Розділ 1. „Становлення, формування та розвиток законодавства про дисципліну

праці: історичний аспект” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються

періодизація формування та розвитку законодавства про дисципліну праці, на основі

аналізу нормативно-правової бази виділяються особливості методів правового регулювання

дисципліни праці на кожному етапі становлення цього інституту трудового права.

У підрозділі 1.1. „Початковий етап становлення та формування законодавства про

дисципліну праці: кінець XIX – початок XX століття” досліджується та характеризується

початок становлення законодавства про дисципліну праці. Під час дослідження законодавства початкового періоду було з’ясовано, що інститут дисципліни праці почав своє формування разом із появою трудових відносин. Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва визвали необхідність в законах, спрямованих на регулювання трудових відносин. З 1886 по

1903 рік був послідовно прийнятий пакет законів, які отримали назву фабрично-заводського законодавства. З’ясовано, що застосування фабричного законодавства передбачалося тільки на приватних підприємствах, а в законодавстві трудові відносини розглядалися як цивільні по договору особистого найму, але з урахуванням несуттєвих особливостей правовідносин найму фабричних робочих. Досліджено, що законодавство того часу досить чітко регламентувало правила щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх трудових обов’язків і регламентувало вичерпний перелік підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме: 1) несправна робота; 2) прогул; 3) порушення

порядку. Щодо стягнень за несправну роботу, вони встановлювалися пропорційно нанесеній шкоді, більш того, працівник міг понести повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Звичайно, такі відносини характерні для цивільного права

Визначено, що прийняття Статуту про промислову працю створило першооснову для

виділення в майбутньому трудового права як окремої галузі права та його кодифікації.

Але, слід зауважити, що на початковому періоді становлення законодавства про працю та

дисципліну праці як інституту трудового права трудове право не визнавалось як галузь права, а трудові відносини на виробництві регулювались цивільним правом поряд з відносинами особистого найму послуг, незважаючи на існування законодавства про промислову працю.

Цей досить короткий огляд законодавства в період з 1886 року до 1917 року дозволяє

провести певні паралелі між дореволюційним та сучасним національним законодавством

про працю. Правила про підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, про

види, розмір та порядок дисциплінарних стягнень з певними змінами знаходять своє

відображення в сучасному законодавстві. Хотілося б зауважити, що дисциплінарна

відповідальність роботодавців представляється більш сприятливою для робітника, ніж в

діючому законодавстві про працю.

У підрозділі 1.2. „Особливості законодавства про дисципліну праці з моменту становлення України як радянської республіки до Другої світової війни” розглядаються та досліджуються нормативно-правові акти, що регулюють дисципліну праці, хронологія прийняття рішень владою щодо нормативного забезпечення дисципліни праці.

Специфічною рисою історичного періоду, який настав після Жовтневої революції, є те, що

прийняття всіх нових законів, декретів у галузі трудових відносин було спрямоване на захист інтересів працівників переважно перед інтересами роботодавців. Це пояснюється тим, що прийняття любих постанов, які жорстоко регулюють дисципліну праці не могли мати підтримки і популярності у народних мас. Більшовицькі уряди як РСФРР так і України це добре розуміли. Тому прийняття законів, які у любій формі несли „зобов’язуючий” характер відносно пролетаріїв, могли визвати незадоволення у „класу - переможця”.

Курс на знищення приватного капіталу визначив подальший розвиток законодавства про

дисципліну праці, як законодавства, яке захищає пригноблених. Але спершу, до початку націоналізації, слід було здійснити заходи, які дозволяють здійснювати контроль на

промислових підприємствах з боку робочих. Це був один з перших економічних кроків нової

влади, спрямований на ліквідацію виробничого потенціалу з рук приватного капіталу.

Ми зробили припущення, що КЗпП 1918 року – документ неоднозначний, може саме з цієї

причини він не набув теоретичного осмислення в науковій літературі, є лише фрагментарні висловлювання окремих авторів. З одного боку він містив прогресивні для того часу норми

(про восьмигодинний робочий день, про те, що мінімум винагороди не може бути менше прожиткового мінімуму, про збереження за працівником винагороди, якщо невиконання

роботи було не з вини працівника та ін). З іншого боку, він закріплював трудову повинність,

що широко використовувалася як засіб залучення до праці, обмежуючи право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням, закріплював й інші норми, які не

можна назвати демократичними.

