Демократія як основа демократичного державного режиму

В літературі демократію найчастіше визначають як форму держави, що передбачає прямий доступ громадян та їх об'єднань до участі у здійсненні державної влади. Громадяни можуть впливати на прийняття управлінських рішень, вимагати від влади відображення в цих рішеннях своїх інтересів, що передбачає наявність спеціальних органів, за допомогою яких воля громадян та їх об'єднань формулюється у вигляді законів і втілюється у реальному житті [9, с. 244]. Отже, реалізація усіх цих прав громадянами і є характеристикою демократичного режиму.

Як політичний режим демократія характеризується виборністю центральних і місцевих органів влади, свободою думки і слова, ідеологічним і політичним плюралізмом, існуванням легальної опозиції тощо. Демократичний політичний режим використовує способи і методи управління державними справами, які базуються на загальнолюдських цінностях, забезпечує реалізацію волі більшості з урахуванням інтересів меншості.

Демократія як принцип організації і діяльності державних органів реалізується через принципи поділу влади на гілки, гласності, плюралізму, залучення населення до участі в роботі державних органів усіх рівнів, рівності і гарантованості прав і свобод людини і громадянина, підзвітності і підконтрольності посадових осіб народу, взаємній відповідальності особи і громадянина.

Демократія як форма будь-якої громадської організації спирається на формування і розвиток громадянського суспільства, яке є опорою демократичної держави. Для ефективного функціонування такої держави необхідне створення організаційно-правового механізму взаємодії громадянського суспільства і держави, що передбачає участь громадських організацій в управлінні справами держави і суспільства, їх вплив на організацію і діяльність апарату держави. Ця взаємодія держави і громадянського суспільства забезпечує здійснення такої важливої функції, як формування і реалізація суспільного інтересу.

Проте у будь-якому випадку демократія як соціальне явище нерозривно пов'язане з владою. Демократія є способом організації влади й означає перш за все визнання права на рівну участь всіх членів того або іншого людського колективу в здійсненні функціонуючої в цій спільноті влади.

Демократія постає як одна з основних форм політичної самоорганізації громадянського суспільства, як суверенітет народу, тобто право народу визначати конституційний лад своєї держави, брати участь в управлінні державними і суспільними справами.

Отже, демократія – це форма організації і здійснення політичної влади, яка заснована на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі над їхньою діяльністю.

Для демократії характерною є низка ознак.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи Він не може здійснювати сам приналежну йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) виявляється в здатності державної влади впливати на поведінку і діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне й ідеологічне різноманіття. Демократія, як і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок — партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру й ідеологічний диктат.

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян щодо їх участі в управлінні справами суспільства і держави і насамперед на рівності виборчих прав. Така рівність дає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування і фактичне втілення прав громадян. Безперешкодне використання громадянами своїх прав і свобод та виконання обов'язків є наслідком реалізації принципу рівності громадян перед законом і важливою ознакою демократії, сутність якої визначається свободою як невід'ємною ознакою і принципом демократичного ладу [10, с. 26]. Кожний громадянин має право висловлювати власну думку, обирати будь-який варіант поведінки в межах дозволених законом, вільно обирати місце проживання, професію, віросповідання тощо.

4. Демократія передбачає законність, тобто демократичний режим базується на правових законах. Панування принципів законності і верховенства права — одна з головних внутрішньо притаманних демократії ознак. Демократія має місце в тій державі, де існує влада права, сутність якої полягає в пріоритеті права над приписами державної влади. В умовах відсутності демократії право фактично ототожнюється з силою, а правова система обслуговує інтереси окремих соціальних сил.

5. Демократія передбачає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від вчинення дій, що порушують їх обопільні права і обов'язки.

Будь-які демократичні держави будуються на базі цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різною. Демократизація суспільства — це довгочасний постійний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій [11, с. 191]. Отже, усі ці ознаки і розкривають зміст демократичного режиму.

