Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Посилення соціально-економічного гніту і закріпачення українських селян у першій половині XVIII ст..

Читайте также:
  1. Chap. xxviii. Of the Composition and Harmony of the humane soul.
  2. Chap. xxxviii. Of the Images of Saturn.
  3. CHAPTER XVIII ADJECTIVE
  4. CHAPTER XXVIII COMPOUND SENTENCE
  5. CHAPTER XXVIII.
  6. CLXVIII
  7. CLXXVIII

У XVIII ст. відбувається процес повторного закріпачення селянства. У ролі феодалів-кріпосників утверджувалися залишки старої православної шляхти, а також нова знать – козацька старшина, яка отримувала за службу так звані “рангові” (тобто військові), експоприйовані у поляків землі з селянами. Обмеження прав селян виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсивність якої у другій половині XVIII ст. сягає п’яти і більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 р., який узаконив закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині.

Свої особливості мали аграрні відносини на Правобережжі. Оволодівши на початку XVIII ст. землями цього краю, Польща взялася за відновлення своїх порядків. Складовою цього процесу стало повернення земельних угідь колишнім володарям. Розшукавши в архівах старі документи, нащадки власників правобережних маєтків вступали у володіння землями. Особливо швидко зростало магнатське землеволодіння.

Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на Правобережжі хронічно не вистачало. Саме тому магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких селяни звільнялися від будь-яких повинностей залежно від договору на 15—30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку. У цей час господарство функціонувало на основі фільварково-панщинної системи, яка у середині XVIII ст. набула поширення на всій території Правобережжя. Характерною ознакою аграрних відносин у цьому регіоні було повторне закріпачення селян, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти.

Основною формою експлуатації селян була панщина. Кількість панщинних робіт неухильно зростала. Універсали зобов'язували селян виконувати всі роботи на свого пана (козацького старшину). За ухиляння від цих обов'язків селян суворо карали. Універсал І. Скоропадського 1721 р. наказував старшині пильно стежити за дотриманням законів, не допускати селянських переходів з одного полку в інший, із сотні в сотню без дозволу урядовців.

У XVIII ст. в Україні (Гетьманщині) методично здійснювався процес закріпачення селянства. За універсалом К. Розумовського від 22 квітня 1760 р., затвердженим Катериною II, селянин міг скористатися правом переходу лише з письмового дозволу феодала, причому нерухоме майно селянина залишалося феодалові. Після ліквідації гетьманського правління й полково-сотенного устрою Катерина II своїм указом від 3 травня 1783 р. взагалі заборонила селянські переходи від власника до власника, поширивши кріпосне право на українських селян.

На тлі посилення феодальної експлуатації в Україні активізувалися соціальні рухи. На Лівобережжі на антифеодальну боротьбу вплинуло велике повстання на Дону під керівництвом Кіндрата Булавіна (1707—1708), у якому брало участь багато запорожців і вихідців з Гетьманщини та Слобожанщини. У цей час відбувалися виступи селян Стародубського полку (1748) і козаків на Запоріжжі (1749). Ще більш гострою була соціальна боротьба на Правобережній Україні. 1701—1704 рр. тут відбулося велике повстання, очолюване Семеном Палієм. Спроби польського уряду придушити виступи не мали успіху, і він звернувся по допомогу до Росії. У придушенні повстання був зацікавлений і гетьман І. Мазепа, який вбачав у особі Палія, що мав великий авторитет серед населення, собі суперника. Повстання було придушене російськими військами і лівобережними полками.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 381 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Суспільно-політичний устрій та соціально-економічний розвиток Гетьманщини в другій половині XVII ст.. | Слобідська Україна в другій половині XVII ст..: адміністративно-військовий устрій та соціально-економічні відносини. | Українська культура другої половини XVII ст.. | Гетьман І. Мазепа, його внутрішня та зовнішня політика. | Україна в період Північної війни. Полтавська битва та її значення в історії України. | Українсько-шведські відносини та договір 1708 р. в історіографії. | Гетьманування І. Скоропадського. Решетилівські статті 1709 р. | Діяльність Першої Малоросійської колегії та обмеження політичної автономії Гетьманщини. | Гетьманування Д. Апостола. «Рішительні пункти» 1728 р. | Політичне становище та господарський розвиток Правобережжя та західноукраїнських земель у першій половині XVIII ст.. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розвиток опришківського руху в першій половині XVIII ст.. О.Довбуш та його сподвижники. Історіографія проблеми.| Українська культура першої половини XVIII ст..

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)