Вже на цьому етапі становлення трудового законодавства, виходячи зі змісту документів, що встановлювали додаткову дисциплінарну відповідальність для окремих категорій працівників, зроблено висновок, що диференціація законодавства про дисципліну праці є необхідністю у деяких випадках. З’ясовано, що дисциплінарна відповідальність за нанесення матеріальної шкоди з вини працівника каралась дуже жорстоко: за певні проступки передбачалась вища міра покарання. Становлення законодавства про дисципліну праці здійснювалось в складних умовах, силові методи переважали над демократичними. Але, якщо бути об’єктивними, слід визнати тезу, що будь-яка влада для збереження своїх позицій демократичні методи використовує тільки після реалізації силових форм впливу.

Аналізуючи нормативні акти про дисципліну праці, можна стверджувати, що законодавець

зробив спробу максимально охопити дисциплінарним впливом всі категорії працюючих,

включаючи як працівників найнижчої ланки виробництва так і інженерно–технічний так і

адміністративно–управлінський персонал. Серед розділів КЗпП 1922 р. немає окремого

розділу, який спеціально регулює дисциплінарну відповідальність працівників.

Наведене свідчить, що законодавець не формулював дисципліну праці в якості окремого

інституту трудового права. Питання впливу на порушників дисципліни праці розглядаються

в окремих розділах і мають одну каральну санкцію – звільнення з роботи.

В умовах воєнного часу регулювання дисципліни праці поступово перейшло до Статутів

про дисципліну, які запроваджувалися в межах компетенції того чи іншого Наркомату

шляхом внутрівідомчої нормотворчої діяльності. Ми вважаємо, механізм впливу на

дисципліну праці шляхом прийняття статутів найбільш важливим елементом реалізації

законодавства про дисципліну праці воєнного періоду.

У підрозділі 1.3. „Законодавство про дисципліну праці повоєнного періоду і економічних

реформ 70-х – 90-х років” встановлено, що особливості в законодавстві про дисципліну праці пов’язуються з періодами - „відлига” (1953-1964рр.), „розвинутий соціалізм” (1965-1984рр.), „перебудова” (1985-1991 рр.).

Період „відлиги” характеризується певною децентралізацією трудових правовідносин,

появою нових більш демократичних нормативно-правових актів, що регулюють питання дисципліни праці. Але, половинчатість економічних реформ, орієнтація на виробництво,

а не на працівника, низький рівень умов праці гальмували розвиток трудового права.

Визнаючи появу певної децентралізації у вирішенні питань дисципліни праці, пом’якшення

дисциплінарної відповідальності та механізми захисту працівника від свавілля роботодавця, слід зауважити, що сутність економічних відносин вони не змінили.

Період “розвинутого соціалізму” характеризується двома головними подіями – третьою радянською кодифікацією трудового законодавства (1970−1972 рр.) і прийняттям Конституції СРСР (1977 р.) і Конституції УРСР (1978 р.).

Основи законодавства про працю стали правовою базою для прийняття нового Кодексу

Законів про працю УРСР (в подальшому КЗпП), який був прийнятий на сесії Верховної Ради УРСР 10 грудня 1971 р. КЗпП УРСР не тільки містив основні положення Основ законодавства про працю, а й доповнив і конкретизував більшість нормативно-правових норм. Питання дисципліни праці вперше регулювалися окремим розділом – Розділ Х “Трудова дисципліна”. Тут доречно зауважити, що в галузі дисципліни праці новий КЗпП повністю повторив заходи по забезпеченню дисципліни праці, які були закріплені в Основах.

Друга половина 70-х років і перша половина 80-х років характеризувалася активним

оновленням законодавства про працю, які стосувалися багатьох інститутів, у тому числі

інституту дисципліни праці.

