Розділ 1. Поняття суб'єкта злочину

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Сучасні проблеми кримінального права та процесу»

на тему:

«Інститут суб’єкта злочину: стан та перспективи»

Студента 6 курсу ПСКз 62 групи
напряму підготовки «спеціаліст»
спеціальність «Правознавство»
Бондаря Михайла Олександровича
Керівник: к. ю. н., доцент
Перелигіна Раїса Володимирівна

Національна шкала _____________

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS ____

Члени комісії

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Київ – 2015 рік

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Поняття суб'єкта злочину ………………………………………….....5

Розділ 2. Вікові ознаки суб'єкта злочину………………………….…...………11

Розділ 3. Осудність і неосудність………………………………………………16

3.1. Поняття обмеженої осудності……………………………………...17

3.2. Медичний критерій неосудності…………………………………..19

3.3. Юридичний критерій неосудності………………………………..20

3.4. Поняття неосудності та її критерії………………………………...22

Розділ 4. Поняття спеціального суб'єкта: стан та перспектива……………...27

Висновки…………………………………………………………………………32

Список використаних джерел…………………………………………………..36

Вступ

Актуальність теми. З розвитком людства визначення того, хто вчинив злочин і підлягає за нього певному покаранню, проходило відому «еволюцію» (починаючи із тварин, які заподіювали шкоду господарству, і закінчуючи неживими предметами, що заподіювали шкоду людині, закликали до певних вчинків (наприклад, повстання) і навіть (в епоху середньовіччя) були залучені до чаклунства і потойбічних сил. Проте визнання на певному етапі розвитку кримінального права злочином діяння саме як вольового акту фактично «звузило» зміст суб’єкта злочину лише до людини (фізичної особи), наділеної «відповідальною волею», що виключало кримінальну відповідальність однієї людини за дії іншої (наприклад, батьків за дітей). Отже, на теоретичному і нормативному рівнях виникали питання, пов’язані з визначенням ознак суб’єкта злочину, їх змістовною характеристикою, а саме: про поняття «особистої відповідальності суб’єкта», здатність юридичної особи вчиняти злочин, доцільність притягувати до кримінальної відповідальності батьків за вчинки дітей, господарів за заподіяну тваринами шкоду, керівників підприємств за виробництво і реалізацію шкідливої продукції, жебраків за шкоду, заподіяну потребою прогодувати себе, тощо.

Суспільно небезпечні діяння роблять конкретні люди. Кожен випадок здійснення злочину має свої індивідуальні риси, у тому числі стосовні до характеристики особи, винного в цьому злочині. Кожна особистість має специфічними, тільки їй властивими ознаками, що складають її індивідуальність.

Всі індивідуальні характеристики не можуть знайти відображення в теоретичних і законодавчих конструкціях складів злочинів. У теорії карного права обрані найбільш типові властивості особистості злочинця, вони знайшли відображення в поняттях ознак суб'єкта злочину.

Суб'єкт злочину – це мінімальна сукупність ознак, що характеризують особу, що зробила злочин, що необхідна для залучення його до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б одного з цих ознак означає відсутність складу злочину.

Основними проблемами навчання про суб'єкта злочину на сучасному етапі розвитку законодавства залишаються питання осудності і встановлення ознак спеціального суб'єкта. Окремо варто виділити відповідальність осіб із психічними аномаліями, що не виключають осудності. [1;2;3]

Аналіз вітчизняного карного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що законодавці протягом всієї історії України постійно зверталися до кримінально-правових норм, що визначають ознаки суб'єкта злочину. При цьому перелік злочинних діянь постійно мінявся, а питання, зв'язані з кримінальною відповідальністю і покаранням суб'єкта злочини деталізувалися й уточнювалися на різних етапах розвитку держави, виходячи з задач, що коштують перед ним в області боротьби зі злочинністю.

Предмет. У КК 1960 р. поняття «суб’єкт злочину» взагалі не вживалося, а у КК 2001 р. положення, що стосуються суб’єкта злочину виділені у самостійний розділ IV під назвою «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)».

З огляду на сучасний стан української кримінально-правової науки основні проблеми, які стосуються суб’єкта злочину, можна звести до такого: можливість чи неможливість визнання суб’єктом злочину юридичних осіб, а також доцільність визнавати суб’єктом злочину фізичну особу в разі, коли такий злочин вчиняється від імені юридичної особи, на підставі спеціального розпорядження колегіального органу такої юридичної особи тощо; можливість зміни (у бік зниження чи, навпаки, підвищення) віку, з якого настає кримінальна відповідальність; зміна змісту осудності та неосудності особи залежно від вікових, професійних чинників; подальша конкретизація на законодавчому рівні поняття обмеженої осудності особи; визнання спеціальним суб’єктом злочину окремих категорій осіб та ін. [1;2;3]

Метою дослідження є з’ясування місця і ролі норм про суб’єкт злочину в структурі основних інститутів сучасного кримінального права, визначення системно-правових основ кримінальної відповідальності суб’єктів злочину. А також потрібно розкрити та проаналізувати поняття суб'єкта злочину з точки юридичного аспекту та як законодавчої моделі, та дати характеристику кожній з його ознак, розібрати все до найменших дрібниць.

