Аналогія закону и аналогія права

Згідно ст. 8 ЦКУ якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

При тому слід притримуватися низки правил:

1. застосування аналогії закону можливо лише тоді коли в жодному акті позитивного права нема норми, яка б спеціально регулювала дані правовідносини[78];

2. норми позитивного права застосовуються першими, а при їх відсутності вже можна застосовувати аналогію права;

3. аналогія застосовується незалежно від наявності в позитивному праві спеціального застереження чи вказівки про її застосування;

4. аналогія застосовується якщо немає змоги застосувати розширене трактування норми права;

5. аналогія закону застосується в певній ієрархії: від ЦК України до звичаїв ділового обороту;

6. застосування аналогії виключається якщо це буде суперечити сутності норми права чи її призначенню. Так норми права, що розраховані на регулювання відносин за участю фізичних осіб недопустимо застосовувати до відносин за участю юридичних осіб;

7. в першу чергу застосовується розширюване тлумачення норми права, за неможливості такого застосування – аналогія закону і вже на кінець при неможливості застосувати аналогію закону – аналогія права;

8. при застосування аналогії права виходять із загальних засад цивільного законодавства які власне акумульовані в принципах цивільного права.

Цивільне законодавство передбачає тлумачення як спосіб усунення колізій та зокрема тлумачення змісту правочину.

2.7. Договори як джерело цивільного права

Відносини динаміки здебільше врегульовані договорами. Тож згідно ст.6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства [79]. Договори як домовленості двох та більше осіб, що спрямовані на встановлення, зміну та припинення суб’єктивних прав і обов’язків при регулювання цивільних відносин мають важливе значення. В той же час термін договір має вельми широке значення і застосування в праві. Для мети визначення специфіки договірного регулювання цивільних правовідносин слід виділити такі договори:

- міжнародні;

- договори з нормативним змістом;

- договори як мононорми права.

Згідно ст. 10 ЦКУ міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Мова йде про міжнародні, міждержавні та міжурядові угоди, учасником яких є Україна: угоди УНР, угоди бувшого СРСР, та до яких Україна приєдналася за роки незалежності.

Важливо підкреслити, що міжнародні угоди мають пріоритет перед власним цивільним законодавством. Законом прямо встановлено, якщо у міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2 ст. 10 ЦКУ).

Особливість міжнародних угод як джерел цивільного права полягає у тому що вони:

- слугують ідеї інтеграції України і світові і європейські економічні, політичні та гуманітарні організації;

- є своєрідним дороговказом на шляху побудови демократичного цивілізованого суспільства. Це стосується принципу заборони погіршення правового становища іноземних фізичних та юридичних осіб у порівнянні з національними суб’єктами права. Реторсія можлива лише як засіб, що прийнятий у відповідь на погіршення правового становища громадян України у певній країні на підставі спеціального закону;

- застосовуються до регулювання цивільних правовідносин безпосередньо, якщо з договору не випливає потреба для його введення прийняття спеціального акта;

- є каркасом для удосконалення внутрішнього законодавства та приведення його у відповідність міжнародним стандартам;

- загальновизнані принципи і норми міжнародного права визначають зміст і застосування відповідних норм цивільного законодавства.

Договори з нормативним змістом як джерело цивільного законодавства є, скоріше, виключенням із загального правила. До такого договору ми відносимо засновницький договір норми якого є обов’язковими для тих, хто його підписав та для судових і інших органів. Його норми мають локальний характер і поширюють свої дії на його учасників та тих осіб, які займають місце учасника корпоративної структури. Не виключені договори між певними ланками адміністративної структури щодо розмежування повноважень щодо правомочностей власності на об’єкти права власності, тягаря утримання майна, участі у інвестиційних проектах що мають значення для держави в цілому і для окремих ланок органів місцевого самоврядування. Наприклад, у добудові Олексіївської лінії Харківського метрополітену на підставі договору приймають участь держава, обласна адміністрація та місто Харків. Останні виступають у вигляді казни. В результаті внесення інвестицій виникає право на результати інвестування. На підставі договорів нормативного змісту передаються об’єкти права власності від окремих підприємств до власності органів місцевого самоврядування (житловий фонд, заклади соціально-побутового і культурного призначення) тощо.

Згідно ст.6 ЦКУ встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і цивільного договору. Так, учасники суб’єкти цивільного права (у законі чомусь наперед визначено сторони) мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При тому сторони можуть строго притримуватися моделі закону, правил про правовідносини даного характеру, типового чи зразкового договору, проформи або укласти розроблений і узгоджений ними договір. При тому не має суттєвого значення назва договору, а більше значення придається його змісту і дотриманню імперативних вимог закону.

Загалом договори відносяться до так званих мононорм. Вони регулюють відносини лише виключно між їх учасниками. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно учасники договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Але вона не можуть ігнорувати і не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В договору проявляється диспозитивність сторін. Прийняті в договорі положення стосуються лише тих його учасників (сторін) які приймали в ньому участь. Відповідно узгоджені і прийняті умови договору є обов’язковими. За ущербності загального механізму цивільної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих зобов’язань в договорі може (а сьогодні повинно) бути деталізованим відповідальність.

Дата добавления: 2015-08-18