На другому етапі “перебудови” (1989-1991 рр.) був зроблений новий поворот в політиці – курс на перехід до ринкових відносин, на розвиток демократії у всіх галузях суспільного життя. У цей період були прийнятті останні в радянській історії Закони СРСР про працю, які були спрямовані на вирішення надзвичайно гострих питань в галузі трудових відносин.

Стосовно дисципліни праці, новації були запроваджені у Основах законодавства Союзу РСР і республік про зайнятість населення від 15 січня 1991 р. які проголошували свободу праці і право на добровільну незайнятість, заборона адміністративного примусу до праці, право громадян на професійну діяльність за кордоном. Закон вперше застосував термін “роботодавець”, який пізніше був закріплений і у вітчизняному законодавстві про працю.

Висновок до розділу. На основі історичного аналізу нормативно-правового матеріалу у сфері регулювання трудових правовідносин висвітлено періодизацію становлення і розвитку законодавства про дисципліну праці, виявлено особливості правового регулювання дисципліни праці на кожному етапі становлення та розвитку цього інституту трудового права, як один з елементів трудових відносин, як фактичну поведінку учасників трудового процесу.

Розділ 2. „Характеристика законодавства про дисципліну праці України в сучасних умовах переходу до ринкової економіки” складається з трьох підрозділів, в якихдосліджується поняття дисципліни праці, виявляються особливості службової дисципліни як виду дисципліни праці, розглядаються теоретичні проблеми розвитку законодавства про дисципліну праці, аналізується система законодавства про дисципліну праці та класифікуються правові норми, що утворюють цю систему.

У підрозділі 2.1. „Поняття “дисципліна праці” в теорії та за законодавством України. Службова дисципліна як особливий вид дисципліни праці” визначено, що як правову категорію, дисципліну праці потрібно розглядати в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудових правовідносин; як інститут трудового права; як фактичну поведінку учасників трудового процесу. Дисципліні праці, як і будь-якому принципу трудового права, притаманні певні ідеї та тенденції, які характерними для даної галузі права. Вони втілюються в законах, інших нормативно-правових актах.

Доведено, що як інститут трудового права дисципліну слід представляти у вигляді сукупності правових норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок. Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з трьох тісно взаємозв'язаних блоків: правової регламентації прав і обов'язків суб’єктів трудових відносин, стимулювання високоякісної праці і відповідальності за порушення трудових обов'язків.

Вперше визначено юридичне поняття трудової дисципліни таким чином: трудова дисципліна – це система правових норм, що підлягають чіткому і усвідомленому дотриманню суб’єктами трудових правовідносин, та методами заохочення та примусу забезпечують належний процес праці.

У підрозділі 2.2. „Аналіз диференціації законодавства про дисципліну праці України”

визначено, що удосконалення законодавства про працю і дисципліну праці як одного з

важливих інститутів галузі трудового права України є однією з нагальних потреб сьогодення.

Особливе місце в цьому процесі належить систематизації нормативно-правових актів, яка має велике значення для подальшого розвитку трудових відносин. Систематизація законодавства про дисципліну праці має на меті стабілізацію правопорядку в сфері трудових правовідносин, перетворення нормативно-правового регулювання на інструмент для забезпечення ефективності взаємовідносин між сторонами трудового договору.

Визначено, що залежно від мети користування діючими правовими нормами

систематизація законодавства може бути різною. Даний процес проходить ряд етапів, на

кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та

загальнотеоретичних понять: а) визначення обсягу нормативного матеріалу, який підлягає

опрацюванню; б) видалення з чинних нормативних актів або з їх частин тих норм, які в

сучасних умовах уже не мають принципового значення; в) аналіз і виділення єдності і

диференціації норм, регулюючих певний правовий масив.

Систему законодавства з дисципліни праці можна визначити як упорядковану множину

нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення належного процесу праці

сторонами трудових правовідносин. Водночас, доведено, що диференціація правового

регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин за категоріями працівників

здійснюється наступними способами: шляхом включення в загальні законодавчі акти про

працю спеціальних положень щодо лише певної групи працівників; прийняття особливих

нормативних актів, які поширюються лише на ту чи іншу категорію працівників; шляхом

виключення можливості застосування певних загальних норм законодавства про працю до

певних категорій працівників. Цю прогалину в праві необхідно усунути шляхом

встановлення у відповідних статтях Кодексу законів про працю України чітких критеріїв

розмежування загальної і спеціальної нормотворчості.

