Окреме провадження у системі цивільного судочинства

1.1.Поняття і сутність окремого провадження

Окреме провадження в юридичній літературі визначається як самостійний вид провадження цивільного судочинства, який характеризується специфічним процесуальним порядком розгляду і вирішення точно визначеного законом складу цивільних справ, у яких суд встановлює події, дії, стан (юридичні факти), здійснює захист охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

У частині 1 ст. 234 ЦПК дається визначення окремого провадження як виду непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав [1].

Мета окремого провадження - виявити і констатувати ті чи інші обставини, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення у заявника певних прав чи обов'язків. Самі суб'єктивні права повинні здійснюватись поза межами окремого провадження.

Розгляд справ судом у порядку окремого провадження спричинюється необхідністю захисту охоронюваних законом інтересів і виникає:

1) за прямою вказівкою у законі певних категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження;

2) за відсутності іншого порядку встановлення юридичних фактів;

3) потреба захисту юридичного інтересу виникає через неможливість поновлення втрачених правовстановлювальних документів, які підтверджують наявність необхідних юридичних фактів;

4) такий захист може зумовлюватися неможливістю виправлення помилок у правовстановлювальних документах або невиконанням вимог закону про реєстрацію юридичного факту [4,c.13].

Основною особливістю справ окремого провадження є те, що їх виникнення пов’язане з потребою підтвердження певного юридичного факту або його відсутності, що має значення для охорони прав та інтересів особи. Така потреба може виникнути за необхідності створення умов для здійснення особою особистих чи майнових прав або для підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваного права. Рішення лише підтверджує наявність або відсутність правоприпиняючих юридичних фактів. Справи про встановлення юридичних фактів також не створюють матеріальних благ для заявників. Такі права є похідними від встановлених юридичних фактів, а тому отримання їх передбачається лише в майбутньому. Отже, справи окремого провадження в цій частині є фактично допоміжними для здійснення суб’єктивних матеріальних прав особи. На цьому етапі здійснюється лише захист інтересів фізичних осіб у сфері юридичних фактів при їх встановленні та на цій основі потенційно здійснюється захист суб’єктивних прав особи. Саме захист майбутніх суб’єктивних прав породжує вимогу щодо зазначення особою, яка звертається до суду з метою встановлення юридичного факту, в заяві мети встановлення такого факту (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК) [5,c.136].

Юридичні факти, які встановлюються в порядку окремого провадження, характеризуються тим, що у своїй першооснові виникають поза волею особи й можуть у такому стані існувати доволі довго та ніколи не стати предметом судового розгляду, хоча особа й може знати про такі обставини.

Лише при виникненні в особи інтересу щодо здійснення своїх суб’єктивних прав у неї виникає потреба в підтвердженні ряду ключових фактів, які дають особі підстави на таке право. Відсутність чи неточність ключових фактів і породжує інтерес особи щодо звернення її до суду для їх встановлення.

Отже, суд встановлює не просто юридичні факти, а ключові юридичні факти, з якими пов’язується виникнення майбутніх суб’єктивних прав.

Об’єктом судового захисту в окремому провадженні можуть бути також і неоспорюванні суб’єктивні права фізичних, юридичних осіб або держави.

Сутністю окремого провадження за предметом судового розгляду та об’єктом судового захисту є те, що в ньому відсутній спір про право, об’єктом судового захисту є перш за все охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності — встановлення певних юридичних фактів та станів із метою подальшого здійснення заінтересованими особами суб’єктивних прав, а також специфічна судова процедура [7,c.414].

Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцево­го самоврядування, а громадяни та організації — використати судовий порядок для захисту своїх суб'єктивних прав і охоро-нюваних законом інтересів.

Дата добавления: 2015-08-18