Розділ 1. Поняття суб'єкта злочину

Суб'єкт злочин – це особа, що зробила суспільно небезпечне діяння і здатне відповідно до закону понести за нього кримінальну відповідальність.

Відповідно до принципу провини до кримінальної відповідальності не можуть бути притягнуті неживі предмети, тварини, юридичні особи. Карний закон зв'язує відповідальність зі здатністю особи, що скоїли злочин, віддавати звіт у своїх діях і керувати ними, а такою здатністю володіють тільке люди. При залученні до кримінальної відповідальності юридичних осіб мети покарання (виправлення засудженого і попередження здійснення їм нових злочинів) виявилися б недосяжними, оскільки карне покарання покликане впливати лише на людей.

Суб'єктом злочину можуть бути тільке люди, що володіють здатністю усвідомлювати фактичний характер своїх дій (бездіяльності) і керувати ними, тобто тільки осудні особи. Провина, як у формі наміру, так і у формі необережності виключається у всіх випадках, коли особа в момент здійснення суспільно небезпечного діяння в силу свого психічного стану не усвідомлювало характеру своїх дій (бездіяльності) чи не могло ними осмислено керувати. Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єктом злочину може бути лише "осудна особа, тобто як під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними". Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину. Згідно з КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст.20).

Навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомості і волі виникає лише при досягненні певного віку. Саме тому КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелік яких є вичерпним і зазначений у законі. Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

Виходячи з усього сказаного, можна зробити висновок, що суб'єкт злочину це конкретна особа, якій притаманні певні соціальні властивості, їх сукупність утворює індивідуальний образ людини, який охоплюється поняттям "особа, яка вчинила злочин".

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Окрім загального суб'єкта злочину існує і спеціальний суб'єкт. [4]

Здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними виникає в психічно здорових людей не з моменту народження, а по досягненні визначеного віку, оптимальною величиною якого є 16 років. До цього віку в людини накопичується визначений життєвий досвід, визначаються критерії сприйняття навколишнього світу, з'являється здатність усвідомлювати характер свого поводження з погляду корисності для навколишніх.

Дія КК України поширюється на громадян України, осіб без громадянства, іноземних осіб. Дипломатичні представники й інші особи, що користаються імунітетом, у випадку здійснення ними злочину в Україні, несуть відповідальність у відповідність з нормами міжнародного права. Однак імунітет зазначених осіб від карного переслідування не означає, що у випадку порушення ними кримінально-правових норм, вони не є суб'єктами злочинів. У цьому випадку має місце лише звільнення від кримінальної відповідальності по не реабілітують підставам.

Таким чином, до основних ознак суб'єкта злочини відносяться: фізичну особу, осудність і досягнення визначеного віку. Ці найбільш істотні ознаки всіх суб'єктів злочинів складають наукове поняття загального суб'єкта злочину. Факультативними ознаками суб'єкта злочини є ознаки спеціального суб'єкта.

Злочин – це завжди усвідомлене суспільно небезпечне діяння певної особи. Якщо виходи з поняття “злочину”, закріпленого статтею 11 КК України, що “злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”, то необхідно констатувати, що суб’єкт злочину відноситься до обов’язкових ознак (елементів) складу злочину. [5]

У Кримінальному кодексі України закріплено поняття “суб’єкт злочину”. Стаття 18 КК передбачає, що “суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність”. Одночасно, у багатьох статтях Кримінального кодексу вживаються більш широкі за змістом терміни: “особа, яка вчинила злочин” (ст. 187 ч. 2 КК: “розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”), “особа, винна у вчиненні злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо.

На практиці поняття “суб’єкт злочину” широко застосовується в процесі аналізу по суті кожного скоєного злочину. Слідчий, суддя, прокурор, якщо не при порушенні кримінальної справи (кримінальна справа може бути порушена і за фактом скоєння злочину), то в процесі досудового розслідування і судового слідства детально досліджують наявність або відсутність як самого суб’єкта злочину, так і ознак, якими він повинен бути наділений. Поняття “суб’єкт злочину” широко використовується в учбових та наукових цілях як складова частина юридичної конструкції, що називається складом злочину.

Виходячи з важливості розглядуваного поняття, охарактеризуємо юридичні ознаки суб’єкта як елемента складу злочину.

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила, і тому суб'єкт злочину є обов'язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права поряд з поняттям "суб'єкт злочину" виділяється поняття "особистість злочинця". У кримінально-правовому аспекті поняття "суб'єкт злочину" і "особистість злочинця" не тотожні. Обидва вони резюмують ознаки фізичної особи, яка вчинила злочин, однак їхнє кримінально-правове значення є різним. [6]

Якщо поняття суб'єкта злочину є важливим для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, то поняття особистість злочинця має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак, які характеризують особу, що вчинила злочин, віднесено її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічну характеристику, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо. Поняттям "особа злочинця" широко користується наука кримінального права.