У підрозділі 2.3. „Класифікація нормативно-правових актів, що регулюють

дисципліну праці в Україні” доведено, що ефективність нормативно-правового регулювання

дисципліни праці сторін трудових взаємовідносин пов’язана з дією всієї правової системи,

всіх соціальних норм. Нормативно-правові акти, які покликані регулювати суспільні

відносини, що виникають у зв’язку із дотриманням дисципліни в процесі реалізації

трудових правовідносин, хоча і зазнаютьзначного впливу загальної правової системи, але

відбивають у своєму розвитку й більшконкретні правові цілі, завдання і принципи стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина як найважливішої соціальної цінності.

Розгалужена система законодавства з дисципліни праці складається з різних за

юридичною природою, формою, характером конституювання волі громадянського

суспільства нормативно-правових актів. Розгляд теоретичних основ нормативно-правового

регулювання дисципліни праці передбачає проведення класифікації правових актів, які у

своїй сукупності і складають дане нормативне забезпечення. Актуальність такого підходу

обумовлена недостатністю наукових розробок у цій сфері, практичною і теоретичною

цінністю для подальшого розвитку досліджуваного нормативно-правового забезпечення.

Практична цінність такої класифікації залежить від істинності означених теоретичних

розробок.

Сприйняття досліджуваного характеру явища “нормативно-правові акти в сфері дисципліни

праці”, його поняття, властивостей і ознак як юридичної категорії, застосування до останньої у ролі інструменту філософського пізнання явищ і процесів елементів одиничного, особливого й загального дозволили побудувати наступну їх класифікацію: по-перше, враховуючи зміст нормативно-правового акта, тобто коло трудових відносин, що

регулюються ним, і спосіб впливу на них, можна запропонувати типологію актів за сферами

трудової діяльності. Їх можна групувати з огляду на однорідність предмета впливу,

забезпечуючи тим самим їх комплексність і цілеспрямованість; по-друге припустимою є

типологія означених нормативно-правових актів за такою їх властивістю, як юридична сила.

Ця ознака надає реальну можливість провести не тільки зовнішню, а й внутрішню

розмежувальну лінію з іншими правовими актами. По-третє, виправданий розподіл актів за

структурною формою; по-четверте, доцільно виділити такий критерій, як особливий,

встановлений у нормативному порядку спосіб підготовки і порядок прийняття актів; по-п’яте, необхідним є розмежування нормативно-правових актів за масштабом їх дії. Адже деякі акти мають регулюючий вплив на всю систему трудових відносин (у переважній більшості закони), інші – щодо певної галузі (наприклад, дисциплінарна відповідальність військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ), деякі стосуються тільки конкретної організації чи установи, або їх структурних підрозділів. По-шосте, потрібною є й класифікація даних актів за обсягом питань, які в них вирішуються: багатопрофільні, тобто такі, які вирішують одночасно декілька питань, і однопрофільні, що містять рішення з якогось окремого питання.

Джерела дисципліни праці сторін трудового договору не являють собою якесь ізольоване

явище. Вони взаємодіють поміж собою та іншими соціальними, економічними, юридичними, психологічними факторами. Взаємодіючи поміж собою та зовнішніми щодо них феноменами соціальної дійсності, вони являють певне системне правове явище.

Висновок до розділу. Просування України в напрямку ринкових перетворень обумовлює закріплення якісно нових підходів до визначення правового статусу учасників трудових відносин. Передусім, це стосується обсягу прав та обов'язків, які повинні мати і виконувати наймані працівники та роботодавці у трудових правовідносинах, а також можливості застосування до них юридичної відповідальності. Будь-яка суспільно корисна праця передбачає узгодженість ій її учасників, що стає можливим тільки за наявності обґрунтованого та виваженого нормативно-правового забезпечення, у тому числі, сукупності елементів, з яких складається інститут дисципліни праці.

Дата добавления: 2015-08-18