував, решта вважалася наданою селянину у позику під 6% річних. Втім і поміщик не отримував всю суму повністю. Вона переводилася на його рахунок у Дворянському банку, з якої він отримував відсотки. При цьому з суми викупу автоматично відраховувався борг поміщика державі. Таким чином єдиним, хто гарантовано виграв від реформи була держава.

Умови проведення реформи одразу викликали численні селянські заворушення. Багато хто з селян навіть вірив, що поміщики обманули царя, змінивши умови реформи. Так, селянин до укладення особистої угоди з поміщиком мав відробляти панщину, поміщик міг до укладення угоди замінити селянський наділ, добавити або відрізати землі від селянського наділу. В результаті на Україні селяни отримали найменші по імперії наділи землі, втративши в середньому 30-35% наділу і до 1907 р. сплатили загалом 503 млн. крб. за землю ринковою вартістю 128 млн. крб. Дещо кращим було становище селян на Правобережжі, де після польського повстання 1863 р. держава повернула селянам відрізки і зменшили загальну суму викупу. Ще у кращому становищі опинилися державні селяни, які отримали повний наділ і сплачували менший викуп.

Звільнення величезної маси населення вимагало від царя цілої низки заходів, які б пристосували державну систему Росії до нових умов. Найбільш нагальними були зміни у судовій системі. Судова реформа була проведена у 1864 р. Вона скасувала становий суд, ввела з певними обмеженнями відкритий суд з 12 присяжними засідателями, і змаганням між прокурором та адвокатом. Суд був незалежним від царської адміністрації. Для вирішення дрібних справ була введена посада мирового судді. На Україні було створено 3 судові палати, які об’єднували губернські судові палати. Вищою апеляційною інстанцією вважався сенат Російської імперії. Водночас для селян був окремий волосний суд, що свідчило про неповні права цього стану. Окремі суди були для військових та духовенства.

У 1864 ж році була проведена земська реформа, яка ввела по імперії, за винятком Правобережної України земства – органи місцевого самоврядування, які займалися організацією освіти, медичного обслуговування та комунального господарства під контролем царської адміністрації. При виборах у земства царизм прагнув забезпечити перевагу дворян, аби допомогти їм пристосуватися до нових умов. У цьому ж році в імперії була введена єдина система початкової освіти. Останньою стала військова реформа 1862-1874 рр., яка замінила рекрутський набір загальною військовою повинністю з обов’язковим строком служби в армії 7 років, а на флоті 9 років, і перебуванням на військовому обліку до 40-річного віку. Всього в імперії було створено 15 військових округів, на Україні – Харківський, Київський, Одеський. Заборонені тілесні покарання в армії. Створено паровий флот.

Реформа освіти 1864 р. Освіта, в тому числі університетська, ставала доступнішою. Університети набули більшої автономії. Помітна увага приділялася поширенню знань серед населення, виданню підручників, народних книжок, організації шкіл. Для дорослих відкрилися освітні курси по неділях, через що такі школи й називалися недільними.

У 1860-1864 рр. була проведена фінансова реформа. Управління грошовим господарством стало централізованим, зросла роль міністерства фінансів.

Реформи створили умови для вдосконалення Російської імперії, однак породили багато проблем, насамперед для самодержавства, яке повинно було рахуватися з появою нових суспільних сил.

Індустріалізація економіки Наддніпрянської України. Упродовж 60-80-х рр. XIX ст. відбувався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик. Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецьке-Криворізькому басейні.

Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії.

Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. перші залізничні колії було прокладено у 1866-1871 рр. між Одесою й Балтою для прискорення транспортування зерна. За 1870і роки, що стали піком у прокладенні залізниць на Україні, вони сполучили між собою всі головні українські міста і, що найважливіше, поєднали Україну з Москвою – центром імперського ринку. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на к. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%. Зростали міста. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (понад 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.

Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

- прусським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях переважав на Правобережній Україні;

- американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуальних господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на півдні.

Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель.

Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. На кін. XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи, 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну. Але в самій Україні, яка мала статус «європейської житниці», українець у середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинених аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

- лише 15% підприємств України виробляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виробництва такої продукції у Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину - низькими;

- розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні - з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася. Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу.

Дата добавления: 2015-08-18