Для того, щоб суспільство мало змогу називатися демократичним, воно повинно відповідати цілому ряду вимог, які мають назву принципів або критеріїв демократії, які повинні бути універсальними для відкритих, цивілізованих суспільств. В сукупності в їх органічному взаємозв'язку вони складають основу самовизначення людей, кожної людини і громадянина, розвитку його соціально-політичної активності; принципи утворюють фундамент вирішення протиріч між інтересами членів співтовариства, гармонізації приватних і групових інтересів із загальними інтересами.

Одним із принципів демократії є політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад, забезпечення захисту прав людини. Свобода має первинне призначення на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона передбачає рівноправність.

Рівноправність громадян - це рівність усіх перед законом, рівна відповідальність за вчинене правопорушення, право на рівний захист перед судом. Яскравим принципом демократії є конституційне закріплення прав, свобод і обов'язків людини та їх реальна, а не декларативна гарантованість. Права і обов'язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом.

Рівність прав і свобод особи пов'язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою.

Виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — передбачає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечення їх змінюваності, підконтрольності і взаємоконтролю, рівної можливості кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі одні й ті ж люди не повинні тривалий час безперервно займати посади в органах владне це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів.

Поділ влади – найважливіша гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина, реалізація якого необхідна для утвердження ідеї верховенства права, законності і демократії. Разом з іншими інститутами демократії цей принцип створює умови для ефективного функціонування державного апарату, гарантує ідеологічний, політичний та економічний плюралізм, захищає права і свободи людини і громадянина. Наразі інститут поділу влади закріплено у конституційному законодавстві переважної більшості демократичних держав. У одних випадках — це норма, яка встановлює поділ влади, в інших — це ще й норма, що передбачає взаємодію гілок державної влади, оскільки гілки влади мають знаходитись у тісному взаємозв'язку і взаємодії, що зумовлює єдність державного механізму. Поділ влади розуміється не як протистояння і конфронтація, а як розумне обмеження повноважень між гілками влади, що встановлюється в конституції та інших законах [13]. Отже, поділ влади є невід’ємною складовою демократії.

З погляду реалізації політичної влади і визначення типу політичного режиму принцип поділу влади відіграє ключову роль, оскільки він постає вагомою гарантією від узурпації політичної влади, а також від тих зловживань, що мають місце у випадку концентрації всієї повноти публічної влади у руках певного державного органу або групи органів. При цьому не має значення, яка саме з гілок державної влади потенційно може стати «узурпатором» (доволі часто в умовах тоталітарних політичних режимів такою владою стає партійна влада, яка набуває панівного положення і визначає діяльність всіх без виключення органів державної влади), оскільки у будь-якому випадку політичний режим втрачатиме ознаки демократизму.

Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного і суспільного життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, одержання і поширення всіма суб'єктами суспільних відносин відповідно до їх потреб. Гласність покладає на компетентні державні органи обов'язок систематично інформувати населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, перебіг їх обговорення і виконання. Необхідними передумовами дії принципу гласності є заборона цензури, розвиток свободи слова і друку, врахування і використання громадської думки в процесі прийняття державних рішень.

Принцип плюралізму передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію етнічних, релігійних, політичних меншин. Державні рішення в умовах розвинутої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без попереднього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою в різних державних органах (наприклад, у комітетах парламенту), виставляти в процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати перебіг виконання прийнятих рішень і т. ін. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і реалізації тих чи владних актів. В умовах демократії більшість зобов'язана рахуватися з позицією меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще — до консенсуального вирішення державно-правових конфліктів, представницького здійснення влади народу.

Таким чином, принципи демократії є тією основою, на якій будується сама демократія. А вона складається з інститутів, нормативно-правової бази, практичних зразків поведінки і діяльності, політичної культури демократизму.

Отже, дані принципи та ознаки являються ідеалом для суспільства, яке прагне до демократії. В сучасному світі не існує країни в якій, ці вимоги були б виконані повністю. Реальна демократія завжди виступає як влада більшості над меншістю тобто панування добре організованої меншості над більшістю при формальній згоді останньої підкорятися.

Дата добавления: 2015-08-18