Відокремлення понять "суб'єкт злочину" і "особистість злочинця" необхідно для того, щоб повніше розуміти можливості і завдання кримінального законодавства. Ознаки суб'єкта злочину необхідні для вирішення питань кримінальної відповідальності, зокрема кваліфікації злочинів. З'ясування ж характеристик особистості злочинця може слугувати, наприклад, більш повному встановленню обставин вчиненого злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винуватого покарання та запобігання вчиненню злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Які ж вимоги ставить закон для наявності зазначеної здатності нести відповідальність? Іншими словами, які ознаки мають бути притаманні суб'єктові злочину?

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину може бути: 1) особа фізична; 2) особа осудна; 3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння. Ці три ознаки є обов'язковими для кожного випадку оцінки наявності суб'єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали назву обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину.

При цьому для окремих складів злочину наявності у суб'єкта лише трьох обов'язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов'язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом перевищення влади або службових повноважень).

Для наявності суб'єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов'язкові ознаки суб'єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб'єктом злочину. [7]

Таким чином, четвертою факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб'єктам не всіх складів злочину) є ознака спеціального суб'єкта злочину. Вказівка на ознаку суб'єкта злочину, що робить його спеціальним, дається в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України.

Злочини, де суб'єкт має мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб'єктом. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Усі ці ознаки мають бути обов'язково встановлені для визначення наявності суб'єкта злочину, а отже, і складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Однак для індивідуалізації покарання, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання, суду недостатньо знань про ознаки суб'єкта злочину.

У людини, щодо якої виноситься вирок, має бути встановлено і оцінено широке коло соціально значущих якостей, які створюють поняття "особа злочинця". Це соціально-демографічні ознаки, відомості, що характеризують життєвий шлях злочинця, взаємовідносини з іншими людьми, систему соціальних цінностей, стан здоров'я тощо.

Закон про кримінальну відповідальність вказує на необхідність враховувати особу винуватого (злочинця) в загальних засадах призначення покарання (ст. 65 КК України), у більшості обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК України), при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).

Відомості про особу злочинця значною можуть впливати на можливість прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у ст. 45, 46, 47, 48 КК України, звільнення від покарання (ч. 4 ст. 74 КК України), звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75-79 КК України), умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК України), звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК України), а також щодо зняття судимості (ст. 91 КК України).

Все це свідчить про те, що суб'єкт злочину як учасник кримінально-правових відносин перебуває у центрі уваги кримінально-правового регулювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування.

Першою обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є те, що ним може бути лише фізична особа, тобто людина. Сучасне кримінальне право України визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів.

У багатьох правових нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України, вживаються щодо суб'єкта злочину, фізичної особи, спеціальні дефініції і різноманітна термінологія, яка відповідає змісту тієї норми, з якою закон пов'язує певні юридичні наслідки. Йдеться про вживання таких дефініцій і термінів: 1) особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; 2) особа, яка вчинила умисний злочин; 3) особа, яка вчинила злочин з необережності; 4) особа, яка вчинила злочин у віці з 14 до 16 років; 5) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); 6) особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру (ст. 93 КК України); 7) особа, до якої застосовується примусове лікування (ст. 96 КК України); 8) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо. [8]

В юридичній літературі неодноразово зверталась увага на те, що у стародавні й середньовічні часи суб'єктом злочину могли виступати і тварини (щоправда, на теренах України таких випадків практично не зафіксовано). У країнах середньовічної Західної Європи досить поширеними були суди над тваринами. Суди світські судили тварин, що завдали смерть людині (найчастіше - бики, кабани), а суди духовні - тварин, визнаних джерелом громадських лих. Документально зафіксовано судові процеси над комахами і тваринами, що знищували посіви, виноградники тощо, так, наприклад, від XII до XVII ст. лише у Франції винесено більше ста смертних вироків тваринам. Криміналісти звертають увагу на те, що сьогодні можуть виникнути інші, сучасні, проблеми, пов'язані із застосуванням поняття

Проте основним, що підкреслює значущість розглядуваної ознаки, є те, що суб'єктом злочину за чинним кримінальним законодавством України не може бути особа юридична. Кримінальної відповідальності вона нести не може (на відміну від відповідальності цивільно-правової). При цьому у деяких іноземних країнах кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключається.

Чинне кримінальне законодавство України виключає кримінальну відповідальність юридичних осіб (підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності). Всі найважливіші інститути кримінального законодавства України (злочин, вина, відповідальність, покарання і його мета, загальні засади призначення покарання тощо) сформульовані винятково на застосування їх до фізичних осіб.

Якщо в діях, вчинених від імені юридичних осіб, є склад злочину, відповідальність мають нести конкретні фізичні особи, які в цьому винуваті. Лише таким чином може бути втілений у життя принцип індивідуальної особистої відповідальності. Так, за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України), за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК України) тощо відповідальність мають нести не підприємства, установи, організації, а їх керівники.

Дата добавления: 2015-08-18